Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №380/7745/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них

Дата: 19 жовтня 2026 р.

Справа: №380/7745/26

Суддя: Хобор Романа Богданівна

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/7745/26 пров. № А/857/41290/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючої судді Хобор Р.Б.,

суддів: Бруновської Н.В., Валюха В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження, у місті Львові апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 червня 2026 року, що ухвалила суддя Сидор Н.Т. у місті Львові, за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, у справі № 380/7745/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулася в суд з позовом до відповідача, у якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 підвищення пенсії як репресованій, а в подальшому реабілітованій особі, у розмірі, передбаченому п. "г" ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII), із розрахунку 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення пенсії у розмірі 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком, згідно з п. "г" ст. 77 Закону № 1788-XII, починаючи з 10 грудня 2025 року, з урахуванням раніше виплачених сум.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію за віком, а також має статус реабілітованої особи, тому, на думку позивачки, набула право на підвищення до пенсії у розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком як репресована, а в подальшому реабілітована особа.

10 грудня 2025 року позивачка звернулася до відповідача із заявою про встановлення такого підвищення, проте відповідач відмовив у вчиненні відповідних дій, повідомивши, що підвищення виплачується позивачці як члену сім`ї реабілітованого у розмірі, який визначає постанова Кабінету Міністрів України від 16 липня 2008 року № 654 "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян" (далі - постанова № 654). Позивачка вважає таку відмову протиправною та такою, що порушує право позивачки на пенсійне забезпечення, що стало підставою для звернення до суду.

24 червня 2026 року Львівський окружний адміністративний суд прийняв рішення, яким адміністративний позов задовольнив частково.

Визнав протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 підвищення пенсії у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком, згідно з п. "г" ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII.

Зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області з 10.12.2025 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення пенсії у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком згідно з п. "г" ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII, з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 331,20 грн.

Приймаючи рішення у цій справі, суд першої інстанції виходив з того, що позивачку разом із батьками виселили на спецпоселення з конфіскацією майна як членів сім`ї учасника ОУН, а в подальшому реабілітували, тому позивачка є членом сім`ї репресованої особи.

За висновком суду першої інстанції, закон пов`язує підвищення до пенсії у розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком із репресованими особами, яких у подальшому реабілітували, а підвищення у розмірі 25 відсотків - із членами їх сімей, яких примусово переселили, тому позивачці належить підвищення у розмірі 25 відсотків.

Розмір підвищення, на думку суду першої інстанції, необхідно визначати за законом про пенсійне забезпечення, який має вищу юридичну силу, а не за постановою № 654, оскільки постанова № 654 звужує розмір сум, що належать до виплати реабілітованим громадянам.

Не погодившись із цим рішенням суду, його оскаржили позивачка та відповідач, подавши апеляційні скарги.

Позивачка у апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю.

Позивачка обґрунтовує свою позицію тим, що суд першої інстанції неправильно визначив правовий статус позивачки як члена сім`ї репресованої особи, тоді як позивачка має статус реабілітованої особи.

ОСОБА_1 зазначає, що звернулася як до відповідача так і до суду з уже встановленим статусом реабілітованої особи, а тому суд першої інстанції, на думку позивачки, не мав повноважень на власний розсуд встановлювати або змінювати правовий статус, який позивачка вже мала.

Позивачка наголошує на тому, що поняття "репресована/реабілітована особа" і "потерпілий від репресій" у законодавстві про реабілітацію жертв політичних репресій не тотожні та мають різні критерії, а норма про потерпілих від політичних репресій не містить такої групи як "діти, які були переселені разом з батьками".

Особа, на думку позивачки, не може одночасно мати статус реабілітованої особи і статус члена сім`ї репресованої особи, яку примусово переселили, а суд першої інстанції одночасно визнав за позивачкою обидва статуси.

За твердженням позивачки, заслання і вислання з політичних мотивів за зв`язок із так званими "ворогами народу" є формою політичних репресій, яку застосували до сім`ї позивачки як до членів сім`ї учасника ОУН, тому позивачка особисто зазнала репресій.

Позивачка також вважає, що статус реабілітованої особи надає право на підвищення у розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком, а відповідач не надав доказів, які спростовують встановлений правовий статус позивачки.

Відповідач у апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Свою позицію відповідач обґрунтовує тим, що позивачка отримує підвищення до пенсії як член сім`ї репресованих, яких у подальшому реабілітували, у розмірі 43,52 грн, який визначає постанова № 654.

Відповідач зазначає, що підвищення членам сімей громадян, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, фінансує Державний бюджет України. При цьому бюджетні призначення на виплату підвищень в інших розмірах, ніж визначені постановою № 654, відсутні.

Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області також вважає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений законодавством про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, застосовують виключно для визначення розмірів пенсій, які призначають за законодавством про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, тому мінімальний розмір пенсії за віком не можна застосовувати для обчислення підвищення членам сімей, яких примусово переселили. На переконання відповідача, нарахування пенсії позивачці відповідає чинному законодавству.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань.

Суд першої інстанції встановив те, що ОСОБА_2 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області.

Згідно з архівною довідкою Головного управління МВС у Львівській області від 11.08.2025 № 90, ОСОБА_3 , 1906 р.н., ОСОБА_4 , 1907 р.н., ОСОБА_5 , 1945 р.н., 23 вересня 1949 року із села Андріївка Буського (Краснянського) району Львівської області за рішенням Особливої Наради при МДБ СРСР від 08 жовтня 1949 року були виселені на спецпоселення з конфіскацією майна у Амурську область по політичних мотивах, як члени сім`ї учасника ОУН, звідки звільнені 24 липня 1956 року. Відповідно до ст. 3 Закону України від 17 квітня 1991 року "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" вищевказані особи були реабілітовані.

Аналогічна інформація міститься у довідці Управління внутрішніх справ Львівської області від 20.11.1991 № 4/5-І0974-ІІІ.

Позивачка 10.12.2025 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою, у якій просила встановити підвищення до пенсії відповідно до пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у розмірі 50% від мінімальної пенсії за віком.

Розглянувши заяву позивачки, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повідомило позивачку, що їй виплачується надбавка як члену сім`ї реабілітованого у розмірі, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 № 654 "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян".

Позивачка вважає такі дії відповідача протиправними, тому звертається до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції даного публічно-правового спору, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Сторони не оспорюють того, що позивачка перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію за віком, що позивачку разом із батьками 23 вересня 1949 року виселили на спецпоселення в Амурську область з конфіскацією майна як членів сім`ї учасника ОУН, що цих осіб реабілітували, а також того, що відповідач виплачує позивачці підвищення до пенсії у розмірі 43,52 грн.

Спірним є питання про те, чи належить позивачка до репресованих осіб, яких у подальшому реабілітували, чи до членів їх сімей, яких примусово переселили, а також питання про те, яким нормативно -правовим актом визначається розмір підвищення до пенсії позивачки - п. "г" ст. 77 Закону № 1788-XII, чи постановою № 654.

Щодо правового статусу позивачки для застосування п. "г" ст. 77 Закону № 1788-XII апеляційний суд виходить із такого.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" від 17 квітня 1991 року № 962-XII (далі - Закон № 962-XII), реабілітації підлягають всі громадяни, заслані і вислані з постійного місця проживання та позбавлені майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім`ями.

Статтею 1-1 Закону № 962-XII визначені такі терміни:

вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР;

депортація - примусове виселення народів, етнічних, етноконфесійних, соціальних або інших груп населення з місць їхнього постійного проживання з політичних, класових, соціальних, релігійних, національних мотивів; заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов`язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення;

репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом;

члени сім`ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім`єю були пов`язані спільним побутом.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 962-XII, потерпілими від репресій визнаються діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у віці до 18 років залишилися без батька, матері (усиновлювача) внаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача) або які народилися не пізніше ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва, закріплення репресованої особи за будівництвом згідно з директивою Народного комісара внутрішніх справ та Прокурора СРСР від 29 квітня 1942 року № 185, або які народилися у матері, яку було примусово безпідставно поміщено до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, під час перебування матері у такому психіатричному закладі, або які у віці до 18 років перебували, незалежно від тривалості, у спецприймальниках чи розподільниках, спеціальних будинках малюка чи дитячих будинках репресивних органів, або які внаслідок здійснення репресії проти батька, матері були примусово позбавлені імен, включаючи родові імена.

Пунктом "г" статті 77 Закону № 1788-XII передбачено, що призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

Аналіз наведених норм дає апеляційному суду підстави для висновку про те, що Закон № 962-XII розмежовує осіб, на яких поширюється дія цього закону на репресованих осіб - осіб, які зазнали репресій з мотивів та у формах, визначених Законом № 962-XII, - і потерпілих від репресій дітей репресованих осіб за ознаками, які перелічує ст. 1-3 Закону № 962-XII.

Пункт "г" статті 77 Закону № 1788-XII пов`язує підвищення у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком з репресованими особами, яких у подальшому реабілітували, а підвищення у розмірі 25 процентів - з членами сімей репресованих осіб, яких примусово переселили.

Як засвідчують архівна довідка Головного управління МВС у Львівській області від 11 серпня 2025 року № 90 і довідка Управління внутрішніх справ Львівської області від 20 листопада 1991 року № 4/5-І0974-ІІІ, за рішенням Особливої Наради при МДБ СРСР від 08 жовтня 1949 року з постійного місця проживання на спецпоселення з конфіскацією майна виселили кожну з трьох осіб, зокрема ОСОБА_5 , 1945 року народження, яких згодом реабілітували на підставі ст. 3 Закону № 962-XII.

Отже, позивачку виселили на спецпоселення особисто.

На переконання апеляційного суду, виселення позивачки з постійного місця проживання на спецпоселення з конфіскацією майна за рішенням Особливої Наради при МДБ СРСР узгоджується із визначеннями заслання і вислання у ст. 1-1 Закону № 962-XII, а ст. 3 Закону № 962-XII встановлює підстави реабілітації таких громадян.

Тому апеляційний суд вважає, що позивачка є особою, яка зазнала репресій, тобто репресованою особою у розумінні ст. 1-1 Закону № 962-XII, яку в подальшому реабілітували.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що ст. 1-3 Закону № 962-XII визначає потерпілими від репресій дітей репресованої особи за наявності перелічених у цій статті ознак. Одночасно, серед таких ознак, відсутня вказівка на обов`язковість такої ознаки, як переселення разом із батьками.

Враховуючи те, що позивачка зазнала вислання особисто, правовий статус позивачки, для цілей п. "г" ст. 77 Закону № 1788-XII, визначає ст. 1-1 Закону № 962-XII, а не ст. 1-3 Закону № 962-XII.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постанові від 10 вересня 2026 року у справі № 380/16568/25 щодо аналогічних правовідносин зробив такі висновки:

"29. Ураховуючи встановлені судами обставини у цій справі, зокрема, що позивач належить до категорії громадян, висланих з постійного місця проживання, позбавлених майна за рішенням органів державної влади і управління, з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім`ями, реабілітованої за статтею 3 Закону № 962-XII, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що позивач, який необґрунтовано зазнав політичних репресій та був реабілітований, має право на підвищення пенсії на 50 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту "г" статті 77 Закону № 1788-XII з 01.07.2025.

Відмова органу Пенсійного фонду у встановленні позивачу підвищення до пенсії відповідно до пункту "г" статті 77 Закону № 1788-XII у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком, відповідно до поданої позивачем заяви від 27.06.2025, є протиправною."

З листа Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 29 грудня 2025 року № 34051-36786/К-02/8-1300/25, який відповідач надіслав на заяву позивачки від 10 грудня 2025 року, апеляційний суд встановив, що відповідач відмовив позивачці у перерахунку підвищення пенсії за п. "г" ст. 77 Закону № 1788-XII і повідомив позивачку про надбавку як члену сім`ї реабілітованого у розмірі 43,52 грн, яку визначає постанова № 654.

Також апеляційний суд встановив, що позивачка була виселена з постійного місця проживання на спецпоселення з конфіскацією майна за рішенням позасудового органу, а в подальшому реабілітована на підставі ст. 3 Закону № 962-XII.

З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до переконання в тому, що позивачка належить до репресованих осіб, яких у подальшому реабілітували, і має право на підвищення до пенсії за п. "г" ст. 77 Закону № 1788-XII.

Таким чином, на переконання апеляційного суду, висновок суду першої інстанції про те, що позивачка є членом сім`ї репресованої особи, яку примусово переселили суперечить відомостям архівної довідки від 11 серпня 2025 року № 90, за якими позивачку виселили на спецпоселення особисто.

Щодо розміру підвищення до пенсії апеляційний суд виходить із такого.

Відповідно до п. 6 розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення". Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Частина перша статті 28 Закону № 1058-IV передбачає, зокрема, що мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Підпункт 2 п. 4 постанови № 654 встановлює, що з 1 вересня 2008 року громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні.

Наведені норми дають апеляційному суду підстави для висновку про те, що п. "г" ст. 77 Закону № 1788-XII визначає розмір підвищення у відсотках до мінімальної пенсії за віком, а підп. 2 п. 4 постанови № 654 - у фіксованих сумах 54,4 гривні і 43,52 гривні для тих самих категорій осіб.

Пункт 6 розділу XV Прикінцевих положень Закону № 1058-IV відсилає до Закону України "Про пенсійне забезпечення" і передбачає виплату підвищень за рахунок коштів Державного бюджету України.

Верховний Суд у постанові від 04 березня 2020 року у справі № 446/1566/16-а за аналогічних обставин справи прийшов до таки висновків:

"16. Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону України "Про пенсійне забезпечення", який має вищу юридичну силу, а не підпунктом 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 16 липня 2008 року № 654 "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян", зважаючи на те, що остання звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону.

17. Таким чином, судами зроблено правильний висновок про протиправність дій відповідача щодо виплати підвищення до пенсії у розмірі меншому, ніж це передбачено пунктом "г" частини першої статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

19. Посилання скаржника на те, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", застосовується виключно для визначення розмірів пенсій призначених згідно з цим Законом є безпідставними і висновки судів не спростовують, оскільки предметом позовних вимог у даній справі є розмір підвищення уже призначеної пенсії, а закріплене у частині 4 статті 28 Закону № 1058-IV правило застосовується виключно для визначення розмірів пенсій."

Отже, апеляційний суд вважає, що наведені висновки Верховного Суду спростовують доводи апеляційної скарги відповідача про застосування постанови № 654 та ст. 28 Закону № 1058-IV до обчислення підвищення пенсії позивачки.

Враховуючи наведене вище, апеляційний суд приходить до переконання в тому, що відповідач діяв з порушенням норм чинного законодавства, виплачуючи позивачці підвищення до пенсії у розмірі 43,52 грн, замість підвищення у розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Частиною 4 ст. 45 Закону № 1058-IV передбачено, що перерахунок призначеної пенсії, крім випадків, передбачених частиною першою статті 35, частиною другою статті 38, частиною третьою статті 42 і частиною п`ятою статті 48 цього Закону, провадиться в такі строки:

у разі виникнення права на підвищення пенсії - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа;

у разі настання обставин, які тягнуть за собою зменшення пенсії, - з першого числа місяця, в якому настали ці обставини, якщо вони мали місце до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо вони мали місце після 15 числа.

Щодо дати, з якої позивачці необхідно нарахувати і виплатити підвищення пенсії, апеляційний суд зазначає, що позивачка звернулася до відповідача із відповідною заявою 10 грудня 2025 року, а тому право на підвищення пенсії у розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком, передбачене п. "г" ст. 77 Закону № 1788-XII, у позивачки виникло з 1 грудня 2025 року.

Враховуючи те, що позивачка просить нарахувати і виплатити підвищення пенсії у розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком з 10 грудня 2025 року, то відповідне підвищення пенсії позивачці необхідно нарахувати і виплатити саме з цієї дати.

Сукупність наведених висновків апеляційного суду є підставою для задоволення позовних вимог шляхом:

- визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 підвищення пенсії як репресованій, а в подальшому реабілітованій особі, у розмірі 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком згідно з п. "г" ст. 77 Закону № 1788-XII;

- зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення пенсії у розмірі 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком, згідно з п. "г" ст. 77 Закону № 1788-XII, починаючи з 10 грудня 2025 року, з урахуванням раніше виплачених сум.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, при прийнятті рішення, це рішення необхідно скасувати та ухвалити постанову про задоволення позову у спосіб, що зазначений вище.

Апеляційну скаргу позивачки необхідно задовольнити повністю.

Разом з тим, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги відповідача безпідставними та такими, що не спростовують висновків апеляційного суду, а тому апеляційну скаргу відповідача необхідно залишити без задоволення.

Оскільки апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення про повне задоволення позову, апеляційний суд змінює розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції стягнув на користь позивачки судовий збір у розмірі 1331,20 грн.

Також позивачка сплатила судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 996,80 грн, що підтверджує квитанція до платіжної інструкції на переказ готівки від 21 липня 2026 року.

Отже на користь позивачки необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір у загальному розмірі 3 328,00 грн.

Керуючись ст.ст. 139, 308, 311, 315, 317, 321, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 червня 2026 року у справі № 380/7745/26 скасувати та ухвалити постанову, якою позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 підвищення пенсії як репресованій, а в подальшому реабілітованій особі, у розмірі 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком згідно з п. "г" ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року № 1788-XII.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення пенсії у розмірі 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком згідно з п. "г" ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року № 1788-XII, починаючи з 10 грудня 2025 року, з урахуванням раніше виплачених сум.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 3328,00 грн (три тисячі триста двадцять вісім гривень 00 копійок).

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуюча суддяР. Б. Хобор

суддіН. В. Бруновська

В. М. Валюх

Оригінал: reyestr.court.gov.ua