Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них
Дата: 20 жовтня 2026 р.
Справа: №380/21901/25
Суддя: Москаль Ростислав Миколайович
ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 жовтня 2026 рокуСправа № 380/21901/25 пров. № А/857/19029/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі головуючого судді Москаля Р. М., суддів Димарчук Т. М.,Сала П. І., розглянув в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2026 року (головуючий суддя Кравців Олег Романович, м. Львів) у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -
Короткий зміст позовних вимог
До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - відповідач) з такими вимогами:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області викладене у вигляді листа №23154-25652/Д-52/8-1300/25 від 17.10.2025 про відмову у зарахуванні стажу ОСОБА_1 ;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи на території Російської Федерації з 20.03.1993 по 25.06.2007 відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 02.11.1988.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Суд першої інстанції постановив рішення, яким відмовив у задоволенні позовних вимог. Приймаючи оскаржене рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що правові підстави для зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи на території російської федерації з 20.03.1993 по 25.06.2007 відсутні, оскільки позивач не надав документів, які б підтверджували сплату страхових внесків до Пенсійного фонду Російської Федерації за цей період, а також довідок про заробітну плату. Суд зазначив, що відповідно до положень міжнародних угод обчислення стажу здійснюється згідно із законодавством держави, на території якої відбувалася трудова діяльність, а тому самого факту роботи, підтвердженого записами у трудовій книжці, недостатньо для зарахування спірного періоду до страхового стажу за відсутності підтвердження сплати відповідних страхових внесків. При цьому суд урахував, що позивач не подав ані пенсійному органу, ані до суду довідок про заробітну плату за спірний період, інших документів щодо сплати страхових внесків або відомостей індивідуального (персоніфікованого) обліку, які б підтверджували виконання відповідних вимог законодавства Російської Федерації. За таких обставин суд визнав обґрунтованими доводи відповідача щодо відсутності підстав для зарахування спірного періоду роботи до страхового стажу позивача. Крім того, суд дійшов висновку про відсутність порушеного права позивача, оскільки той звернувся до відповідача із заявою про попередній розрахунок страхового стажу, а не із заявою про призначення пенсії за віком, у зв`язку з чим пенсійний орган не приймав рішення про призначення або відмову в призначенні пенсії. Суд вважав, що наданий відповідачем розрахунок має інформаційний характер, не створює правових наслідків для позивача, а питання щодо зарахування спірного періоду роботи може бути вирішене під час розгляду заяви про призначення пенсії та оскарження відповідного рішення пенсійного органу.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Позивач оскаржив рішення першої інстанції до Восьмого апеляційного адміністративного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення ним норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове - про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
На обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт покликається на те, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та допустив порушення норм процесуального права, що призвело до безпідставної відмови в задоволенні позову. Зазначає, що період роботи на території Російської Федерації з 20.03.1993 по 25.06.2007 підтверджується записами у трудовій книжці, яка відповідно до законодавства є основним документом для підтвердження стажу роботи. Вважає, що припинення участі Російської Федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення з 01.01.2023 не може бути підставою для не зарахування спірного періоду, оскільки трудову діяльність він здійснював у період дії відповідних міжнародних договорів, які передбачали врахування стажу, набутого на території держав-учасниць. Наголошує, що відсутність документального підтвердження сплати страхових внесків до Пенсійного фонду Російської Федерації не спростовує факту його трудової діяльності та не може сама по собі бути підставою для відмови у зарахуванні такого стажу, підтвердженого належними записами трудової книжки. Крім того, апелянт не погоджується з висновком суду про відсутність порушеного права, стверджуючи, що відповідач, повідомивши про відмову зарахувати спірний період до страхового стажу, фактично визначив обсяг його страхового стажу та сформував правову позицію, яка безпосередньо впливає на можливість реалізації пенсійних прав. Вважає, що суд першої інстанції помилково звів предмет спору до наявності рішення про призначення або відмову в призначенні пенсії, не надав належної оцінки правомірності не зарахування стажу та доводам щодо застосування міжнародних договорів у часі. На підтвердження своєї позиції апелянт посилається, зокрема, на висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 28.01.2025 у справі № 620/3530/22. З огляду на викладене просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу у якому посилається на те, що позивач звернувся із заявою про попередній розрахунок страхового стажу, за результатами розгляду якої йому повідомлено про врахований страховий стаж та не зарахування до страхового стажу періоду роботи на території Російської Федерації з 20.03.1993 по 25.06.2007. Зазначає, що відповідно до законодавства України страховий стаж обчислюється на підставі відомостей системи персоніфікованого обліку, а за періоди до її запровадження - на підставі належних документів у порядку, визначеному законодавством. Наголошує, що трудова книжка є основним документом, який підтверджує стаж роботи, однак зарахування спірного періоду роботи на території Російської Федерації має здійснюватися з урахуванням положень законодавства, що регулює пенсійне забезпечення, та відповідних міжнародних договорів. Вказує, що Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 припинила дію для України та Російської Федерації, у зв`язку з чим періоди роботи на території Російської Федерації після 31.12.1991 не підлягають зарахуванню до страхового стажу за правилами цієї Угоди. Крім того, відповідач зазначає, що позивач не надав документів, які підтверджують сплату страхових внесків за спірний період відповідно до законодавства Російської Федерації. З огляду на викладене вважає, що підстави для зарахування спірного періоду роботи до страхового стажу позивача відсутні, а рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.
