Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: звільнення з публічної служби, з них
Дата: 18 жовтня 2026 р.
Справа: №140/9057/24
Суддя: Шевчук Світлана Михайлівна
ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 140/9057/24 пров. № А/857/49782/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача -Шевчук С. М.
суддів -Боршовського Т. І. Носа С. П.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2026 року у справі № 140/9057/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,
місце ухвалення судового рішенням. Луцьк
розгляд справи здійснено за правиламиспрощеного позовного провадження
суддя у І інстанціїШепелюк В. Л.
дата складання повного тексту рішення03 вересня 2026 року
ВСТАНОВИВ:
І. ОПИСОВА ЧАСТИНА
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2024 року у справі №140/9057/24, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2026 року, адміністративний позов ОСОБА_1 (надалі по тексту також – позивач, заявник, скаржник, ОСОБА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (надалі по тексту також – ВЧ НОМЕР_1 ) та Військової частини НОМЕР_2 (надалі по тексту також – ВЧ НОМЕР_2 , разом – відповідачі) задоволено повністю.
Визнано протиправною бездіяльність відповідачів щодо ненарахування та невиплати позивачу грошового забезпечення, а також матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення та премії за періоди проходження служби у кожній з військових частин (з 22.12.2020 по 18.05.2022 – у ВЧ НОМЕР_1 , з 19.05.2022 по 20.05.2023 – у ВЧ НОМЕР_2 ) із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року.
Зобов`язано відповідачів здійснити перерахунок та виплату (з урахуванням виплачених сум) зазначених виплат із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
22 серпня 2026 року позивач через свого представника – адвоката Єрьоміну Вікторію Анатоліївну звернувся до Волинського окружного адміністративного суду із заявою про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду від 29.11.2024 шляхом зобов`язання ВЧ НОМЕР_1 та ВЧ НОМЕР_2 подати звіти про його виконання у строк тридцять днів з дня отримання відповідної ухвали.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2026 року у задоволенні заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду відмовлено.
Не погоджуючись з обумовленою ухвалою суду першої інстанції, позивач через представника звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову, якою задовольнити його заяву, встановити судовий контроль за виконанням рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2024 року у справі №140/9057/24 та зобов`язати ВЧ НОМЕР_1 і ВЧ НОМЕР_2 подати до суду першої інстанції у встановлений судом строк звіти про виконання цього рішення. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що ухвалу постановлено з неправильним застосуванням норм процесуального права та за неповного врахування фактичних обставин, які мають значення для вирішення питання про встановлення судового контролю.
В доводах апеляційної скарги вказує, що рішення суду, яке набрало законної сили 13 лютого 2026 року, покладає на відповідачів обов`язок не лише здійснити відповідні розрахунки, а й забезпечити фактичну виплату належних позивачу коштів, натомість самі відповідачі під час розгляду заяви підтвердили, що виплату нарахованих сум (53648,77 грн – ВЧ НОМЕР_2 та 48737,65 грн – ВЧ НОМЕР_1 ) не проведено, тобто рішення суду в частині основного обов`язку залишається невиконаним.
На переконання скаржника, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для встановлення судового контролю з огляду на те, що відповідачі вчиняють певні дії, спрямовані на виконання рішення, є передчасним, оскільки проведення перерахунку та направлення заявок на фінансування не свідчать про виконання судового рішення. Суд першої інстанції фактично пов`язав можливість встановлення судового контролю з наявністю наміру відповідачів ухилитися від виконання рішення, проте стаття 382 КАС України не передбачає встановлення умисного ухилення суб`єкта владних повноважень як обов`язкової умови для застосування цього механізму.
Додатково скаржник наголошує, що судовий контроль за своєю правовою природою є процесуальним механізмом забезпечення реального та своєчасного виконання судового рішення, а не заходом відповідальності, посилання відповідачів на відсутність бюджетного фінансування не припиняє та не скасовує обов`язку виконати судове рішення, а зобов`язання подати звіт не означає автоматичного накладення санкцій, натомість забезпечує можливість суду оцінити достатність заходів, які вживаються відповідачами для повного виконання рішення.
