Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: військової служби
Дата: 20 жовтня 2026 р.
Справа: №380/15079/25
Суддя: Москаль Ростислав Миколайович
ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 жовтня 2026 року Справа № 380/15079/25 пров. № А/857/18886/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі головуючого судді Москаля Р. М., суддів Димарчук Т. М.,Сала П. І., розглянув в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 березня 2026 року (головуючий суддя Клименко Оксана Миколаївна, м. Львів) у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправним та скасування наказу в частині, -
Короткий зміст позовних вимог
До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивачка) до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач-1), військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач-2) у якому, із урахуванням уточненого адміністративного позову від 30 липня 2025 року, просить визнати протиправним та скасувати пункт 2 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 08 січня 2025 року № 3-ОД «Про результати службового розслідування для встановлення фактів можливого невиконання або неналежного виконання військовослужбовцями військової частини НОМЕР_1 службових обов`язків» в частині вважати встановленим, що відсутність будь-якої документації, накладних (вимог) та актів приймання-передачі, котрі вказують на передачу отриманого майна військовослужбовцями військової частини НОМЕР_1 до складу служби РАО або ЗЗББ та ТЗР військової частини НОМЕР_1 підполковником ОСОБА_2 призвело до втрати військового майна військової частини НОМЕР_1 , відповідальність за яке передбачено ч. 4 ст. 425 КК України.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Суд першої інстанції постановив рішення, яким відмовив у задоволенні адміністративного позову. Приймаючи оскаржене рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що пункт 2 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 08 січня 2025 року №3-ОД, яким затверджено результати службового розслідування, сам по собі не породжує для позивача безпосередніх правових наслідків, оскільки не встановлює щодо нього конкретного виду юридичної відповідальності, не визначає розміру заподіяної шкоди, не покладає обов`язку щодо її відшкодування та не містить рішення про притягнення позивача до дисциплінарної, адміністративної чи матеріальної відповідальності. Відтак, наведені у ньому висновки за результатами службового розслідування не можуть розглядатися як самостійне рішення про притягнення позивача до відповідальності. Суд зазначив, що службове розслідування та складений за його результатами акт є формою фіксації встановлених під час перевірки обставин і слугують підставою для подальшого реагування командира у межах наданих йому повноважень, однак самі по собі не визначають остаточно питання вини позивача у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому направлення матеріалів службового розслідування до органу досудового розслідування суд розцінив як виконання командиром передбаченого законодавством обов`язку повідомити компетентний орган про виявлені ознаки можливого кримінального правопорушення, а не як притягнення позивача до дисциплінарної чи кримінальної відповідальності. З огляду на те, що оскаржуваний наказ не встановлює для позивача обов`язку вчинити певні дії, не позбавляє його будь-яких прав та не визначає остаточних правових наслідків щодо нього, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність порушення цим наказом прав, свобод чи законних інтересів позивача. Відтак, підстав для визнання пункту 2 оскарженого наказу протиправним суд не встановив.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Позивач оскаржив рішення суду першої інстанції до Восьмого апеляційного адміністративного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення ним норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Аргументи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про відсутність порушення прав та інтересів позивача оскаржуваним пунктом наказу, оскільки не врахував його змісту та фактичного впливу на правове становище позивача. На думку апелянта, пунктом 2 спірного наказу безпосередньо встановлено неналежне виконання ним службових обов`язків, констатовано причинно-наслідковий зв`язок між його діями та втратою військового майна і зазначено про наявність у його діях ознак кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 425 КК України. При цьому, як стверджує апелянт, зазначений пункт наказу став підставою для подальшого притягнення його до матеріальної відповідальності, а також може мати наслідки для його службового становища та бути використаний у інших провадженнях.
Апелянт також покликається на те, що суд першої інстанції формально оцінив спірний наказ лише як результат службового розслідування та засіб повідомлення органу досудового розслідування, не врахувавши, що його положення містять конкретні висновки щодо позивача та його причетності до втрати військового майна. У зв`язку з цим, на переконання апелянта, висновок суду про відсутність у наказу безпосередніх правових наслідків для позивача не відповідає його фактичному змісту та обставинам справи.
