Рішення від 12 жовтня 2026 р. у справі №752/8548/26 — Пирятинський районний суд Полтавської області

Справа № 752/8548/26

пров. № 2/544/1080/2026

Номер рядка звіту 38

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

13 жовтня 2026 року м. Пирятин

Пирятинський районний суд Полтавської області

в складі: головуючої судді Малицької О. Л.

секретаря судового засідання Ралець О. С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Пирятин в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості,

В СТ А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача – ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором позики №2101959 від 11 квітня 2021 року в сумі 34 012,00 грн. В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 11 квітня 2021 року між ТОВ «МАНІФОЮ» та ОСОБА_1 було укладено Договір №2101959. Договір позики №2101959 укладено в електронній формі шляхом підписання електронним підписом відповідача (вчиненим одноразовим ідентифікатором з урахуванням положень ч. 6 і 12 п. 1 ст. 3, п. 12 ст. 11, ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», ч. 1 ст. 205 Цивільного Кодексу України), який був надісланий на номер моб. телефону відповідача.

11.08.2021 було укладено договір №11-08/2021 відповідно до якого ТОВ "МАНІФОЮ" відступило на користь ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №2101959 від 11 квітня 2021 року.

23.05.2024 було укладено договір №23/05/24 відповідно до якого ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» відступило на користь ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №2101959 від 11 квітня 2021 року.

Таким чином, ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» наділено правом вимоги до Відповідача за договором №2101959 від 11 квітня 2021 року.

Розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за Договором №2101959 від 11 квітня 2021 року, становить 34 012,00 грн, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) – 11 000,00 грн; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги – 23 012,00 грн.

З врахуванням вищенаведеного, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість в сумі 34 012,00 грн, судові витрати, які поніс позивач у зв`язку з пред`явленням даного позову та розгляду справи, які складаються із судового збору в сумі 2 662,40 грн за подання даного позову та витрат на правову допомогу у розмірі 13 000,00 грн.

Позовна заява містить клопотання представника позивача про розгляд справи у його відсутності.

05 серпня 2026 року представник відповідача – адвокат Міщенко Ю.О. просив відкласти розгляд справи на іншу дату, у звязку з чим судове засідання було відкладено на 28 вересня 2026 року.

28 вересня 2026 року представник відповідача – адвокат Міщенко Ю.О. повторно просив відкласти розгляд справи на іншу дату, у звязку з чим судове засідання було відкладено на 13 жовтня 2026 року.

13 жовтня 2026 року відповідач та його представник у судове засідання не з`явилися, причину неявки суду не повідомили, про дату, час та місце слухання справи повідомлені належним чином. Заяви про розгляд справи за їх відсутності також не надходило.

Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 11 квітня 2021 року між ТОВ «МАНІФОЮ» та ОСОБА_1 було укладено Договір №2101959. Договір позики №2101959 укладено в електронній формі шляхом підписання електронним підписом відповідача (вчиненим одноразовим ідентифікатором з урахуванням положень ч. 6 і 12 п. 1 ст. 3, п. 12 ст. 11, ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», ч. 1 ст. 205 Цивільного Кодексу України), який був надісланий на номер моб. телефону відповідача. Відповідно до умов укладеного договору сума позики становила 11 000,00 гривень, строк кредиту 30 днів, базова процентна ставка за позикою, фіксована – 1,99 % від суми позики за кожен день користування позикою, розмір процентів на прострочену позику, фіксований: 1.01 % від суми позики за кожний день з моменту прострочення сплати суми Позики та процентів за користування позикою. Вартість позики за весь строк позики (сума процентів) – 3 611.85 грн. Загальна вартість позики та процентів: 14 611.85 грн.

11.08.2021 було укладено договір №11-08/2021 відповідно до якого ТОВ "МАНІФОЮ" відступило на користь ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №2101959 від 11 квітня 2021 року.

23.05.2024 було укладено договір №23/05/24 відповідно до якого ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» відступило на користь ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №2101959 від 11 квітня 2021 року.

Таким чином, ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» наділено правом вимоги до Відповідача за договором №2101959 від 11 квітня 2021 року.

Розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за Договором №2101959 від 11 квітня 2021 року, становить 34 012,00 грн, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) – 11 000,00 грн; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги – 23 012,00 грн.

Після встановлення зазначених обставин, суд вказує наступне.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

За вимогами ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї (частини перша та друга статті 14 ЦК України).

Як визначено у ч. 1 ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У відповідності до умов Правил відповідач акцептував оферту шляхом заповнення заявки на отримання кредиту на сайті товариства, вказуючи всі дані, відмічені в заявці в якості обов`язкових для заповнення, в тому числі і реквізити банківської карти.

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. (стаття 628 ЦК України).

Стаття 627 ЦК України та ст.6 цього Кодексу визначають, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

У частині ч. 2 ст. 639 ЦК України визначено що, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Тобто будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 Кодексу).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Згідно зі ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Механізм укладення електронного договору, який має використовуватися позивачем у взаємовідносинах із позичальниками, зокрема вимоги до його підписання сторонами, врегульовано Законом України «Про електронну комерцію» та Законом України «Про електронний цифровий підпис».

Статтею 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачено, що електронний цифровий підпис - вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронний цифровий підпис», електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті. Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа.

Згідно зі ст. 4 Закону України «Про електронний цифровий підпис», електронний цифровий підпис призначений для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів. Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб`єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі. Використання електронного цифрового підпису не змінює порядку підписання договорів та інших документів, встановленого законом для вчинення правочинів у письмовій формі.

Статтею 6 Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачено, що сертифікат ключа містить такі обов`язкові дані: найменування та реквізити центру сертифікації ключів (центрального засвідчувального органу, засвідчувального центру); зазначення, що сертифікат виданий в Україні; унікальний реєстраційний номер сертифіката ключа; основні дані (реквізити) підписувача - власника особистого ключа; дату і час початку та закінчення строку чинності сертифіката; відкритий ключ; найменування криптографічного алгоритму, що використовується власником особистого ключа; інформацію про обмеження використання підпису. Посилений сертифікат ключа, крім обов`язкових даних, які містяться в сертифікаті ключа, повинен мати ознаку посиленого сертифіката ключа. Інші дані можуть вноситися у посилений сертифікат ключа на вимогу його власника.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов`язки майнового характеру; електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно із ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Частиною 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.

Кредитний договір був укладений в електронному вигляді шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача, про що свідчить Кредитний договір, адреса, реквізити та підпис сторін. Відповідно до умов Кредитного договору, Товариство надає клієнту фінансовий кредит в розмірі, на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених договором. Відповідно до Закону України «Про електронну комерцію». Договором визначено, що він набуває чинності з моменту його укладення в електронній формі, а права та обов`язки сторін, що ним обумовлені, з моменту переказу кредитних коштів на картковий рахунок позичальника і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

У статті 204 ЦПК України закріплено презумпцію правомірності правочину, згідно якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (стаття 1078 ЦК України).

За частиною 1 статті 1077, частиною 3 статті 1079 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Згідно зі статтею 514, частиною 1 статті 516 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав. Зміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Між сторонами виник спір стосовно належного виконання відповідачем взятих на себе кредитних зобов`язань.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 статті 599 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання)(стаття 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення, невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов`язання»(статті 530, 631 ЦК України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (частиною першою статті 530 ЦК України).

Статтею 612 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно з ст.1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України якщо договором установлено обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами виник спір стосовно належного виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань.

Відповідно до частини першої статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Отже, договір позики є реальним договором, а його укладення безпосередньо пов`язується законом із фактом передачі грошових коштів позичальнику. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 09 серпня 2023 року у справі № 755/16831/19, відповідно до якого договір позики грошових коштів є реальним договором, а тому саме факт передання коштів є обставиною, що підтверджує виникнення відповідних правовідносин.

Позивач зазначає, що 11 квітня 2021 року між ТОВ «МАНІФОЮ» та відповідачем було укладено договір позики № 2101959 на суму 11 000,00 грн, а в подальшому право вимоги за цим договором двічі відступалося на підставі договорів факторингу.

Разом із тим, матеріали справи не містять жодного належного та допустимого доказу, який би підтверджував фактичне перерахування ТОВ «МАНІФОЮ» грошових коштів у розмірі 11 000,00 грн на користь відповідача.

Окрім цього, позивачем не ставилося питання про витребування таких доказів, що часто практикується в аналогічних справах.