Відповідач – ВЧ НОМЕР_1 подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції – без змін. Зазначає, що з 16.02.2026 (першого робочого дня після надходження постанови апеляційного суду) розпочав виконання рішення, фінансово-економічною службою здійснено перерахунок (нарахування) позивачу визначених у рішенні складових грошового забезпечення на суму 48737,65 грн, а потреба у коштах для виплати щомісяця включається до заявок-розрахунків, які скеровуються розпоряднику коштів вищого рівня – Центральному фінансово-економічному управлінню ІНФОРМАЦІЯ_1 , однак кошти не надходили. Вказує, що як розпорядник бюджетних коштів третього рівня не має повноважень самостійно змінювати цільове призначення бюджетних коштів (стаття 23 Бюджетного кодексу України), а невиконання рішення спричинене поважними причинами – відсутністю належного державного фінансування, що, на його думку, встановлено й іншими рішеннями Волинського окружного адміністративного суду (справи №140/11283/25, №140/11869/25, №140/11865/24) і має преюдиційне значення. Посилаючись на правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 23.04.2020 у справі №560/523/19, від 11.06.2020 у справі №640/13988/19, від 13.05.2021 у справі №9901/598/19, від 24.07.2023 у справі №420/6671/18, в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 у справі №800/592/17, вважає, що позивач не довів наміру відповідача ухилитися від виконання рішення, а за відсутності бюджетних коштів встановлення судового контролю матиме формальний, а не результативний характер. Також стверджує, що з частини шостої статті 382 КАС України випливає умова застосування судового контролю – можливість негайного виконання рішення, яка в цій справі відсутня.
Відповідач – ВЧ НОМЕР_2 також подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції – без змін, розглянути справу в порядку письмового провадження. Зазначає, що не заперечує обов`язковості рішення суду, провів перерахунок, визначив суму, що підлягає виплаті, – 53648,77 грн, включав її до заявок-розрахунків на фінансування, а невиплата обумовлена не відмовою від виконання, а ненадходженням фінансового ресурсу. На переконання відповідача, сам по собі факт неповного виконання рішення не свідчить про необхідність застосування судового контролю без оцінки причин, поведінки боржника та вжитих ним заходів; положення статті 382 КАС України щодо спеціальних категорій соціальних виплат мають застосовуватися з урахуванням предмета спору, а в цій справі йдеться про грошове забезпечення за проходження військової служби, а не про соціальну допомогу; встановлення обов`язку подати звіт не створює для військової частини окремого джерела коштів.
Про розгляд апеляційної скарги сторони повідомлені шляхом надіслання ухвали про відкриття апеляційного провадження та призначення справи до апеляційного розгляду через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи (ЄСІКС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.
У разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, суд апеляційної інстанції розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів (пункт 1 частини першої статті 311, частина перша статті 312 КАС України).
ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що ВЧ НОМЕР_1 та ВЧ НОМЕР_2 , які є розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня, у межах повноважень та можливостей добровільно вчиняють послідовні дії, спрямовані на виконання судового рішення.
Позивачу проведено нарахування грошового забезпечення відповідно до резолютивної частини рішення (48737,65 грн та 53648,77 грн відповідно), щомісячно подаються заявки-розрахунки на фінансування (на березень–серпень 2026 року), до яких включено потребу у коштах для виплати позивачу, а виплата заборгованості за рахунок Державного бюджету України можлива лише після надходження коштів від головного розпорядника.
На думку суду першої інстанції, наразі відсутні підстави для висновку про намір відповідачів ігнорувати судове рішення чи ухилитися від його виконання, а без надходження цільових бюджетних асигнувань встановлення судового контролю шляхом зобов`язання подати звіт не призведе до виплати заборгованості, тому за відсутності підтверджених належними доказами підстав вважати, що рішення суду без встановлення заходу судового контролю залишиться невиконаним, побоювання позивача є необґрунтованими.
ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 29.11.2024 у справі №140/9057/24 позов ОСОБА_1 задоволено повністю, зокрема, зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату (з урахуванням виплачених сум) позивачу грошового забезпечення за період з 22.12.2020 по 18.05.2022, а також виплачених за цей період матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення, премії, а ВЧ НОМЕР_2 – провести перерахунок та виплату (з урахуванням виплачених сум) грошового забезпечення та зазначених виплат за період з 19.05.2022 по 20.05.2023, в обох випадках виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами про Державний бюджет України станом на 01 січня відповідного року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.02.2026 рішення суду першої інстанції залишено без змін, у зв`язку з чим воно набрало законної сили 13.02.2026. Як убачається з пояснень ВЧ НОМЕР_1 , постанова надійшла до її електронного кабінету 13.02.2026 о 19:04.