Крім того, апелянт зазначає про істотне порушення відповідачем процедури проведення службового розслідування, передбаченої Порядком № 608, яке, на його думку, суд першої інстанції взагалі належним чином не дослідив. Зокрема, позивача не було повідомлено про проведення службового розслідування, у нього не відбиралися пояснення, його не залучали до участі у розслідуванні та проведенні інвентаризації, у зв`язку з чим він був позбавлений можливості надати докази, заявити клопотання та висловити свою позицію щодо обставин, покладених в основу спірного наказу. Внаслідок цього, як стверджує апелянт, службове розслідування проведено без забезпечення повноти, всебічності та об`єктивності встановлення обставин.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Військова частина НОМЕР_2 подала відзив на апеляційну скаргу у якому зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а оскаржуваний пункт 2 наказу не порушує прав та інтересів позивача і не створює для нього жодних обов`язків. Зазначає, що наказ не містить щодо ОСОБА_1 жодної імперативної дії індивідуального характеру, не встановлює розміру шкоди, не вирішує питання про притягнення його до дисциплінарної, адміністративної чи матеріальної відповідальності та не визначає остаточно законність чи незаконність його дій. Відповідач також покликається на те, що службове розслідування було призначене та проведене у встановленому порядку, а його результати затверджено наказом командира військової частини НОМЕР_1 у межах наданих йому повноважень. При цьому зазначає, що ОСОБА_1 ще у жовтні 2023 року був виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та вибув до іншого місця служби, тоді як службове розслідування призначено у грудні 2024 року за повідомленням органу прокуратури з метою уточнення обставин кримінального провадження. З огляду на це відповідач вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими, а рішення суду першої інстанції таким, що підстав для скасування не має.
Фактичні обставини справи
ОСОБА_1 в період з 13.03.2023 по 15.10.2023 проходив військову службу на посаді начальника штабу - заступника командира військової частини НОМЕР_1 , з 16.10.2023 зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_3 у зв`язку із призначенням на посаду заступника начальника штабу цієї військової частини (підтверджується записами у військовому квитку та відомостями наказів по стройовій частині).
Прокурор Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону у зв`язку із проведенням досудового розслідування у кримінальному провадженні щодо обставин неналежного ведення обліків щодо стрілецького озброєння та іншого військово-технічного майна начальником служби забезпечення засобами ближнього бою та технічних засобів розвідки військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_3 звернувся до командира ВЧ НОМЕР_1 про необхідність провеження службового розслідування за фактом можливого невиконання чи неналежного виконання військовослужбовцями військової частини НОМЕР_1 службових обов`язків, а також внесення до ЄРДР кримінального провадження за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 425 КК України.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 12 грудня 2024 року № 594-АД «Про призначення службового розслідування» відповідно до якого наказано: провести службове розслідування стосовно факту можливого невиконання або неналежного виконання військовослужбовцями військової частини НОМЕР_1 службових обов`язків, що призвело до втрати або можливого привласнення військового майна військової частини НОМЕР_1 (пункт 1); проведення службового розслідування доручити офіцеру групи психологічного супроводу та відновлення військової частини НОМЕР_1 молодшому лейтенанту ОСОБА_4 (пункт 2) (а.с. 107-108).
За результатами проведеного службового розслідування 08 січня 2025 року складено Акт службового розслідування (с. Старичі, Яворівського району, Львівської області), який підписаний заступником командира 2 піхотної роти психологічної підтримки персоналу військової частини НОМЕР_1 молодшим лейтенантом ОСОБА_5 та затверджений командиром військової частини НОМЕР_1 майором ОСОБА_6 08 січня 2025 року (а.с. 89-106). 08 січня 2025 року командир військової частини НОМЕР_1 майор ОСОБА_7 видав наказ № 3-ОД «Про результати службового розслідування для встановлення фактів можливого невиконання або неналежного виконання військовослужбовцями військової частини НОМЕР_1 службових обов`язків» (а.с. 128-135), відповідно до якого:
« 1. Службове розслідування, призначене наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 12 грудня 2024 року № 594-АД, вважати завершеним.
