Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №460/6116/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 року м. ЛьвівСправа № 460/6116/26 пров. № А/857/37811/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Боршовського Т.І.,

суддів Кухтея Р.В.,

Шевчук С.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 16 червня 2026 року у справі № 460/6116/26за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій, -

суддя в 1-й інстанції – Т.О. Комшелюк,

провадження – письмове,

час ухвалення рішення – 16 червня 2026 року,

місце ухвалення рішення – м. Рівне,

дата складення повного тексту судового рішення – 16 червня 2026 року.

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА.

ОСОБА_2 (далі також позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі – Управління, відповідач), в якому просив: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо невиплати ОСОБА_1 проіндексовану пенсію з 01.03.2026 згідно постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2026 №236; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити виплату ОСОБА_1 з 01.03.2026 проіндексовану пенсію на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2026 №236 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2026 році» без урахування понижуючих/обмежувальних коефіцієнтів, встановлених статтею 30 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" та постановою Кабінету Міністрів України №1778 від 30 грудня 2025 року "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану" та без обмеження максимальним розміром, з урахуванням фактично проведених виплат. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач з 01.03.2026 проводить виплату пенсії без індексації проведеної на підставі постанови Кабінету Міністрів України №236 від 25.02.2026 Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верст населення у 2026 році. Листом відповідач повідомив про відсутність підстав для проведення перерахунку та виплати пенсії у повному розмірі, оскільки розмір пенсії перевищує максимально встановлену величину. Вважаючи такі дії відповідача протиправними, просить позов задовольнити повністю.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 16 червня 2026 року у справі № 460/6116/26 позов задоволено повністю: визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо невиплати ОСОБА_1 проіндексованої пенсії з 01.03.2026 згідно постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2026 №236; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2026 на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2026 №236 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2026 році» без урахування понижуючих/обмежувальних коефіцієнтів, встановлених статтею 30 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" та постановою Кабінету Міністрів України №1778 від 30 грудня 2025 року "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану" та без обмеження максимальним розміром, з урахуванням фактично проведених виплат.

Ухвалюючи рішення, Суд першої інстанції керувався нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ (далі - Закон № 2262-ХІІ), Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» від 03.12.2025 № 4695-IX (далі - Закон № 4695-IX), постановою Кабінету Міністрів України «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2026 році» від 25.02.2026 № 236 (далі - Постанова № 236), рішеннями Конституційного Суду України та практикою Верховного Суду щодо вирішення спорів про обмеження максимального розміру пенсій, призначених на підставі Закону №2262-ХІІ. Місцевий суд виходив з того, що незважаючи на наявність у Постанові № 236 застереження про підвищення розміру пенсії у межах максимального розміру пенсії, визначеного законом, станом на час здійснення відповідачем перерахунку пенсії позивача відповідно до Постанови № 236 законодавча норма, яка б визначала максимальний розмір пенсії, призначеної відповідно до Закону №2262-ХІІ, фактично відсутня, адже застосуванню підлягають норми Закону №2262-ХІІ саме з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016.

Відповідач оскаржив рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення ним норм процесуального права. Просить скасувати оскаржуване рішення в частині задоволених вимог та ухвалити нове, про відмову в задоволенні позову.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що Постановою № 236 передбачено проведення з 01.03.2026 індексації пенсії із застосуванням відповідних коефіцієнтів збільшення та визначено, що перераховані пенсії виплачуються у межах максимального розміру пенсії, встановленого законом. Зазначає, що з 01.03.2026 позивачу здійснено перерахунок пенсії на підставі Постанови № 236, проте виплата здійснюється із врахуванням пункту 3 вказаної Постанови. Вважає, що виплата пенсії позивачу проводиться з урахуванням норм чинного законодавства. З врахуванням наведеного просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Суд на підставі частини четвертої статті 304 КАС України дійшов висновку, що відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

ІІ. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА.

1.ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

ОСОБА_2 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області та отримує пенсію, призначену згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок та виплату пенсії з 01.03.2026 з урахуванням індексації, на підставі Постанови Кабінету Міністрів України №236 Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2026 році, без обмеження максимальним розміром.

Головне управління Пенсійного фонду України у Рівненській області повідомило, що станом на 01.03.2026 розмір пенсії визначений на виконання рішення суду перевищує максимальний розмір визначений законодавством. Враховуючи зазначене, виплата індексація пенсії понад встановлений максимально допустимий розмір, суперечить чинному пенсійному законодавству.

