Рішення від 20 жовтня 2026 р. у справі №563/904/26 — Корецький районний суд Рівненської області

Суд: Корецький районний суд Рівненської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: усунення перешкод у користуванні майном

Дата: 20 жовтня 2026 р.

Справа: №563/904/26

Суддя: Сірак Д. Ю.

Cправа № 563/904/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.10.2026 року Корецький районний суд

Рівненської області

у складі: головуючого судді Сірака Д.Ю.

секретар судового засідання Литвинчук Л.Л.

за участю: позивачки ОСОБА_1

представника позивачки Мороз Л.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження, в режимі відеоконференції, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням шляхом виселення,

в с т а н о в и в :

Адвокат Мороз Л.С., в інтересах ОСОБА_1 , звернулась до суду з позовом вказуючи, що з 06.03.1993 року сторони по справі перебували між собою в зареєстрованому шлюбі, який 11.10.2005 року було розірвано. Однак, після розірвання шлюбу відповідач продовжував проживати в будинку позивачки, який належить їй на праві власності, та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому, неодноразово, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, вчиняв сімейні скандали та шарпанину, висловлювався відносно її довірительки нецензурною лайкою, погрожував фізичною розправою, тим самим принижував її честь та гідність. Як наслідок, відповідач неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за сімейне насильство та хуліганство. Крім того, ОСОБА_2 неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за ч. 1, 2 ст. 309 КК України, за що йому було призначене покарання, в тому числі, за сукупністю вироків, у виді 1 року 1 місяця позбавлення волі. Після звільнення з місць позбавлення волі, до відповідача було застосовано адміністративний нагляд, проте, останній продовжував вчиняти домашнє насильство відносно позивачки, в тому числі, виганяв з будинку, який є її особистою власністю. Поряд з тим, відповідач має своє власне житло, квартиру в АДРЕСА_2 , яку успадкував після смерті своєї матері. Вказує на те, що сторони по справі не мають жодного спільного інтересу та спільного майна, а їхній єдиний спільний син загинув під час виконання військового обов`язку. З огляду на вказані обставини, звертаються до суду з позовом про усунення перешкод ОСОБА_1 в користуванні її власністю, шляхом виселення відповідача, який втратив статус члена сім`ї позивачки та відповідно, право користування її будинком.

Позивачка в судовому засіданні в повному обсязі підтримала позовні вимоги, просила суд їх задоволити. Вказала, що після одруження з відповідачем вони проживали в будинку її матері, який тепер належить їй. Зазначила, що через аморальний спосіб життя відповідача, вона ніколи не мала спокою. ОСОБА_2 , фактично з самого початку спільного життя, зловживав алкоголем, влаштовував постійні скандали та чвари в сім`ї. Вона з матір`ю та дитиною вимушена була тікати з дому та ночувати в сусідів. Часто доводилось викликати поліцію. Після розлучення, ситуація не змінилась, колишній чоловік, маючи своє власне житло, продовжує проживати в її будинку та регулярно здійснює насильство в сім`ї, виганяє її з будинку, який належить їй. Повідомила також те, що на даний час ОСОБА_2 перебуває на лікуванні в психіатричній лікарні, проте добровільно виселитись з будинку не бажає.

Представниця позивачки, адвокат Мороз Л.С. в судовому засіданні підтримала позовні вимоги з підстав наведених в позові. Крім того наголосила, що відповідач вже давно перестав бути членом сім`ї позивачки, відповідно, втратив право користування її житлом. Натомість, маючи свою власну квартиру, чинить перешкоди позивачці у розпоряджанні своєю власністю.

Свідок ОСОБА_3 в судовому засіданні повідомила, що добре знає сім`ю позивачки, ще від моменту одруження сторін. З позивачкою перебуває в дружніх відносинах і на сьогоднішній день. Тому, достовірно знає, що подружнє життя подруги не склалося. Відповідач постійно зловживав алкоголем та влаштовував безкінечні скандали. Позивачка, разом з матір`ю та сином були вимушені покидати своє житло і ночувати в сусідів. З часом ставало ще гірше, ОСОБА_4 буквально знущався з позивачки та її хворої матері, а коли декілька років тому загинув спільний син сторін ОСОБА_5 , відповідач взагалі ледь не втратив розум, поводив себе неадекватно, влаштував дебош, до всіх чіплявся та намагався вчинити бійку. Переконана, що з ним взагалі неможливо жити під одним дахом та про щось домовитись.

Свідок ОСОБА_6 повідомила суду, що проживає по сусідству з позивачкою та засвідчила, що відповідач постійно влаштовував насильство в сім`ї позивачки, лаявся та бився, що супроводжувалось численними візитами поліції. Позивачка часто ночувала в них вдома.

Відповідач в судові засідання викликався шляхом направлення судових повісток за зареєстрованим місцем проживання. На слухання справи жодного разу не прибув, відзиву на позов, а також інших заяв чи клопотань, які б свідчили про його наміри брати участь у справі не подавав, що вказує на наявність передбачених ч. 1 ст. 280 ЦПК України умов для проведення заочного розгляду справи, з урахуванням і того, що сторона позивача не заперечувала проти такого порядку вирішення справи.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, отримавши показання свідків, в порядку ст. 230 ЦПК України, вивчивши і проаналізувавши усі наявні у справі письмові докази, оцінивши їх як кожен окремо, так і в цілому, за своїм внутрішнім переконанням, установив таке.

Сторони по справі перебували в зареєстрованому шлюбі, який 11 жовтня 2005 року було розірвано, що стверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 , що було видане Корецьким відділом РАЦС Рівненської області.

Встановлено, що ОСОБА_1 є одноособовою власницею житлового будинку загальною площею 72,6 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що відображено у Витязі з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 242182127 від 28.01.2021 року (дата державної реєстрації: 26.01.2021 року; підстава внесення запису: Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 56353378 від 28.01.2021).

В свою чергу, ОСОБА_2 є власником квартири, загальною площею 44,4 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , інформація про що міститься у Витязі з Державного реєстру речових прав № 467098956 від 05.03.2026 року (дата державної реєстрації: 06.03.2026 року), Свідоцтві про право на спадщину за законом від 06.03.2026 року та Витязі про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 84419451 від 06.03.2026 року.

Водночас, згідно з даними Єдиного державного демографічного реєстру (Відповідь № 2801903 від 28.05.2026 року) ОСОБА_2 з 05.10.2018 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 .

Згідно з Довідкою № 18-01-15/01-202, що була видана 06.05.2026 року Користівським старостинським округом Корецької міської ради, ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 . Фактично, без реєстрації, проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Таким чином, встановлено, що після розірвання шлюбу між сторонами, відповідач продовжує проживати в будинку, що на праві власності належить позивачці, попри її волі. При цьому, поводиться агресивно та вчиняє домашнє насильство в сім`ї.

На підтвердження вищезазначеного, стороною позивачки до матеріалів справи долучено Постанову у справі про адміністративне правопорушення № 563/1260/19 від 16.09.2019 року, зі змісту якої встановлено, що ОСОБА_2 : 24.06.2019 року знаходився в будинку своєї співмешканки, де вчинив сімейний скандал, виражався нецензурною лайкою, на жодні зауваження не реагував; 09.07.2019 року знаходячись в будинку своєї колишньої дружини вчинив сімейний скандал, а саме виражався в її сторону нецензурними словами, вчинив шарпанину, на жодні зауваження не реагував, погрожував фізичною розправою; 29.08.2019 року перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, застосував грубу фізичну силу, нецензурно розмовляв та принижував честь та гідність ОСОБА_1 , внаслідок чого була завдана шкода її психологічному здоров`ю. Як наслідок, ОСОБА_2 було визнано винним у скоєнні правопорушень передбачених ч. 1 ст. 173-2, ч.1 ст.173, ст.185 КпАП України, та застосовано до нього адміністративне стягнення - штраф у розмірі 255 грн.