2. Вважати встановленим, що в результаті здійснення неналежного ведення обліку військового майна з боку начальників служби ракетно-артилерійського озброєння капітана ОСОБА_8 та служби забезпечення засобами ближнього бою та технічними засобами розвідки логістики піхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 старшого лейтенанта ОСОБА_9 , яке виражається у недбалому ставленні до військової служби, а також відсутність будь-якої документації, накладних (вимог) та актів приймання-передачі, котрі вказують на передачу отриманого майна військовослужбовцями військової частини НОМЕР_1 до складу служби РАО або ЗЗББ та ТЗР військової частини НОМЕР_1 підполковником ОСОБА_2 , майстер-сержантом ОСОБА_10 , капітаном ОСОБА_11 , капітаном ОСОБА_12 , капітаном ОСОБА_13 , сержантом ОСОБА_14 , майором ОСОБА_15 , капітаном ОСОБА_16 , старшим лейтенантом ОСОБА_17 , старшим лейтенантом ОСОБА_18 , призвело до втрати військового майна військової частини НОМЕР_1 , відповідальність за яке передбачено ч. 4 ст. 425 КК України.
3. Заступнику командира 2 піхотної роти з психологічної підтримки персоналу військової частини НОМЕР_1 надіслати матеріали результатів службового розслідування до Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону для процесуального реагування та прийняття відповідного рішення.
4. Контроль за виконанням наказу покласти на начальника штабу – заступника командира військової частини НОМЕР_1 .
5. Наказ довести до особового складу в частині, що його стосується.».
Зі змісту судових рішень у кримінальній справі №944/5447/25 (кримінальне провадження, відомості щодо якого внесені до ЄРДР за №42025142410000080 від 14.02.2025 року) про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.425 Кримінального кодексу України (https://reyestr.court.gov.ua/Review/132320753, https://reyestr.court.gov.ua/Review/132345621) зрозуміло, що наказ командира військової частини НОМЕР_1 №3-ОД від 08.01.2025 року «Про результати службового розслідування для встановлення фактів можливого невиконання або неналежного виконання військовослужбовцями військової частини НОМЕР_1 службових обов`язків» є одним із доказів, на яких грунтуються підозра та обвинувальний акт, а ОСОБА_1 наводить в межах цієї кримінальної справи аналогічні аргументи про недостовірність даних акта службового розслідування (сума завданої шкоди нічим не аргументована, відсутній розрахунок шкоди, наявне подвоєння позицій втраченого майна; військове майно не передавалось безпосередньо ОСОБА_1 , оскільки 31.03.2022 року його у в/ч НОМЕР_4 не було, озброєння отримав Яблуновський по розписці тощо), упередженість до нього командира ВЧ НОМЕР_1 тощо.
Позивач, не погоджуючись із пунктом 2 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 08 січня 2025 року № 3-ОД «Про результати службового розслідування для встановлення фактів можливого невиконання або неналежного виконання військовослужбовцями військової частини НОМЕР_1 службових обов`язків» в частині, що стосується підполковника ОСОБА_1 , звернувся з цим позовом до суду.
Норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює та визначає Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі – Закон № 2232, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до приписів статті 2 Закону № 2232 військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України.
Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV затверджено Статут внутрішньої служби Збройних Сил України (далі – Статут внутрішньої служби, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який визначає загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.
Відповідно до статті 11 Статуту внутрішньої служби необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов`язки, зокрема: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно.
За змістом статті 12 Статуту внутрішньої служби про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов`язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо).
Згідно зі статтею 16 Статуту внутрішньої служби кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Відповідно до пунктів 26, 27 Статуту внутрішньої служби військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України» дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення кримінального правопорушення військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.
Законом України від 24 березня 1999 року № 551-XIV затверджено Дисциплінарний статут Збройних Сил України (далі – Дисциплінарний статут, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який визначає сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг.
Військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України (стаття 1 Дисциплінарного статуту).
Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі (стаття 2 Дисциплінарного статуту).
За змістом статті 4 Дисциплінарного статуту військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця, зокрема додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів.
За змістом статті 45 Дисциплінарного статуту у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.
За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. За вчинення правопорушень, пов`язаних із корупцією, військовослужбовці несуть відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення. У разі вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності.
Командири, які у разі виявлення ознак кримінального правопорушення не повідомили про це орган досудового розслідування, несуть відповідальність згідно із законом.
Згідно із статтею 83 Дисциплінарного статуту на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.
Прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини (частина перша статті 84 Дисциплінарного статуту).
За приписами статті 85 Дисциплінарного статуту службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу.
Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць.
Якщо під час службового розслідування буде з`ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.
Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України визначається наказом Міністерства оборони України, в інших військових формуваннях, правоохоронних органах спеціального призначення - наказами державних органів, які мають у своєму підпорядкуванні військові формування, утворені відповідно до законів України, правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України.
Наказом Міністерства оборони України від 21 листопада 2017 року № 608 затверджено Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України (далі – Порядок № 608, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який визначає підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України (далі - Збройні Сили), а також військовозобов`язаних та резервістів (далі - військовослужбовці), які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов`язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів), а також дії (бездіяльність) яких призвели до завдання шкоди державі.
Відповідно до абзацу четвертого пункту 2 розділу І Порядку № 608 службове розслідування - комплекс заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.
Згідно з пунктом 1 розділу II Порядку № 608 службове розслідування може призначатися у разі: - невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов`язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або загрожувало життю і здоров`ю особового складу, цивільного населення чи заподіяло матеріальну або моральну шкоду; - невиконання або неналежного виконання вимог наказів та інших керівних документів, що могло негативно вплинути чи вплинуло на стан боєздатності, бойової готовності підрозділу чи військової частини або на стан виконання покладених на Збройні Сили завдань; - неправомірного застосування військовослужбовцем фізичного впливу, зброї, спеціальних засобів або інших засобів ураження до інших військовослужбовців чи цивільних осіб, особливо, якщо це призвело до їх поранення, травмування або смерті; - дій військовослужбовця, які призвели до спроби самогубства іншого військовослужбовця; - втрати або викрадення зброї чи боєприпасів; - порушення порядку та правил несення чергування (бойового чергування), вартової (вахтової) або внутрішньої служби, що могло спричинити або спричинило негативні наслідки; - недозволеного розголошення змісту або втрати службових документів; - внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про скоєне військовослужбовцем кримінальне правопорушення; - повідомлення військовослужбовцю про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення; - скоєння військовослужбовцем під час виконання обов`язків військової служби дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої загинули або отримали тілесні ушкодження інші особи.
Службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових (службових) осіб.
Службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв`язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби; ступеня вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; причин виникнення матеріальної шкоди, її розміру та винних осіб (у разі виявлення факту її заподіяння) (пункт 3 розділу ІІ Порядку № 608).
Рішення про призначення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення. Інші посадові (службові) особи у разі необхідності звертаються за підпорядкованістю з клопотанням про призначення службового розслідування (пункт 1 розділу ІІІ Порядку № 608).
Згідно з пунктом 3 розділу ІІІ Порядку № 608 службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), у якому зазначаються підстава, обґрунтування або мета призначення службового розслідування, особа, стосовно якої воно проводиться, строк проведення службового розслідування, а також визначаються посадова (службова) особа, якій доручено його проведення, або голова та члени комісії з проведення службового розслідування (далі - особи, які проводять службове розслідування).
Днем початку службового розслідування вважається день видання наказу про його призначення. Днем закінчення службового розслідування вважається день надання командиру (начальнику), який призначив службове розслідування, акта службового розслідування та матеріалів на розгляд, визначений в наказі про призначення службового розслідування.
Особи, які проводять службове розслідування, відповідають за всебічність, повноту, своєчасність та об`єктивність його проведення, додержання законодавства України, а також за нерозголошення інформації, яка стосується службового розслідування (пункт 8 розділу ІІІ Порядку).
Службове розслідування має бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). В окремих випадках цей строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більше ніж на один місяць. Загальний строк службового розслідування не може перевищувати двох місяців (пункт 13 розділу ІІІ Порядку № 608).
За результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини (пункт 1 розділу V Порядку № 608).
За змістом пунктів 5, 6 розділу V Порядку № 608 акт службового розслідування підписується особами, які його проводили. У разі виявлення суперечностей та незгоди з результатами службового розслідування кожна така особа має право висловити свою окрему думку, яка викладається на окремому аркуші (від руки або у друкованому вигляді) та долучається до акта службового розслідування.
