Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи
Дата: 19 жовтня 2026 р.
Справа: №460/2809/26
Суддя: Довга Ольга Іванівна
ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 460/2809/26 пров. № А/857/27924/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий-суддя Довга О.І.,
суддя Запотічний І.І.,
суддя Шинкар Т.І.
розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2026 року (головуючий суддя Борискін С.А., м.Рівне) у справі №460/2809/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И В:
16.02.2026 року ОСОБА_1 (позивач) звернулася в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (відповідач), в якому просила: визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 доплати, як непрацюючому пенсіонеру, який постійно проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, починаючи з 17.08.2025 у розмірі визначеному статтею 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», та починаючи з 01.01.2026 у розмірі визначеному статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік»; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату доплати, як непрацюючому пенсіонеру, який постійно проживає у зоні гарантованого добровільного відселення з 17 серпня 2025 року по 31 грудня 2025 року, у розмірі, визначеному статтею 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», що дорівнює 2361 грн 00 коп., та починаючи з 01 січня 2026 року, у розмірі, визначеному статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», що дорівнює 2595 грн 00 коп.
Позов обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 є непрацюючою пенсіонеркою та потерпілою внаслідок Чорнобильської катастрофи та перебуває на обліку у відповідача як отримувач пенсії. Також, позивач вказує, що у зв`язку з набуттям статусу постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи вона набув право на отримання доплати до пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, передбачених статтями має право на нарахування та виплату йому відповідачем підвищення (доплати) до пенсії, що передбачено статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-ХІІ (Закону №796-ХІІ) у розмірі, визначеному статтею 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік». Позивач зазначає, що відповідач протиправно не здійснює нарахування та виплату такої доплати до пенсії позивача, чим порушує право позивача на належне пенсійне забезпечення.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2026 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 доплати, як непрацюючому пенсіонеру, який постійно проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, починаючи з 17.08.2025 у розмірі визначеному статтею 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», та починаючи з 01.01.2026 у розмірі визначеному статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік». Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату доплати, як непрацюючому пенсіонеру, який постійно проживає у зоні гарантованого добровільного відселення з 17 серпня 2025 року по 31 грудня 2025 року, у розмірі, визначеному статтею 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», що дорівнює 2361 грн 00 коп, та починаючи з 01 січня 2026 року, у розмірі, визначеному статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», що дорівнює 2595 грн 00 коп.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, зазначає, що судом першої інстанції при винесенні рішення не було враховано норми статті 45 Закону України «Про Державний бюджет на 2025 рік» та Постанову Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2024 р. № 1524 «Деякі питання здійснення у 2025 році на період воєнного стану в Україні доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення». Вказує, що у Єдиному державному демографічному реєстрі, відомчій інформаційній системі Державної міграційної служби відсутні відомості про зміну місця проживання такою особою у період після 1 січня 1993 року. Оскільки у даному реєстрі відсутні відомості, що ОСОБА_1 проживала станом на 26 квітня 1986 р. чи у період з 26 квітня 1986 р. до 1 січня 1993 р. в зоні гарантованого добровільного відселення, то відповідно у Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області відсутні підстави для встановлення йому доплати, як не працюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення. Судом першої інстанції при винесенні рішення не було враховано норми статті 29 Закону України «Про Державний бюджет на 2026 рік» та Постанову Кабінету Міністрів України від 14 січня 2026 р. № 48 «Деякі питання здійснення у 2026 році доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення". Зазначає, що судом першої інстанції, при винесенні судового рішення, суд дійшов хибного висновку про наявність підстав для виплати позивачу доплати, встановленої ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет на 2026 рік», оскільки статтею 29 Закону України “Про Державний бюджет на 2026 рік” та Постановою № 48 чітко встановлено, що саме відомості з Єдиного державного демографічного реєстру та інших реєстрів підтверджують факт проживання в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 26 квітня 1986 р. чи у період з 26 квітня 1986 р. до 1 січня 1993 р та в подальшому не змінювали свого місця проживання, а не довідка на підставі якої суд задовольнив повністю позовні вимоги
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до частини 4 статті 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.
Судом встановлені наступні обставини.