Рапортом від 16.02.2026 (вх. №1232/37) тимчасово виконуючий обов`язки помічника командира з правової роботи – начальника юридичної групи ВЧ НОМЕР_1 доповів командиру військової частини про необхідність виконання рішення у добровільному порядку та просив передати постанову апеляційного суду і рішення суду першої інстанції для виконання до фінансово-економічної служби, зобов`язавши її начальника надати фінансовий розрахунок суми на виконання рішення.
Листом від 02.04.2026 №530/фс, наданим у відповідь на заяву представника позивача від 10.03.2026, ВЧ НОМЕР_2 повідомила, що з метою виконання рішення суду у добровільному порядку позивачу здійснено перерахунок та нарахування за період з 19.05.2022 по 20.05.2023 у сумі 53627,64 грн, для фінансування виконання рішення до Центрального фінансово-економічного управління Командування Сухопутних військ подано заявку-розрахунок №368/фс від 06.03.2026, фінансування видатків на виконання судових рішень за КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки» здійснюється в межах наявного фінансового ресурсу, а кошти буде зараховано позивачу після надходження відповідного цільового фінансування. До листа долучено розрахунок суми коштів на виконання рішення суду, підписаний тимчасово виконуючим обов`язки командира ВЧ НОМЕР_2 та начальником фінансово-економічної служби.
Листом від 13.05.2026 №910, наданим у відповідь на звернення представника позивача від 10.03.2026, ВЧ НОМЕР_1 надіслала довідку-розрахунок нарахованої суми грошового забезпечення на виконання рішення суду та повідомила, що для виконання рішення скеровано заявки до Центрального фінансово-економічного управління ІНФОРМАЦІЯ_2 (вих. №447 від 05.03.2026, №705 від 04.04.2026, №866 від 06.05.2026), однак станом на 13.05.2026 кошти для виконання рішення не надходили. Згідно з доданою довідкою-розрахунком позивачу нараховано 48737,65 грн, у тому числі 26002,52 грн за 12.2020-2021 роки та 22735,13 грн за 2022 рік.
У письмових поясненнях від 01.09.2026 (вих. №2729), поданих до суду першої інстанції на виконання ухвали від 25.08.2026, ВЧ НОМЕР_2 повідомила, що позивачу здійснено перерахунок та нарахування за період з 19.05.2022 по 20.05.2023 у сумі 53648,77 грн, зазначені суми включено до заявок-розрахунків на фінансування видатків за КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки» за напрямом «грошове забезпечення» №368/фс від 06.03.2026, №539/фс від 04.04.2026, №780/фс від 02.05.2026, №981/фс від 06.06.2026, №1147/фс від 07.07.2026, №1104/фс від 06.08.2026, однак фактична виплата нарахованих сум не проведена у зв`язку з відсутністю відповідного фінансового ресурсу. До пояснень долучено розрахунок суми коштів на виконання рішення суду та копії основних заявок-розрахунків ВЧ НОМЕР_2 на березень–серпень 2026 року.
У письмових поясненнях від 01.09.2026 (вих. №1867) ВЧ НОМЕР_1 повідомила, що позивачу нараховано 48737,65 грн, а потреба у коштах на виконання рішення включалася до основних заявок-розрахунків на березень (вих. №447 від 05.03.2026), квітень (вих. №705 від 07.04.2026), травень (вих. №866 від 06.05.2026), червень (вих. №1061 від 04.06.2026), липень (вих. №1319 від 07.07.2026), серпень 2026 року (вих. №1677 від 07.08.2026) та до додаткових заявок-розрахунків на червень (вих. №1146 від 17.06.2026) і серпень 2026 року (вих. №1740 від 17.08.2026), однак з 13.02.2026 витрати на виконання рішення не профінансовані. Копії заявок-розрахунків (з вилученою інформацією з обмеженим доступом) долучено до матеріалів справи клопотанням від 01.09.2026.
До пояснень ВЧ НОМЕР_1 також долучено запит Офісу Військового омбудсмана до Міністерства оборони України щодо кількості невиконаних судових рішень про виплати військовослужбовцям, заходів, вжитих для їх виконання, та причин невиконання, а також листи Центрального фінансово-економічного управління ІНФОРМАЦІЯ_1 та Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України, надані ВЧ НОМЕР_1 на її звернення від 20.03.2026 №1916/1114 у зв`язку з виконанням рішення в іншій справі (№140/3029/24). У цих листах зазначено, зокрема, що фінансування видатків на виконання судових рішень за КЕКВ 2800 здійснюється в межах наявного фінансового ресурсу (пропорційно у відсотковому відношенні від заявленої потреби), у 2024 році видатки Міноборони на виконання рішень судів за напрямом соціального забезпечення становили лише 30% від заявленої потреби, у 2025 році – 17% (за даними Центрального фінансово-економічного управління – 20%), затверджені на 2026 рік видатки без внесення змін орієнтовно складатимуть 15% від потреби, а станом на 01.01.2026 незабезпечена потреба в коштах для виконання судових рішень складає понад 3 млрд гривень.
Вважаючи, що рішення суду залишається невиконаним, позивач звернувся до суду першої інстанції із заявою про встановлення судового контролю за його виконанням.
ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.
Відповідно до статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Суб`єктами, на яких поширюється обов`язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.
Згідно із частиною другою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Відповідно до частини четвертої, сьомої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом. Судові рішення не можуть бути переглянуті іншими органами чи особами поза межами судочинства, за винятком рішень про амністію та помилування.
Частиною другою, тринадцятою статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно із статтею 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
У Рішенні від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 п. 3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини).
Відповідно до статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Колегія суддів вважає за необхідне вказати, що головна мета судового контролю за виконанням рішень в адміністративних справах полягає, насамперед, у реалізації основних завдань адміністративного судочинства при здійсненні адміністративними судами правосуддя, оскільки воно не обмежується ухваленням судового рішення, а також передбачає його виконання.
При цьому аналіз норми статті 382 КАС України у її системному взаємозв`язку з нормами статті 372 КАС України дозволяє стверджувати, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися, за наявності для цього підстав, безвідносно до факту наявності виконавчого провадження щодо виконання відповідного судового рішення.
Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов`язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання постанови суду першої інстанції, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу.
Згідно позиції Великої Палати Верховного Суду, наведеній в ухвалі від 20 червня 2018 року у справі №800/592/17, клопотання про встановлення судового контролю може бути подано й задоволено судом вже після ухвалення рішення у справі.
Таким чином, позивач має право звернутися із заявою (клопотанням) про встановлення судового контролю після прийняття судом рішення у справі, у разі існування ризику його невиконання.
Водночас зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 31 липня 2018 року у справі № 235/7638/16-а.
При цьому, закон не встановлює, з яких підстав на суб`єкта владних повноважень може бути покладено такий обов`язок.
Однак, за змістом норм статті 129-1 Конституції України, статті 370 КАС України та статті 13 Закону №1402-VIII щодо обов`язковості судового рішення такою підставою є обставини, які ставлять під сумнів виконання суб`єктом владних повноважень судового рішення.
Такий висновок щодо застосування норм права наведено Верховним Судом у постанові від 17 вересня 2020 року у справі № 340/962/19.
Аналіз вищевикладених норм процесуального права з урахуванням висновків Верховного Суду щодо їх застосування, дає колегії суддів підстави вважати, що судовий контроль в порядку норм статті 382 КАС України шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення може бути встановлено за таких умов:
- рішення суду ще не виконано, у тому числі у порядку його примусового виконання;
- існує обґрунтований і підтверджений доказами ризик його невиконання;
- існують підтверджені доказами обставини, які ставлять під сумнів виконання суб`єктом владних повноважень судового рішення, або дають підстави вважати, що:
- загальний порядок виконання судового рішення не дав очікуваного результату,
- або що відповідач (його правонаступник) створює перешкоди для виконання такого рішення, має намір ухилення від цього обов`язку.
Головна мета судового контролю за виконанням рішень в адміністративних справах полягає, насамперед, у реалізації основних завдань адміністративного судочинства при здійсненні адміністративними судами правосуддя, оскільки воно не обмежується ухваленням судового рішення, а також передбачає його виконання, а судовий контроль може здійснюватися, за наявності для цього підстав, безвідносно до факту наявності виконавчого провадження.
Отже, як убачається з наведеного висновку Верховного Суду, намір суб`єкта владних повноважень ухилитися від виконання судового рішення є лише однією з альтернативних обставин, які можуть свідчити про необхідність встановлення судового контролю, поряд із підтвердженим доказами ризиком невиконання рішення та обставинами, які дають підстави вважати, що загальний порядок виконання судового рішення не дав очікуваного результату.
Крім того, у постановах від 27 лютого 2020 року у справі №0640/3719/18 Верховний Суд зазначав, що суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати.
Конституційний Суд України у Рішенні від 15 травня 2019 року №2-р(II)/2019, з посиланням на практику Європейського суду з прав людини (§ 43 рішення у справі «Shmalko v. Ukraine» від 20 липня 2004 року, § 84 рішення у справі «Fuklev v. Ukraine» від 7 червня 2005 року, § 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia» від 28 листопада 2006 року, §§ 46, 51, 54 рішення у справі «Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine» від 15 жовтня 2009 року), зазначив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін. На державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; держава і її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них.
Як з`ясовано судом і не заперечується сторонами, рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29.11.2024 у справі №140/9057/24 набрало законної сили 13.02.2026, однак станом на час постановлення оскаржуваної ухвали (03.09.2026), тобто протягом майже семи місяців, залишалося невиконаним у частині виплати позивачу перерахованих сум, що прямо визнається обома відповідачами у їх поясненнях, відзивах на апеляційну скаргу та листах від 02.04.2026 №530/фс і від 13.05.2026 №910.
Колегія суддів зауважує, що резолютивною частиною рішення суду відповідачів зобов`язано здійснити не лише перерахунок, а й виплату позивачу відповідних сум, тому проведення відповідачами нарахування свідчить лише про часткове виконання рішення і не змінює того, що основний матеріально-правовий результат, на досягнення якого спрямоване рішення суду, – отримання позивачем присуджених коштів – станом на дату постановлення оскаржуваної ухвали не досягнуто.
Матеріалами справи також підтверджується, що, починаючи з березня 2026 року, ВЧ НОМЕР_1 та ВЧ НОМЕР_2 щомісяця включали потребу у коштах для виплати позивачу до заявок-розрахунків на фінансування видатків за КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки», однак протягом шести місяців жодна з цих заявок не профінансована, при цьому ані відповідачі, ані розпорядники коштів вищого рівня не повідомили будь-яких орієнтовних строків, у які таке фінансування може бути надано.
Більше того, з листів Центрального фінансово-економічного управління ІНФОРМАЦІЯ_1 та Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України, на які посилається сам відповідач – ВЧ НОМЕР_1 , убачається, що видатки на виконання рішень судів фінансуються пропорційно до заявленої потреби, рівень такого фінансування має стійку тенденцію до зниження (30% у 2024 році, 17-20% у 2025 році, орієнтовно 15% у 2026 році), а незабезпечена потреба в коштах для виконання судових рішень станом на 01.01.2026 складає понад 3 млрд гривень. Хоча ці листи надані у зв`язку з виконанням рішення в іншій справі, викладена в них інформація має загальний характер, стосується порядку та обсягів фінансування видатків на виконання судових рішень розпорядниками коштів, до мережі яких належать відповідачі, і відповідачами не спростована.
Таким чином, наявні у справі докази, подані самими відповідачами, не лише не спростовують, а навпаки підтверджують, що загальний порядок виконання судового рішення протягом тривалого часу не дав очікуваного результату та що існує обґрунтований і підтверджений доказами ризик подальшого невиконання рішення у розумний строк, тобто наявні умови, за яких, відповідно до наведеного висновку Верховного Суду, може бути встановлено судовий контроль за виконанням судового рішення.
Натомість суд першої інстанції, обґрунтовуючи відмову у задоволенні заяви відсутністю наміру відповідачів ухилитися від виконання рішення, фактично звів підстави для встановлення судового контролю до доведення недобросовісної поведінки суб`єкта владних повноважень, що не узгоджується ні з положеннями статей 382, 382-1 КАС України, які такої умови не містять, ні з наведеними висновками Верховного Суду, та залишив поза увагою інші обставини, з якими закон і судова практика пов`язують можливість застосування цього процесуального засобу.
Досліджуючи висновок суду першої інстанції, з яким погоджуються відповідачі, про те, що без надходження цільових бюджетних асигнувань встановлення судового контролю не призведе до виплати заборгованості, колегія суддів зазначає таке.
Колегія суддів не заперечує, що відповідно до частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України, і що відповідачі як розпорядники бюджетних коштів нижчого рівня самостійно змінювати цільове призначення бюджетних коштів не можуть.
Водночас законодавець, запроваджуючи Законом №4094-IX чинну модель судового контролю, свідомо передбачив ситуацію, за якої виконання судового рішення про здійснення виплат ускладнюється відсутністю бюджетних асигнувань, і визначив процесуальні наслідки цього не на стадії вирішення питання про зобов`язання подати звіт, а на стадії розгляду звіту: суб`єкт владних повноважень зобов`язаний відобразити у звіті обставини, які ускладнюють виконання рішення, заходи, вжиті для їх усунення, та орієнтовні строки виконання (пункт 6 частини другої статті 382-2 КАС України), а суд може зменшити розмір штрафу або звільнити від його сплати за наявності доказів відсутності бюджетних асигнувань та вжиття керівником всіх необхідних заходів для їх встановлення (абзац другий частини п`ятої статті 382-3 КАС України).
Звідси, відсутність бюджетного фінансування сама по собі не є підставою для відмови у встановленні судового контролю, а є обставиною, яка підлягає оцінці судом за наслідками розгляду звіту про виконання судового рішення. Протилежний підхід, за якого саме відсутність фінансування унеможливлює застосування судового контролю, призводив би до того, що у найбільш поширеній категорії випадків тривалого невиконання судових рішень про виплати з державного бюджету суд був би позбавлений можливості здійснювати передбачений статтею 129-1 Конституції України контроль за виконанням власних рішень, а стягувач – можливості отримувати через суд достовірну інформацію про стан і перспективи виконання рішення на його користь.
Колегія суддів також враховує, що судовий контроль не обмежується отриманням інформації: за наслідками розгляду звіту суд за власною ініціативою може розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення за правилами статті 378 КАС України (частини третя, дев`ята статті 382-3 КАС України), що є додатковою гарантією ефективності виконання рішення у разі, якщо загальний порядок його виконання залишатиметься безрезультатним. Тому твердження про формальний характер судового контролю в обставинах цієї справи є необґрунтованими.
Стосовно ж доводів ВЧ НОМЕР_2 , які стосуються застосування положень абзацу другого частини першої статті 382 КАС України щодо спеціальних категорій соціальних виплат, то суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Відповідно до частин другої, третьої статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Тобто грошове забезпечення є винагородою за проходження військової служби, що, зокрема, узгоджується з пунктом 2 частини першої статті 371 КАС України, яким виплата заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби виокремлена від присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів. Тому колегія суддів погоджується з відповідачем у тому, що в цій справі заява позивача підлягала розгляду на підставі абзацу першого, а не абзацу другого частини першої статті 382 КАС України, і зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт не є для суду обов`язковим.
Разом з цим, наявність у суду дискреційного повноваження не означає можливості відмовити у задоволенні заяви без належної оцінки обставин, з якими закон і судова практика пов`язують необхідність встановлення судового контролю. Як встановлено вище, такі обставини в цій справі підтверджено доказами, поданими самими відповідачами, тому це дискреційне повноваження за обставин цієї справи мало бути реалізоване на користь задоволення заяви. Відтак обумовлений довід ВЧ НОМЕР_2 не впливає на висновок про наявність підстав для встановлення судового контролю.
Щодо посилання ВЧ НОМЕР_1 на частину шосту статті 382 КАС України, то колегія суддів зазначає, що ця норма регулює повноваження суду за власною ініціативою зобов`язати суб`єкта владних повноважень подати звіт під час ухвалення рішення суду, якщо суд допускає його негайне виконання, і не встановлює умов для розгляду заяви особи, на користь якої ухвалено судове рішення, після набрання ним законної сили, яка подається та розглядається на підставі частини першої статті 382 та статті 382-1 КАС України. Тому висновок відповідача про те, що можливість негайного виконання рішення є обов`язковою умовою встановлення судового контролю за заявою стягувача, ґрунтується на помилковому тлумаченні норм процесуального права.
Стосовно ж доводів ВЧ НОМЕР_1 про преюдиційне значення обставин, встановлених рішеннями Волинського окружного адміністративного суду у справах №140/11283/25, №140/11869/25 та ухвалою у справі №140/11865/24, то, за змістом частини четвертої статті 78 КАС України, не доказуються при розгляді іншої справи саме обставини (факти), встановлені рішенням суду, що набрало законної сили, а не правова оцінка таких обставин іншим судом. Відповідач зазначає, що у цих справах вирішувалися питання правомірності накладення державним виконавцем штрафів та бездіяльності щодо виконання інших судових рішень, тобто відмінні від предмета розгляду в цій справі. Крім того, поважність причин невиконання рішення може мати значення при вирішенні питання про застосування заходів відповідальності, зокрема штрафу, однак не виключає необхідності встановлення судового контролю за виконанням рішення, яке тривалий час залишається невиконаним.
Посилання відповідачів на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 23.04.2020 у справі №560/523/19 та інших наведених у відзиві рішеннях, колегія суддів враховує, однак зазначає, що висновки щодо необхідності встановлення умисного невиконання рішення суду та недобросовісності суб`єкта владних повноважень сформульовані Верховним Судом у контексті накладення штрафу на керівника суб`єкта владних повноважень за наслідками розгляду звіту або його неподання, тобто стосуються іншої стадії судового контролю, а висновок про необхідність підтвердження наміру відповідача ухилитися від виконання рішення не може тлумачитися ізольовано від сформованого Верховним Судом переліку альтернативних умов встановлення судового контролю, наведених в ухвалі від 11 травня 2023 року у справі №640/9835/20.
Посилання ж на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 24.07.2023 у справі №420/6671/18, про те, що фактичне виконання рішення можливе лише за наявності відповідного бюджетного призначення, не спростовує, а підтверджує обґрунтованість побоювань позивача щодо ризику тривалого невиконання рішення за відсутності такого призначення.
Колегія суддів наголошує, що встановлення судового контролю не свідчить про протиправність поведінки відповідачів чи їх посадових осіб і не є оцінкою добросовісності їх дій. Наведені відповідачами обставини – проведення перерахунку, визначення сум, що підлягають виплаті, щомісячне подання заявок на фінансування – підлягатимуть оцінці судом першої інстанції під час розгляду звітів про виконання рішення, з урахуванням положень частини п`ятої статті 382-3 КАС України.
Визначаючи строк для подання звіту, колегія суддів враховує, що виконання рішення залежить від фінансування, яке здійснюється розпорядниками коштів вищого рівня на підставі щомісячних заявок, а тому вважає достатнім і таким, що відповідає вимогам частини третьої статті 382-1 КАС України, строк у дев`яносто календарних днів з дня отримання відповідачами копії цієї постанови.
З урахуванням обумовленого, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для вирішення заяви, та неправильно застосував норми процесуального права, що призвело до помилкової відмови у задоволенні заяви про встановлення судового контролю, а тому оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення заяви.
Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.
Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.
Відповідно до статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Як наслідок колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження, а тому апеляційну скаргу слід задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву позивача про встановлення судового контролю задовольнити.
Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 312, ст. 315, ст. 317, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 382, ст. 382-1 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2026 року у справі №140/9057/24 скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2024 року у справі №140/9057/24 задовольнити.
Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) подати до Волинського окружного адміністративного суду протягом дев`яносто календарних днів з дня отримання копії цієї постанови звіт про виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2024 року у справі №140/9057/24 у частині зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення та інших виплат за період з 22.12.2020 по 18.05.2022.
Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_4 ) подати до Волинського окружного адміністративного суду протягом дев`яносто календарних днів з дня отримання копії цієї постанови звіт про виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2024 року у справі №140/9057/24 у частині зобов`язання Військової частини НОМЕР_2 провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення та інших виплат за період з 19.05.2022 по 20.05.2023.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення. Порядок, строки та підстави подання касаційної скарги на рішення суду апеляційної інстанції визначено ст.ст. 328-331 КАС України.
Головуючий суддяС. М. Шевчук
суддіТ. І. Боршовський
С. П. Нос
Оригінал: reyestr.court.gov.ua