Після підписання акт службового розслідування подається на розгляд командиру (начальнику), який призначив розслідування. До акта службового розслідування додаються всі матеріали службового розслідування.
Відповідно до пункту 6 розділу VI Порядку № 608 якщо під час службового розслідування буде з`ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини (начальник) письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.
Позиція суду апеляційної інстанції
суд першої інстанції при прийнятті рішення дійшов висновку, що оскаржуваний пункт 2 наказу № 3-ОД не встановлює щодо позивача будь-якого виду відповідальності, не покладає обов`язку відшкодувати шкоду та не породжує інших безпосередніх правових наслідків, а тому не порушує його прав, свобод чи законних інтересів, отже відсутні підстави для його скасування.
Аргументи апелянта зводяться до того, що суд першої інстанції неправильно оцінив правове значення спірного пункту наказу, оскільки, на думку позивача, його зміст містить висновки про неналежне виконання ним службових обов`язків та його причетність до втрати військового майна, а також прийнятий із порушенням установленого порядку проведення службового розслідування.
У спірних правовідносинах ключовим є питання, чи створює пункт 2 наказу № 3-ОД безпосередні правові наслідки для позивача та чи призводить його зміст до порушення прав, свобод або законних інтересів позивача, зокрема шляхом встановлення щодо нього юридично обов`язкових висновків про відповідальність за втрату військового майна.
Суд апеляційної інстанції, перевіряючи в межах доводів та вимог апеляційної скарги законність і обґрунтованість рішення, погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на такі мотиви:
позивач оскаржує пункт 2 наказу № 3-ОД «Про результати службового розслідування для встановлення фактів можливого невиконання або неналежного виконання військовослужбовцями військової частини НОМЕР_1 службових обов`язків», яким вирішено вважати встановленим, що в результаті здійснення неналежного ведення обліку військового майна з боку начальників служби ракетно-артилерійського озброєння капітана ОСОБА_8 та служби забезпечення засобами ближнього бою та технічними засобами розвідки логістики піхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 старшого лейтенанта ОСОБА_9 , яке виражається у недбалому ставленні до військової служби, а також відсутність будь-якої документації, накладних (вимог) та актів приймання-передачі, котрі вказують на передачу отриманого майна військовослужбовцями військової частини НОМЕР_1 до складу служби РАО або ЗЗББ та ТЗР військової частини НОМЕР_1 підполковником ОСОБА_2 , майстер-сержантом ОСОБА_10 , капітаном ОСОБА_11 , капітаном ОСОБА_12 , капітаном ОСОБА_13 , сержантом ОСОБА_14 , майором ОСОБА_15 , капітаном ОСОБА_16 , старшим лейтенантом ОСОБА_17 , старшим лейтенантом ОСОБА_18 , призвело до втрати військового майна військової частини НОМЕР_1 , відповідальність за яке передбачено ч. 4 ст. 425 КК України.
Оцінюючи правове значення оскаржуваного пункту наказу для позивача, колегія суддів керується такими мотивами:
апелянт стверджує, що пункт 2 наказу фактично встановлює його неналежне виконання службових обов`язків та причетність до втрати військового майна. Проте відповідно до змісту наказу неналежне ведення обліку військового майна та недбале ставлення до військової служби пов`язане з діями начальників відповідних служб військової частини НОМЕР_1 - капітана ОСОБА_8 та старшого лейтенанта ОСОБА_9 . Щодо позивача у цьому ж пункті зазначено іншу обставину - відсутність документації, накладних та актів приймання-передачі, які б підтверджували передачу отриманого ним майна до відповідних служб військової частини. Отже, у наказі відсутні відомості про те, що саме позивач визнаний особою, яка неналежно виконувала службові обов`язки чи допустила недбале ставлення до військової служби. Також наказ не містить висновку про притягнення позивача до відповідальності за втрату військового майна. Саме по собі зазначення позивача серед військовослужбовців, щодо яких відсутні документи про передачу майна до складу ВЧ НОМЕР_1 , не означає прийняття щодо нього рішення про притягнення до відповідальності.