Обставини справи, які встановив суд першої інстанції та перевірив суд апеляційної інстанції
ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ у Львівській області із заявою від 08.10.2025 щодо попереднього розрахунку стажу, в якій, як зазначає позивач, просив: « 1.Здійснити розрахунок мого, ОСОБА_1 , страхового стажу станом на момент звернення з даною заявою. 2. Виготовити довідку про мій трудовий стаж, що зараховується як страховий та буде підставою для призначення мені пенсії, а також прямо впливатиме на розмір моєї пенсії при досягненні пенсійного віку. 3. У випадку незарахування частини трудового стажу до страхового надати роз`яснення, яка саме частина стажу не підлягає зарахування із зазначенням підстав».
Відповідач листом від 17.10.2025 повідомив позивача, що на підставі поданих документів та з урахуванням індивідуальних відомостей про застраховану особу, які містяться в системі персоніфікованого обліку, страховий стаж, врахований по 31.08.2025, становить 16 років 02 місяці 22 дні. До страхового стажу не зараховано період роботи з 20.03.1993 по 25.06.2007 в Російській Федерації, котра з 01.01.2023 припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Пенсії громадянам, які проживали/працювали на території Російської Федерації, призначаються на умовах, визначених Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Також зазначено, що для правильного зарахування періоду навчання, військової служби потрібно долучити уточнюючу довідку. До відповіді відповідач долучив розрахунок для призначення пенсії за віком.
Вважаючи рішення відповідача щодо відмови зарахувати період роботи з 20.03.1993 по 25.06.2007 в Російській Федерації до страхового стажу протиправним, позивач звернувся за захистом своїх прав до адміністративного суду.
Норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини
Стаття 46 Конституції України закріплює право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до статті 9 Закону № 1058-IV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.
Громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж мають право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи (стаття 8 Закону № 1058-IV).
Частиною 1 статті 24 Закону України № 1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до абзацу першого частини 2 статті 24 Закону № 1058-ІV страховий стаж обчислюється територіальним органом Пенсійного фонду відповідно вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку з 01.01.2004 року, а за період до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим законом.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» Кабінет Міністрів України затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній № 637 від 12.08.1993 (далі – Порядок № 637).
Відповідно до пункту 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з пунктом 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до частини першої статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
За змістом пункту «д» частини третьої статті 56 Закону №1788-XII до стажу роботи, який дає право на пенсію, зараховується час навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищення кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Порядок формування та використання відомостей про застрахованих осіб, їх обліку й надання інформації з відповідного Реєстру регулюється Законом України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI).
Відповідно до статті 16 Закону № 2464-VI Державний реєстр загальнообов`язкового державного соціального страхування створено для забезпечення обліку платників і застрахованих осіб у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування та їх ідентифікації, накопичення, зберігання й автоматизованої обробки інформації про сплату платниками єдиного внеску та набуття застрахованими особами права на отримання страхових виплат, а також нарахування й обліку відповідних виплат. Державний реєстр складається з реєстру страхувальників і реєстру застрахованих осіб. Згідно з частиною першою статті 20 Закону № 2464-VI Реєстр застрахованих осіб є автоматизованим банком відомостей, створеним для ведення єдиного обліку фізичних осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню відповідно до закону. Реєстр складається з електронних облікових карток застрахованих осіб, до яких включаються відомості про таких осіб, інформація про набуття ними права на одержання страхових виплат за всіма видами загальнообов`язкового державного соціального страхування та інформація про відповідні виплати.
