Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №420/37758/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/37758/25

Головуючий в 1 інстанції: Білостоцький О. В.

Місце ухвалення: м. Одеса

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого – Лук`янчук О.В.

суддів – Бітова А.І.

– Ступакової І.Г.

при секретарі – Потомському А. Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 червня 2026 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС в Одеській області, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області №0232630-2408-1502-UA51080090000065506 від 15.05.2025 року;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області №0232633-2408-1502-UA51080090000065506 від 15.05.2025 року;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області №0232632-2408-1502-UA51080090000065506 від 15.05.2025 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є головою СФГ “Ніколенко Ігор Степанович”, та об`єкти нерухомості, що розташовані в с. Кислиця Ізмаїльського району Одеської області по вул. Шабська, 1а, пров. Степовому, 20а та вул. Миру, 65А/О, використовуються для здійснення сільськогосподарської діяльності вказаного фермерського господарства. За твердженням позивача, фермерське господарство подає податкову звітність, сплачує податки відповідно до вимог чинного податкового законодавства України, а тому такі об`єкти нерухомості не можуть вважатися об`єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відміним від земельної ділянки визначеним фізичній особі - платнику податку.

Водночас, Головним управлінням ДПС в Одеській області 15.05.2025 року було прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення №0232630-2408-1502-UA51080090000065506, №0232633-2408-1502-UA51080090000065506 та №0232632-2408-1502-UA51080090000065506, якими позивачу визначено суми податкового зобов`язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Вважаючи вищевказані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15 червня 2026 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень – задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області №0232630-2408-1502-UA51080090000065506 від 15.05.2025 року.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області №0232633-2408-1502-UA51080090000065506 від 15.05.2025 року.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області №0232632-2408-1502-UA51080090000065506 від 15.05.2025 року.

Стягнуто з Головного управління ДПС в Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму сплаченого позивачем судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 4 731,39 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Головне управління ДПС в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незастосування норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи та надання висновків, що не відповідають викладеним обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити по справі нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В своїй скарзі зазначає, що відповідно до п.п. 266.7.2. п. 266.7 ст. 266 ПКУ сформовані податкові повідомлення-рішення (далі ППР) з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки форми «Ф» за 2024 рік оригінали яких відправлені листом 3 повідомленням про вручення №0690913162834 фізичній особі ОСОБА_1 . Поштове направлення ОСОБА_1 отримано особисто, про що свідчить підпис платника податку на поштовому повідомленні про вручення

Отже, вказує, що позовні вимоги Позивача щодо визнання незаконним та скасування податкових повідомлень-рішень – необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є головою (керівником) селянського (фермерського) господарства “Ніколенко Ігор Степанович” (далі – СФГ “Ніколенко І.С.”), яке зареєстровано в ЄДРПОУ за кодом 31077597 (т.1 а.с.64-70).

Основним видом економічної діяльності СФГ “Ніколенко І.С.” є - (КВЕД) 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур.

Згідно довідки Кислицького старостинського округу Саф?янівської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області №16-05-39 від 24.10.2025 року (т. 1 а.с. 54) вбачається, що ОСОБА_1 є головою СФГ “Ніколенко Ігор Степанович”, та використовував, в тому числі у 2024 році, в діяльності такого селянського (фермерського) господарства “Ніколенко Ігор Степанович” належні йому сільськогосподарські будівлі, що розташовані в с. Кислиця Ізмаїльського району Одеської області, зокрема: комплекс, зерносховище та свинарник по вул. Шабська, 1а; зерносховище по пров. Степовий, 20а; склади для зберігання зерна, кормів для тварин та сільськогосподарської техніки по вул. Миру, 65А/0.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, сформованої за №378113571 від 11.05.2024 (т.1 а.с.71-250, т.2 а.с.1-74), у СФГ “Ніколенко Ігор Степанович” у користуванні перебуває 682 земельні ділянки сільськогосподарського призначення, що відповідачем за час розгляду справи не заперечувалось.

Крім того, згідно відомостей, наявних в Державному реєстрі речових прав, у господарській діяльності СФГ “Ніколенко Ігор Степанович” використовуються належні позивачу на праві власності сільськогосподарські будівлі, а саме:

1) комплекс, зерносховище та свинарник за адресою Одеська обл., Ізмаїльський р-н, с.Кислиця, вул. Шабська, 1а, загальна площа 3 847,70 кв.м (реєстраційний номер 11970366 від 06.09.2005 року) (т.1 а.с.57-58);

2) зерносховище за адресою Одеська обл., Ізмаїльський р-н, с. Кислиця, пров. Степовий, 20а, загальна площа 2 884,10 кв.м (реєстраційний номер 644965551220 від 18.05.2015 року) (т.1 а.с.55-56);

3) склади для зберігання зерна, кормів для тварин та сільськогосподарської техніки за адресою Одеська обл., Ізмаїльський р-н, с. Кислиця, вул. Миру, 65А/0, загальна площа 1598,1 кв.м (реєстраційний номер 2096829451220 від 04.06.2020 року) (т.1 а.с.59-61).