При цьому колегія суддів враховує, що пункт 2 наказу за своїм змістом лише фіксує результати службового розслідування щодо встановлених під час його проведення обставин. У ньому відсутнє окреме рішення командира щодо позивача, яким би визначалося його ставлення до виконання військових обов`язків, встановлювалася його вина у втраті майна або вирішувалося питання про застосування до нього певного виду юридичної відповідальності.
Важливо й те, що пункт 2 наказу не визначає щодо позивача розміру завданої шкоди, не встановлює обов`язку її відшкодувати, не містить рішення про накладення дисциплінарного стягнення чи застосування іншого виду юридичної відповідальності. При цьому для висновку про порушення прав позивача недостатньо посилання на можливість настання для нього певних несприятливих наслідків у майбутньому. Необхідно встановити, що саме оскаржуваним рішенням уже визначено права, обов`язки чи відповідальність особи або іншим чином змінено її правове становище. У цьому випадку такого рішення щодо позивача пункт 2 наказу не містить.
Таким чином, оскаржуваний наказ, зокрема пункт 2 цього наказу, ніяк не порушує права, свободи чи інтереси позивача та не покладає на нього жодних обов`язків. Цей висновок підтверджується і матеріалами справи, оскільки в ній відсутні будь-які докази того, що позивач на підставі оскаржуваного наказу був притягнутий до матеріальної, дисциплінарної чи іншої відповідальності.
У свою чергу пункт 3 оскаржуваного наказу покладає на заступника командира 2 піхотної роти з психологічної підтримки персоналу військової частини НОМЕР_1 обов`язок надіслати матеріали результатів службового розслідування до Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону для процесуального реагування та прийняття відповідного рішення. Тобто, оскаржуваний наказ виданий ВЧ НОМЕР_1 на виконання положень Дисциплінарного статуту (стаття 45) та Порядку № 608 (пункт 6 розділу VI Порядку № 608) щодо прямого обов`язку командира, у разі виявлення ознак кримінального правопорушення, зокрема під час службового розслідування, повідомити про це орган досудового розслідування.
Отже, оскаржуваний наказ виданий ВЧ НОМЕР_1 за результатами службового розслідування та для затвердження його результатів. Цей наказ не створює безпосередньо для позивача будь-яких правових наслідків (не порушує права, свободи чи інтереси позивача та не покладає на нього жодних обов`язків), а є фактично формою повідомлення командиром військової частини органу досудового розслідування про виявлення у діях окремих військовослужбовців військової частини ознак кримінального правопорушення для процесуального реагування та ухвалення відповідного рішення за наслідками цього.
Покликання позивача на те, що саме пункт 2 оскаржуваного наказу став підставою для подальшого притягнення його до матеріальної відповідальності суд першої інстанції правильно відхилив, оскільки в матеріалах справи відсутні докази притягнення позивача до будь-якого виду відповідальності (в т.ч. матеріальної) на підставі спірного наказу. Позивач ні до позовної заяви, ні до апеляційної скарги не надав відповідного наказу, рішення або іншого документа, яким його було притягнуто до матеріальної чи іншої відповідальності, визначено розмір шкоди чи покладено обов`язок її відшкодувати. Тому аргументи позивача з цього питання є голослівними (не підтвердженими будь-якими доказами) та не відповідають фактичним обставинам справи.
Більше того, позивач, оскаржуючи пункт 2 наказу, повинен довести, що його зміст безпосередньо вплинув на його права, свободи чи законні інтереси. Натомість наведені ним твердження про подальше притягнення до відповідальності не підтверджені конкретним рішенням суб`єкта владних повноважень, розміром визначеної шкоди чи іншим документом, який би свідчив про зміну його правового становища саме внаслідок прийняття оскаржуваного наказу. За таких обставин посилання на можливі наслідки наказу не доводить фактичного порушення прав позивача як підстави для звернення до адміністративного суду про його скасування. Отже, наведені в позовній заяві твердження про допущені відповідачем порушення, на які посилається апелянт, не спростовують висновку про відсутність безпосереднього правового наслідку оскаржуваного пункту наказу для позивача.