Формування та ведення Реєстру застрахованих осіб здійснює Пенсійний фонд України. Користувачами Реєстру є податкові органи, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, та Фонд загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
Відповідно до частини четвертої статті 20 Закону № 2464-VI на кожну застраховану особу заводиться персональна електронна облікова картка. До неї включаються, зокрема, відомості про прізвище, ім`я та по батькові особи, дату й місце народження, стать, громадянство, місце проживання, реєстраційний номер облікової картки платника податків або паспортні дані у передбачених законом випадках, а також інші відомості, визначені цією статтею. Персоніфіковані відомості, включені до електронної облікової картки, зберігаються протягом усього життя особи, а після її смерті - протягом 75 років. До Реєстру застрахованих осіб вносяться відомості, необхідні для обліку трудової діяльності застрахованих осіб, зокрема відомості про переведення на іншу роботу (посаду), звільнення, поновлення на роботі та інші передбачені законодавством відомості про трудові відносини.
Відповідно до статті 18 Закону № 2464-VI джерелами формування Державного реєстру є відомості, що надходять до Пенсійного фонду України та відповідного центрального органу виконавчої влади, зокрема від страхувальників, державних органів та інших суб`єктів у межах установленого законом інформаційного обміну.
Статтею 17 Закону № 2464-VI визначено порядок використання інформації з Державного реєстру. Така інформація використовується з дотриманням вимог законодавства про інформацію та захист персональних даних для потреб, визначених цим Законом та законами з окремих видів загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 14-1 Закону № 2464-VI Пенсійний фонд України зобов`язаний надавати безоплатно на вимогу застрахованих осіб інформацію, що міститься на їхніх персональних облікових картках у Реєстрі застрахованих осіб.
Порядок організації ведення Реєстру застрахованих осіб та надання інформації з нього визначає Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затверджене постановою правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 № 10-1, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 08.07.2014 за № 785/25562 (далі - Положення № 10-1).
Відповідно до пункту 1 розділу I Положення № 10-1 це Положення визначає організацію ведення Реєстру застрахованих осіб та порядок надання інформації з нього.
Згідно з пунктом 3 розділу I Положення № 10-1 Реєстр застрахованих осіб забезпечує облік застрахованих осіб у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування та їх ідентифікацію, накопичення, зберігання й автоматизовану обробку інформації про страховий стаж, заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію), а також про набуття застрахованими особами права на отримання страхових виплат за окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Відповідно до розділу II Положення № 10-1 Реєстр застрахованих осіб формується як система збереження електронних даних на базі централізованих інформаційних технологій. У Реєстрі формується, накопичується, зберігається та обробляється інформація, що надходить, зокрема, зі звітності й повідомлень страхувальників, системи персоніфікованого обліку в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та електронних пенсійних справ.
Відомості до Реєстру застрахованих осіб, зміни й уточнення до них вносяться в електронному вигляді в автоматичному режимі на підставі звітності страхувальників та відомостей, що надходять у порядку міжвідомчого інформаційного обміну, у випадках і порядку, визначених Положенням № 10-1.
Згідно з пунктом 2 розділу V Положення № 10-1 інформація з Реєстру застрахованих осіб надається Пенсійним фондом України та його територіальними органами безоплатно в паперовій та/або електронній формі застрахованим особам, страхувальникам чи уповноваженим ними третім особам, органам державної влади - у разі надходження запиту у зв`язку зі здійсненням ними визначених законом повноважень, а іншим юридичним і фізичним особам - за рішенням суду.
Відповідно до пунктів 3-5 розділу V Положення № 10-1 інформація з Реєстру формується програмними засобами на підставі відомостей, які містяться в ньому, із присвоєнням документу індексного номера та фіксацією дати й часу формування. Сформований документ містить перевірочні коди та засвідчується електронним цифровим підписом. Інформація відображає актуальні на дату й час її надання відомості, що обробляються в Реєстрі, або відомості про відсутність інформації за визначеними параметрами пошуку.
