Рішення від 27 вересня 2026 р. у справі №358/1614/26 — Богуславський районний суд Київської області

Суд: Богуславський районний суд Київської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:

Дата: 27 вересня 2026 р.

Справа: №358/1614/26

Суддя: Лебединець Г. С.

Справа № 358/1614/26 Провадження № 2/358/1256/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 року м. Богуслав

Богуславський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Лебединець Г.С.,

секретар судового засідання Ведмеденко І.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виділ в натурі майна, що перебуває у спільній частковій власності,-

В С Т А Н О В И В:

В серпні 2026 ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом, в якому просила виділити їй в натурі у власність, частину земельної ділянки, загальною площею 1, 2212 га, кадастровий номер 3220680300:06:001:0011, яка знаходиться на території Біївецького старостинського округу, Обухівського району (колишній Богуславський), Київська область, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та припинити право спільної часткової власності на цю ділянку.

Позов обґрунтувала наступним. Так, після смерті матері – ОСОБА_3 в 2011 році, вона та її брат – відповідач по справі ОСОБА_2 прийняли спадщину. 30.01.2015 їм було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом. Спадковим майном є земельна ділянка площею 1,2212 га на території Біївецької сільської ради Богуславського району Київської області, кадастровий номер 3220680300:06:001:0011. Свідоцтво про право на спадщину видано сторонам у справі кожному на частку майна. Відповідач у справі ОСОБА_2 здійснив виділ у натурі належної йому частки земельної ділянки. В результаті виділу було сформовано окрему земельну ділянку площею 0,6106 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та присвоєно кадастровий номер 3220680300:06:001:006, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2 . Таким чином, фактично земельна ділянка, що була об`єктом спільної часткової власності, втратила єдиний правовий режим, оскільки частка відповідача уже виділена в натурі та оформлена як окремий об`єкт нерухомого майна. Позивач позбавлена можливості належним чином володіти, користуватись та розпоряджатись належною їй часткою земельної ділянки, оскільки її частка в натурі не виділена. З цих підстав просить позов задовольнити.

В судове засідання позивач та її представник не з`явилися, від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за відсутності сторони позивача, на позовних вимогах наполягають та просять задовольнити.

В судове засідання відповідач не з`явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності, проти задоволення позовних вимог не заперечує, просить не покладати на відповідача судові витрати, оскільки відсутня винна поведінка відповідача.

В порядку ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідив матеріали справи, оцінив зібрані по справі докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що сторони у справі є спадкоємцями майна ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спадковим майном є земельна ділянка кадастровий номер 3220680300:06:001:0011 площею 1,2212 га, розташована на території Біївецької сільської ради Київської області, надану для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Позивачу ОСОБА_1 30.01.2015 було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на частку, зареєстроване в реєстрі за №1-285. Відповідачу ОСОБА_2 07.12.2012 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на частку, зареєстроване в реєстрі за №1-2963. – а.с.10.

Згідно Витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №32937889 ОСОБА_1 належить частка земельної ділянки загальною площею 1,2212 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер земельної ділянки 3220680300:06:001:0011. – а.с.11.

Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 484239487 – позивач у справі ОСОБА_1 є власником 1/2 частки вказаної земельної ділянки. – а.с.12.

Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку HB-9972240402026 вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 3220680300:06:001:0011 площею 1,2212 га, цільове призначення — для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, є сформованим об`єктом цивільних прав та зареєстрована у Державному земельному кадастрі. – а.с.13-24.

Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за №484243860 – відповідач у справі ОСОБА_2 здійснив виділ у натурі належної йому частки земельної ділянки. У результаті такого виділу було сформовано окрему земельну ділянку площею 0,6106 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та присвоєно кадастровий номер 3220680300:06:001:0065. Право власності на вказану земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_2 13.07.2013 року, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. – а.с.26-38.

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У частині першій статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За правилами статей 317 та 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Цими правами власник розпоряджається на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного із них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 цього Кодексу).

Згідно зі ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Статтею 358 ЦК України визначено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації (частини перша, друга, третя).

Співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності, що передбачено ст. 361 цього Кодексу.

На підставі частин 1 та 2статті 367 цього Кодексу майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

Як випливає з положень частин 1-3 ст. 367 ЦК України та ст. 88 Земельного кодексу України, майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Проте, в тому випадку, якщо один із співвласників виявив бажання, не залежно від його мотивів, здійснити поділ у натурі майна, що перебуває у спільній частковій власності, однак інший співвласник перешкоджає йому в реалізації такого права будь-яким шляхом, що унеможливлює досягнення домовленості між ними щодо укладання договору про поділ нерухомого майна, такий співвласник має право на звернення до суду з відповідним позовом про поділ (виділ) спільного майна в натурі і таке право підлягає судовому захисту.

Відповідно до ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

У частині першій статті 86 Земельного кодексу України передбачено, що земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).

Відповідно до частин 1 та 3 ст. 88 цього Кодексу володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку. Учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки із складу земельної ділянки як окремо, так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення, а у разі неможливості виділення частки - вимагати відповідної компенсації.

Зі змісту ст.125 цього Кодексу випливає, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають із моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно з частинами 1-3 ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисну прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19.05.2021 року, винесеній у справі № 501/2148/17, вказано, що поняття спільної часткової власності визначено у частині першій статті 356 ЦК України, як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності. Право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле. Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно в цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними процентами від цілого чи у дробовому вираженні. Згідно з частиною третьою статті 358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. Частиною першою статті 86 ЗК України передбачено, що земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність). Відповідно до частин першої, третьої статті 88 ЗК України володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку. Відповідно до статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12,частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із ч.1 ст.76 цього Кодексу доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Крім того, відповідно до положень ч. 4ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Судом встановлено, що визнання стороною відповідача позову не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Враховуючи вище наведене, суд дійшов висновків, що стороною позивача надано достатньо доказів, які в своїй сукупності дають змогу дійти до висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог. Ці докази є належними, допустимими та достовірними, а їх взаємний зв`язок у сукупності - логічним і таким, що в даному випадку підтверджують обґрунтованість позовних вимог, у зв`язку із чим позовні вимоги підлягають задоволенню.

З урахуванням вищевикладеного та керуючись ст. 263-265, 354 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов – задовольнити.

Виділити в натурі у власність, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , частину земельної ділянки, загальною площею 1, 2212 га, кадастровий номер 3220680300:06:001:0011, яка знаходиться на території Біївецького старостинського округу, Обухівського району (колишній Богуславський), Київська область, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та припинити право спільної часткової власності на вказану ділянку.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий: суддяГ. С. Лебединець

Оригінал: reyestr.court.gov.ua