Рішення від 20 жовтня 2026 р. у справі №527/2543/26 — Глобинський районний суд Полтавської області

Справа № 527/2543/26

провадження 2/527/1862/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2026 року м.Глобине

Глобинський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого – судді Свістєльнік Ю.М.,

за участю секретаря судового засідання – Скорик В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Глобине цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , який подано представником позивача – ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя,-

В С Т А Н О В И В:

07 вересня 2026 року представник позивача звернулася до суду з вказаним позовом. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що з 23 серпня 2013 року позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі. Шлюб між сторонами розірвано згідно рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 24 квітня 2024 року по справі № 527/856/24, що набрало законної сили 24.05.2024 року. Від даного шлюбу мають малолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка після розірвання шлюбу залишилася проживати з матір`ю.

У період шлюбу, сторони придбали наступне нерухоме майно, що підлягає поділу, відомості про яке внесені в реєстр речових прав на нерухоме майно, а саме: житловий будинок загальною площею 51 кв.м., житловою площею 28.1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею 0.1 га з кадастровим номером 5320610100:50:002:0360, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_1 .

Сторони не досягли домовленості між собою про порядок поділу майна, тому позивач змушена звернутися до суду з даним позовом.

Згідно довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості, що сформована 13.08.2026 року на сайті Фонду держмайна, загальна оціночна вартість вищевказаних об`єктів нерухомості становить 412919,53 грн.

Крім цього, позивач також прохає стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати.

Ухвалою Глобинського районного суду Полтавської області від 24.09.2026 року відкрито загальне позовне провадження за вищевказаною позовною заявою і призначено підготовче судове засідання.

У судове засідання позивач та представник не з`явилися, у наданій заяві просили справу розглядати за їх відсутності.

Відповідач в судове засідання не з`явився, подав до суду заяву де просить справу розглядати за його відсутності та вказав, що заперечень проти позову не має.

Відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Згідно ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. У відповідності до ч. 3 ст. 200 ЦПК України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, зокрема в електронному вигляді, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, розглянувши справу в межах заявлених вимог, доходить до висновку, що заявлений позов підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч.1 ст.12 ЦПК України).

Відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст.13 ЦПК України (диспозитивність цивільного судочинства), суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

У розумінні цивільно-процесуального закону предмет позову це матеріально-правова вимога позивача, стосовно якої він просить ухвалити рішення, у матеріальному розумінні це певнаріч (об`єкт), щодо якої виник спір.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Між сторонами виник спір про поділ майна подружжя.

Як встановлено судом, позивач та відповідач з 23 серпня 2013 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано згідно рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 24 квітня 2024 року по справі № 527/856/24, що набрало законної сили 24.05.2024 року. Від даного шлюбу мають малолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У період шлюбу сторони придбали житловий будинок загальною площею 51 кв.м., житловою площею 28.1 кв.м. та земельну ділянку площею 0.1 га з кадастровим номером 5320610100:50:002:0360, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується наданою Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

Згідно довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості, що сформована 13.08.2026 року на сайті Фонду держмайна, загальна оціночна вартість вищевказаних об`єктів нерухомості становить 412919,53 грн.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Майнові відносини, які складаються між подружжям урегульовано у нормах Сімейного кодексу України.

Відповідно до статті 1 СК України сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності.

Відповідно до статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований в органі державної реєстрації актів цивільного стану. У сімейному законодавстві передбачено два режими власності подружжя - особиста приватна власність дружини, чоловіка, тобто кожного з подружжя, та спільна сумісна власність подружжя.

У статті 60 СК України зазначено підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Із системного аналізу норм статей 57, 60, 63, 66-68, 70 СК України вбачається, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю незалежно від участі кожного з подружжя у її виникненні, і право визначати порядок здійснення права спільної сумісної власності та частки кожного з подружжя при поділі майна є рівними.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною першою статті 66 СК України визначено, що подружжя має право домовитися між собою про порядок користування майном, що йому належить на праві спільної сумісної власності.

При цьому у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована. Один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі №6-843цс17, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі №235/9895/15-ц, провадження №61-2446 св 18, від 05 квітня 2018 року у справі №404/1515/16-ц, провадження №61-8518 св 18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17, провадження №14-325цс18.

За змістом статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя (частини перша, друга статті 65 СК України).

Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65 СК України).

Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Аналогічні норми містить частина друга статті 372 ЦК України. Системне тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності, належить подружжю з моменту його набуття, незалежно від того, за ким із подружжя здійснена реєстрація права.

До складу майна, що підлягає поділу, входить як майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, так і те, що знаходиться у третіх осіб. Разом з тим при поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

При поділі майна подружжя шляхом визначення часток кожного із подружжя майно відбувається зміна режиму права спільної власності - зі спільної сумісної власності на спільну часткову власність.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що житловий будинок загальною площею 51 кв.м., житловою площею 28.1 кв.м. та земельну ділянку площею 0.1 га з кадастровим номером 5320610100:50:002:0360, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_1 було придбано в період перебування подружжя у шлюбі, тому вони є об`єктом спільної сумісної власності, а тому кожна зі сторін має рівні права на нього, оскільки у даній справі сторонами у справі презумпцію спільності права власності подружжя на сказане майно належними, допустимими та достатніми доказами спростовано не було.

Отже суд дійшов до висновку, що вищевказане майно придбано у шлюбі та є спільною сумісною власністю подружжя. Відтак право власності сторін на вказане майно є спільним, відповідно частка кожного становить 1/2.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина перша, третя статті 12, частина перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Враховуючи зазначене, позов підлягає задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 2-13, 76-81, 89, 206, 247, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 , який подано представником позивача – ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя - задовольнити.

Визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 , рнокпп: НОМЕР_1 , та ОСОБА_3 , рнокпп: НОМЕР_2 , житловий будинок площею 51 кв.м., житлова площа 28.1 кв.м. літ. А,а,аг з господарськими будівлями: сарай літ. б, сарай-літня кухня літ. Б, вбиральня літ. Г, огорожа № 1, ворота № 2, вимощення І, колонка літ. К1, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку площею 0.1 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер земельної ділянки 5320610100:50:002:0360, місце розташування земельної ділянки: АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 , рнокпп: НОМЕР_1 , право власності на 1/2 частину житлового будинку площею 51 кв.м., житлова площа 28.1 кв.м. літ. А,а,аг з господарськими будівлями: сарай літ. б, сарай-літня кухня літ. Б, вбиральня літ. Г, огорожа № 1, ворота № 2, вимощення І, колонка літ. К1, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та на 1/2 частину земельної ділянки площею 0.1 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер земельної ділянки 5320610100:50:002:0360, місце розташування земельної ділянки: АДРЕСА_1 , залишивши за ОСОБА_3 , рнокпп: НОМЕР_2 , право власності на 1/2 частину житлового будинку площею 51 кв.м., житлова площа 28.1 кв.м. літ. А,а,аг з господарськими будівлями: сарай літ. б, сарай-літня кухня літ. Б, вбиральня літ. Г, огорожа № 1, ворота № 2, вимощення І, колонка літ. К1, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та на 1/2 частину земельної ділянки площею 0.1 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер земельної ділянки 5320610100:50:002:0360, місце розташування земельної ділянки: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1651,14 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи до Полтавського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , рнокпп: НОМЕР_1 ).

Відповідач: ОСОБА_3 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , рнокпп: НОМЕР_2 ).

Суддя Ю. М. Свістєльнік