Згідно з пунктом 6 розділу V Положення № 10-1 інформація з Реєстру застрахованих осіб формується та надається за встановленими формами, зокрема у вигляді індивідуальних відомостей про застраховану особу, відомостей про нараховану заробітну плату (дохід, грошове забезпечення), витягу з Реєстру застрахованих осіб, відомостей про страховий стаж, а також відомостей про страховий стаж і спеціальний стаж за звітний рік. У разі відсутності в Реєстрі інформації про застраховану особу формується довідка про відсутність відомостей.
Відповідно до пункту 7 розділу V Положення № 10-1 інформація з Реєстру застрахованих осіб надається в електронній формі застрахованим особам через термінали доступу, зокрема автоматизовані, та інформаційні сервіси веб-порталу електронних послуг Пенсійного фонду України. Доступ до сформованого електронного документа здійснюється за допомогою перевірочних кодів та коду підтвердження, які надаються застрахованій особі, що подала запит на формування документа, на зазначену нею адресу електронної пошти та/або шляхом SMS-повідомлення.
Згідно з пунктом 8 розділу V Положення № 10-1 інформація з Реєстру застрахованих осіб надається територіальними органами Пенсійного фонду України в паперовій формі застрахованій особі особисто за умови пред`явлення паспорта, довідки про присвоєння податкового номера, свідоцтва про загальнообов`язкове державне соціальне страхування або пенсійного посвідчення. Законному представнику застрахованої особи інформація надається за умови пред`явлення документів, що дають змогу ідентифікувати застраховану особу та її представника, а також документів, що підтверджують відповідний статус. Представник застрахованої особи отримує інформацію за умови пред`явлення документа, що посвідчує його особу та повноваження діяти від імені особи, яку він представляє, а також документів, необхідних для ідентифікації застрахованої особи.
Пунктом 9 розділу V Положення № 10-1 передбачено, що інформація з Реєстру, яка містить визначені цим пунктом персональні дані, зокрема податковий номер, паспортні дані, відомості про сімейний стан, стан здоров`я, матеріальний стан, адресу, дату та місце народження, місце проживання й перебування, надається виключно особі, якої вона стосується, або уповноваженій нею особі, крім випадків, передбачених законом.
Статтею 4 Закону № 1058-IV визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України та складається, зокрема, із законодавства про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до закону. Якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, установлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, застосовуються норми міжнародного договору.
Статтею 1 Закону № 1788-XII передбачено, що у випадках, коли міжнародними договорами (угодами) між Україною та іншими державами встановлено інші правила, ніж ті, що містяться в цьому Законі, застосовуються правила відповідних міжнародних договорів (угод).
Статтею 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України та росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, від 14.01.1993 передбачено взаємне визнання сторонами трудового стажу, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох сторін. Обчислення стажу здійснюється згідно із законодавством сторони, на території якої відбувалася трудова діяльність.
Відповідно до статті 7 цієї Угоди питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 та двосторонніми угодами в цій галузі.
Згідно зі статтею 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Відповідно до статті 5 Угоди від 13.03.1992 її дія поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть установлені законодавством держав - учасниць Угоди.
Частиною другою статті 6 Угоди від 13.03.1992 передбачено, що для встановлення права на пенсію, зокрема на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набрання чинності цією Угодою. Згідно з частиною третьою статті 6 Угоди обчислення пенсій проводиться із заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.
Статтями 10 та 11 Угоди від 13.03.1992 передбачено відповідно зобов`язання держав - учасниць інформувати одна одну про чинне в їхніх державах пенсійне законодавство та його зміни, вживати необхідних заходів для встановлення обставин, що мають значення для визначення права на пенсію та її розміру, а також приймати без легалізації документи, видані в належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу колишнього СРСР до 01.12.1991.
Відповідно до статті 13 Угоди від 13.03.1992 кожна держава - учасниця може вийти з Угоди шляхом направлення відповідного письмового повідомлення депозитарію. Дія Угоди щодо такої держави припиняється після закінчення шести місяців із дня отримання депозитарієм такого повідомлення. Цією статтею також передбачено, що пенсійні права громадян держав - учасниць Співдружності, які виникли відповідно до положень Угоди, не втрачають своєї сили в разі виходу держави - учасниці з Угоди.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» прийнято рішення про вихід України із зазначеної Угоди від 13.03.1992.
