Постанова від 20 жовтня 2026 р. у справі №260/716/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 260/716/26 пров. № А/857/26599/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий-суддя Довга О.І.,

суддя Запотічний І.І.,

суддя Шинкар Т.І.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2026 року (головуючий суддя Скраль Т.В., м.Ужгород) у справі №260/716/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

13.02.2026 позивач ( ОСОБА_1 ) звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (відповідач), в якому просив: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо не зарахування ОСОБА_1 періоду роботи в росії з 01.08.2002 по 06.08.2021 року, період роботи в Україні з 21.05.1999 по 24.05.2002 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 01.07.1985, період роботи з 29.11.1990 по 20.08.1991 рік згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 13.08.1982 року та довідок №22 від 06.08.2021р. про підтвердження стажу та довідку про доходи та податок на доходи фізичних осіб видані ТОзВ «Ніка-94», довідку - відомості про стан індивідуального особового рахунку застрахованої особи про нарахування заробітної плати від 29.06.2021р. видана управлінням пенсійного фонду російської федерації в м. Новий Уренгой в Ямало-Ненецькому автономному окрузі, Тюменської області; скасувати рішення від 03.02.2026р. за №071750017814 Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області потворно розглянути заяву від 26.01.2026 року, призначити пенсію ОСОБА_1 з урахуванням періоду роботи в росії з 01.08.2002 по 06.08.2021 року, період роботи в Україні з 21.05.1999 по 24.05.2002 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 01.07.1985, період роботи з 29.11.1990 по 20.08.1991 рік згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 13.08.1982 року, з рахуванням довідок №22 від 06.08.2021р. про підтвердження стажу та довідка про доходи та податок на доходи фізичних осіб видані ТОзВ «Ніка-94», довідку - відомості про стан індивідуального особового рахунку застрахованої особи про нарахування заробітної плати від 29.06.2021р. видана управлінням пенсійного фонду російської федерації в м. Новий Уренгой в Ямало-Ненецькому автономному окрузі, Тюменської області.

Позов обґрунтовує тим, що в позивача наявні дві трудові книжки НОМЕР_2 від 13.08.1982 року та НОМЕР_1 від 01.07.1985 року. Трудова книжка НОМЕР_2 від 13.08.1982 року є первинна. Трудова книжка НОМЕР_1 від 01.07.1985 року новою, оскільки роботодавцем первинну трудову книжку було загублено і з часом знайдено. В заведену нову трудову книжку НОМЕР_1 від 01.07.1985 року роботодавець вніс частково не правильні відомості щодо позивача роботи в росії. Такі відомості призвели до плутанини його роботи з періодами роботи в Україні. Відповідач мав б звернутися до управління Пенсійного фонду російської федерації, щодо підтвердження трудового стажу, згідно відповіді про відмову не зроблено та не взято документи про підтвердження стажу. Позивачем надано, всі необхідні документи, основних з яких це його трудова книжка. Вважає не зарахування періоду його роботи в росії, згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 01.07.1985 року та вкладиш до трудової книжки НОМЕР_3 від 01.08.2017 року позбавляє його право на мирно володіти своїм майном. Вказані періоди роботи записані в трудовій книжці, містять всі необхідні накази про прийом на роботу та звільнення з роботи, містить необхідні печатки та підпис уповноваженої особи. Крім того, факт його роботи підтверджують довідка №22 від 06.08.2021р. видана ТОзВ«Ніка-94», довідку - відомості про стан індивідуального особового рахунку застрахованої особи про нарахування заробітної плати від 29.06.2021р. видана управлінням пенсійного фонду російської федерації в м. Новий Уренгой в Ямало-Ненецькому автономному окрузі, Тюменської області. З чого слідує, відповідач безпідставно не зарахував стаж в росії більше 19 років. Згідно запису трудової книжки, графа 16-17 позивач працював з 29.11.1990 по 20.08.1991 року на посаді токарем в Будівельному об`єднанні. Наказ на прийняття №359 від 22.11.1990р. Наказ на звільнення № 239-к від 22.08.1990р. Вказаний запис містить мокру печатку та підпис уповноваженої особи. Що стосується період роботи з 21.05.1999 по 24.05.2002 згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_4 від 01.07.1985 року, який не зараховано відповідачем, оскільки відсутня назва організації, куди прийнято особу, що порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, то твердження відповідача про відсутність назви організації спростовується відтиском мокрої печатки підприємця ОРОСІ Адальберт, ін.код 2098601312.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2026 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 071750017814 від 03 лютого 2026 року про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 для обчислення розміру пенсії період роботи з 29 листопада 1990 року по 20 серпня 1991 року, з 21 травня 1999 року по 24 травня 2002 року, з 01 серпня 2002 року по 22 серпня 2010 року та з 30 серпня 2010 року по 06 серпня 2021 року та повторно розглянути заяву про призначення пенсії від 26 січня 2026 року з врахуванням висновків суду. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права зазначив, що до загального страхового стажу не зараховано періоди згідно з записами в трудовій книжці серії НОМЕР_2 від 13.08.1982 року: період навчання з 01.07.1985 по 25.12.1985, оскільки підставою внесення вказано довідку № 179. Відсутнє посилання на первинні документи. Потребує уточнення. Крім того, в цей період з 01.07.1985 року згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_5 від 01.07.1985 року особа працює в російській федерації; період з 29.11.1990- 20.08.1991, згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 13.08.1982р., оскільки некоректна дата наказу про звільнення- « 22.08.1990»; період роботи з 21.05.1999- 24.05.2002 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_4 від 01.07.1985 р., зараховано по даним, що містяться в персоніфікованому обліку, оскільки в зазначеній трудовій книжці відсутня назва організації, куди прийнято особу, що є порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників. Крім того, станом на дату звернення позивача із заявою від 26.01.2026 про призначення пенсії за віком, Угода про гарантії прав громадян держав- учасниць Співдружності Незалежності держав у галузі пенсійного забезпечення залишалася дійсною для України, але тільки у взаємовідносинах з чинними її підписантами, в той же час, серед держав-учасниць вказаної Угоди з 01.01.2023 відсутня така сторона як російська федерація, внаслідок завершення для вказаної країни процедури виходу з Угоди. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

