Постанова від 20 жовтня 2026 р. у справі №380/6444/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2026 рокуСправа № 380/6444/25 пров. № А/857/19138/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі головуючого судді Москаля Р.М., суддів Димарчук Т.М., Сала П.І., розглянув в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2026 року (головуючий суддя Гавдик З.В., м. Львів) у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити дії, -

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі – відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі – відповідач-2), просить суд: - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Одеській області про відмову у призначенні пенсі за № 913250129496 від 14.03.2025; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , та зарахувати до страхового стажу для обчислення розміру пенсії, період роботи із 02.03.1999 по 11.06.1999, та із 17.06.1999 по 10.04.2008, та призначити йому пенсію за віком; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Суд першої інстанції постановив рішення, яким адміністративний позов задовольнив частково: - визнав протиправним та скасував рішення ГУ ПФУ в Одеській області про відмову у призначенні пенсії № 913250129496 від 14.03.2025; - зобов`язав ГУ ПФУ в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.03.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-VІ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до страхового стажу період роботи з 02.03.1999 року, по 11.06.1999 року, та із 17.06.1999 року по 10.04.2008 року.

Приймаючи оскаржене рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач-1 протиправно не зарахував до страхового стажу позивача періоди роботи на території Російської Федерації з 02.03.1999 року, по 11.06.1999 року, та із 17.06.1999 року по 10.04.2008, оскільки такі періоди підтверджуються записами у трудовій книжці, належність оформлення яких відповідач не заперечував. Суд зазначив, що в період здійснення позивачем трудової діяльності були чинними міжнародні договори, які передбачали взаємне визнання трудового стажу, набутого на територіях України та Російської Федерації. Припинення участі України в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення не має зворотної дії та не позбавляє позивача права на врахування стажу, набутого в період її чинності.

Суд відмовив у задоволенні позовних вимог до ГУ ПФУ у Львівській області з тих мотивів, що ГУ ПФУ у Львівській області є неналежним відповідачем за заявленими позивачем позовними вимогами, оскільки не розглядало його заяву про призначення пенсії та не приймало оскаржене рішення, а тому відсутні правові та фактичні обставини для покладання на нього обов`язку щодо прийняття рішення.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Відповідач-1 оскаржив рішення суду першої інстанції до Восьмого апеляційного адміністративного суду в частині, що стосується задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення ним норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, про відмову у задоволенні позову.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт покликається на те, що відповідно до Закону України від 23.12.2022 "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року" до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на РРФСР по 31.12.1991. Крім того, для зарахування спірного періоду роботи на території Російської Федерації позивачу необхідно надати довідку про грошове забезпечення (нараховані суми грошового забезпечення та сплачені страхові внески) за ці періоди.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Суд на підставі частини четвертої статті 304 КАС України дійшов висновку, що відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Обставини справи, які встановив суд першої інстанції та перевірив суд апеляційної інстанції

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 . Згідно записів у трудовій книжці серії НОМЕР_2 від 02.03.1999 ОСОБА_1 у спірний період працював:

- з 02.03.1999 по 11.06.1999 різноробочим у ВАТ «Бориславський хлібокомбінат»

- з 17.08.1999 по10.04.2008 бурильщиком капітального ремонту скважин 6 розряду вахтово - експедиційним методом роботи.

07.03.2025 ОСОБА_1 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

За принципом екстериторіальності заяву розглянуто ГУ ПФУ в Одеській області.

Рішенням ГУ ПФУ в Одеській області №913250129496 від 14.03.2025 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком такого змісту:

«Вік заявника 63 роки.

Необхідний страховий стаж визначений статтею 26 Закону становить 28 роки.

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою статті 26, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 по 31 грудня 2024 становить - від 21 до 31 років.

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою статті 26, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 65 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2026 року по 3 1 грудня 2026 - від 15 до 23 років.

Згідно частини 2 статті 24 Закону, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно трудової книжки від 25.09.1983 НОМЕР_3 , що міститься в електронній пенсійній справі зараховані всі періоди трудового стажу.