На підтвердження здійснення СФГ “Ніколенко І.С.” сільськогосподарської діяльності, позивачем було надано Звіт про площі та валові збори сільськогосподарських культур, плодів, ягід і винограду (форма 29-г) у 2024 році (т.2 а.с.75-86), в якому зазначено, що у 2024 році було засіяно та зібрано врожаю культур зернових і зернобобових з земельних ділянок загальною площею 1 562,00 га та технічних культур з 400 га, а також було надано Фінансову звітність мікропідприємства за період 2024 року (т.2 а.с.123).

Також позивачем було надано копії товарно-транспортних накладних за 2024 рік (т.2 а.с.87-122) на підтвердження здійснення СФГ “Ніколенко І.С.” відвантаження власної сільськогосподарської продукції зі своїх пунктів навантаження, зокрема складів, що розташовані за адресою: Одеська обл., Ізмаїльський р-н, с. Кислиця.

Водночас, незважаючи на вищевказані обставини, Головним управлінням ДПС в Одеській області було винесено наступні податкові повідомлення-рішення, а саме:

1) №0232630-2408-1502-UA51080090000065506 від 15.05.2025 року (т.1 а.с.18), згідно якого позивачу визначено суму податкового зобов`язання за 2024 рік з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 113 465,10 грн. по об`єкту нерухомості, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;

2) №0232633-2408-1502-UA51080090000065506 від 15.05.2025 року (т.1 а.с.19), згідно якого позивачу було визначено суму податкового зобов`язання за 2024 рік з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 204 771,10 грн. по об`єкту нерухомості, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 ;

3) №0232632-2408-1502-UA51080090000065506 від 15.05.2025 року (т.1 а.с.20), згідно якого позивачу було визначено суму податкового зобов`язання за 2024 рік з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 273 186,70 грн. по об`єкту нерухомості, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 .

Разом з тим, сторона позивача посилалась на те, що СФГ “Ніколенко І.С.” є діючим сільськогосподарським товаровиробником, здійснювало засів та збір сільськогосподарської продукції та реалізацію сільськогосподарської продукції зі складів та зерносховищ у 2024 році, при цьому склади та зерносховища в с. Кислиця Ізмаїльського району Одеської області перебували у власності голови СФГ “Ніколенко І.С.”, та використовувалися фермерським господарством у його господарській діяльності, а тому такі об`єкти нерухомості, на переконання сторони позивача, не можуть вважатися об`єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відміним від земельної ділянки, визначеним фізичній особі - платнику податку.

Вважаючи вищевказані податкові повідомлення-рішення необґрунтованими та протиправними, позивач звернувся до суду задля їх оскарження.

Вирішуючи спірне питання суд першої інстанції виходив з того, що СФГ “Ніколенко І.С.” є сільськогосподарським товаровиробником, який займався у 2024 році вирощуванням сільськогосподарської продукції, збирав врожай з орендованих ним земельних ділянок у таких обсягах, які потребували їх зберігання у зерносховищах та складах, яка в подальшому реалізовувалася з таких складів та зерносховищ, а тому прийшов до висновку, що позивач підпадає під статус сільськогосподарського товаровиробника, а належні йому на праві власності нежитлові приміщення не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Надаючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції колегія суддів виходить з наступного.

Так, спірні правовідносини врегульовано нормами Податкового кодексу України (далі, у тому числі - ПК України).

Статтею 15 Податкового кодексу України визначено, що платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з вказаним Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з вказаним Кодексом.

01 січня 2015 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року №71-VIII, яким запроваджено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до пп.265.1.1 п.265.1 ст.265 ПК України податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, входить до складу податку на майно.

Порядок оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, визначено ст.266 Податкового кодексу України.

Згідно з пп.266.1.1, 266.1.2 п.266.1 ст.266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

За приписами пп.266.3.1, 266.3.2 п.266.3 ст.266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Згідно пп.266.5.1 п.266.5 ст.266 ПК України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

За правилами підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

Згідно з підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з пп.266.7.1 п.266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Контролюючі органи за місцем проживання (реєстрації) платників податку в десятиденний строк інформують відповідні контролюючі органи за місцезнаходженням об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості про надіслані (вручені) платнику податку податкові повідомлення-рішення про сплату податку у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Положеннями підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлюються податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Зокрема, відповідно до пп. «ж» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Отже, для застосування податкової пільги, передбаченої пп."ж" пп.266.2.2 п.266.2 ст. 266 ПК України, та звільнення платника податку від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, необхідною була сукупність таких умов:

- будівля (споруда) належить на праві власності сільськогосподарському товаровиробнику, в тому числі фізичній особі;

- будівля (споруда) відноситься до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000;

- будівля (споруда) не здається її власником в оренду, лізинг, позичку.

Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17 серпня 2000 року №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Відповідно до названого Державного класифікатора будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності (будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» (група 127 «Будівлі нежитлові інші» клас 1271 «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства»).

До будівель, споруд сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1271 «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства», що включає підкласи: 1271.1 «Будівлі для тваринництва»; 1271.2 «Будівлі для птахівництва»; 1271.3 «Будівлі для зберігання зерна»; 1271.4 «Будівлі силосні та сінажні»; 1271.5 «Будівлі для садівництва, виноградарства та виноробства»; 1271.6 «Будівлі тепличного господарства»; 1271.7 «Будівлі рибного господарства»; 1271.8 «Будівлі підприємств лісівництва та звірівництва»; 1271.9 «Будівлі сільськогосподарського призначення інші».

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Відповідно до Національного класифікатору НК 018:2023 "Класифікатор будівель і споруд", до класу "Нежитлові сільськогосподарські будівлі" (код 1271) відносяться будівлі, призначені для сільськогосподарської діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, конюшні, розплідники, промислові курники, зерносховища, ангари та фермерські господарські будівлі, погреби, виноробні заводи, винні чани, теплиці, сільськогосподарські силоси тощо.

Таким чином, класифікатор прямо визначає зерносховища, як будівлі класу "Нежитлові сільськогосподарські будівлі" (код 1271).

Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000 (постанова Верховного Суду від 09 травня 2023 року у справі №380/10802/22).

Як було встановлено судом під час розгляду справи, відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, сформованої за №378113571 від 11.05.2024 (т.1 а.с.71-250, т.2 а.с.1-74), у СФГ “Ніколенко Ігор Степанович” у користуванні перебуває 682 земельні ділянки сільськогосподарського призначення,.

Крім того, позивач є головою СФГ “Ніколенко І.С.”, та використовував у 2024 році в діяльності селянського (фермерського) господарства належні йому сільськогосподарські будівлі, що розташовані в с. Кислиця Ізмаїльського району Одеської області, зокрема: - комплекс, зерносховище та свинарник по вул. Шабська, 1а; - зерносховище по пров. Степовий, 20а; - склади для зберігання зерна, кормів для тварин та сільськогосподарської техніки по вул. Миру, 65а/О. які згідно відомостей, наявних в Державному реєстрі речових прав належні позивачу на праві власності

Вищевказані обставини підтверджується довідкою Кислицького старостинського округу Саф?янівської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області №16-05-39 від 24.10.2025 року.

Отже, об`єкт нерухомості, належний позивачу на праві приватної власності, щодо якого контролюючим органом нараховані податкові зобов`язання, відносяться до групи «Нежитлові сільськогосподарські будівлі» за кодом 1271, тобто належить до будівель/споруд, призначених для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Сторонами у справі, також, не заперечується, що відповідний об`єкт нерухомого майна не здається позивачем в оренду, лізинг, позичку.

Аналізуючи питання наявності підстав вважати позивача сільськогосподарським виробником, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - це юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Верховний Суд в постанові від 04 березня 2021 року у справі № 500/2782/18, аналізуючи положення підпункту «ж» 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України в частині визначення «сільськогосподарський товаровиробник», зазначив, що це поняття, яке міститься у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, застосовується для цілей глави розділу ХІV цього Кодексу «Спрощена система оподаткування, облік та звітність», тоді як в даному випадку йдеться про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (розділ ХІІ «Податок на майно»).

Відповідно до пунктів 5.2, 5.3 статті 5 ПК України у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу. Інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Так, поняття «сільськогосподарський товаровиробник» також міститься у статті 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років» від 18 січня 2001 року №2238-III, під яким законодавець визначає фізичну або юридичну особу, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

З метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, законодавцем вживається також поняття «виробники сільськогосподарської продукції».

Так, згідно зі статтею 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» виробники сільськогосподарської продукції - це юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи - підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.

Наведені вище поняття «сільськогосподарський товаровиробник» не суперечать його визначенню у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, яке, до того ж, має чітко обмежену сферу застосування.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є головою (керівником) селянського (фермерського) господарства “Ніколенко Ігор Степанович” (далі – СФГ “Ніколенко І.С.”), яке зареєстровано в ЄДРПОУ за кодом 31077597 (т.1 а.с.64-70).

Основним видом економічної діяльності СФГ “Ніколенко І.С.” є - (КВЕД) 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур.

