Постанова від 20 жовтня 2026 р. у справі №460/7962/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2026 рокуЛьвівСправа № 460/7962/25 пров. № А/857/28001/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Курильця А.Р.,

суддів Кузьмича С.М., Мікули О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року в справі № 460/7962/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій,-

суддя в 1-й інстанції – О.В. Поліщук,

час ухвалення рішення – 22 квітня 2026 року,

місце ухвалення рішення – м. Рівне,

дата складання повного тексту рішення – 22 квітня 2026 року,

в с т а н о в и в:

У провадженні Рівненського окружного адміністративного суду перебувала справа за позовом ОСОБА_1 (далі – позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач) про нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області задоволено.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити з 01.01.2025 нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 45 Закону України "Про державний бюджет України на 2025 рік" від 19.11.2024 № 4059-ІХ та статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-ХІІ, з врахуванням раніше виплачених сум, до зміни законодавства або правового статусу.

Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про відмову в задоволенні адміністративного позову повністю.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при винесенні рішення не було враховано норми статті 45 Закону України «Про Державний бюджет на 2025 рік» та Постанову Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2024 р. № 1524 «Деякі питання здійснення у 2025 році на період воєнного стану в Україні доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення». Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області, на виконання Закону України «Про Державний бюджет на 2025 рік» та Постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудні 2024 року №1524 «Деякі питання здійснення у 2025 році на період воєнного стану в Україні доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення» було проведено звірення з Єдиним державним демографічним реєстром, відомості якого надано Державною міграційною службою у порядку обміну інформацією щодо постійного проживання позивача у зоні безумовного (обов`язкового) відселення чи в зоні гарантованого добровільного відселення і встановлено, що у Єдиному державному демографічному реєстрі відсутні відомості щодо постійного проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 26 квітня 1986 р. чи у період з 26 квітня 1986 р. до 1 січня 1993 р. Оскільки у даному реєстрі відсутні відомості, що позивач проживав станом на 26 квітня 1986 р. чи у період з 26 квітня 1986 р. до 1 січня 1993 р. в зоні гарантованого добровільного відселення, то відповідно у Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області відсутні підстави для встановлення йому доплати, як не працюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення.

Судом також не враховано, що додаткове виділення коштів поза межами, що встановлено ст. 45 Закону України «Про Державний бюджет на 2025 рік» та Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2024 р. № 1524 «Деякі питання здійснення у 2025 році на період воєнного стану в Україні доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення» стане важкою ношею, яка лягає на Державний Бюджет України в період воєнного стану в Україні.

Стаття 45 Закону України Про Державний бюджет України на 2025 рік та постанова Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2024 р. № 1524 «Деякі питання здійснення у 2025 році на період воєнного стану в Україні доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення» були прийняті з урахуванням складної макрофінансової ситуації, яка є наслідком збройної агресії російської федерації проти України, пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.

Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст. 311 КАС України.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області як непрацюючий пенсіонер, є потерпілою від Чорнобильської катастрофи категорії 3.

Відповідно до довідки Антонівської сільської ради Вараського району Рівненської області від 10.02.2025 № 404, ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) з 01.01.1986 і по даний час зареєстрована та проживає в селі Великі Цепцевичі Вараського району Рівненської області, яке згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 № 106, відноситься до третьої зони радіоактивного забруднення - зони гарантованого добровільного відселення.

Згідно з рішенням відповідача від 28.02.2024 № 172050004402, станом на 01.03.2024 позивач отримував в складі пенсії доплату, передбачену статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в розмірі 5368,00 грн.

Згідно з рішенням відповідача від 07.01.2025 № 172050004402, станом на 01.01.2025 підвищення, передбачене статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", позивачу в складі пенсії не нараховується та не виплачується.

20.02.2025 представник позивача звернувся до відповідача із заявою щодо проведення нарахування та виплати позивачу щомісячного підвищення до пенсії у розмірі, передбаченого статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у розмірі двох прожиткових мінімумів, встановлених на 01 січня відповідного календарного року.

Листом від 21.03.2025 за № 6157-5211/Я-02/8-1700/25 відповідач, покликаючись на приписи статті 45 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" та Постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2024 № 1524 "Деякі питання здійснення у 2025 році на період воєнного стану в Україні доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення", повідомив представнику позивача про відсутність підстав для поновлення виплати позивачу спірного підвищення до пенсії.

Позивач, не погоджуючись з діями відповідача щодо припинення виплати спірного підвищення до пенсії та вважаючи такі дії протиправними, звернувся до суду з цим позовом.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Відповідно до частин першої, другої статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (у редакції, що була чинною до 01 січня 2015 року) громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:

- у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;

- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;

- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 березня 2020 року в зразковій справі № 240/4937/18 зробила висновок, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у вищезазначеній редакції статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», тобто до внесення змін Законом від 04 лютого 2016 року № 987-VIII.

Застосовуючи вказані висновки до цієї справи, колегія суддів апеляційного суду вважає, що позивач має право на щомісячне підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення.

