Постанова від 20 жовтня 2026 р. у справі №420/41171/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

Суд: П'ятий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо

Дата: 20 жовтня 2026 р.

Справа: №420/41171/25

Суддя: Вербицька Н.В.

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/41171/25

Перша інстанція: суддя Токмілова Л.М.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Вербицької Н.В.,

суддів – Джабурії О.В.,

- Кравченка К.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 липня 2026 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А :

10 грудня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просив:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не включення сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» до складу грошового забезпечення, з якого обчислена грошова компенсація за невикористані 142 дні оплачуваних відпусток.

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані 142 дні оплачуваних відпусток, обчисливши її розмір із розміру місячного грошового забезпечення з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», з урахуванням вже виплачених сум;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати за період 05.10.2022 року по 29.04.2025 року, індексації грошового забезпечення із врахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити за період 05.10.2022 року по 29.04.2025 року, індексацію грошового забезпечення із врахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач у спірний період проходив військову службу у відповідача, який не нараховував та не виплачував індексацію-різниці грошового забезпечення, попри те, що позивач має право на її отримання.

Також позивач вказав, що при звільненні з військової служби йому виплачено компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток без врахування у складі додаткової винагороди, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України № 168.

Відповідач заперечував проти задоволення позову, зазначаючи, що додаткова винагорода, передбачена постановою № 168, не підлягає врахуванню при обрахунку розміру компенсації за всі невикористані дні відпусток, оскільки така винагорода виплачується лише у період дії воєнного стану, її розмір не є сталим.

Крім того, відповідач звертав увагу, що у позивача не виникло право на отримання спірної індексації грошового забезпечення, оскільки він не проходив військову службу у 2018 році. До того ж позивачем не надано жодного документу, який би підтверджував наявність різниці між сумою тодішньої індексації та сумою підвищення грошового доходу за рахунок підвищення окладу.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14 липня 2026 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволені позовних вимог.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Зокрема, апелянт зазначає, що обчислення грошової компенсації за невикористані дні щорічних основної та додаткових відпусток при звільненні з військової служби здійснюється виходячи з місячного грошового забезпечення як обрахункової величини. Передбачена постановою № 168 додаткова винагорода виплачувалася позивачу щомісячно, отже вона є періодичним щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, підстав вважати, що така винагорода є разовим додатковим видом грошового забезпечення не має, оскільки її виплата здійснюється щомісячно.

Також апелянт вказує, що для вирішення питання про наявність підстав для виплати індексації у місяці підвищення доходу (базовому місяці) необхідно враховувати дві складові: розмір підвищення грошового доходу особи та суму індексації, що склалася у місяці підвищення цього грошового доходу і встановлювати чи перевищує розмір підвищення грошового доходу особи суму індексації, що склалася у місяці його підвищення.

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін, у зв`язку із необґрунтованістю доводів апелянта.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що правових підстав для задоволення апеляційної скарги не має з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з 18 грудня 2024 року має статус учасника бойових дій (а.с. 31).

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 121 від 29 квітня 2025 року ОСОБА_1 , як солдата за мобілізацією, оператора 4 аеромобільної роти 1 аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 Десантно-штурмових військ Збройних Сил України (по особовому складу від 25 квітня 2025 року № 133-РС, відповідно до пункту другого частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» звільнити з військової служби у відставку за підпунктом «б» (за станом здоров`я) на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби, вважати таким, що 29 квітня 2025 року справи та посаду здав в районі виконання бойового завдання.

Вказаним наказом також вирішено виплатити компенсацію за 42 дні невикористаної додаткової відпустки за 2023-2025 роки та за невикористані дні щорічної відпустки за 2022 рік – 10 календарних днів, 2023 рік – 30 календарних днів, 2024 рік – 30 календарних днів, 2025 рік – 30 календарних днів (а.с. 29).

27 листопада 2025 року ОСОБА_1 звернувся до військової частини НОМЕР_1 щодо виплати індексації грошового забезпечення за період з 05 жовтня 2022 року по 29 квітня 2025 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення з урахуванням абз. 4 п. 5 Постанови КМУ від 17.07.2003 № 1078.

Також у вказаній заяві ОСОБА_1 просив надати довідку про розмір нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення за весь період проходження військової служби із зазначенням застосованого базового місяця (а.с. 8).

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не включення додаткової винагороди до складу обрахунку сум компенсації за невикористані відпустки, а також не нарахування та не виплату індексації-різниці грошового забезпечення, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, крім винагород з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою.

Також суд вказав, що оскільки зарахування позивача до списків особового складу військової частини відбулося 05 жовтня 2022 року, тобто уже після підвищення тарифної ставки (посадового окладу), що мало місце у березні 2018 року, позивач не набув право на отримання індексації-різниці грошового забезпечення.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII), який установлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини в цій галузі.

Статтею 1 Закону № 2011-XII визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

Частиною другою статті 9 Закону № 2011-XII визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно із частиною четвертою статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, ураховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Статтею 9-2 Закону № 2011-XII визначено, що на період дії воєнного стану (особливого періоду) військовослужбовцям щомісячно виплачується додаткова винагорода на умовах, у розмірах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 1, абзацу третього пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки зі збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення. У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки».