Так, відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Положеннями Національного банку України передбачено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних банком операцій за відповідний період та призначаються для видачі або надсилання клієнту. Верховний Суд неодноразово зазначав, що банківська виписка по рахунку позичальника є належним і допустимим доказом, який підтверджує рух коштів по конкретному рахунку та підлягає оцінці судом при вирішенні питання про реальне виконання кредитного договору. Аналогічно належними доказами можуть бути документи платіжних систем (LiqPay, iPay, EasyPay тощо), які підтверджують здійснення переказу коштів конкретному отримувачу.

Однак, жодних банківських виписок, платіжних доручень, квитанцій платіжних систем, первинних бухгалтерських документів чи інших доказів, які б підтверджували факт перерахування відповідачці кредитних коштів, позивачем суду не надано.

Сам по собі текст договору позики та договори факторингу не підтверджують факту видачі кредитних коштів відповідачці, оскільки виникнення зобов`язань за договором позики закон пов`язує саме з переданням грошових коштів, а не лише з підписанням відповідного договору.

Саме по собі укладення договору позики та подальше відступлення права вимоги не є безумовним доказом виникнення у відповідача обов`язку щодо повернення коштів. Належними доказами виникнення такого обов`язку є документи, які підтверджують факт фактичної передачі (перерахування) позичальнику грошових коштів. За відсутності доказів зарахування коштів на рахунок відповідача суд позбавлений можливості встановити факт виникнення грошового зобов`язання, оскільки саме передання коштів є юридичним фактом, з яким закон пов`язує укладення договору позики та виникнення відповідних прав і обов`язків сторін.

Суд також враховує, що факт набуття позивачем права вимоги за договором факторингу не звільняє його від обов`язку довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, зокрема факт належного виконання первісним кредитором свого обов`язку щодо надання позики відповідачу.

Крім того, суд звертає увагу, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами розміру заявленої до стягнення заборгованості.

Верховний Суд у постанові від 12 лютого 2025 року у справі №679/1103/23 зазначив, що суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий кредитором розрахунок заборгованості, перевірити його та оцінити у сукупності і взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами.

Як убачається з матеріалів справи, строк користування позикою був визначений договором з 11 квітня 2021 року до 16 квітня 2021 року (30 днів).

Доказів про укладення додаткових угод на продовження строків позики між первісним кредитором та відповідачем, матеріали справи не містять.

Разом із тим позивачем надано лише розрахунок заборгованості за період з 11 серпня 2021 року (дати відступлення права вимоги первісним кредитором) по 16 березня 2026 року, при цьому із зазначеного розрахунку вбачається відсутність будь-яких нарахувань у цей період.

Водночас матеріали справи не містять розрахунку заборгованості за період з з 11 квітня 2021 року до 16 квітня 2021 року, тобто саме за той час, коли відповідно до умов договору здійснювалося нарахування процентів.

Суд зазначає, що розрахунок заборгованості має містити зрозуміле та послідовне відображення порядку формування заявленої до стягнення суми із зазначенням періодів нарахування, застосованих процентних ставок, розміру нарахувань за кожен відповідний період, здійснених платежів (за їх наявності) та інших обставин, які вплинули на визначення остаточного розміру заборгованості. Лише за наявності такого розрахунку суд має можливість перевірити правильність заявлених до стягнення сум.

Наданий позивачем розрахунок не дає можливості встановити, яким чином сформовано суму процентної заборгованості, не містить відомостей про її нарахування у період дії договору. За таких обставин суд позбавлений можливості перевірити арифметичну правильність заявлених вимог та їх відповідність умовам договору.

Відповідно до статей 12, 13 та 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, а суд розглядає справу виключно в межах поданих сторонами доказів і не може збирати докази на користь сторони.

Оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту видачі відповідачу кредитних коштів, а також не підтверджено належним розрахунком розмір заявленої до стягнення заборгованості, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є недоведеними, у зв`язку з чим підстави для їх задоволення відсутні.

Згідно з ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.

Позивач просить стягнути з відповідача судовий збір у сумі 2 662,40 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 13 000 грн.

Оскільки судом відмовлено у задоволенні позовних вимог, то судові витрати залишаються за позивачем.

Керуючись ст. 12, 13, 81, 141, 263-265, 352 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості- відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Датою рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення 20.10.2026.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС», юридична адреса: 03150, вул. Ґедройця Єжи, 6, м. Київ, код ЄДРПОУ 42640371.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Представник відповідача: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 .

Суддя О.Л.Малицька