Постанова від 20 жовтня 2026 р. у справі №240/2263/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/2263/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Шимонович Роман Миколайович

Суддя-доповідач - Томчук А.В.

21 жовтня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Томчука А.В.

суддів: Драчук Т. О. Савицької Н.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якій просив:

- визнати протиправними дії відповідачів та скасувати рішення Головного управління пенсійного фонду України в Львівській області від 16.01.2025 року №063550006798, щодо відмови у призначенні пенсії за зниженням пенсійного віку ОСОБА_1 відповідно до ч. 2 ст. 55, ч. 2 ст. 56 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з 09.01.2025 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити та виплатити ОСОБА_1 з 09 січня 2025 року пенсію за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з урахуванням висновків суду.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 17.06.2026 адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Львівської області №063550006798 від 16.01.2025 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії, відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Львівської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.01.2025 про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1211 грн. 20 коп.

Ухвалюючи згадане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не надав належної оцінки всім поданим позивачем документам. Зокрема, не оцінено посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи 3 категорії, документи про проживання позивача в с. Малий Дивлин та про його навчання в с. Бабиничі, віднесених до зони гарантованого добровільного відселення. Оскаржуване рішення також не містить мотивів неврахування цих документів і не визначає, які періоди проживання, роботи чи навчання були враховані, а які - ні та з яких підстав. Водночас суд дійшов висновку, що він не може підміняти пенсійний орган у вирішенні питання про наявність права на пенсію, тому обрав спосіб захисту у вигляді зобов`язання повторно розглянути заяву.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ГУ ПФУ у Львівській області подало апеляційну скаргу. У ній апелянт просить скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17.06.2026 повністю та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 у повному обсязі. За доводами апеляційної скарги однією з обов`язкових умов для призначення пенсії за статтею 55 Закону № 796-XII є постійне проживання чи робота в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше трьох років, разом з тим поданими документами підтверджено факт проживання (роботи) позивача в цій зоні станом на 01.01.1993 лише 2 роки 10 місяців. Водночас період навчання з 01.09.1986 по 30.06.1989 за довідкою від 16.12.2024 № 1191 не зараховано до страхового стажу, оскільки в довідці не зазначено первинних документів, на підставі яких її видано.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до частини четвертої статті 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

З урахуванням приписів статті 311 КАС України, суд вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

ОСОБА_1 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, та має посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи 3 категорії.

Позивач проживав у с. Малий Дивлин Коростенського району Житомирської області. Відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 № 106, та розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.01.1993 № 17 це село віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.

У період з 01.09.1986 по 30.06.1989 позивач навчався в Бабиницькому середньому професійно-технічному училищі № 9, розташованому в с. Бабиничі Народицького району Житомирської області, вказане підтверджується дипломом серії НОМЕР_1 від 30.06.1989 та довідкою від 16.12.2024 № 1191. Село Бабиничі зазначеними актами Кабінету Міністрів України також віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.

09.01.2025 позивач звернувся до ГУ ПФУ в Житомирській області із заявою про призначення дострокової пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". За принципом екстериторіальності заяву з доданими документами передано на розгляд ГУ ПФУ у Львівській області.

Рішенням ГУ ПФУ у Львівській області від 16.01.2025 № 063550006798 позивачу відмовлено в призначенні пенсії. Про це його повідомлено листом ГУ ПФУ в Житомирській області від 23.01.2025 № 0600-0211-8/7945.

Як зазначає апелянт, на дату звернення вік позивача становив 54 роки 27 днів, а його страховий стаж - 35 років 06 місяців 13 днів. Період навчання з 01.09.1986 по 30.06.1989 за довідкою від 16.12.2024 № 1191 не зараховано до страхового стажу з мотивів відсутності в довідці посилання на первинні документи. Факт проживання (роботи) в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 пенсійний орган визнав підтвердженим тривалістю 2 роки 10 місяців.

У відповідності до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції повністю. Разом з тим, у частині відмови в задоволенні позовної вимоги про зобов`язання призначити та виплатити пенсію рішення ухвалено на користь апелянта. Позивач рішення в цій частині не оскаржив. Тому в цій частині рішення не порушує прав та інтересів апелянта і доводів щодо нього скарга не містить. З огляду на це колегія суддів переглядає рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 16 Конституції України подолання наслідків Чорнобильської катастрофи віднесено до обов`язків держави.

Частиною першою статті 46 Конституції України гарантовано право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості.

Частиною другою статті 2 КАС України визначено критерії, яким мають відповідати рішення суб`єкта владних повноважень. Зокрема, вони мають бути прийняті на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Вони також мають бути прийняті обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо, добросовісно, розсудливо та з дотриманням принципу рівності перед законом.

Правовий статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та їх соціальний захист визначає Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон № 796-XII).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 9 Закону № 796-XII до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, належать потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 11 Закону № 796-XII до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 14 Закону № 796-XII для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи: постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - категорія 3.

Статтею 15 Закону № 796-XII визначено, що підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.

Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.

Згідно зі статтею 65 Закону № 796-XII посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи є документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами, встановленими цим Законом.