19.05.2026 позивачем до суду подано відзив на апеляційну скаргу. Доводи відзиву аналогічні доводам адміністративного позову. Крім того, зазначає, що суд першої інстанції правильно встановив всі обставини справи, дослідив всі наявні докази, дотримався вимог матеріального та процесуального права, а тому рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2026 року у справі №260/716/26 є законним та обґрунтованим. Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Враховуючи те, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині відмови в задоволенні позову, відтак, у відповідності до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає оскаржуване рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.

Судом встановлені наступні обставини.

26 січня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління ПФУ в Закарпатській області із заявою № 1206 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

03 лютого 2026 року Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області рішенням № 071750017814 відмовило ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до пункту 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Зазначають, що за результатами розгляду документів доданих до заяви не зараховано до загального страхового стажу:

1) наступні періоди згідно з записами в трудовій книжці серії НОМЕР_2 від 13.08.1982 року:

- період навчання з 01.07.1985 по 25.12.1985, оскільки підставою внесення вказано довідку № 179. Відсутнє посилання на первинні документи. Потребує уточнення. Крім того, в цей період з 01.07.1985 року згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_4 від 01.07.1985 року особа працює в російській федерації;

- період роботи з 29.11.1990 по 20.08.1991, оскільки некоректна дата наказу про звільнення « 22.08.1990». Період потребує уточнення;

2) період роботи в російській федерації з 01.07.1985 по 31.12.1991 (загальний період з 01.07.1985 по 30.03.1993) згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_4 від 01.07.1985 року, оскільки в цей же час особа працює в Україні відповідно до записів в трудовій книжці серії НОМЕР_2 від 13.08.1982 року. Звертаємо увагу, що Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчинена 13.03.1992 року в м. москва, припинила свою дію для України 19.06.2023 року. Після припинення дії Угоди при призначенні/перерахунку пенсії громадянам, які працювали в російській федерації, до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території російської федерації по 31.12.1991 рік;

3) період роботи з 21.05.1999 по 24.05.2002 згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_4 від 01.07.1985 року, оскільки відсутня назва організації, куди прийнято особу, що порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників.

Не погодившись із рішенням про відмову у призначенні пенсії за віком, позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.

Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Надане вищевказаною статтею право деталізоване у Законах України від 05.11.1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (Закон №1788) та від 09.07.2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (Закон №1058), зокрема, у статтях 1 і 8 відповідно.

Закон України «Про пенсійне забезпечення» відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій, спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих; та гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв`язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.

Згідно із статтею 1 Закону № 1788 громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до статей 6, 7 Закону № 1788 особам, які мають одночасно право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором, за винятком пенсій інвалідам внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, що їх вони дістали при захисті Батьківщини або при виконанні інших обов`язків військової служби, або внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті чи з виконанням інтернаціонального обов`язку. Звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. При цьому, пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.

Згідно статті 56 Закону № 1788 до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до статті 62 Закону № 1788 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно статті 62 Закону № 1788 постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Суд апеляційної інстанції також враховує, що на момент внесення у трудову книжку позивача записів про спірні періоди роботи була чинна Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.74 р. № 162 (Інструкція № 162), де згідно з пунктом 2.2 у трудову книжку вноситься запис про роботу: прийом на роботу, перехід на іншу постійну роботу, звільнення.

Пунктом 2.3 Інструкції № 162 було визначено, що всі записи у трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, також по нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Окрім цього, пунктами 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (Порядок № 637) встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Разом з тим, відповідно до пункту 18 постанови Ради міністрів СРСР від 06 вересня 1973 року №656 «Про трудові книжки робочих та службовців» відповідальність за організацію робіт по веденню, обліку, зберіганню та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням керівника підприємства, установи, організації).

Аналогічний припис міститься в пункті 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

З огляду на вищезазначене, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17.

Відповідно до статті 1 Закону № 1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Згідно із частиною 1 статті 24 Закону № 1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до частини 2 статті 24 Закону № 1058 страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відтак, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, а наявність відповідних записів у трудовій книжці про стаж роботи є підтвердженням страхового стажу. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Наявність же відповідних записів у трудовій книжці про стаж роботи є підтвердженням страхового стажу.

Відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_4 від 01 липня 1985 року, виданої ОСОБА_1 та вкладиша в трудову книжку, яка була надана при поданні заяви про призначення/перерахунок пенсії, наявні такі записи: 21 травня 1999 року прийнятий на дільницю підготовки виробництва токарем (запис №7); 24 травня 2002 року звільнений з роботи за власним бажанням (запис № 9); 01 серпня 2002 року прийнятий машиністом за вахтовим методом роботи (запис № 10); 28 лютого 2003 року звільнений за переводом (запис № 11); 01 березня 2003 року прийнятий в порядку переведення (запис № 12); 01 грудня 2005 року звільнений за переводом (запис № 13); 02 грудня 2005 року прийнятий оператором котельні за вахтовим методом роботи (запис № 14); 22 серпня 2010 року звільнений у зв`язку з закінченням дозволу на роботу (запис № 16); 30 серпня 2010 року прийнятий оператором котельні (запис № 17); 31 липня 2017 року трудовий договір розірваний у зв`язку із скороченням чисельності (запис № 20); 01 серпня 2017 року прийнятий оператором котельні (запис № 21); 06 серпня 2021 року договір розірваний за власним бажанням працівника (запис № 22).

Згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 від 13 серпня 1982 року, виданої ОСОБА_1 , наявні такі записи: 29 листопада 1990 року прийнятий на роботу токарем (запис № 16); 20 серпня 1991 року звільнений за власним бажанням (запис № 17).

В даному випадку, апелянт мав в розпорядженні трудову книжку, в якій по хронології відображено місце та роботу яку виконував позивач.

Щодо не зарахування до страхового стажу періоду роботи з 29 листопада 1990 року по 20 серпня 1991 року та з 21 травня 1999 року по 24 травня 2002 року суд оцінює критично, оскільки відповідно до пунктів 2.2, 2.3 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності працівника пізніше тижневого терміну від часу прийому на роботу. У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження та заохочення: нагородження орденами та медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи у роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження та заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку та статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видано дипломи, про використані винаходи та раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не записуються. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу чи звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Отож, заповнення трудової книжки здійснюється адміністрацією підприємства, а тому порушення вимог ведення трудової книжки жодним чином не повинна нести настання негативних наслідків для працівника.

Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а зазначив, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Дана обставина не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питання призначення пенсії.

Водночас, підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Пенсійний орган не врахував, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 року по справі № 754/14898/15-а.

Таким чином, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 25 квітня 2019 року у справі №593/283/17.

За таких обставин, апеляційний суд констатує, що відмовляючи позивачу у зарахуванні до страхового стажу періодів його трудової діяльності з 29 листопада 1990 року по 20 серпня 1991 року та з 21 травня 1999 року по 24 травня 2002 року, відповідач діяв протиправно.

Щодо зарахування до страхового стажу періодів роботи з 01 серпня 2002 року по 06 серпня 2021 року, апеляційний суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та російська федерація (Угода).

Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).

Відповідно до статті 1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Згідно із абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом РФ “Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн” від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.

Частиною другою статті 4 Угоди “Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів” від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, РФ, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

Таким чином, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.

Постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29 листопада 2022 року “Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення” постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві.

Вказана постанова набрала чинності 02 грудня 2022 року .

01 грудня 2022 року прийнято Закон України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» № 2783-IX, який набрав чинності 23 грудня 2022 року.

Отже, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України № 1328 від 29.11.2022 року та Закону України № 2783-IX від 1 грудня 2022 року, Україна як держава - учасниця Угоди та Конвенції виконує зобов`язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року та Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року.

Таким чином, апеляційний суд констатує, що дії відповідача щодо відмови позивачу у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи відповідно до трудової книжки з 01 серпня 2002 року по 22 серпня 2010 року та з 30 серпня 2010 року по 06 серпня 2021 року із зазначених вище підстав є протиправними.

Враховуючи вищенаведене, відмова у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду роботи з 29 листопада 1990 року по 20 серпня 1991 року, з 21 травня 1999 року по 24 травня 2002 року, з 01 серпня 2002 року по 22 серпня 2010 року та з 30 серпня 2010 року по 06 серпня 2021 року відповідно до наданої трудової книжки є протиправною, а відтак необхідно зарахувати дані періоди до страхового стажу.

Відтак, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 для обчислення розміру пенсії періоди з 29 листопада 1990 року по 20 серпня 1991 року, з 21 травня 1999 року по 24 травня 2002 року, з 01 серпня 2002 року по 22 серпня 2010 року та з 30 серпня 2010 року по 06 серпня 2021 року та повторно розглянути заяву про призначення пенсії від 26 січня 2026 року з врахуванням висновків суду.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.

Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.

В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2026 року у справі № 260/716/26 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддяО. І. Довга

суддіІ. І. Запотічний

Т. І. Шинкар