Згідно трудової книжки від 02.03.1999 НОМЕР_4 зараховано період роботи з 02.03.1999 по 11.06.1999. Період роботи з 17.08.1999 по 10.04.2008 у Російській федерації не зараховано до страхового стажу.

З 01.01.2023 Російська федерація в односторонньому порядку припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Тому, на осіб, які працювали в Росії після січня 1992 року, не поширюються норми Угоди щодо врахування при призначенні пенсії російського стажу та заробітку.

До прийняття відповідного нормативно-правового акту пенсії громадянам, які проживали/працювали в республіках колишнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік, призначаються на умовах, визначених Законом України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”. При цьому до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на їх територіях по 31.12.1991.

Страховий стаж заявника складає 19 років 9 місяців 11 днів.

Враховуючи вищевикладене, підстави для проведення перерахунку пенсії гр. ОСОБА_1 відсутні.».

Не погоджуючись з таким рішенням, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини

Стаття 46 Конституції України закріплює право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).

Відповідно до статті 9 Закону № 1058-IV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж мають право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи (стаття 8 Закону № 1058-IV).

Частиною 1 статті 24 Закону України № 1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до абзацу першого частини 2 статті 24 Закону № 1058-ІV страховий стаж обчислюється територіальним органом Пенсійного фонду відповідно вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку з 01.01.2004 року, а за період до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим законом.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» Кабінет Міністрів України затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній № 637 від 12.08.1993 (далі – Порядок № 637).

Відповідно до пункту 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до частини першої статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

За змістом пункту «д» частини третьої статті 56 Закону №1788-XII до стажу роботи, який дає право на пенсію, зараховується час навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищення кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Статтею 4 Закону № 1058-IV визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України та складається, зокрема, із законодавства про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до закону. Якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, установлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, застосовуються норми міжнародного договору.

Статтею 1 Закону № 1788-XII передбачено, що у випадках, коли міжнародними договорами (угодами) між Україною та іншими державами встановлено інші правила, ніж ті, що містяться в цьому Законі, застосовуються правила відповідних міжнародних договорів (угод).

Статтею 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України та Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, від 14.01.1993 передбачено взаємне визнання сторонами трудового стажу, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох сторін. Обчислення стажу здійснюється згідно із законодавством сторони, на території якої відбувалася трудова діяльність.

Відповідно до статті 7 зазначеної Угоди питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 та двосторонніми угодами в цій галузі.

Згідно зі статтею 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Відповідно до статті 5 Угоди від 13.03.1992 її дія поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть установлені законодавством держав - учасниць Угоди.

Частиною другою статті 6 Угоди від 13.03.1992 передбачено, що для встановлення права на пенсію, зокрема на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набрання чинності цією Угодою. Згідно з частиною третьою статті 6 Угоди обчислення пенсій проводиться із заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.

Статтями 10 та 11 Угоди від 13.03.1992 передбачено відповідно зобов`язання держав - учасниць інформувати одна одну про чинне в їхніх державах пенсійне законодавство та його зміни, вживати необхідних заходів для встановлення обставин, що мають значення для визначення права на пенсію та її розміру, а також приймати без легалізації документи, видані в належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу колишнього СРСР до 01.12.1991.

Відповідно до статті 13 Угоди від 13.03.1992 кожна держава - учасниця може вийти з Угоди шляхом направлення відповідного письмового повідомлення депозитарію. Дія Угоди щодо такої держави припиняється після закінчення шести місяців із дня отримання депозитарієм такого повідомлення. Цією статтею також передбачено, що пенсійні права громадян держав - учасниць Співдружності, які виникли відповідно до положень Угоди, не втрачають своєї сили в разі виходу держави - учасниці з Угоди.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» прийнято рішення про вихід України із зазначеної Угоди від 13.03.1992.

Позиція суду апеляційної інстанції

суд першої інстанції при прийнятті рішення дійшов висновку, що відповідач протиправно не зарахував до страхового стажу позивача періоди роботи на території Російської Федерації, оскільки такі періоди підтверджуються записами у трудовій книжці, а припинення участі України та Російської Федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення не позбавляє позивача права на врахування стажу, набутого до припинення її дії.

Аргументи апелянта зводяться щодо періодів роботи на території Російської Федерації, то самих записів у трудовій книжці недостатньо для безумовного зарахування всіх спірних періодів до страхового стажу, оскільки необхідно перевірити дотримання передбачених законодавством умов пенсійного забезпечення, зокрема наявність документів про заробітну плату та інформації про сплату страхових внесків за періоди роботи після 01.01.2004.

Обставини справи встановлені судом першої інстанції на підставі наявних в матеріалах справи доказів правильно, сторонами визнаються. Отже, спірним у цій справі є дії відповідача щодо відмови зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи на території РФ з 02.03.1999 року, по 11.06.1999 року, та із 17.06.1999 року по 10.04.2008 року.

Суд апеляційної інстанції, перевіряючи в межах доводів та вимог апеляційної скарги законність і обґрунтованість рішення, частково погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на такі мотиви:

статтею 62 Закону №1788-XII, що діяв до 01.01.2004, визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до статті 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення” Кабінет Міністрів України затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній № 637 від 12.08.1993 (далі – Порядок № 637). Відповідно до пункту 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Згідно з пунктом 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Статтею 1 Закону №1788 передбачено, що у тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами).

Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992, пенсійне забезпечення громадян держав - учасників цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється по законодавству держави, на території якої вони проживають. За змістом статті 5 Угоди визначено, що вона розповсюджує свою дію на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держави-учасниць угод.

Відповідно до частини 2-3 статті 6 Угоди для встановлення права на пенсію на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Таким чином, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, враховується при встановленні права на пенсію. При цьому обчислення страхового стажу здійснюється відповідно до законодавства сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність (в цій ситуації – РФ), а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться згідно законодавства держави, на території якої вони проживають (в цій ситуація – Україна).

Відповідно до статті 13 Угоди кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення. Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають. Постановою від 29.11.2022 № 1328 Кабінет Міністрів України постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. Москві; Міністерству закордонних справ в установленому порядку повідомити депозитарію про вихід з Угоди, зазначеної в пункті 1 цієї постанови. Таким чином, Угода припинилася через шість місяців з дня отримання депозитарієм повідомлення України про вихід з Угоди, що сталося не раніше, ніж 30.05.2023.

Отже, попри вихід України з Угоди, пенсійні права громадян, що виникли до 30.05.2023, не втрачають своєї сили на підставі статті 13 цієї Угоди.

Аналогічно суд оцінює припинення Російською Федерацією з 01.01.2023 року участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року. Таким чином, припинення участі України та Російської Федерації в Угоді не є підставою для відмови в зарахуванні стажу роботи позивача, оскільки такий стаж набутий ним до 01.01.2023.

Отже, відмова ГУ ПФУ в Одеській області у зарахуванні до страхового стажу позивача спірних періодів роботи на території Російської Федерації з мотивів припинення участі України та Російської Федерації в Угоді є протиправною. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що рішення ГУ ПФУ в Одеській області від 14.03.2025 № 913250129496 є протиправним та підлягає скасуванню.

Статтею 7 Угоди від 14.01.1993р. визначено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992р. (далі - Угода про гарантії) та двосторонніми угодами в цій галузі.

Враховуючи наведені норми, пенсія особі, що звернулась за її призначенням, призначається за нормами законодавства країни, де відбувалась трудова діяльність цієї особи, а пільговий стаж, набутий на території однієї з визначених Угодою держав, визнається іншою державою. Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 14.11.2019р. у справі № 676/6166/16-а, від 16.04.2020р. у справі № 555/2250/16-а від 17.06.2020р. у справі № 646/1911/17, від 21.02.2020р. у справі № 291/99/17 та від 06.07.2020р. у справі № 345/9/17.

Отже, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, враховується при встановленні права на пенсію. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якої вони проживають.

Наведене також підтверджує, що діюче в Україні пенсійне законодавство визначає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території РФ або на підприємстві зареєстрованому на території РФ після 13.03.1992р., то цей стаж має враховуватися на території України як власний страховий (трудовий) стаж, хоча пенсійні внески можуть сплачуватися в РФ. Тобто існує гарантія врахування страхового (трудового) стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків; водночас обчислення стажу здійснюється відповідно до законодавства сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Відповідно до статті 2 федерального закону РФ № 173-фз від 17.12.2001р. «Про трудові пенсії в Російській Федерації» страховий стаж - врахована при визначенні права на трудову пенсію сумарна тривалість періодів роботи і (або) іншої діяльності, протягом яких сплачувалися страхові внески до пенсійного фонду РФ, а також інших періодів, які зараховуються до страхового стажу. Відповідно до частини 1 статті 10 цього федерального закону до страхового стажу включаються періоди роботи та (або) іншої діяльності, які виконувались на території Російської Федерації особами, вказаними в частині першій статті 3 даного федерального закону, за умови, що за ці періоди сплачувались страхові внески до пенсійного фонду Російської Федерації. З цього випливає, що законодавством України, так і законодавством РФ передбачено зарахування періоду трудової діяльності до страхового стажу при умові сплати страхових внесків.

Отже, наявність у позивача трудової книжки із записами про роботу на території Російської Федерації є необхідною, проте недостатньою умовою для підтвердження факту його трудової діяльності у зазначені періоди, оскільки не дає змоги встановити виконання всіх умов, необхідних для зарахування таких періодів до страхового стажу. Відповідно до законодавства Російської Федерації зарахування періодів роботи до страхового стажу пов`язувалося, зокрема, зі сплатою страхових внесків до Пенсійного фонду Російської Федерації за відповідні періоди.

Крім того, абзацом п`ятим підпункту 3 пункту 2.1 розділу II Порядку № 22-1 передбачено подання особами, яким пенсія призначається відповідно до міжнародних договорів у галузі пенсійного забезпечення, документів про стаж, визначених Порядком №637, а також довідки про заробітну плату згідно з додатком 5 до Порядку № 22-1 у передбачених ним випадках.

Водночас за періоди роботи після 01.01.2004 Порядок № 22-1 передбачає отримання органом, який призначає пенсію, від відповідного фонду держави - учасниці міжнародного договору інформації про сплату страхових внесків.

Отже, для вирішення питання про зарахування спірних періодів роботи до страхового стажу позивача відповідач мав перевірити наявність документів, необхідних для призначення пенсії (інформації про розмір заробітної плати, виплаченої за відповідні періоди), а також отримати інформацію про сплату страхових внесків за відповідні періоди роботи.

Разом із тим, зі змісту рішення відповідача очевидно, що він не перевіряв таких даних, а позивач не долучив до матеріалів судової справи довідки про заробітну плату за спірні періоди роботи на території Російської Федерації, а також інформації про сплату страхових внесків за відповідні періоди роботи. Відтак, наявні у справі докази не дають змоги встановити, чи виконані всі передбачені законодавством умови для зарахування спірних періодів до страхового стажу позивача.

Колегія суддів наголошує, що з`ясування цих обставин належить до повноважень органу Пенсійного фонду України, який розглядає заяву про призначення пенсії, перевіряє подані документи та визначає страховий стаж особи відповідно до вимог законодавства. При цьому саме відповідач повинен перевірити наявність необхідних документів, а також отримати інформацію про сплату страхових внесків у порядку, передбаченому Порядком №22-1. Водночас відповідач обмежився констатуванням виходу України з відповідної міжнародної угоди як підставу для відмови в зарахуванні стажу, що є очевидно протиправно. Отже, наявні в справі документи є необхідними, проте недостатніми для прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача зарахувати всі спірні періоди роботи в Російській Федерації до страхового стажу позивача. Водночас ця обставина не робить законною відмову пенсійного органу, вмотивовану лише припиненням участі України та Російської Федерації у відповідних міжнародних договорах, оскільки відповідач мав належним чином з`ясувати обставини, що мають значення для вирішення питання про зарахування стажу.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність відмови відповідача у зарахуванні спірних періодів роботи на території Російської Федерації – з мотивів, які наведені в цій відмову. Однак висновок суду про наявність підстав для зарахування цих періодів до страхового стажу позивача є передчасним, оскільки необхідні для цього обставини ще не встановлені ПФУ, а необхідні документи та відомості відсутні в матеріалах судової справи.

Тому належним способом захисту прав позивача в цій частині є зобов`язання відповідача повторно розглянути його заяву від 07.03.2025, перевірити подані документи, з`ясувати наявність відомостей про заробітну плату у випадках, коли їх подання передбачене законодавством, а також відомостей про сплату страхових внесків за періоди роботи на території РФ та за результатами такої перевірки вирішити питання про можливість зарахування спірних періодів до страхового стажу відповідно до вимог законодавства, - з урахуванням висновків суду, викладених у цій постанові. Водночас відповідач не вправі повторно відмовити у зарахуванні спірного періоду з підстав, які суд у цій справі визнав необґрунтованими, та зобов`язаний урахувати правові висновки суду під час прийняття нового рішення.

Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Статтею 317 КАС України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

У цій справі суд першої інстанції правильно встановив частину обставин, які мають значення для вирішення спору, та дійшов обґрунтованого висновку про протиправність рішення відповідача про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком, обґрунтовану наведеними в оскарженому рішенні аргументами. Водночас суд першої інстанції передчасно зобов`язав відповідача зарахувати періоди роботи позивача на території Російської Федерації до страхового стажу позивача, оскільки ані відповідач, ані суд не встановлювали всіх обставин, необхідних для вирішення цього питання.

З огляду на викладене апеляційну скаргу належить задовольнити частково:

- залишити без змін рішення суду в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним і скасування рішення про відмову в призначенні дострокової пенсії за віком;

- скасувати рішення суду першої інстанції в частині зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи на території Російської Федерації, ухваливши в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні відповідних позовних вимог;

- змінити мотивувальну частину рішення в частині зобов`язання повторно розглянути заяву позивача від 07.03.2025, оскільки відповідач при прийнятті рішення за наслідками повторного розгляду цієї заяви повинен врахувати правову оцінку апеляційного суду, що наведена в мотивувальній частині цієї постанови.

- в іншій частині рішення суду залишити без змін.

Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, ухвалює нове рішення, він відповідно змінює розподіл судових витрат. У цій справі апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для зміни розподілу судових витрат, здійсненого судом першої інстанції, оскільки висновок суду щодо часткового задоволення позову залишається незмінним. Щодо витрат на сплату судового збору за подання апеляційної скарги, то з огляду на статус учасників справи (позивач – фізична особа, відповідач – суб`єкт владних повноважень) понесені апелянтом витрати не відшкодовуються.

Керуючись ст. 139,229,243,308,311,315,316,317,321,322,325,328,329 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області задовольнити частково.

Скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2026 року у справі № 380/6444/25 в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи на території Російської Федерації з 02.03.1999 року, по 11.06.1999 року, та із 17.06.1999 року по 10.04.2008 року (абзац третій резолютивної частини рішення). У цій частині ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Змінити мотивувальну частину рішення та абзац третій резолютивної частини рішення, виклавши його в такій редакції:

«Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.03.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-VІ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом в цій постанові».

В іншій частині рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2026 року у справі № 380/6444/25 - залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Понесені апелянтом судові витрати на сплату судового збору покласти на нього.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України протягом тридцяти днів з дня складення постанови.

Головуючий суддяР. М. Москаль

судді Т. М. Димарчук

П. І. Сало

Повне судове рішення складено 21.10.26