Водночас, умови призначення пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, визначено статтею 55 Закону № 796-XII.

За частиною першою цієї статті таким особам пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Зменшення пенсійного віку для осіб, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали в цій зоні не менше 3 років, становить 3 роки.

Крім того, такі особи мають право на додаткове зменшення на 1 рік за кожні 2 роки проживання, роботи, але загалом не більше 6 років. Відповідно до примітки до цієї норми, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року, незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Пенсійний вік і загальні умови призначення пенсії за віком визначені статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).

Порядок звернення за призначенням пенсії, перелік документів та процедуру їх розгляду органами Пенсійного фонду України визначає Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 і зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1).

Підпунктом 7 пункту 2.1 Порядку № 22-1 передбачено, що документами, які засвідчують особливий статус особи при призначенні пенсії за віком із застосуванням статті 55 Закону № 796-XII, є посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення. Порядок № 22-1 також покладає на орган, що призначає пенсію, обов`язок розглянути подані документи та прийняти рішення про призначення пенсії або про відмову в її призначенні із зазначенням причин відмови.

Отже, право на пенсію за статтею 55 Закону № 796-XII пов`язується з підтвердженим постійним проживанням або роботою в зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років станом на 01.01.1993. Період, що враховується, обчислюється з дати аварії на Чорнобильській АЕС, тобто з 26.04.1986.

Як убачається з матеріалів справи, позивач має посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи 3 категорії. За змістом пункту 3 частини першої статті 11 та пункту 4 частини першої статті 14 Закону № 796-XII віднесення особи до категорії 3 саме за ознакою проживання (роботи, навчання) в зоні гарантованого добровільного відселення ґрунтується на встановленні компетентними органами того, що станом на 01.01.1993 особа прожила, відпрацювала або постійно навчалася в цій зоні не менше трьох років.

Крім того, позивач подав документи про навчання з 01.09.1986 по 30.06.1989 в населеному пункті, віднесеному до зони гарантованого добровільного відселення. Він також посилався на проживання в с. Малий Дивлин, яке віднесено до тієї самої зони.

Водночас зі змісту рішення ГУ ПФУ у Львівській області від 16.01.2025 № 063550006798, як воно відображене в матеріалах справи та в доводах апеляційної скарги, вбачається, що пенсійний орган обмежився загальним висновком про підтвердження проживання (роботи) в зоні гарантованого добровільного відселення тривалістю 2 роки 10 місяців. При цьому відповідач не зазначив: на підставі яких саме документів і за який конкретно період визначено цю тривалість; чи врахував він проживання позивача в с. Малий Дивлин, зокрема в період з 26.04.1986 до початку навчання та після його завершення до 01.01.1993; з яких підстав він не врахував посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи 3 категорії як документ, що засвідчує особливий статус особи у розумінні підпункту 7 пункту 2.1 Порядку № 22-1.

Колегія суддів також зауважує, що мотив неприйняття довідки від 16.12.2024 № 1191 стосувався виключно зарахування періоду навчання до страхового стажу. Оцінки цієї довідки та диплома як доказів постійного перебування (навчання) позивача в зоні гарантованого добровільного відселення спірне рішення не містить.

Доводи апелянта про екстериторіальний порядок розгляду заяви та про вичерпання функцій щодо звернення позивача не спростовують висновків суду першої інстанції. Повноваження ГУ ПФУ у Львівській області на розгляд заяви позивача ніким не оспорюються. Предметом судового контролю в цій справі є дотримання відповідачем критерію обґрунтованості, визначеного пунктом 3 частини другої статті 2 КАС України, тобто врахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Апелянт ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній скарзі не довів, що спірне рішення прийнято з урахуванням усіх обставин, які мають значення для вирішення питання про право позивача на пенсію зі зниженням пенсійного віку.

Колегія суддів також враховує правову позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 30.09.20220 по справі № 572/1921/17, відповідно до неї Єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом № 796-ХІІ, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи». Довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи. Отже, пенсійний орган, вирішуючи питання про право на пенсію за статтею 55 Закону № 796-XII, має оцінити як посвідчення, так і подані особою довідки та інші документи. Немотивоване ігнорування будь-якого з них свідчить про необґрунтованість прийнятого рішення.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність рішення ГУ ПФУ у Львівській області від 16.01.2025 № 063550006798 та про наявність підстав для його скасування

Щодо обраного судом першої інстанції способу захисту колегія суддів погоджується із таким, адже відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. Оскільки обставини щодо тривалості постійного проживання (роботи, навчання) позивача в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 пенсійний орган належним чином не дослідив, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що належним способом захисту прав позивача у спірних правовідносинах є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.01.2025 про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Апеляційний суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (див. п.п. 29– 30 рішення ЄСПЛ у справі "Руїз Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, від 09.12.1994). При цьому, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (див. пункт 30 рішення ЄСПЛ у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99, від 27.09.2001).

Відповідно до приписів пункту 1 частини 1 статей 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до положень статті 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 139, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 червня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

ГоловуючийТомчук А.В.

СуддіДрачук Т. О. Савицька Н.В.