Позиція суду апеляційної інстанції
суд першої інстанції при прийнятті рішення дійшов таких висновків:
(1) надання відповідачем на заяву позивача щодо розрахунку пенсії, яку позивач теоретично міг би отримувати у випадку призначення пенсії за віком, на думку суду, не створює жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни чи припинення його прав. Юридично значимим для позивача у правовідносинах щодо пенсійного забезпечення може бути рішення відповідача, прийняте за наслідками розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком. Зазначив, що розрахунок пенсії є формою надання консультації пенсіонеру, яка не має обов`язкового значення і не є підставою для виникнення в особи певних прав чи обов`язків, тому такий розрахунок не є рішенням чи дією суб`єкта владних повноважень, які можуть оскаржуватися до адміністративного суду згідно з статтями 5, 19 КАС України;
(2) дії пенсійного органу щодо не зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи на території Російської Федерації є правомірними, оскільки до заяви від 08.10.2025 позивач не долучав жодних довідок про заробітну плату за період з 20.03.1993 по 25.06.2007, а також доказів сплати роботодавцем на користь позивача страхових внесків до Пенсійного Фонду Російської Федерації за цей період, а самого факту роботи, підтвердженого записами у трудовій книжці, недостатньо для зарахування спірного періоду до страхового стажу.
Аргументи апелянта зводяться до того, що суд першої інстанції не врахував правового значення відомостей про страховий стаж, які особа має право отримувати незалежно від звернення за призначенням пенсії, та неправильно визначив правові наслідки припинення участі держав у міжнародній Угоді для пенсійних прав, набутих у період її дії. Вважає, що суд безпідставно обґрунтував правомірність відмови ГУ ПФУ обставинами, про які цей пенсійний орган не зазначав у в оскарженому рішенні.
Суд апеляційної інстанції, перевіряючи в межах доводів та вимог апеляційної скарги законність і обґрунтованість рішення, не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на такі мотиви:
І. щодо висновку суду першої інстанції про те, що оскаржуваний лист відповідача не порушує прав позивача, оскільки останній не звертався із заявою про призначення пенсії, а тому між сторонами відсутній спір, який підлягає судовому вирішенню, колегія суддів зазначає таке:
відповідно до статті 17 Закону України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» інформація з Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування використовується для реалізації прав застрахованих осіб у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування та надається в порядку, визначеному законодавством.
Порядок формування Реєстру застрахованих осіб, накопичення, зберігання й обробки відповідної інформації, а також надання відомостей з нього регулюється Положенням про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 №10-1.
Згідно з пунктами 1, 2 розділу I цього Положення Реєстр застрахованих осіб ведеться з метою забезпечення єдиного обліку застрахованих осіб, їх ідентифікації, накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про сплату єдиного внеску, а також про набуття застрахованими особами права на отримання страхових виплат. До персональних облікових карток Реєстру вносяться, зокрема, персоніфіковані відомості про застрахованих осіб, інформація про трудовий та страховий стаж, розмір і суми сплачених страхових внесків, а також відомості про заробітну плату, на яку нараховано та з якої сплачено внески.
Відповідно до пункту 2 розділу V цього Положення інформація з Реєстру застрахованих осіб надається Пенсійним фондом України та його територіальними органами безоплатно в паперовій та/або електронній формі, зокрема застрахованим особам. Таким чином, законодавство передбачає можливість особи отримати відомості, що обліковуються щодо неї в Реєстрі, та перевірити їх повноту й правильність.
Отже, наведене нормативне регулювання передбачає можливість застрахованої особи отримувати інформацію про відомості, що обліковуються щодо неї в Реєстрі, та перевіряти правильність їх відображення. Тому реалізація права на отримання інформації про власний страховий стаж не поставлена в залежність виключно від подання заяви про призначення пенсії. Відповідно, особа вправі звернутися до пенсійного органу для з`ясування повноти врахування відомостей про її страховий стаж, а в разі незарахування певного періоду та незгоди з наведеними органом підставами - оскаржити відповідну відмову в судовому порядку.
Відповідно до матеріалів справи позивач звернувся до відповідача щодо наявної в Реєстрі інформації та здійснення попереднього розрахунку страхового стажу, надання інформації про враховані до страхового стажу періоди трудової діяльності та пояснення причин незарахування окремих періодів, а не про про призначення пенсії. За результатами розгляду цього звернення орган ПФУ повідомив позивача про його страховий стаж, періоди трудової діяльності, зараховані до страхового стажу, а також про відмову зарахувати до страхового стажу періоду роботи на території Російської Федерації з 20.03.1993 по 25.06.2007, з наведенням конкретних причин та правових підстав для такої відмови. Отже, позивач звернувся до суду не з абстрактною вимогою надати оцінку інформаційному листу пенсійного органу, а з конкретними вимогами, спрямованими на усунення наслідків відмови органу ПФУ врахувати визначений період трудової діяльності до страхового стажу особи, що обліковується в Реєстрі застрахованих осіб.