ОСОБА_1 є постраждалою особою внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 3), отримує пенсію, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області та не працює; проживає в населеному пункті, який відповідно до переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Згідно з довідкою Володимирецької селищної ради Рівненської області від 09.09.2025 №656 позивач з 26.04.1986 по 11.09.2001 проживала та була зареєстрована в с. Луко, Вараського району, Рівненської області, яке відповідно до переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Згідно витягу з реєстру територіальної громади позивач зареєстрована з 11.09.2001 і дотепер в с. Діброва, Вараського району, Рівненської області яке відповідно до переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Не погодившись з такою позицією відповідача, позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я, визначені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-ХІІ.
Відповідно до статті 39 Закону №796-ХІІ (редакція, чинна до 01.01.2015), громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: - у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; - у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; - у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України».
28 грудня 2014 року прийнятий Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» №76-VIII від 28.12.2014 (Закону №76-VIII), який набрав чинності 01.01.2015, підпунктом 7 пункту 4 Розділу І якого внесені зміни до Закону №796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
04 лютого 2016 року прийнятий Закон України «Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №987-VIII від 04.02.2016, який згідно з Розділом ІІ «Прикінцеві положення» набрав чинності з 01.01.2016 і яким внесена до Закону №796-ХІІ стаття 39 такого змісту: «Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».
Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Конституційний Суд України у Рішенні від 17.07.2018 №6-р/2018 вказав, що обмеження чи скасування Законом №76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов`язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов`язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон №76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
У Рішенні Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 установлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону №796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом №76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону №796-ХІІ вказане Рішення не містить.
Тому з 17.07.2018 відновила дію редакція статті 39 Закону №796-ХІІ, яка була чинною до 01.01.2015 (тобто в редакції від 09.07.2007). Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону №987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом №987-VIII.
Стаття 39 у редакції Закону №987-VIII, яка чинна з 01.01.2016, урегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження.
Однак редакція статті 39, яка була чинна до 01.01.2015, урегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов`язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів.
Сукупність наведених норм дає підстави для висновку, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17.07.2018 №6-р/2018 відновлено право на отримання доплати непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, а саме у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у зразковій справі №240/4937/18 зазначено, що Конституційний Суд України у Рішенні від 25.01.2012 №3-рп/2012, крім іншого, вирішив: в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116 Конституції України треба розуміти так, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов`язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України; в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 95, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 БК України та пункту 2 частини першої статті 9 КАС України в системному зв`язку з положеннями статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 117 Конституції України треба розуміти так, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності.
У постанові від 18.03.2020 у зразковій справі №240/4937/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що Рішення Конституційного Суду України від 25.01.2012 №3-рп/2012 не надає права Кабінету Міністрів України зменшувати розмір виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, а Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України у разі, якщо законом прямо не передбачено розмір таких виплат.
Із 17.07.2018 відновлено дію статті 39 Закону №796-ХІІ у редакції, що діяла до 01.01.2015 в частині, яка не змінена Законом України від 04.02.2016 №987-VIII «Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 та статті 39 Закону №796-ХІІ, позивач має право на підвищення до пенсії, як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення.
Зі змісту матеріалів справи слідує, що з 01.07.2025 позивачу припинено виплату доплати, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному ст. 39 Закону №796-XII на підставі Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" №4059-IX від 19.11.2024 (Закону №4059-IX) та постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання здійснення у 2025 році на період воєнного стану в Україні доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення" №1524 від 27.12.2024, яка набрала чинності з 01.01.2025 (Постанова №1524).
Відповідно до даного спору, апеляційний суд враховує положення статті 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», згідно яких установлено, що у 2025 році на період дії воєнного стану в Україні доплата непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, встановлюється за умови, що такі особи проживали або працювали у зоні безумовного (обов`язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення, станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 1 січня 1993 року, у зв`язку з чим особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи. Доплата за проживання на зазначених територіях встановлюється у розмірі 2361 гривня.
Крім того, колегія суддів враховує положення статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» (Закону №4695-ІХ), згідно яких установлено, що у 2026 році доплата непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, встановлюється за умови, що такі особи проживали або працювали у зоні безумовного (обов`язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 1 січня 1993 року, у зв`язку з чим особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, у розмірі 2595 гривень.
Особам, які після аварії на Чорнобильській АЕС (26 квітня 1986 року) самостійно або у встановленому законодавством порядку за направленнями обласних державних адміністрацій змінили місце проживання за межі зон безумовного (обов`язкового) відселення або гарантованого добровільного відселення та в подальшому повернулися на постійне місце проживання до цих зон, а також особам, які зареєстрували своє місце проживання чи переїхали на постійне місце проживання до зазначених зон після аварії на Чорнобильській АЕС, доплата за проживання в таких зонах не встановлюється.
Виплата доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення непрацюючим пенсіонерам припиняється після залишення особою свого місця постійного проживання на зазначених територіях та декларування/реєстрації місця проживання за межами зон безумовного (обов`язкового) відселення та зон гарантованого добровільного відселення, що підтверджується відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів.
Для встановлення виплат, передбачених цією статтею, Пенсійному фонду України забезпечити звірення відомостей про постійне місце проживання одержувачів доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення із відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів для продовження чи припинення відповідних виплат, а також приведення розмірів доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення та пенсійних виплат у відповідність із цією статтею.
Апеляційний суд враховує, що пунктом 1 Постанови №1524 установлено, що у 2025 році факт проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 26 квітня 1986 р. чи у період з 26 квітня 1986 р. до 1 січня 1993 р. для встановлення, продовження чи припинення доплат, передбачених статтею 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», пунктом 1 Постанови №48 установлено, що у 2026 році факт проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 26 квітня 1986 чи у період з 26 квітня 1986 до 1 січня 1993 для встановлення, продовження чи припинення виплати доплати, передбаченої статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» у разі відсутності відповідних відомостей у Єдиному державному демографічному реєстрі, Реєстрі територіальної громади та в інших державних реєстрах встановлюється органами Пенсійного фонду України за сукупності таких обставин: особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи; у Єдиному державному демографічному реєстрі, відомчій інформаційній системі Державної міграційної служби відсутні відомості про зміну місця проживання такою особою у період після 1 січня 1993 року.
Отже, у зв`язку із набранням чинності з 01.01.2025 Законом №4059-ІХ та з 01.01.2026 Законом №4695-ІХ, змінилося правове регулювання правовідносин щодо здійснення у 2025-2026 роках на період воєнного стану в Україні доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають в зоні гарантованого добровільного відселення. Статтею 45 Закону №4059-ІХ та статтею 29 Закону №4695-ІХ чітко регламентовано розмір та підстави виплати у 2025 та 2026 роках на період дії воєнного стану в Україні доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають в зоні гарантованого добровільного відселення.
Разом з тим, як зазначалось вище апеляційним судом, що згідно з довідкою Володимирецької селищної ради Рівненської області від 09.09.2025 №656 позивач з 26.04.1986 по 11.09.2001 проживала та була зареєстрована в с. Луко, Вараського району, Рівненської області, яке відповідно до переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення. Згідно витягу з реєстру територіальної громади позивач зареєстрована з 11.09.2001 і дотепер в с. Діброва, Вараського району, Рівненської області яке відповідно до переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Оскільки Пенсійний фонд України було зобов`язано забезпечити звірення відомостей про постійне місце проживання одержувачів доплати за проживання у зоні гарантованого добровільного відселення із відомостями не лише Єдиного державного демографічного реєстру, а й інших державних реєстрів, то апеляційний суд дійшов висновку, що позивачу протиправно не здійснено з 17.08.2025 по 31.12.2025 доплати непрацюючому пенсіонеру, яка постійно проживає у зоні гарантованого добровільного відселення у розмірі, визначеному статтею 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», що дорівнює 2361,00 грн, та з 01.01.2026 у розмірі, визначеному статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», що дорівнює 2595,00 грн.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про визнання протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 доплати, як непрацюючому пенсіонеру, який постійно проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, починаючи з 17.08.2025 у розмірі визначеному статтею 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», та починаючи з 01.01.2026 у розмірі визначеному статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату доплати, як непрацюючому пенсіонеру, який постійно проживає у зоні гарантованого добровільного відселення з 17 серпня 2025 року по 31 грудня 2025 року, у розмірі, визначеному статтею 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», що дорівнює 2361 грн 00 коп, та починаючи з 01 січня 2026 року, у розмірі, визначеному статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», що дорівнює 2595 грн 00 коп.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Згідно з статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
В розумінні статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2026 року у справі № 460/2809/26 без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддяО. І. Довга
суддіІ. І. Запотічний
Т. І. Шинкар
Оригінал: reyestr.court.gov.ua