Також, Постановою суду від 07.06.2024 року у справі № 563/949/24, ОСОБА_2 було визнано винним у скоєнні правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КпАП України, та застосовано до нього адміністративне стягнення - штраф у розмірі 170 грн. Зазначено, що 25.05. 2024 року ОСОБА_2 в АДРЕСА_1 , вчинив насильство психологічного характеру відносно своєї колишньої дружини ОСОБА_1 , внаслідок чого могла бути завдана шкода її психічному здоров`ю.

Крім того, ОСОБА_2 неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності та згідно з вироком Корецького районного суду Рівненської області від 30.12.2021 року у справі № 563/1710/21, був визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, за що йому було призначено покарання – 1 рік обмеження волі, на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбуття покарання, встановивши іспитовий строк 1 рік.

Згодом, згідно з Вироком Корецького районного суду Рівненської області від 02.07.2024 року у справі № 563/546/22, ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України та призначено йому покарання за сукупністю вироків у виді 1 року 1 місяця позбавлення волі.

Відповідно до Ухвали Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 11 вересня 2025 року, після звільнення з місць позбавлення волі, відносно ОСОБА_2 було встановлено адміністративний нагляд, однак, останній, без законних правових підстав продовжив проживати в законному володінні позивачки за адресою: АДРЕСА_1 .

Частиною першою статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Конституція України у ст. 47 проголошує, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканність, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.

Глава 23 ЦК України встановлює, що громадянин, який став власником житла, має право розпоряджатися ним на свій розсуд.

Згідно з ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За змістом ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Приписами ст. 379 ЦК України передбачено, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання у них.

Однак, як зазначено в ч. 3 ст. 13 Конституції України, власність зобов`язує, вона не повинна використовуватись на шкоду людині, суспільству. Тому право власності на житло охороняється правом лише настільки, наскільки його реалізація відповідає імперативним нормам закону.

Відповідно до ст. 150 ЖК України, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Велика Палата Верховного суду у справі № 447/455/17 від 13.10.2020 визначила, що втрата сімейних зв`язків є підставою для виселення колишнього члена сім`ї та припинення сервітуту на житлове приміщення.

Проте, як установив суд, позивачка не має змоги вільно користуватись і розпоряджатись власним нерухомим майно, так як цьому перешкоджає відповідач, який з 2005 року розлучений з позивачкою та давно втратив статус члена її сім`ї.

Зокрема, матеріалами справи, в сукупності з показаннями свідків, підтверджується, що відповідач дійсно користується будинком позивачки, фактично проживає у ньому і звільнити його добровільно не бажає, при цьому регулярно вчиняє насильство в сім`ї, тим самим чинить перешкоди позивачці вільно користуватись та розпоряджатись своєю власністю.

У суду немає підстав не довіряти показанням свідків, оскільки вони повністю і логічно узгоджуються з іншими матеріалами справи і тією чи іншою мірою проясняють і доповнюють картину фактичних обставин цього спору.

Згідно з положеннями ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з ч. 1 ст. 34 Закону України «Про основні засади житлової політики» № 4751-IX, держава забезпечує особам належні та рівні умови для захисту права на житло в порядку і спосіб, визначені законом.

На підставі ч. 2 ст. 34 вказаного Закону, власник або користувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на житло відповідно до закону.

Захист права на житло здійснюється особами у спосіб, визначений законодавством (ч.3 ст. 34 Закону).

Стаття 36 Закону № 4751-IX розкриває поняття самовільно зайнятого житла.

Зокрема, згідно з ч. 1 ст. 36 Закону, житло вважається самовільно зайнятим, якщо: 1) особа вселилася до житла без належних правових підстав, 2) відпали обставини, що були підставою для надання їй такого житла, 3) та/або особа втратила право користування таким житлом.

В цей час, відповідно до ч. 2 ст. 36 Закону № 4751-IX, вселення до житла без належних правових підстав забороняється.