Враховуючи наведене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що пункт 2 наказу №3-ОД сам по собі не створює для позивача безпосередніх правових наслідків. Суд першої інстанції правильно виходив із того, що для судового захисту недостатньо самої незгоди особи з висновками службового розслідування - необхідно встановити порушення її прав, свобод чи законних інтересів оскаржуваним рішенням. Посилання апелянта на можливість використання наказу як доказу у подальшому провадженні або на ризик кримінального переслідування також не свідчать про настання для нього безпосередніх правових наслідків. Оскаржуваний пункт наперед не встановлює вини позивача та не вирішує питання про притягнення його до кримінальної відповідальності. Відтак, оцінка таких питань виходить за межі предмета цієї адміністративної справи.
Таким чином, доводи апеляційної скарги фактично спрямовані на спростування окремих висновків службового розслідування та обставин щодо обліку, передачі й можливої втрати військового майна ВЧ НОМЕР_1 . Однак вони не спростовують визначального для цієї справи висновку про те, що оскаржений пункт 2 наказу №3-ОД не містить рішення про притягнення позивача до відповідальності, не покладає на нього юридичного обов`язку та не створює для нього інших безпосередніх правових наслідків.
Більше того, в цій ситуації для оцінки обгрунтованості рішення суду першої інстанції визначальним є контекст спірних правовідносин, оскільки спірне службове розслідування призначене та проведене ВЧ НОМЕР_1 на підставі звернення прокурора, а його результати скеровані ініціатору (прокурору) для оцінки на предмет наявності в діях низки військовослужбовців ВЧ НОМЕР_1 складу правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 425 КК України. Отже, єдине правове значення, яке мають акт службового розслідування та оскаржений наказ про затвердження його результатів для позивача - це статус цих документів як доказів в кримінальній справі №944/5447/25 про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.425 Кримінального кодексу України. Доводи апелянта про те, що він не отримував окремого військового майна, що відповідні документи підписували інші військовослужбовці, а також про відсутність нестачі на момент передачі ним посади, стосуються фактичних обставин, які були предметом службового розслідування, а зараз - предметом дослідження в порядку кримінального судочинства. Аргументи апелянта про порушення порядку проведення службового розслідування, зокрема неповідомлення його про розслідування, не відібрання пояснень та ненадання можливості брати участь у встановленні обставин тощо можуть бути слушними при оцінці оскарженого наказу та акта службового розслідування на предмет їх належності, достовірності та достатності в якості доказів в кримінальному провадженні. Водночас апелянт не довів, що ці обставини спричинили прийняття щодо нього конкретного рішення про дисциплінарну, адміністративну чи матеріальну відповідальність та призвели до прийняття рішення, що може бути предметом окремого оскарження в порядку адміністративного судочинства. Отже, оцінка цих документів на предмет їх належності та достовірності для доведення того, що дії/бездіяльність підполковника ОСОБА_1 призвели до втрати військового майна військової частини НОМЕР_1 буде здійснюватися судом загальної юрисдикції в порядку кримінального судочинства, а питання щодо причетності ОСОБА_1 до завдання збитків - в межах вирішення цивільного позову прокурора Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням, що прийнятий до розгляду в згаданому кримінальному провадженні (https://reyestr.court.gov.ua/Review/132240768). Водночас адміністративний не може та не повинен підміняти місцевий загальний суд при оцінці описаних доказів, оскільки це суперечить завданню адміністративного судочинства.
Підсумовуючи наведені мотиви, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що суд першої інстанції повно і всебічно з`ясував обставини справи, правильно застосував норми матеріального права та не допустив порушень норм процесуального права, які були б підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення. Доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для її задоволення немає.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Оскільки апеляційний суд визнав доводи апеляційної скарги помилковими та такими, що не спростовують висновки суду першої інстанції, то апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.
З огляду на висновок по суті апеляційної скарги суд покладає понесені апелянтом судові витрати на нього.
Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 березня 2026 року у справі №380/15079/25 – без змін.
Понесені апелянтом судові витрати покласти на нього.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України протягом тридцяти днів з дня складення постанови.
Головуючий суддяР. М. Москаль
суддіТ. М. Димарчук
П. І. Сало
Повне судове рішення складено 21.10.26
Оригінал: reyestr.court.gov.ua