За таких обставин відсутність заяви позивача про призначення пенсії не свідчить про відсутність предмета спору, оскільки позивач оскаржує відмову врахувати конкретний період роботи до його страхового стажу, а не відмову призначити пенсію. Зазначені правовідносини мають самостійний зміст, а спір, що виник на цьому етапі, не повинен відкладатися до часу, коли актуальним буде питання призначення пенсії. Висновок суду першої інстанції про відсутність порушеного права фактично позбавляє позивача можливості оскаржити позицію пенсійного органу щодо обліку його страхового стажу до моменту звернення за призначенням пенсії, хоча саме повнота та правильність такого обліку становлять предмет його звернення і заявлених позовних вимог.
При цьому суд першої інстанції не врахував, що позивач просить зобов`язати відповідача зарахувати до страхового стажу конкретний період роботи, а не призначити пенсію чи визначити її розмір. Отже, предмет позову не охоплює вирішення питання про наявність у позивача права на пенсію за віком, а стосується правомірності відмови зарахувати окремий період трудової діяльності до страхового стажу. Ототожнення цих різних за змістом питань свідчить про неправильне визначення судом першої інстанції предмета судового розгляду.
У цій справі відповідач листом від 17.10.2025 не обмежився наданням загальної інформації про порядок обчислення страхового стажу. Він чітко та недвозначно повідомив позивача про відмову зарахувати до страхового стажу періоду роботи на території Російської Федерації з 20.03.1993 по 25.06.2007 та зазначив правові підстави такого рішення. Отже, цей лист містить рішення органу ПФУ на конкретне питання, порушене позивачем щодо обчислення та обліку його страхового стажу у відповідному державному реєстрі, і визначає позицію відповідача щодо можливості врахування спірного періоду трудової діяльності. Незгода позивача саме з цією позицією стала підставою для звернення до суду.
За таких обставин колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність спору лише з тієї причини, що позивач не подавав заяви про призначення пенсії. Такий висновок не враховує змісту звернення позивача, характеру відповіді пенсійного органу та передбаченого законодавством права застрахованої особи отримувати інформацію про власний страховий стаж і перевіряти правильність його обліку в державних реєстрах, які адмініструє ПФУ.
Крім того, суд першої інстанції неправильно визначив нормативне регулювання, яке належало застосувати для оцінки характеру звернення позивача. Посилання на Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та Порядок №22-1 як на підставу для висновку про відсутність спору через неподання заяви про призначення пенсії апеляційний суд відхиляє як помилкове, оскільки позивач звернувся з питанням щодо відомостей про страховий стаж та правильності їх обліку. Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 регулює подання та оформлення документів для призначення і перерахунку пенсій. Натомість питання ведення Реєстру застрахованих осіб, формування відомостей про застрахованих осіб та надання інформації з Реєстру регулюються спеціальним законодавством про облік єдиного внеску та відповідним Положенням про Реєстр застрахованих осіб. Отже, суд першої інстанції застосував положення, які регулюють іншу за своїм предметом процедуру, та безпідставно пов`язав можливість судового оскарження незарахування періоду роботи виключно з наявністю рішення про призначення або відмову в призначенні пенсії. Такий підхід не відповідає змісту заявлених позовних вимог і не забезпечує належної перевірки законності поведінки відповідача як адміністратора відповідного державного реєстру щодо достовірності даних про страховий стаж застрахованої особи.
ІІ. Щодо висновків суду першої інстанції про відсутність у позивача довідок про заробітну плату та документів, які підтверджують сплату страхових внесків за період роботи на території Російської Федерації, колегія суддів зазначає таке:
у відповіді від 17.10.2025 орган ПФУ обґрунтував незарахування періоду роботи позивача з 20.03.1993 по 25.06.2007 припиненням участі Російської Федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Саме припинення участі Російської Федерації в цій Угоді пенсійний орган навів як правову підставу для неврахування періоду роботи позивача на її території.
