Постанова від 20 жовтня 2026 р. у справі №260/8951/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 260/8951/25 пров. № А/857/13106/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :

головуючого судді : Кухтея Р.В.,

суддів : Носа С.П., Шевчук С.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Територіального управління Бюро економічної безпеки у Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 січня 2026 року (ухвалене головуючим-суддею Скраль Т.В. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Ужгороді) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Бюро економічної безпеки у Закарпатській області про визнання протиправними дій,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Територіального управління Бюро економічної безпеки у Закарпатській області (далі – ТУ БЕБ, відповідач), в якому просив визнати протиправними дії ТУ БЕБ щодо визначення та виплати сум грошового забезпечення за період з 10.05.2023 по 08.10.2025 без застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023, 01.01.2024 та 01.01.2025, зобов`язати ТУ БЕБ нарахувати та виплатити на його користь грошове забезпечення за період з 10.05.2023 по 08.10.2025, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абз.4 ч.1 ст.7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2023 рік” №2710-IX від 03.11.2022 (далі - Закон №2710-IX) у розмірі 2684 грн, абз.4 ч.1 ст.7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2024 рік” №3460-IX від 09.11.2023 (далі - Закон №3460-IX) у розмірі 3028 грн, абз.4 ч.1 ст.7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік” №4059-ІХ від 19.11.2024 (далі - Закон №4059-ІХ) у розмірі 3028 грн, з урахуванням виплачених сум, визнати протиправними дії відповідача щодо визначення та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні без застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2025 та зобов`язати нарахувати і виплатити на його користь одноразову грошову допомогу при звільненні, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абз.4 ч.1 ст.7 Закону №4059-ІХ у розмірі 3028 грн, з урахуванням виплачених сум.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 26.01.2026 позовні вимоги були задоволені частково. Визнано протиправними дії ТУ БЕБ щодо визначення та виплати сум грошового забезпечення ОСОБА_1 без застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2023 році у розмірі 2684,00 грн, у 2024 році у розмірі 3028,00 грн, у 2025 році у розмірі 3028,00 грн та зобов`язано ТУ БЕБ нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення з 11.05.2023 по 08.10.2025, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абз.4 ч.1 ст.7 Закону №2710-IX у розмірі 2684,00 грн, у 2024 році, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абз.4 ч.1 ст.7 Закону №3460-IX у розмірі 3028,00 грн, у 2025 році, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абз.4 ч.1 ст.7 Закону №4059-IX у розмірі 3028,00 грн, з урахуванням проведених виплат. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ТУ БЕБ подало апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та ухвалити постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог повністю.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що згідно з наказом №24-к/ДСК від 09.05.2023 “Про призначення ОСОБА_1 ”, 11.05.2023 позивача було призначено на посаду аналітика відділу аналізу інформації та управління ризиками ТУ БЕБ. Посадовий оклад встановлено відповідно до штатного розпису в сумі 43091 грн на місяць. Всі види грошового забезпечення за період несення служби з 11.05.2023 по 08.10.2025 ОСОБА_1 виплачено відповідно до встановленого посадового окладу, згідно затвердженого штатного розпису на відповідний рік. Апелянт вказує, що оскільки служба в БЕБ України є державною службою особливого характеру (ст.19 Закону України “Про Бюро економічної безпеки України” №1150-IX від 28.01.2021 (далі - Закон №1150-IX)), яка врегульована спеціальним законодавством, до визначення посадових окладів працівників БЕБ застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, оплата праці яких регулюється спеціальними законами. Відповідний розмір установлений абз.6 ст.7 Закону №2710-IX, Закону №3460-IX та Закону №4059-ІХ на рівні 2102 грн. Отже, саме цей показник прожиткового мінімуму підлягає застосуванню для визначення посадових окладів працівників БЕБ у 2023–2025 роках. Застосування фіксованого прожиткового мінімуму в розмірі 2102 грн для обчислення посадових окладів працівників БЕБ України є правомірним та відповідає чинному законодавству. Цей показник є базовим розрахунковим, закріпленим у нормативних актах, що регулюють порядок оплати праці державних службовців та працівників інших державних органів. Закон №1150-IX визначає основи діяльності органу, однак порядок нарахування грошового забезпечення встановлюється підзаконними актами, які передбачають саме використання фіксованого показника. Апелянт також зазначає, що використання змінного прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня року (2684 або 3028 грн), суперечило б принципам стабільності фінансування та бюджетної збалансованості, оскільки спричинило б невизначеність у плануванні видатків і створювало б додаткове навантаження на державний бюджет. Натомість застосування єдиного фіксованого показника забезпечує уніфікований підхід, передбачуваність, прозорість та ефективність використання бюджетних коштів. Крім того, скаржник вказує на необхідність врахування висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у справі №240/9028/24.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

З матеріалів справи видно, що наказом ТУ БЕБ №24-к/ДСК від 09.05.2023 “Про призначення ОСОБА_1 ” з 11.05.2023 лейтенанта БЕБ України ОСОБА_1 було призначено з випробувальним строком три місяці, який прибув для подальшого проходження служби з ТУ БЕБ у Чернівецькій області, на посаду аналітика ТУ БЕБ у Закарпатській області.

06.10.2025 наказом ТУ БЕБ за №34-к/ДСК “Про звільнення ОСОБА_2 ” звільнено 08.10.2025 старшого лейтенанта БЕБ України ОСОБА_1 з посади детектива ТУ БЕБ у Закарпатській області.

07.11.2025 ТУ БЕБ листом за №23.6/09.76/10200-25 повідомило адвоката ОСОБА_3 , що одноразова грошова допомога, передбачена пунктом 10 постанови Кабінету Міністрів України №393 від 17.07.1992 “Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб” не нараховувалась та не виплачувалась, оскільки відсутні правові підстави, визначені пунктом 10 цієї Постанови. Грошове забезпечення ОСОБА_1 нараховувалось і виплачувалось, виходячи з посадового окладу, розрахованого шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2102 грн станом на 01.01.2020) на коефіцієнт, визначений постановою КМУ №1068 від 06.10.2021 Посадові оклади встановлені штатними розписами, затвердженими БЕБ України та введені в дію наказами ТУ БЕБ у Закарпатській області.

Вважаючи протиправними дії ТУ БЕБ, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з даним позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що застосування розрахункової величини для визначення посадових окладів працівників БЕБ у спірному періоді, яка відсутня у спеціальному законі та у Законі №966-ХІV не може свідчити про відповідність її принципам спеціального регулювання та правовій визначеності. Суд дійшов висновку, що позовна вимога про визнання протиправними дій ТУ БЕБ в частині визначення та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні позивача без застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2025 не підлягає до задоволення, оскільки позивачу одноразова грошова допомога, передбачена пунктом 10 Постанови №393, не нараховувалась та не виплачувалась, відповідно до листа ТУ БЕБ у Закарпатській області №23.6/09.76/10200-25 від 07.11.2025.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.

Згідно ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржується, а тому суд апеляційної інстанції не надає правової оцінки спірним правовідносинам у цій частині та не вбачає підстав для застосування положень частини другої цієї статті.

Правові засади організації та діяльності БЕБ України, статус працівників Бюро, а також порядок проходження служби визначає Закон №1150-ІХ.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону №1150-ІХ, БЕБ України - це центральний орган виконавчої влади, на який покладаються завдання щодо протидії правопорушенням, що посягають на функціонування економіки держави. Відповідно до покладених завдань БЕБ України виконує правоохоронну, аналітичну, економічну, інформаційну та інші функції.

Згідно п.3 ч.1 ст.5 Закону №1150-ІХ, незалежність БЕБ України гарантується визначеними цим Законом та іншими законами України, зокрема, належною оплатою праці та соціальними гарантіями працівників БЕБ України.

БЕБ України є юридичною особою публічного права та здійснює свої повноваження через центральний апарат і територіальні управління. Територіальні управління БЕБ України є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.

Територіальні управління БЕБ України утворюються, реорганізовуються та ліквідовуються Кабінетом Міністрів України.

Структура БЕБ України може включати підрозділи детективів, інформаційно-аналітичні, оперативно-технічні та інші підрозділи.

Структура, штатний розпис БЕБ України, положення про структурні підрозділи центрального апарату та територіальних управлінь, посадові інструкції працівників БЕБ України затверджуються Директором БЕБ України (ч.1 ст.14 Закону №1150-ІХ).

Статтею 19 Закону №1150-ІХ врегульовано статус працівників БЕБ України, частиною першою якої визначено, що працівників БЕБ України належать особи, які є гласними і негласними штатними працівниками, з числа осіб, які мають спеціальні звання, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір з БЕБ України.

Частиною 5 цієї ж статті передбачено, що порядок проходження служби особами, які мають спеціальні звання БЕБ України, визначається цим Законом, Положенням про проходження служби особами, які мають спеціальні звання БЕБ України, що затверджується Кабінетом Міністрів України, а також іншими нормативно-правовими актами.