На підставі ч. 3 ст. 36 Закону № 4751-IX, самовільно зайняте житло підлягає негайному поверненню його власнику або особі, яка користується житлом на законних підставах.

Відповідно до абзацу 3 частини 2 статті 33 Закону № 4751-IX, виселення, переселення та відселення осіб з житла приватного житлового фонду здійснюються не інакше, ніж за рішенням суду та з підстав і в порядку, встановлених законом.

Таким чином, судом встановлено, що відповідач впродовж багатьох років після розлучення з позивачкою, самовільно займає належне останній на праві власності домоволодіння і тим самим протиправно, без належних правових підстав проживає у ньому до цього часу. Відповідач не є членом сім`ї позивачки та проживав у будинку виключно за її згодою, як власника. Відсутні підстави вважати, що відповідач проживає у спірному будинку на підставі договору оренди, сервітуту чи будь-якого іншого правочину, протилежного матеріали справи не містять. Відповідно, відповідач не має жодного правового зв`язку із спірним житлом.

Суд також враховує, що за змістом статті 47 Конституції України, кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Кожному гарантується недоторканність житла (ст. 30 Конституції України).

Тож, визначаючись із питанням пропорційності такого втручання у права відповідача на житло, суд виходить з такого.

В практиці Європейського суду з прав людини напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно суспільний інтерес; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. Європейський суд з прав людини констатує порушення державою ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Отже, під час вирішення справи про виселення особи, чи визнання її такою, що втратила право користування, що по суті буде мати наслідком виселення, суд повинен провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до її житла не лише законним, але й необхідним у демократичному суспільстві. Інакше кажучи, виселення особи має відповідати нагальній суспільній необхідності, зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою.

Як вже зазначалось, ОСОБА_2 є законним власником квартири, загальною площею 44,4 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_3 (яку він успадкував після смерті своєї матер), зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 . Попри це, відповідач, без належних правових підстав, самовільно займає володіння позивачки, що за адресою: АДРЕСА_1 , тим самим перешкоджає ОСОБА_1 , як власниці, вільно володіти, розпоряджатись і користуватись житлом.

Відповідач відмовляється в добровільному порядку звільнити помешкання позивачки, що і є підставою для його виселення з будинку за вищевказаною адресою.

З огляду на те, що суспільному інтересу відповідає захист з боку держави права власності, відповідно, виселення відповідача не буде вважатись непропорційним і переслідуватиме легітимну мету у цій ситуації.

Зважаючи на все вищезазначене, суд вважає права позивачки порушеними через незаконне проживання відповідача у спірному житлі, а тому вони підлягають захисту у судовому порядку у спосіб, що запропонований у позовній заяві, тобто, шляхом виселення відповідач.

Разом з цим, суд вважає за необхідне зазначити, що виселення є одним із належних способів усунення перешкод у користуванні житлом, якщо власник заявляє негаторний позов у порядку ст. 391 ЦК України.

Тому, вимога про зобов`язання ОСОБА_2 усунути перешкоди є зайвою у цьому провадженні. З огляду на установлений судом факт самовільного зайняття відповідачем спірного житла, належним способом захисту порушених прав позивачки буде саме усунення перешкод шляхом виселення ОСОБА_2 .

До того ж, відповідна позовна вимога не містить конкретизованого зазначення щодо того, у який саме спосіб чи від яким саме дій відповідач повинен утриматись аби не чинити позивачці перешкоди у користуванні будинком. Тоді як суд самостійно цей спосіб визначати не може.

Враховуючи вищезазначене та керуючись ст. 258, 259, 263, 264, 265, 268, 280 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Позов задоволити частково.

Усунути ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перешкоди у користуванні та розпоряджанні житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом виселення з нього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідачем може бути подана до Корецького районного суду Рівненської області заява про перегляд заочного рішення протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржене позивачем до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Сторони по справі:

позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ;

відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН: НОМЕР_3 , АДРЕСА_4 .

Суддя

Оригінал: reyestr.court.gov.ua