Постанова від 20 жовтня 2026 р. у справі №420/17852/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/17852/25

Перша інстанція: суддя Попов В.Ф.,

повний текст судового рішення

складено 15.06.2026, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді –Кравченка К.В.,

судді –Вербицької Н.В.,

судді –Джабурія О.В.,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 червня 2026 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У червні 2025 року ОСОБА_1 (надалі – позивач) звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Одеській області (надалі – відповідач, ГУ НП в Одеській області), в якому просила суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеської області щодо не здійснення остаточного розрахунку в день звільнення зі служби в поліції ОСОБА_1 ;

- стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеської області середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі служби в поліції за період з 01.02.2025 по 14.05.2025 у розмірі 83134,39 гривень.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилалась на те, що вона проходила службу в Національній поліції України та з 31.01.2025 була звільнена через хворобу. На думку позивача, відповідач з порушенням строків – 14.05.2025 виплатив компенсацію за додаткові дні відпустки, яка мала бути виплачена в останній день служби – 31.01.2025 при цьому позивач звертала увагу, що відповідач не нарахував та виплатив середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15 червня 2026 року, ухваленим в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження, частково задоволений позов ОСОБА_1 :

- визнана протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеської області щодо не здійснення остаточного розрахунку в день звільнення зі служби в поліції ОСОБА_1 ;

- стягнуто з Головного управління Національної поліції в Одеської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі служби в поліції за період з 01.02.2025 по 14.05.2025 у розмірі 35914,05 гривень.

- у задоволенні іншої частини позову - відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Зокрема, апелянт зазначає, що ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції послався на правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо можливості зменшення розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України та застосував математичний підхід до визначення суми, які підлягає стягненню. Разом з тим, застосування принципу пропорційності не може зводитися виключно до арифметичного визначення відсоткового співвідношення між сумою невиплачених коштів та загальним розміром виплат, належних працівникові при звільненні.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу, посилаючись на доводи, що узгоджуються з висновками, викладеними в рішенні суду першої інстанції, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суд першої інстанції встановив та з матеріалів справи вбачається, що згідно з наказом Головного управління Національної поліції в Одеській області від 31.01.2025 №129о/с, капітана поліції ОСОБА_1 , старшого інспектора-чергового чергової частини сектору моніторингу відділу поліції №5 Одеського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції в Одеській області звільнено зі служби в поліції з 31 січня 2025 року за пунктом 2 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (через хворобу).

Станом на 01.02.2025 ГУНП в Одеській області не була виплачена ОСОБА_1 грошова компенсація за невикористані дні щорічної додаткової відпустки особам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи за 2015, 2016, 2022, 2023, 2024 роки.

Вважаючи протиправною таку бездіяльність ГУНП в Одеській області щодо невиплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки особам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи за 2015, 2016, 2022, 2023, 2024 роки, ОСОБА_1 29.04.2025 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом про визнання протиправною бездіяльність ГУНП в Одеській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки особам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи за 2015, 2016, 2022, 2023, 2024 роки та зобов`язання Головного управління Національної поліції в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової відпустки особам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи за 2015, 2016, 2022, 2023, 2024 роки.

Після звернення ОСОБА_1 до суду, ГУНП в Одеській області 14.05.2025 виплатило компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової відпустки особам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи за 2016, 2022, 2023, 2024 роки в сумі 39616,57 гривень, у зв`язку з чим 27.05.2025, за клопотанням представника ОСОБА_1 провадження по справі №420/13393/25 судом було закрито.

Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач було проведено нарахування та виплата середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що повний розрахунок із позивачем проведено не у день її виключення зі списків особового складу 31.01.2025, а 14.05.2025, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, саме тому є підстави для настання відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, - виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але з урахуванням принципу пропорційності.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд дійшов такого висновку.

Правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу» тощо.

Водночас, спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум.

Отже, в даному випадку правильним є застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року (справа №240/11214/19), від 24 грудня 2020 року (справа №340/401/20), від 5 серпня 2020 року (справа №826/20350/16), від 15 липня 2020 року (справа №824/144/16-а), від 31 жовтня 2019 року (справа №2340/4192/18), від 26 червня 2019 року у справі №826/15235/16, від 18 листопада 2022 року у справі №1.380.2019.005781.

Статтею 47 КЗпП України установлено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку.

Апеляційний суд звертає увагу на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, відповідно до якої під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Також у цій постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).

Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця. Відшкодування ж передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Враховуючи, що повний розрахунок із позивачем було проведено не у день її виключення зі списків особового складу 31.01.2025, а 14.05.2025, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, є підстави для настання відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку виплати повного розрахунку при звільненні, що правильно визначено судом першої інстанції.

Середній заробіток визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

Згідно з пунктом 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата, зокрема, обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Апеляційний суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду в постанові по справі від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 відступила від висновку Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 6 грудня 2024 року у справі №440/6856/22 щодо неможливості застосування до спірних сум (після 19.02.2022 року) принципу співмірності.

Так, ВП ВС зазначила, що розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові ВП ВС від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.

Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо обрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та з урахуванням принципу співмірності.

Крім того, апеляційна скарга не містить заперечень щодо помилковості обрахунку середнього заробітку.

При цьому, апеляційний суд відхиляє доводи апелянта щодо продовження проходження служби в поліції чоловіка позивачки, який також мав право на додаткові дні відпустки. Оскільки статтею 116 КЗпП України чітко передбачає обов`язок роботодавця провести всі належні виплати у день звільнення, відтак апелянт був зобов`язаний у день звільнення позивача вирішити питання щодо виплати компенсації за додаткові дні відпустки.

Доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки зводяться до незгоди з оскаржуваним судовим рішенням. Також доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. У ній також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведеного аргументу.

Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, внаслідок чого апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 242, 257, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 КАС України апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області – залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 червня 2026 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач К.В. Кравченко

СуддіН.В. Вербицька О.В. Джабурія