Водночас відповідач не згадував таких мотивів прийняття оскарженого рішення про відмову в зарахуванні спірного періоду як відсутність довідок про заробітну плату, документів про сплату страхових внесків чи відомостей персоніфікованого обліку. Отже, такі обставини не враховувалися органом ПФУ як фактичні та правові підстави для відмови в зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу позивача. Попри це, суд першої інстанції поклав ці обставини в основу свого висновку про правомірність відмови відповідача. Таким чином, замість перевірки тієї підстави, з якої орган ПФУ відмовив позивачу у зарахуванні стажу, суд фактично провів альтернативний розгляд заяви та самостійно сформулював інше (альтернативне) обґрунтування правомірності оскарженої відмови.
Колегія суддів наголошує, що завданням адміністративного суду є перевірка рішення суб`єкта владних повноважень на відповідність критеріям, установленим частиною другою статті 2 КАС України, зокрема щодо його прийняття на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені законом, а також щодо обґрунтованості такого рішення. Така перевірка передбачає з`ясування того, чи існували передбачені законом підстави для прийняття саме того рішення, яке оскаржує особа, та чи відповідають наведені суб`єктом владних повноважень мотиви фактичним обставинам і нормам права. Суд не вправі підміняти суб`єкта владних повноважень у здійсненні його компетенції та заднім числом доповнювати мотивування оскаржуваного рішення підставами, яких цей суб`єкт не досліджував та не оцінював. Інакше судовий контроль втрачає своє призначення, а перевірка законності підстав, якими керувався суб`єкт владних повноважень при прийнятті оскарженого рішення підміняється власним обґрунтуванням суду з метою досягнення того ж результату, проте за допомогою інших, самостійно сформульованих мотивів.
У цій справі суд першої інстанції не перевірив та не надав оцінки тому, чи є припинення участі Російської Федерації в Угоді від 13.03.1992 законною підставою для відмови в зарахуванні періоду трудової діяльності позивача у 1993– 2007 роках до його страхового стажу. Натомість суд фактично залишив поза належною оцінкою обгрунтування, наведене відповідачем, а також самостійно обґрунтував відмову в позові відсутністю документів, про які орган ПФУ в оскарженому рішення не визначав як підставу незарахування спірного періоду роботи до страхового стажу. Такий спосіб розгляду справи не відповідає вимогам повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин, оскільки суд не надав належної правової оцінки тій обставині, яка безпосередньо зумовила виникнення спору між сторонами.
Водночас колегія суддів звертає увагу, що питання наявності або відсутності документів про заробітну плату та сплату страхових внесків не може підміняти собою перевірку правомірності застосування відповідачем положень міжнародних договорів у часі. Ці питання є різними за змістом і потребують окремої правової оцінки. Саме по собі встановлення судом відсутності певних документів в матеріалах справи не є підставою від невиконання обов`язку перевірити законність підстави відмови, яку фактично навів орган ПФУ. Отже, суд першої інстанції не лише неправильно визначив характер спірних правовідносин, а й не здійснив належної перевірки правомірності оскаржуваного рішення за фактичними та правовими підставами його прийняття. Замість оцінки законності відмови, мотивованої припиненням участі Російської Федерації в Угоді від 13.03.1992, суд підмінив підстави такої відмови власними висновками щодо недостатності документального підтвердження стажу.
Наведені порушення мають істотний характер, оскільки безпосередньо вплинули на визначення предмета судового розгляду та призвели до того, що вирішальне для справи питання про правомірність незарахування спірного періоду роботи залишилося не дослідженим та не оціненим.
У свою чергу, оцінюючи дії відповідача щодо відмови зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи на території Російської Федерації з 20.03.1993 по 25.06.2007 з мотивів припинення участі Російської Федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, колегія суддів керується такими мотивами:
статтею 62 Закону №1788-XII, що діяв в згаданий період, визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до статті 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення” Кабінет Міністрів України затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній № 637 від 12.08.1993 (далі – Порядок № 637). Відповідно до пункту 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Згідно з пунктом 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Статтею 1 Закону №1788 передбачено, що у тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами).
Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992, пенсійне забезпечення громадян держав - учасників цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється по законодавству держави, на території якої вони проживають. За змістом статті 5 Угоди визначено, що вона розповсюджує свою дію на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держави-учасниць угод.