На підтвердження здійснення СФГ “Ніколенко І.С.” сільськогосподарської діяльності, позивачем було надано Звіт про площі та валові збори сільськогосподарських культур, плодів, ягід і винограду (форма 29-г) у 2024 році (т.2 а.с.75-86), в якому зазначено, що у 2024 році було засіяно та зібрано врожаю культур зернових і зернобобових з земельних ділянок загальною площею 1 562,00 га та технічних культур з 400 га, а також було надано Фінансову звітність мікропідприємства за період 2024 року (т.2 а.с.123).

Також позивачем було надано копії товарно-транспортних накладних за 2024 рік (т.2 а.с.87-122) на підтвердження здійснення СФГ “Ніколенко І.С.” відвантаження власної сільськогосподарської продукції зі своїх пунктів навантаження, зокрема складів, що розташовані за адресою: Одеська обл., Ізмаїльський р-н, с. Кислиця.

Згідно ст. 19 Закону України «Про фермерське господарство» до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Відповідно до ст.20 Закону України "Про фермерське господарство" майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Майнові права, що входять до складеного капіталу фермерського господарства, передаються йому на визначений у Статуті термін.

З вказаного слідує, що належні позивачу на праві власності об`єкти нерухомого майна використовувались у 2024 році для сільськогосподарського виробництва, а власник спірного об`єкта нерухомого майна здійснює сільськогосподарську діяльність та має статус сільськогосподарського товаровиробника.

Доказів протилежного встановленим колегією суддів обставинам Головним управління ДПС в Одеській області не надано.

Апеляційний суд вважає, що належність особи до категорії сільськогосподарських товаровиробників не залежить від організаційної форми здійснення нею сільськогосподарської діяльності (юридична особа, фізична особа чи фізична особа-підприємець).

Відповідну позицію викладено Верховним Судом у постановах від 17.02.2020 № 820/3556/17, від 10.04.2020 №823/1751/17, від 24.04.2020 №540/2206/19 від 17.02.2021 №820/3707/17 та від 22.04.2021 №822/3289/17 та в постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23.05.2024 у справі № 560/20003/23.

В постанові від 09.05.2023 по справі № 380/10802/22 Верховний Суд зазначив, що фермерське господарство, в розумінні частини першої статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» , є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що СФГ “Ніколенко І.С.” є сільськогосподарським товаровиробником, який займався у 2024 році вирощуванням сільськогосподарської продукції, збирав врожай з орендованих ним земельних ділянок у таких обсягах, які потребували їх зберігання у зерносховищах та складах, яка в подальшому реалізовувалася з таких складів та зерносховищ.

В сукупності обставини справи та додані документи підтверджують факт зайняття позивачем селянським господарством з метою вироблення сільськогосподарської продукції.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач підпадає під статус сільськогосподарського товаровиробника, а належні йому на праві власності нежитлові приміщення не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Разом з цим, відповідач не оспорює того факту, що позивач наділений статусом сільськогосподарського товаровиробника та використовує належну йому на праві власності нежитлові будівлі як об`єкт сільськогосподарської інфраструктури в межах сільськогосподарських потреб, а в апеляційній скарзі лише наводить норми податкового права та вказує на дотримання процедури надсилається (вручається) платнику податків податкового повідомлення-рішення.

Оскільки позивач оскаржує податкове повідомлення-рішення по суті (через безпідставність нарахування податку), а не з підстав порушення процедури його вручення, посилання апелянта на правильність оформлення та відправки документів є безпідставним.

Відповідач не надав жодних доводів чи доказів, які б спростовували статус позивача як сільгосптоваровиробника чи цільове використання нежитлових будівель.

В свою чергу, дотримання процедури вручення ППР є обов`язком податкового органу, але її виконання не робить саме нарахування податку законним, якщо відсутня сама підстава для його нарахування.

Отже, доводи апеляційної скарги наведених висновків не спростовують, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального права та не містять належних аргументів, які б свідчили про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, у зв`язку з чим підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно встановив фактичні обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги наведених висновків не спростовують та зводяться фактично до незгоди апелянта із наданою судом оцінкою встановлених у справі обставин.

Підстав для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення колегія суддів не вбачає.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).

Також згідно з п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Таким чином, з огляду на вказані обставини справи, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивачем дотримано усі умови, які дають останньому право на звільнення спірного об`єкту нерухомого майна від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а відтак спірні податкові повідомлення-рішення винесені безпідставно, є протиправним та підлягають скасуванню.

Отже, доводи апеляційної скарги висновків першої інстанції не спростовують, усім доводам надано належну правову оцінку в мотивувальній частині рішення, а тому рішення суду першої інстанції скасуванню не підлягає.

Відповідно до положень статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст. ст. 308,310, ст.315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 КАС України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області залишити без задоволення

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Повний текст судового рішення виготовлений 20 жовтня 2026 року.

Головуючий суддя: О.В. Лук`янчук

Суддя: А.І. Бітов

Суддя: І.Г. Ступакова