Вважаючи вказані дії відповідача протиправними позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

2. ОЦІНКА СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ. ВИСНОВКИ.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі є Закон № 2262-ХІІ.

Статтею 1-1 Закону № 2262-ХІІ передбачено таке:

- законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів;

- зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

25.02.2026 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 236.

Відповідно до пунктів 1, 2 Постанови № 236 установлено, що з 1 березня 2026 року перерахунок пенсій згідно з Порядком проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 лютого 2019 року № 124 «Питання проведення індексації пенсій у 2019 році» (Офіційний вісник України, 2019 р., № 19, ст. 663), проводиться із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії (далі - коефіцієнт збільшення), у розмірі 1,121 з урахуванням положень, передбачених пунктом 3 цієї постанови.

Розміри пенсій, призначених відповідно до статей 13, 21 і 36 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (без урахування надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації пенсії, доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, щомісячної доплати до пенсії, адресної допомоги до пенсійної виплати та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством) з урахуванням розміру підвищення пенсій відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 р. № 118 «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році» (Офіційний вісник України, 2022 р., № 18, ст. 968), пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2023 р. № 168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» (Офіційний вісник України, 2023 р., № 26, ст. 1475), підпункту 1 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2024 р. № 185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році» (Офіційний вісник України, 2024 р., № 24, ст. 1525) і підпункту 1 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 р. № 209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» (Офіційний вісник України, 2025 р., № 25, ст. 1669) військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за зазначеним Законом (крім військовослужбовців строкової служби), та членам їх сімей і строк призначення яких до 31 грудня 2025 р. включно, підвищуються на коефіцієнт збільшення, установлений пунктом 1 цієї постанови, з урахуванням положень, передбачених пунктом 3 цієї постанови.

При цьому пунктом 3 Постанови № 236 передбачено, що:

- у разі, коли розмір підвищення пенсії в результаті її перерахунку, передбаченого пунктом 1 і підпунктами 1-7 пункту 2 цієї постанови, не досягає 100 гривень, встановлюється щомісячна доплата до пенсії в сумі, що не вистачає до зазначеного розміру, яка враховується під час подальших перерахунків пенсії. Щомісячна доплата до пенсії, встановлена цим абзацом, не встановлюється у разі, коли в результаті перерахунку, проведеного відповідно до пункту 1 і підпунктів 1-7 пункту 2 цієї постанови, розмір пенсії обчислено в розмірі прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, або в максимальному розмірі, визначеному частиною третьою статті 27 Закону, а також у разі перерахунку частини розміру пенсії, передбаченого абзацом першим пункту 8 Порядку проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 лютого 2019 р. № 124 “Питання проведення індексації пенсій у 2019 році” (Офіційний вісник України, 2019 р., № 19, ст. 663);

- розмір підвищення пенсії в результаті її перерахунку, передбаченого пунктом 1 та підпунктами 1-7 пункту 2 цієї постанови, не може перевищувати 2595 гривень;

- пенсії, перераховані відповідно до цієї постанови, виплачуються з урахуванням положень статті 30 Закону України “Про Державний бюджет України на 2026 рік” і постанови Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2025 р. № 1778 “Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану” (Офіційний вісник України, 2026 р., № 6, ст. 525).

Статтею 30 Закону України “Про Державний бюджет України на 2026 рік” установлено, що у 2026 році у період дії воєнного стану в Україні пенсії, призначені (перераховані), зокрема відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.

Суд першої інстанції при прийнятті рішення дійшов висновку, що зменшення відповідачем з 01.03.2026 розмірів пенсії позивача внаслідок застосування "максимального розміру", що суперечить статті 1-1 Закону № 2262-ХІІ, є протиправним та порушує право позивача на отримання пенсії в порядку та розмірах, що визначені Законом № 2262-ХІІ.

Аргументи апелянта зводяться до того, що відповідач правомірно обмежив розмір пенсії позивача максимальним розміром при її індексації відповідно до Постанови № 236 з 01.03.2026, оскільки розмір нарахованої пенсії перевищив встановлену законом граничну величину пенсійної виплати. На думку апелянта, за таких обставин відсутні правові підстави для виплати позивачу пенсії без застосування відповідного обмеження.

Обставини справи встановлені судом першої інстанції на підставі наявних в матеріалах справи доказів правильно, сторонами визнаються.