Разом з тим, статтею 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено, що у 2025 році на період дії воєнного стану в Україні доплата непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, встановлюється за умови, що такі особи проживали або працювали у зоні безумовного (обов`язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення, станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 01 січня 1993 року, у зв`язку з чим особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи. Доплата за проживання на зазначених територіях встановлюється у розмірі 2361 гривня.

Особам, які після аварії на Чорнобильській АЕС (26 квітня 1986 року) самостійно або у встановленому законодавством порядку за направленнями обласних державних адміністрацій змінили місце проживання за межі зон безумовного (обов`язкового) відселення або гарантованого добровільного відселення та в подальшому повернулися на постійне місце проживання до цих зон, а також особам, які зареєстрували своє місце проживання чи переїхали на постійне місце проживання до зазначених зон після аварії на Чорнобильській АЕС, доплата за проживання в таких зонах не встановлюється.

Виплата доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення непрацюючим пенсіонерам припиняється після залишення особою свого місця постійного проживання на зазначених територіях та декларування/реєстрації місця проживання за межами зон безумовного (обов`язкового) відселення та зон гарантованого добровільного відселення, що підтверджується відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів.

Для встановлення виплат, передбачених цією статтею, Пенсійному фонду України забезпечити звірення відомостей про постійне місце проживання одержувачів доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення із відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів для продовження чи припинення відповідних виплат, а також приведення розмірів доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення та пенсійних виплат у відповідність із цією статтею.

Відповідно до статті 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» Кабінетом Міністрів України 27 грудня 2024 року прийнято постанову № 1524 «Деякі питання здійснення у 2025 році на період воєнного стану в Україні доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення» (далі - Постанова № 1524), яка застосовується з 01 січня 2025 року, пунктом 1 якої установлено, що у 2025 році факт проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 01 січня 1993 року для встановлення, продовження чи припинення доплат, передбачених статтею 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», у разі відсутності відповідних відомостей у Єдиному державному демографічному реєстрі, Реєстрі територіальної громади та в інших державних реєстрах встановлюється органами Пенсійного фонду України за сукупності таких обставин:

особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи;

у Єдиному державному демографічному реєстрі, відомчій інформаційній системі Державної міграційної служби відсутні відомості про зміну місця проживання такою особою у період після 1 січня 1993 року.

Отже положеннями статті 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та Постанови № 1524 запроваджено тимчасову (на 2025 рік) умову для отримання доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, тобто вказаними положеннями законодавства фактично встановлено інше (додаткове) регулювання відносин, відмінне від того, що встановлено Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», який є спеціальним законом у сфері правового регулювання відносин у сфері реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.

Крім того, запровадження додаткових умов для отримання доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення згідно із статтею 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та пункту 1 Постанови № 1524 призводить до обмеження конституційного права такої категорії осіб на належний соціальний захист, що передбачений спеціальним законом, а також порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту таких осіб. Поширення дії Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та Постанови № 1524 на доплату, встановлену Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», є грубим порушенням норм Конституції України, зокрема статей 8, 19 та 92.

Розглянувши касаційну скаргу у справі № 600/1438/25, спір у якій виник у правовідносинах, які є подібними до тих, що й у справі яка розглядається, Верховний Суд вказав на помилковість посилання судів попередніх інстанцій на положення статті 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», якою передбачено зменшення суми доплати, оскільки Конституційний Суд України неодноразово у своїх рішеннях (зокрема, щодо відповідності Конституції положень законів про Державний бюджет) наголошував, що держава не може скасовувати чи зменшувати гарантовані законом соціальні виплати шляхом внесення змін до закону про бюджет на відповідний рік. Конституційні права і свободи не можуть бути обмежені. Зміни до законів, які встановлюють розміри пільг та компенсацій, зокрема Закон «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», можуть вноситися виключно окремими законами, а не в межах бюджетного процесу.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку про те, що застосування при визначенні права осіб на доплату як непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, положень статті 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та Постанови № 1524, якими передбачено, що доплата непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, встановлюється за умови, що такі особи проживали або працювали у зоні безумовного (обов`язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення, станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 01 січня 1993 року, у зв`язку з чим особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи; доплата за проживання на зазначених територіях встановлюється у розмірі 2361,00 грн, є протиправним та таким, що обмежує гарантоване право на належний соціальний захист, передбачене статтею 46 Конституції України.

З огляду на такий підхід до спірних правовідносин, дії відповідача щодо застосування статті 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та Постанови № 1524 до виплати позивачу підвищення до пенсії, встановленої статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», є протиправними.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 20 травня 2026 року у справі № 600/1438/25-а, від 10 липня 2026 року в справі №460/4069/25 та від 14 серпня 2026 року в справі №240/16978/25.

Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає.

Враховуючи наведене вище, апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Керуючись ст.ст.308,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року в справі № 460/7962/25 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддяА. Р. Курилець

суддіС. М. Кузьмич

О. І. Мікула

Повне судове рішення складено 21 жовтня 2026 року.