Постанова від 20 жовтня 2026 р. у справі №990/466/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 990/466/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Михайлов О.О.

Суддя-доповідач - Біла Л.М.

21 жовтня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Білої Л.М.

суддів: Моніча Б.С. Гонтарука В. М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 18 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, як суду першої інстанції, з позовною заявою до Міністерства оборони України про визнання протиправним рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформлене пунктом 16 протоколу від 20 вересня 2024 року №27/в, про відмову в призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) її сина молодшого сержанта військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 з підстав вчинення ним адміністративного правопорушення (пунктом «а» частини першої статті 16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей») та зобов`язання Міністерства оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 , матері померлого молодшого сержанта військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 , передбачену статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у розмірі 15 мільйонів гривень.

Ухвалою Верховного Суду від 14 жовтня 2025 року у справі №№990/466/25 позовну заяву ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії передано за підсудністю до Хмельницького окружного адміністративного суду.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 18 березня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на її думку, вирішення спору.

Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції встановив наступні обставини справи.

Відповідно до Витягу з протоколу засідання 11 Регіональної військово-лікарської комісії з визначення причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв (Протокол №2808 від 10.08.2023), "Асфіксія. Утоплення та занурення у воду внаслідок падіння у відкриту водойму", отримані 18.03.2023 колишнім військовослужбовцем, молодшим сержантом ОСОБА_2 , 1989 року народження, під час безпосередньої участі у бойових діях та забезпеченні здійсненні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, що підтверджено витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 9.05.2023 №129, послужило причиною його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджено лікарським свідоцтвом про смерть №751, виданим 22.03.2023 Дніпровським обласним бюро судово-медичної експертизи та свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_2 , виданим 27.03.2023 року виконавчим комітетом Грицівської селищної ради Шепетівського району Хмельницькій області. Травма та причина смерті, ТАК, пов`язана із захистом Батьківщини.

ОСОБА_1 - матір ОСОБА_2 01.04.2024 звернулась до ІНФОРМАЦІЯ_2 із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю (смертю) ОСОБА_2 , її сина.

Відповідно до Витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 20.09.2024 №27/в, ОСОБА_1 відмовлено у призначення одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) її сина молодшого сержанта Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 з підстав вчинення ним адміністративного правопорушення на підставі статті 16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Вважаючи рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленого протоколом від 20 вересня 2024 року № 27/в протиправним, позивачка звернулася до суду з цим позовом.

За результатом розгляду матеріалів справи, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції та доводам апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції враховує наступне.

Відповідно до статті 41 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом № 2011-XII.

Спеціальним законом, який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон № 2011-XII.

Статтею 1 Закону № 2011-XII визначено, що соціальний захист військовослужбовців це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до пункту 2 частини першої та частини другої статті 3 Закону № 2011-XII дія цього Закону поширюється на членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти. Дія цього Закону не поширюється на членів сімей військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які загинули чи померли під час проходження військової служби (зборів), проходження служби у резерві внаслідок вчинення ними кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо загибель (смерть) військовослужбовця, військовозобов`язаного чи резервіста сталася внаслідок вчинення ними дій у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп`яніння, чи є наслідком навмисного заподіяння собі військовослужбовцем, військовозобов`язаним чи резервістом тілесного ушкодження.

Згідно з положеннями частини першої статті 16 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), – гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до пунктів 1– 3 частини другої статті 16 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема, загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби; смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов`язаних з проходженням військової служби; загибелі (смерті) військовозобов`язаного або резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що настала під час виконання обов`язків військової служби або служби у військовому резерві.

Статтею 16-1 Закону № 2011-XII встановлено, що у випадках, зазначених у підпунктах 1– 3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).

Частиною дев`ятою статті 16-3 Закону № 2011-XII передбачено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві визначається Порядком № 975.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста є дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть.

Відповідно до абзацу 3 пункту 5 Порядку № 975 одноразова грошова допомога призначається і виплачується рівними частинами членам сім`ї, батькам та утриманцям загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста, зокрема, у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, передбачених підпунктами 2 і 3 пункту 4 цього Порядку, – у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому настала загибель (смерть).

Згідно з пунктом 12 Порядку № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів – військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві – резервістами (далі – розпорядник бюджетних коштів).

Частиною першою статті 16-4 Закону № 2011-XII встановлено, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), захворювання, інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста є наслідком:

а) вчинення ним кримінального або адміністративного правопорушення;

б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння;

в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом);

г) подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.

Аналогічні положення закріплені у пункті 19 Порядку № 975.

Як встановлено з матеріалів справи, старшим слідчим відділу розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого управління Головного управління Національної поліції в Донецькій області майором поліції Бліновим Євгеном Олеговичем 29 квітня 2023 року винесено постанову про закриття кримінального провадження, внесеного 18 березня 2023 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12023050000000169 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

У вказаній постанові зазначено, що військовослужбовець ОСОБА_2 керуючи автомобілем BMW X5, діючи необережно, із кримінально-протиправною недбалістю, не передбачаючи можливості настання суспільно-небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинен був і міг їх передбачити, не врахував дорожню обстановку, не обрав безпечної швидкості руху, не впорався з керуванням та допустив виїзд керованого ним автомобіля за межі проїжджої частини праворуч відносно напрямку свого руху, з подальшим падінням керованого ним автомобіля в кювет та з`їздом у річку Казений Торець. В результаті даної ДТП молодший сержант ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження та загинув на місці події.

У ході досудового розслідування було проведено судову автотехнічну експертизу №СЕ-19/105-23/1021-ІТ від 24.04.2023 року, висновки якої підтверджують: «У діях водія ОСОБА_2 вбачаються невідповідності вимогам п. 12.1 Правил дорожнього руху України, які з технічної точки зору, перебували у причинному зв`язку з виникненням ДТП». «Водій мав технічну можливість уникнути аварії шляхом дотримання пункту 12.1 ПДР».

18 грудня 2024 року позивачка звернулась до Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області зі скаргою на постанову старшого слідчого СУ ГУНП в Донецькій області Блінова Є.О. від 29.04.2023 року про закриття кримінального провадження №12023050000000169 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, в якій просила скасувати постанову старшого слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого управління Головного управління Національної поліції в Донецькій області майора поліції Блінова Є.О. від 29 квітня 2023 року про закриття кримінального провадження, внесеного 18 березня 2023 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12023050000000169 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Ухвалою слідчого судді від 03 січня 2025 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 на постанову старшого слідчого СУ ГУНП в Донецькій області Блінова Є.О. від 29.04.2023 року про закриття кримінального провадження №12023050000000169 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, відмовлено.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 12 травня 2025 року апеляційну скаргу заявника ОСОБА_1 на ухвалу слідчого судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська від 03.01.2025р., якою відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 на постанову старшого слідчого СУ ГУНП в Донецькій області Блінова Є.О. від 29.04.2023р. про закриття кримінального провадження № 12023050000000169 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України - залишено без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська від 03.01.2025р., якою відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 на постанову старшого слідчого СУ ГУНП в Донецькій області Блінова Є.О. від 29.04.2023р. про закриття кримінального провадження № 12023050000000169 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд апеляційної інстанції власне і виходив з того, що Акт проведення спеціального розслідування за фактом смерті молодшого сержанта ОСОБА_2 та постанова старшого слідчого СУ ГУНП в Донецькій області Блінова Є.О. від 29.04.2023р. про закриття кримінального провадження № 12023050000000169 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, є належними та допустимими доказами фактичних обставин смерті ОСОБА_2 , у діях якого встановлено невідповідність вимогам п. 12.1 Правил дорожнього руху України, які з технічної точки зору, перебували у причинному зв`язку з виникненням ДТП.

Згідно з пунктом 12.1 ПДР під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним.

Суд першої інстанції вірно зауважив, що нормами Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП) не передбачено права складання протоколу про адміністративні правопорушення відносно померлої особи.

Так, відповідно до пункту 9 частини першої статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю внаслідок смерті особи, щодо якої було розпочато провадження в справі.

Зважаючи на наведене, за встановлених обставин (з урахуванням відомостей, викладених у постанові про закриття кримінального провадження, зокрема, щодо порушення військовослужбовцем ПДР, що безпосередньо призвело до ДТП та його смерті), з огляду на неможливість фіксації факту адміністративного правопорушення і встановлення вини особи у його вчиненні та, як наслідок, притягнення її до відповідальності згідно з процедурою, встановленою КУпАП, у зв`язку із її смертю, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для призначення та виплати позивачці одноразової грошової допомоги, оскільки смерть військовослужбовця настала внаслідок вчинення ним адміністративного правопорушення.

Тим більше факт притягнення чи непритягнення військовослужбовця до адміністративної відповідальності за порушення ним вимог ПДР на можливість призначення позивачці спірної допомоги не впливає, оскільки визначальним в даному випадку є фактичні обставини його загибелі, а не сам факт притягнення його до відповідальності.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.05.2026 року у справі №580/7601/24.

Стосовно покликання скаржниці на те, що рішення військово-лікарської комісії з визначення причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв (Протокол №2808 від 10.08.2023), "Асфіксія. Утоплення та занурення у воду внаслідок падіння у відкриту водойму", отримані 18.03.2023 колишнім військовослужбовцем, молодшим сержантом ОСОБА_2 , 1989 року народження, під час безпосередньої участі у бойових діях та забезпеченні здійсненні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, "Травма та причина смерті, ТАК, пов`язана із захистом Батьківщини", засвідчує відсутність в його діях протиправного діяння на момент отримання травм, що призвели до його загибелі, то судова колегія зазначає наступне.

Так, згідно п. 1.1 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2014 №402, військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов`язаних, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

Відтак, військово-лікарська експертиза установлює, зокрема, причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв), однак не встановлює і не може встановлювати причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема, про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.

Щодо посилання скаржниці на необхідність дослідження судом першої інстанції питання про дії ОСОБА_2 в умовах крайньої необхідності, що за обставинами справи є найбільш ймовірною причиною можливого порушення військовослужбовцем швидкісного режиму керування транспортним засобом, то судова колегія останні відхиляє, оскільки вказані твердження грунтуються виключно на припущеннях та не підтвердженні жодними належними та достатнім доказами.

Інші аргументи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, зводяться до переоцінки доказів і свідчать про незгоду позивачки із правовою оцінкою суду щодо обставин справи, які суд встановив у процесі її розгляду.

Судова колегія звертає увагу, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд обов`язок щодо обґрунтування, який випливає зі статті 6 цієї Конвенції, може бути вирішене тільки у світлі конкретних обставин справи (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00, пункт 23). Тому за наведених підстав, якими Верховний Суд обґрунтував своє рішення, не вбачається необхідним давати докладну відповідь на інші аргументи, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у справі.

В контексті викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 18 березня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.

ГоловуючийБіла Л.М.

СуддіМоніч Б.С. Гонтарук В. М.