Отже, спірним у цій справі є застосування до спірних правовідносин положень законодавства щодо обмеження максимального розміру пенсії, призначеної відповідно до Закону № 2262-ХІІ, зокрема обмеження розміру пенсії максимальним розміром, із застосуванням коефіцієнтів, передбачених Постановою № 1778, під час індексації пенсії позивача відповідно до Постанови № 236.

Суд апеляційної інстанції, перевіряючи в межах доводів та вимог апеляційної скарги законність і обґрунтованість рішення в частині задоволення позову, погоджується з висновками Суду першої інстанції з огляду на такі мотиви.

Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом № 3668-VI, який набрав законної сили 01 жовтня 2011 року.

Відповідно до положень статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Водночас Законом № 3668-VI внесені зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, які викладено в редакції Закону № 3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.

Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20 грудня 2016 року.

Конституційний Суд України у Рішенні № 7-рп/2016, виходив із того, що норми-принципи частини п`ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв`язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п`ятою статті 17 Конституції України, які зобов`язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.

Таким чином, з 20 грудня 2016 року, з урахуванням положень Рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016, у Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відсутня частина сьома статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр є нереалізованими.

Такий правовий висновок щодо застосування статті 43 Закону № 2262-XII зі змінами внесеними Законом № 3668-VI, з огляду на рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016, викладено в постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/4267/17, від 16 жовтня 2018 року у справі № 522/16882/17, від 06 листопада 2018 року у справі № 522/3093/17, від 31 січня 2019 року у справі № 638/6363/17, від 12 березня 2019 року у справі № 522/3049/17, від 14 травня 2019 року у справі № 591/2109/17, від 08 серпня 2019 року у справі № 522/3271/17, від 10 жовтня 2019 року у справі № 522/22798/17, від 30 жовтня 2020 року у справі № 522/16881/17, від 17 травня 2021 року у справі № 343/870/17.

Отже, частина сьома статті 43 Закону № 2262-ХІІ, якою було передбачено обмеження пенсій максимальним розміром, втратила чинність з дня ухвалення рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016. Отже, Закон № 2262-ХІІ з 20.12.2016 не містить норм, які б обмежували розмір пенсій, призначених згідно вказаного Закону, будь-яким максимальним розміром.

Верховний Суд в подальшому неодноразово висловлював позицію щодо тлумачення та застосування частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII у спорах, що стосуються обмеження максимального розміру пенсій, призначених на підставі цього Закону. Зокрема у постановах від 16.12.2021 у справі №400/2085/19, від 20.07.2022 у справі № 340/2476/21, від 25.07.2022 у справі № 580/3451/21, від 30.08.2022 у справі № 440/994/20, від 17.03.2023 у справі № 340/3144/21 Верховний Суд дійшов висновку про те, що у правовідносинах щодо призначення та перерахунку пенсій відповідно до Закону № 2262-XII норми зазначеного закону підлягають застосуванню з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, у зв`язку з чим будь-яке обмеження максимального розміру зазначених пенсій є протиправним.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) та частини шостої статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів суд при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Щодо посилання на статтю 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон № 2262-XII), то така норма дублює зміст частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII. Проте колегія суддів апеляційного суду звертає увагу на те, що відповідачем не враховано, що рішенням Конституційного Суду України від 12 жовтня 2022 року № 7-р(II)/2022, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) приписи статті 2 Закону № 3668-VI зі змінами, що поширюють свою дію на Закон №2262-XII.

Проте, Суд звертає увагу на те, що після прийняття Конституційним Судом України вказаного рішення від 12 жовтня 2022, Верховною Радою України не вносилися зміни в Закон № 2262-ХІІ, щодо обмеження розміру пенсій, які призначені відповідно до цього Закону, певним максимальним розміром, зокрема і на дату набрання чинності Постановою № 236, яка відсилає до Закону № 2262-ХІІ.

Щодо застосування статті 30 Закону України “Про Державний бюджет України на 2026 рік”, Постанов КМУ № 1778 та № 236, як правової підстави для обмеження розміру пенсії позивача в частині, що перевищує 10 прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, то апеляційний Суд вказує таке.

Вирішуючи питання щодо обрання норми права, що регулює спірні правовідносини, апеляційний Суд застосовує підхід, наведений в рішенні Конституційного Суду України 18 червня 2020 року № 5-р(II)/2020, справа № 3-189/2018(1819/18), який поділяє та вважає за доцільне в цьому рішенні навести такі цитати (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/va05p710-20#Text):

«Особливу роль у системі інституційного забезпечення верховенства права (правовладдя) відведено судовій владі загалом, а зокрема - конституційному й адміністративному видам судочинства. Саме ці два види судочинства покликані забезпечувати узгоджений характер усієї юридичної системи в умовах співіснування суперечливих норм, завдяки чому досягається дієвість верховенства права (правовладдя), тобто його ефективність.

Принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): закон пізніший має перевагу над давнішим (lex posterior derogat priori) закон спеціальний має перевагу над загальним (lex specialis derogat generali) закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим (lex posterior generalis non derogat priori speciali).

Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість…»

В цій справі, з огляду на вказані вище норми права, та встановлені судами обставини, апеляційний Суд дійшов таких висновків:

- спеціальним законом, що визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим законом, є Закон № 2262-ХІІ;

- спеціальним законом чітко визначено, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього закону, тобто до Закону № 2262-ХІІ;

- запровадження статтею 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» можливості застосування до обчислення пенсій коефіцієнтів, а також запровадження на цій підставі Урядом понижуючих коефіцієнтів шляхом прийняття Постанови № 1778 для зменшення в 2026 році пенсій, призначених на підставі Закону № 2262-ХІІ, застосування яких територіальними органами ПФ України призводить до істотно зменшення розміру цих пенсій, безсумнівно охоплюється поняттям «зміна умов і норм пенсійного забезпечення» в розумінні частини четвертої статті 1-1 Закону № 2262-ХІІ;

- ні Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», ні будь-яким іншим законом у Закон № 2262-ХІІ не вносилися зміни щодо запровадження в 2026 році понижуючих коефіцієнтів для зменшення розміру пенсій, призначених на підставі вказаного Закону.

З огляду на наведені мотиви, колегія суддів апеляційного Суду вважає, що стаття 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» («загальний закон») не регулює спірні правовідносини в силу прямої вказівки статті 1-1 Закону № 2262-ХІІ («спеціальний закон»).

Таким чином, Постанова № 1778 (як і Постанова № 236, яка відсилає до першої), як підзаконний нормативно правовий акт, що прийнятий урядом на реалізацію статті 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» , за своїм змістом (запровадження та визначення розміру понижуючих коефіцієнтів до пенсії) змінює умови і норми пенсійного забезпечення осіб, що отримують пенсію на підставі Закону № 2262-ХІІ, без внесення змін до цього закону, що прямо суперечить нормі спеціального закону: статті 1-1 Закону № 2262-ХІІ.

В цьому випадку Суд апеляційної інстанції погоджується із застосуванням Судом першої інстанції при вирішенні цієї справи частини третьої статті 7 КАС України, відповідно до якої у разі невідповідності правового акта закону України суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Тому посилання апелянта на правомірність дій, з огляду на застосування Постанови № 1778, є помилковими, оскільки вони суперечать Закону № 2262-ХІІ.

Верховний Суд в постановах від 23.09.2025 у справі № 140/2543/25, від 24.09.2025 у справі №380/2243/25 вказав, що застосування при обчисленні (перерахунку) розміру пенсій громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі та інших осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ, положень закону про державний бюджет та Постанови Уряду (тобто закону про державний бюджет на 2025 рік та Постанови КМУ № 1 з аналогічними формулюваннями як у Постанові № 1778), якими передбачено виплату таких пенсій, із застосуванням коефіцієнтів до суми пенсії, яка перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність (що фактично призводить до обмеження розміру таких пенсій), є протиправним та таким, що обмежує гарантоване право на належний соціальний захист, передбачене статтею 46 Конституції України.

Судом першої інстанції враховано вказану правову позицію Верховного Суду при розгляді та вирішенні цієї справи.

Отже, апеляційний Суд констатує, що Суд першої інстанції при вирішенні спору належно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив характер спірних правовідносин та надав їм правову оцінку, що відповідає усталеним висновкам Верховного Суду та рішенням Конституційного Суду України та Верховного суду щодо неконституційності та протиправності обмеження розміру пенсій, призначених на підставі Закону № 2262-ХІІ.

З огляду на це Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач протиправно з 01.03.2026 обмежив розмір пенсії позивача «максимальним», зменшивши суму проіндексованої на підставі Постанови № 236 виплати.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на те, що апеляційний Суд визнав доводи апеляційної скарги помилковими та такими, що не спростовують висновки Суду першої інстанції, то апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

За правилами статті 139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта.

Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 16 червня 2026 року у справі № 460/6116/26 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України протягом тридцяти днів з дня складення постанови.

Головуючий суддяТ. І. Боршовський

суддіР. В. Кухтей

С. М. Шевчук