На осіб, які мають спеціальні звання БЕБ України, поширюється Дисциплінарний статут Національної поліції України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Грошове забезпечення та оплата праці працівників БЕБ України регулюються ст.31 Закону №1150-ІХ, якою передбачено, що заробітна плата працівників БЕБ України повинна забезпечувати достатні матеріальні умови для належного виконання ними службових обов`язків з урахуванням характеру, інтенсивності та небезпечності роботи, забезпечувати добір і закріплення у штаті БЕБ України кваліфікованих кадрів, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Особи, які мають спеціальні звання БЕБ України, отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби, інтенсивності та умов служби, кваліфікації.

Особливі умови та розміри оплати праці і грошового забезпечення працівників БЕБ України визначаються Кабінетом Міністрів України. Посадовий оклад осіб, які мають спеціальні звання, не може становити менше 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року.

Постановою Кабінету Міністрів України №1068 від 06.10.2021 “Про БЕБ України” затверджено Умови та розміри оплати праці і грошового забезпечення працівників БЕБ, які визначають особливі умови та розміри оплати праці і грошового забезпечення працівників БЕБ (далі - Умови №1068, Постанова №1068).

Згідно п.2 Умов №1068, посадові оклади осіб, які мають спеціальні звання БЕБ, визначаються шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, на відповідний коефіцієнт посадового окладу.

З огляду на вищевикладене, розмір посадового окладу осіб, які мають спеціальні звання БЕБ визначається ч.3 ст.31 Закону №1150-ІХ та п.2 Умов №1068.

При цьому, спеціальним законом, який врегульовує діяльність БЕБ України та його територіальних підрозділів встановлено, що посадовий оклад осіб, які мають спеціальні звання, не може становити менше 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Колегія суддів зазначає, що у даному випадку має місце колізія загальних та спеціальних норм, що врегульовують спірні правовідносини.

При наявності розбіжностей загальних і спеціальних (виняткових) норм, необхідно керуватися принципом Lex specialis (лат. - спеціальний закон, спеціальна норма), відповідно до якого при розбіжності загального і спеціального закону діє спеціальний закон, а також принципом Lex specialis derogat generali, суть якого зводиться до того, що спеціальний закон скасовує дію (для даної справи) загального закону; спеціальна норма має перевагу над загальною.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 25.05.2022 по справі №120/1196/19-а.

У разі якщо норми нормативних актів рівної юридичної сили містять різні моделі правового регулювання, перевагу при застосуванні слід надавати тій нормі, яка регулює вужче коло суспільних відносин, тобто є спеціальною.

Саме такий підхід застосував Верховний Суд у постановах від 29.01.2019 по справі №807/257/14 та від 25.05.2022 по справі №120/1196/19-а.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини”, суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) як джерела права.

Так, про перевагу норм lex specialis над іншими загальними нормами зазначає у своїх рішеннях і ЄСПЛ (п.69 рішення у справі “Ніколова проти Болгарії”, заява №7888/03; п.15 рішення у справі “Баранкевич проти Росії”, заява №10519/03).

Отже, розмір посадового окладу особи, яка має спеціальне звання БЕБ залежить від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України “Про прожитковий мінімум” №966-XIV від 15.07.1999 (далі - Закон №966-XIV), статтею 1 якого визначено дефініцію прожиткового мінімуму як вартісної величини набору продуктів харчування, достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини та збереження її здоров`я, а також мінімального набору непродовольчих товарів і послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Водночас положеннями зазначеної статті імперативно встановлено, що прожитковий мінімум розраховується нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також диференційовано - окремо для кожної з основних соціальних і демографічних груп населення, до яких законодавець відніс дітей віком до 6 років, дітей віком від 6 до 18 років, працездатних осіб та осіб, які втратили працездатність.

Системний аналіз змісту приведених вище норм свідчить про те, що Закон №966-XIV закріплює виключний (вичерпний) перелік основних соціальних і демографічних груп населення, щодо яких здійснюється нормативне визначення прожиткового мінімуму, що унеможливлює його розширене тлумачення або застосування непередбачених цим Законом категорій.

Згідно ст.4 Закону №966-XIV, прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Вказане свідчить про те, що Закон №966-XIV не передбачає такого виду прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу працівників державних органів. Крім того, вказана категорія працівників за змістом Закону №966-XIV не виокремлена в самостійну соціально-демографічну групу населення, стосовно якої прожитковий мінімум підлягає окремому встановленню.

Водночас положеннями ст.7 Законів України Про Державний бюджет України на 2022 - 2025 роки, поряд із затвердженням прожиткового мінімуму для працездатних осіб (який станом на 01.01.2022 становив 2481,00 грн, на 01.01.2023 - 2684,00 грн, на 01.01.2024 та 01.01.2025 - 3028,00 грн), запроваджено окрему величину - прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, розмір якого визначено на рівні 2102,00 грн.

Слід зазначити, що зміни до Закону №1150-ІХ в частині, яка регламентує розмір посадового окладу осіб, які мають спеціальні звання у спірному періоді, а також до Закону №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму, не вносилися.

Законом №1150-ІХ закріплено, що для визначення розміру посадового окладу осіб, які мають спеціальні звання до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; посадовий оклад осіб, які мають спеціальні звання не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом №1150-ІХ, а тому зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з метою визначення посадового окладу осіб, які мають спеціальні звання (працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами) відсутні законні підстави.

Водночас, норми Законів України Про Державний бюджет України на 2022 - 2025 роки фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу осіб, які мають спеціальне звання БЕБ, що порушує гарантії незалежності вказаної категорії працівників БЕБ, одна з яких передбачена частиною першою статті 5 Закону №1150-ІX.

Закони України Про Державний бюджет України на 2022 - 2025 роки не повинні містити іншого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09.07.2007 №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Вказане також узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 10.11.2021 по справі №400/2031/21, від 30.11.2021 по справі №360/503/21, від 02.06.2023 по справі №400/4904/21, від 13.07.2023 по справі №280/1233/22, від 24.07.2023 по справі №280/9563/21, від 25.07.2023 по справі №120/2006/22-а, від 26.07.2023 по справі №240/2978/22, від 27.07.2023 по справі №240/3795/22.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів зазначає, що грошове забезпечення позивача за період з 11.05.2023 по 08.10.2025 повинно було бути обчислене, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленим абз.4 ч.1 ст.7 Законів України Про Державний бюджет України на 2022 - 2025 роки, якими було визначено величину прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.01.2022 у розмірі 2481,00 грн, з 01.01.2023 - 2684,00 грн, з 01.01.2024 та з 01.01.2025 - 3028 грн.

Вказане свідчить про протиправність дій відповідача при нарахуванні та виплаті грошового забезпечення за відповідний період, оскільки такі вчинені без врахування розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених станом на 01.01.2022, 01.01.2023, 01.01.2024, 01.01.2025, визначених абз.4 ч.1 ст.7 Законів України Про Державний бюджет України на 2022 - 2025, оскільки виплата такого здійснювалася, виходячи із розміру прожиткового мінімуму у розмірі 2102,00 грн.

Натомість положення законів про Державний бюджет щодо застосування величини 2102 грн стосуються окремої розрахункової категорії, яка не передбачена ні Законом №1150-ІХ, ні Законом №966-XIV.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач належних, достатніх та допустимих доказів, які б свідчили про правомірність його дій щодо нарахування та виплати позивачеві грошового забезпечення, без застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2022 році у розмірі 2481,00 грн, у 2023 році у розмірі 2684,00 грн, у 2024 та 2025 роках у розмірі 3028 грн, встановленого абз.4 ч.1 ст.7 Законів України Про Державний бюджет України на 2022 - 2025 роки, виходячи із встановлених вище судом обставин даної справи та аналізу чинного законодавства, не надав.

Щодо посилання апелянта на необхідність застосування судом висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 25.02.2025 по справі №240/9028/24, колегія суддів зазначає, що у даній справі предметом судового розгляду були правовідносини щодо визначення суддівської винагороди, які врегульовані Конституцією України та Законом України “Про судоустрій і статус суддів” і мають особливий конституційно-правовий характер.

Натомість спір у цій справі виник щодо визначення розміру грошового забезпечення осіб, які мають спеціальні звання БЕБ України, що регулюється іншим спеціальним Законом №1150-ІХ.

При цьому, спірні правовідносини відрізняються як за суб`єктним складом, так і за нормативним регулюванням.

Сам по собі висновок Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статті 7 Закону про Державний бюджет при визначенні суддівської винагороди не свідчить про необхідність аналогічного застосування такого підходу до правовідносин щодо проходження служби в БЕБ України без урахування особливостей спеціального законодавства.

Крім того, правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у справі №240/9028/24 не містить висновків щодо застосування ст.31 Закону №1150-ІХ, а тому не є таким, що безпосередньо регулює спірні правовідносини.

Також варто зазначити, що погодження штатного розпису не може підміняти або змінювати норму спеціального закону. Затвердження штатного розпису Директором БЕБ України не може легалізувати визначення окладів у спосіб, що суперечить ч.3 ст.31 Закону №1150-ІХ та п.2 Умов №1068.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо часткового задоволення даного позову.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі “Проніна проти України” (рішення від 18.07.2006).

Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України” ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії” (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії” (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).

Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення.

Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.1 ч.6 ст.12 КАС України, дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, ухвалене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.

Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Територіального управління Бюро економічної безпеки у Закарпатській області залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 січня 2026 року по справі №260/8951/25 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддяР. В. Кухтей

суддіС. П. Нос

С. М. Шевчук