Відповідно до частини 2-3 статті 6 Угоди для встановлення права на пенсію на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Таким чином, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, враховується при встановленні права на пенсію. При цьому, обчислення стажу здійснюється відповідно до законодавства сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться згідно законодавства держави, на території якої вони проживають.
Відповідно до статті 13 Угоди кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення. Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають. Постановою від 29.11.2022 № 1328 Кабінет Міністрів України постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. Москві; Міністерству закордонних справ в установленому порядку повідомити депозитарію про вихід з Угоди, зазначеної в пункті 1 цієї постанови. Таким чином, Угода припинилася через шість місяців з дня отримання депозитарієм повідомлення України про вихід з Угоди, що сталося не раніше, ніж 30.05.2023.
Отже, попри вихід України з Угоди, пенсійні права громадян, що виникли до 30.05.2023, не втрачають своєї сили на підставі статті 13 цієї Угоди. Аналогічно суд оцінює припинення Російською Федерацією з 01.01.2023 року участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року. Таким чином, припинення участі України та Російської Федерації в Угоді не є підставою для відмови в зарахуванні стажу роботи позивача, оскільки такий стаж набутий ним до 01.01.2023. Тому відмова ГУ ПФУ у Львівській області у зарахуванні до страхового стажу позивача спірних періодів роботи на території Російської Федерації з мотивів припинення участі обох держав в Угоді є протиправною.
Водночас суд апеляційної інстанції зауважує, що визнання протиправною відмови відповідача у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу позивача не означає автоматичної наявності всіх передбачених законодавством умов для такого зарахування. Саме на орган ПФУ покладено повноваження щодо перевірки поданих документів, з`ясування їх достатності для підтвердження відповідного періоду роботи та встановлення наявності правових підстав для його зарахування до страхового стажу.
За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає належним способом захисту порушеного права позивача зобов`язання відповідача повторно розглянути питання щодо зарахування до його страхового стажу періоду роботи на території Російської Федерації з 20.03.1993 по 25.06.2007, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цій постанові. Під час повторного розгляду відповідач повинен надати оцінку поданим позивачем документам у їх сукупності, перевірити їх відповідність установленим законодавством вимогам та вирішити питання про можливість зарахування спірного періоду з урахуванням висновків суду апеляційної інстанції щодо протиправності відмови з підстав, наведених в оскарженому рішенні. При цьому суд не підміняє суб`єкта владних повноважень у здійсненні покладених на нього функцій та не вирішує наперед питання про достатність усіх документів для зарахування спірного періоду, оскільки встановлення відповідних обставин належить до компетенції пенсійного органу. Водночас відповідач не вправі повторно відмовити у зарахуванні спірного періоду з підстав, які суд у цій справі визнав помилковими, та зобов`язаний урахувати правові висновки суду під час прийняття нового рішення.
Відповідно до статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Відповідно до статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Підсумовуючи наведені вище мотиви, колегія суддів дійшла висновку про невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, а також неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваного рішення. Враховуючи аргументи апелянта-позивача, слід прийняти нове рішення – про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 шляхом визнання протиправною відмови відповідача у зарахуванні спірного періоду роботи та зобов`язання повторно розглянути відповідне питання з урахуванням правової оцінки суду апеляційної інстанції.
Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, ухвалює нове рішення, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення – про часткове задоволення позовних вимог, то відповідно до статті 139 КАС України понесені позивачем витрати на сплату судового збору за подання позовної заяви стягуються за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Щодо витрат на сплату судового збору за подання апеляційної скарги, то з огляду на статус учасників справи (позивач – фізична особа, відповідач – суб`єкт владних повноважень) понесені апелянтом витрати стягуються за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2026 року у справі №380/21901/25 скасувати та ухвалити нове рішення – про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, викладене листі №23154-25652/Д-52/8-1300/25 від 17.10.2025, про відмову у зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 20.03.1993 по 25.06.2007.
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву від 09.10.2025 та вирішити питання щодо зарахування до страхового стажу періоду роботи на території Російської Федерації з 20.03.1993 по 25.06.2007, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цій постанові.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (ідентифікаційний код 13814885) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати у вигляді судового збору за подання адміністративного позову в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України протягом тридцяти днів з дня складення постанови.
Головуючий суддяР. М. Москаль
судді Т. М. Димарчук
П. І. Сало
Повне судове рішення складено 21.10.26
Оригінал: reyestr.court.gov.ua