Пунктом 2 Постанови № 704 встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

У пункті 3 Постанови № 704 зазначено, що виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу встановлено здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації.

Пунктом 2 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі – Порядок № 260) визначено, що грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; винагорода за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду); премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту, винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду)), а також додаткова винагорода та одноразова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.

Відповідно до пункту 16 розділу І Порядку № 260 виплата додаткових видів грошового забезпечення, не передбачених цим порядком, здійснюється відповідно до чинного законодавства України.

Пунктом 6 розділу ХХХІ Порядку № 260 передбачено, що розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.

Статтею 1 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб в Україні введено воєнний стан. Строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався та діє донині.

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України ухвалив Постанову № 168.

Відповідно до пункту 1 Постанови № 168 (у первинній редакції) на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим із них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу участі в таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Редакція зазначеної постанови № 168 неодноразово змінювалася.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 09.08.2023 № 836 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168» (далі - Постанова № 836) доповнено Постанову № 168 новим пунктом 1-1, який регулює спірні правовідносини у цій справі (на момент звільнення позивача з військової служби 01.04.2024) та, відповідно до якого на період воєнного стану:

військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту (далі - військовослужбовці), які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. У разі виконання бойових (спеціальних) завдань під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до ротного опорного пункту включно, а також на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора в районах ведення воєнних (бойових) дій та на території противника військовослужбовцям додатково виплачується одноразова винагорода в розмірі 70000 гривень за кожні 30 днів (сумарно обчислених) виконання таких завдань;

військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання у складі органу військового управління, штабу угруповання військ (сил) або штабу тактичної групи до пункту управління оперативно-стратегічного угруповання військ включно, а також у складі командування та штабу військової частини (зведеного підрозділу) (у тому числі поза районами ведення бойових (воєнних) дій), який здійснює оперативне (бойове) управління військовими частинами та підрозділами, що ведуть воєнні (бойові) дії на лінії бойового зіткнення на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки), виплачується додаткова винагорода у розмірі 50000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань відповідно до умов, визначених Міністерством оборони;

військовослужбовцям, які здійснюють бойові (спеціальні) завдання у період здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 30000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань.

Також Постановою № 836 доповнено Постанову № 168 пунктом 1-2, відповідно до якого (на момент звільнення позивача з військової служби) виплата додаткової винагороди та одноразової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників). Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення.

Спірним питанням у даній справі є включення до складу місячного грошового забезпечення військовослужбовця додаткової винагороди, встановленої постановою №168, для обчислення грошової компенсації за невикористані дні оплачуваної відпустки.

Згідно довідки Військової частини НОМЕР_1 за № 9322 від 16.12.2025 року слідує, що ОСОБА_1 додаткову винагороду з жовтня 2022 року по квітень 2025 року отримував щомісячно, окрім жовтня, листопада, грудня 2023 року, січня 2024 року.

Колегія суддів зазначає, що додаткова винагорода за своєю суттю є тимчасовою (непостійною) виплатою військовослужбовця, оскільки установлюється на період дії воєнного стану та прямо залежить від наявності (дії) в Україні правового режиму воєнного стану. При цьому, в Академічному тлумачному словнику слово «постійний» визначається, зокрема, як: який триває ввесь час, не припиняючись і не перериваючись; розмір додаткової винагороди не є сталим, адже вона виплачується пропорційно в розрахунку на місяць в залежності від виконання завдань та часу приймання військовослужбовцем участі в бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії та перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів; визначається наказами командирів (начальників).

Відтак, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що за своєю правовою природою додаткова винагорода, установлена пунктом 1 постанови № 168, є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення.

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 10 грудня 2024 року у справі № 580/9551/23, від 17 квітня 2026 року у справі № 420/39934/24, від 12 лютого 2026 року № 420/77/25.

Отже, додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України № 168, не може бути врахована у розмір місячного грошового забезпечення, з якого провадиться обрахунок грошової компенсації за всі невикористані дні відпустки військовослужбовцю.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 20 серпня 2026 року у справі № 420/40599/25.

З огляду на встановлені обставини та наявне нормативне регулювання спірних правовідносин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у задоволені позовних вимог у даній частині, а доводи апелянта правильність висновків суду не спростовують.

Стосовно доводів апелянта щодо помилковості висновків суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію-різницю грошового забезпечення, колегія суддів зазначає наступне.

Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» (далі – Закон № 1282-ХІІ) визначені правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Приписами ч.2 ст.5 Закону № 1282-XII передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюються на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначаються Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України (далі - Порядок № 1078).

Як встановлено п.6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Отже, на підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.

Сума цієї індексації визначається як результат множення грошового забезпечення, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (абзац 2, 5 пункт 4 Порядку №1078).

Поняття індексації-різниці викладено у абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.

Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку №1078 у редакціях, які застосовувалися з 1 грудня 2015 року передбачають обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не)нараховується, а саме:

- сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3);

- сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).

Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку №1078 додатково указує, що ця сума індексації-різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.

Системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 дає підстави для висновку, що нарахування й виплата суми індексації-різниці мають щомісячний фіксований характер, гарантуються законом і є обов`язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

З урахуванням того факту, що 1 березня 2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704, якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців, та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку №1078, березень 2018 року став місяцем підвищення доходу позивача, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 23 березня 2023 року у справі №400/3826/21, від 29 березня 2023 року у справі №380/5493/21, від 6 квітня 2023 року у справі №420/11424/21, від 20 квітня 2023 року у справі №320/8554/21.

Додатково колегія суддів враховує, що поточна індексація грошового забезпечення за спірний період не є предметом даного спору з огляду на предмет та підстави позову.

Натомість позивач наголошує, що відповідач не нараховував і не виплачував йому індексацію-різницю грошового забезпечення у щомісячному фіксованому розмірі.

З огляду на приписи пункту 5 Порядку №1078 позивач (військовослужбовець) має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.

Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.

Отже, для вірного вирішення справи, необхідно підтвердити чи спростувати доводи позивача про те, що він має право на отримання щомісячної індексації-різниці і що це право порушив відповідач.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що для правильного застосування абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078, то буквальний спосіб тлумачення цих норм свідчить про те, що для їхнього застосування суд повинен встановити:

- розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А);

- суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б);

- чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).

Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року.

В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абзацу 5 пункт 5 Порядку №1078).

Сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку №1078).

Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.

У цій категорії спорів Верховний Суд неодноразово зауважував, що для належного та ефективного захисту прав та інтересів позивача судам необхідно перевірити обґрунтованість нарахованих ним сум індексації, розрахувати їх і, відповідно, у судовому рішенні вказати конкретні суми (індексації грошового забезпечення), на які позивач має право та які відповідач зобов`язаний нарахувати й виплатити (постанови від 23.03.2023 у справі № 400/3826/21, від 07.12.2023 у справі № 360/381/23, від 06.04.2023 у справі № 420/11424/21, від 06.07.2023 у справі № 560/6684/22, від 15.08.2023 у справі № 400/3784/22, від 19.12.2024 року у справі № 420/11410/23).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що застосований судами спосіб захисту, а саме зобов`язання нарахувати індексацію, без визначення її конкретного розміру, не вносить юридичної визначеності у спірні правовідносини та не забезпечує ефективного захисту прав та інтересів позивача від порушень з боку відповідача.

Як зазначено вище, у такому випадку відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078 сума індексації-різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).

З урахуванням вищевикладеного та актуальної та сталої правової позиції Верховного Суду, сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року складає 1762 грн*253,30%= 4 463,15 грн.

За висновком Верховного Суду, викладеному у постановах від 23.03.2023 у справі № 400/3826/21, від 29.03.2023 у справі № 380/5493/21, від 06.04.2023 у справі № 420/11424/21, від 12.04.2023 у справі № 560/13302/21, від 20.04.2023 у справі № 320/8554/21, від 03.05.2023 у справі № 160/10790/22 та від 22.06.2023 у справі № 520/6243/22, право на отримання індексації грошового забезпечення у фіксованій величині виникло саме у зв`язку зі змінами посадових окладів військовослужбовців з 01.03.2018 на підставі постанови № 704, та виходячи із приписів абзаців 4, 6 Порядку № 1078, з березня 2018 року, останні мали право на перерахунок індексації грошового забезпечення, з урахуванням особливостей, запроваджених указаними нормами Порядку № 1078.

Натомість за обставин цієї справи посадовий оклад позивача, який був прийнятий на військову службу до ВЧ НОМЕР_1 в жовтні 2022 року, у межах спірного періоду внаслідок законодавчих змін не підвищувався та визначався постановою № 704, яка вже діяла на момент призначення останнього на посаду.

Оскільки у лютому та у березні 2018 року, тобто на час набрання чинності постанови № 704, позивач не проходив військову службу, підвищення його посадового окладу не відбулось.

Право на отримання індексації-різниці, виходячи із суми можливої індексації 4 463,15 грн, мали ті військовослужбовці, які проходили військову службу щонайменше у лютому 2018, отримували грошове забезпечення на підставі постанови №1294, і за наслідками набрання чинності постанови № 704 з 01 березня 2018 року загальний грошовий дохід яких не збільшився.

Оскільки у позивача відсутній розмір доходу за лютий 2018 і березень 2018 на військовій службі, що зокрема підтверджується довідкою № 9322 від 16 грудня 2025 року, відсутня і можливість настання такої обставини, що розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.

Викладене виключає право позивача на нарахування індексації-різниці грошового забезпечення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним судом в постанові по справі від 04 квітня 2024 року у справі №160/2481/23.

Отже, суд першої інстанції правильно відмовив позивачу у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Оцінюючи викладене в сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст.316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, що підтверджується ухвалою суду про відкриття провадження від 16 грудня 2025 року, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"- "г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Керуючись ст.ст.308,311, 312, 315, 316, 321, 328 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 липня 2026 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.

Головуючий: Н.В.Вербицька

Суддя: О.В.Джабурія

Суддя: К.В.Кравченко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua