Суд: Сьомий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: військової служби
Дата: 20 жовтня 2026 р.
Справа: №120/4313/24
Суддя: Біла Л.М.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 120/4313/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Поліщук І.М.
Суддя-доповідач - Біла Л.М.
21 жовтня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Білої Л.М.
суддів: Моніча Б.С. Гонтарука В. М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства оборони України на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 20 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И В :
Позивач звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 30.10.2024, окрім іншого, зобов`язано Міністерство оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 15.07.2016, враховуючи базовий місяць для обчислення індексації грошового забезпечення січень 2008 року.
22.12.2025 позивачем подано до Вінницького окружного адміністративного суду заяву про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії на виконання рішення суду.
Обґрунтовуючи подану заяву позивач вказував, що на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30.10.2024 року у справі №120/4313/24 відповідачем 05.12.2024 року виплачено індексацію грошового забезпечення у сумі 4678,75 грн., однак при обрахунку індексації грошового забезпечення відповідачем невірно застосовано базовий місяць заяву позивача про визнання протиправними дій, вчинених на виконання рішення суду задоволено.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 20 квітня 2026 року заяву позивача про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії на виконання рішення суду задоволено.
Суд визнав протиправними дії Міністерства оборони України, вчинені на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду у справі № 120/4313/24, які полягають у неналежному виконанні відповідачем судового рішення в частині здійснення ОСОБА_1 нарахування та виплати індексації грошового забезпечення, за період з 01.12.2015 року до 15.07.2016 року, враховуючи базовий місяць для обчислення індексації грошового забезпечення січень 2008 року.
Також, суд ухвалив постановити окрему ухвалу щодо виявлених порушень законодавства Міністерством оборони України.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку.
Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Стаття 14 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
При цьому в положеннях частини першої статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України наголошується на тому, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Обов`язковість судових рішень, що набрали законної сили, для їх виконання на всій території України передбачена також приписами Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Як встановлено з матеріалів справи, рішенням суду від 30.10.2024 встановлено право позивача на отримання за період з 01.12.2015 року по 15.07.2016 року індексації грошового забезпечення із урахуванням базового місяця для обчислення індексації - січень 2008 року.
На виконання вищевказаного рішення суду відповідачем у період з 01.12.2015 по 31.12.2015 та з 01.01.2016 по 31.01.2016 року застосовано базовий місяць для обчислення індексації - січень 2008 року. Втім, з 01.02.2016 року по 15.07.2016 року застосовано базовий місяць для обчислення індексації - січень 2016 року, що підтверджується наданим розрахунком.
Надаючи оцінку вказаному, слід зауважити, що з приводу питання застосування базового місяця при нарахуванні індексації грошового забезпечення Верховним Судом вже сформований правовий висновок у постанові від 10.09.2020 справа №200/9297/19, у якій вказано, що: "при розрахунку індексації грошового забезпечення має застосовуватись "..." з 01.12.2015 - базовий місяць січень 2008 року відповідно до п.10-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003.
За наведених вище обставин, суд першої інстанції вірно виснував про протиправність дій відповідача щодо проведення індексації грошового забезпечення позивача із застосуванням для індексації іншого базового місяця - січня 2016 року.
В даному випадку, рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 30.10.2024, яке набрало законної сили 02.12.2024 року, захищено право позивача на отримання індексації грошового забезпечення у період з 01.12.2015 року до 15.07.2016 року, враховуючи базовий місяць для обчислення індексації грошового забезпечення січень 2008 року, а тому наведені в розрахунку Міністерства оборони України нарахування сум індексації у період з 01.02.2016 року по 15.07.2016 року із врахуванням базового місяця для обчислення індексації грошового забезпечення січень 2016 року, не відповідають висновкам викладеним у рішенні суду від 30.10.2024.
Наразі, у відповідача відсутні повноваження тлумачити на власний розсуд положення резолютивної частини рішення суду, яке набрало законної сили, або змінювати його, у тому числі щодо обґрунтованості або доцільності використаного судом способу захисту, врахування або неврахування чи оцінки судом тих чи інших обставин.
Стосовно доводів апелянта про звернення позивача з заявою в порядку ст. 383 КАС України з порушенням строку, встановленого ч. 4 ст. 383 КАС України, тобто поза межами десятиденного строку з дня коли він дізнався про порушення своїх прав, то судова колегія зазначає наступне.
Як встановлено з матеріалів справи, відповідачем 05.12.2024 року виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення у сумі 4678,75 грн.
З метою добровільного повного виконання рішення суду представник позивача звертався на Урядову гарячу лінію щодо неналежного виконання судового рішення, що набрало законної сили.
Втім, не погоджуючись із неналежним виконанням рішення суду, позивач в подальшому звернувся до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з метою примусового виконання рішення .
11.11.2025 року відкрито виконавче провадження №79566963.
28.11.2025 року відповідачем надано до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України докази виконання рішення суду в повному обсязі.
15.12.2025 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Берегових Владиславом Сергійовичем прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження.
Відтак, саме з 15.12.2025 року позивач був обізнаний із фактом відсутності можливості належного виконання рішення суду.
До того ж, заяву в порядку ст. 383 КАС України позивачем подано 22.12.2025 року, тобто в межах десятиденного строку звернення до суду.
Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку і, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Щодо інших доводів скаржника, колегія суддів зазначає, що у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону ухвала Вінницького окружного адміністративного суду від 20 квітня 2026 року відповідає.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 20 квітня 2026 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.
ГоловуючийБіла Л.М.
СуддіМоніч Б.С. Гонтарук В. М.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua