Суд: П'ятий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них
Дата: 20 жовтня 2026 р.
Справа: №420/10452/26
Суддя: Казанчук Г.П.
П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
————————————————————————
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
21 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/10452/26
перша інстанція: суддя Токмілова Л.М.,
повний текст судового рішення
складено 28.08.2026, м. Одеса
П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючої-судді – Казанчук Г.П.
суддів – Градовського Ю.М., Єщенка О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одеса апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2026 року у справі № 420/10452/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-
ВИКЛАД ОБСТАВИН :
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області у не проведенні перерахунку пенсії на підставі частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням коефіцієнта збільшення 1,11 з 01.03.2021 року, 1,14 з 01.03.2022 року, 1,197 з 01.03.2023 року, 1,0796 з 01.03.2024 року, 1,115 з 01.03.2025 року та 1,121 з 01.03.2026 року відповідно до показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який безпосередньо враховувався для обчислення пенсії ОСОБА_1 ;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити ОСОБА_1 з 01.03.2021 року перерахунок та виплату пенсії на підставі частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням коефіцієнта збільшення 1,11 з 01.03.2021 року, 1,11 та 1,14 з 01.03.2022 року, 1,11, 1,14 та 1,197 з 01.03.2023 року, 1,11, 1,14, 1,19 та 1,0796 з 01.03.2024 року та 1,11, 1,14, 1,19, 1,0796, 1,115 з 01.03.2025 року на 1,11, 1,14, 1,19, 1,0796, 1,115, 1,121 з 01.03.2026 року відповідно до показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який безпосередньо враховувався для обчислення пенсії за віком ОСОБА_1 у сумі 7763,17 грн, з урахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 02.01.2020 він перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області та отримує пенсію за віком, при обчисленні якої застосовано показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2017-2019 роки в розмірі 7763,17 грн.
18.02.2026 позивач звернувся до відповідача із заявою про проведення індексації пенсії відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон № 1058-IV) шляхом збільшення зазначеного показника на коефіцієнти, встановлені у 2021-2026 роках, однак листом від 23.03.2026 № 14391-10152/Щ-02/8-1500/26 відповідач повідомив про відсутність для цього підстав.
На думку позивача, закон має вищу юридичну силу, ніж постанова Кабінету Міністрів України, а тому при індексації пенсії має збільшуватися саме той показник середньої заробітної плати, який враховувався для обчислення його пенсії.
Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що відповідно до пункту 5 Порядку проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.02.2019 № 124 (далі – Порядок № 124), базою для індексації є показник середньої заробітної плати, який застосовувався для обчислення пенсії станом на 1 жовтня 2017 року, тобто показник за 2014-2016 роки, а пенсію позивача проіндексовано в розмірах, передбачених постановами Кабінету Міністрів України.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 13.04.2026 позовну заяву залишено без руху, а ухвалою від 17.04.2026 позовну заяву повернуто позивачеві в частині вимог, що стосуються періоду з 01.03.2021 по 08.10.2025 включно, у зв`язку з визнанням неповажними причин пропуску строку звернення до суду, та відкрито провадження у справі в іншій частині позовних вимог.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2026 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо непроведення індексації пенсії ОСОБА_1 із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2017-2019 роки в розмірі 7763,17 грн, та який враховується для обчислення пенсії у розмірі 1,11, 1,14, 1,197, 1,0796, 1,115 з 09.10.2025 та на коефіцієнт у розмірі 1,121 починаючи з 01.03.2026.
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 відповідно до частини другої статті 42 Закону України № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, за 2017-2019 роки в розмірі 7763,17 грн, на коефіцієнти збільшення у розмірі 1,11, 1,14, 1,197, 1,0796, 1,115 починаючи з 09.10.2025 та на коефіцієнт у розмірі 1,121 (з урахуванням коефіцієнтів 1,11, 1,14, 1,197, 1,0796, 1,115) починаючи з 01.03.2026, з урахуванням здійснених виплат.
Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1064,96 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що положення пункту 5 Порядку № 124 не узгоджуються з приписами частини другої статті 42 Закону № 1058-IV, оскільки по-різному визначають показник, який збільшується на відповідні коефіцієнти, а тому абзац перший в сукупності з абзацом другим пункту 5 Порядку № 124 повинні застосовуватися у відповідності з частиною другою статті 42 Закону № 1058-IV, тобто під час проведення індексації повинен застосовуватися показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для обчислення пенсії під час її призначення.
Суд дійшов висновку, що відповідач, встановивши позивачу щомісячні доплати до пенсії замість застосування коефіцієнтів збільшення 1,11, 1,14, 1,197, 1,0796, 1,115, 1,121 до показника середньої заробітної плати, який безпосередньо враховувався для обчислення його пенсії (7763,17 грн), діяв не у відповідності до вимог чинного законодавства, з посиланням на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 16 квітня 2025 року у справі № 200/5836/24.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що відповідно до абзаців першого та другого пункту 5 Порядку № 124 базою для індексації є показник середньої заробітної плати, який застосовувався для обчислення пенсії станом на 1 жовтня 2017 року, тобто показник за 2014-2016 роки, який кожного року збільшується на коефіцієнт, визначений у поточному році, з урахуванням збільшень у попередніх роках.
Оскільки позивачу з 02.01.2020 призначено пенсію із застосуванням показника середньої заробітної плати за 2017-2019 роки в розмірі 7763,17 грн, підстав для врахування коефіцієнтів 1,11, 1,14 та 1,197 при перерахунках пенсії з 01.03.2021, з 01.03.2022 та з 01.03.2023 не було, а з 01.03.2024, з 01.03.2025 та з 01.03.2026 пенсію позивача проіндексовано згідно з постановами Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 № 185, від 25.02.2025 № 209 та від 25.02.2026 № 236, і з 01.03.2026 її розмір становить 8349,78 грн.
Апелянт посилається на постанови апеляційних адміністративних судів у подібних справах та зазначає, що позиція Верховного Суду в такій категорії спорів наразі відсутня.
Крім того, апелянт вважає, що суд першої інстанції, зобов`язавши відповідача провести перерахунок пенсії позивача у визначений спосіб, втрутився у дискреційні повноваження органу Пенсійного фонду України, до виключної компетенції якого належить призначення та перерахунок пенсій.
Апелянт також посилається на положення статей 23 та 116 Бюджетного кодексу України, частини другої статті 72 та статті 73 Закону № 1058-IV, відповідно до яких бюджетні зобов`язання та платежі можуть здійснюватися лише за наявності відповідного бюджетного призначення, а використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим Законом, забороняється.
На думку апелянта, суд першої інстанції порушив вимоги статті 242 КАС України, оскільки не з`ясував фактичні обставини, що мають значення для справи, та не надав оцінки аргументам сторін.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу, поданому його представником – Оставненко Інною Сергіївною, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін, посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 13 січня 2025 року у справі № 160/28752/23 та від 16 квітня 2025 року у справі № 200/5836/24, та на те, що суд першої інстанції обрав ефективний спосіб захисту порушеного права.
Рух справи в апеляційній інстанції:
Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29.09.2026 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідно до вимог статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі – КАС України) суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
За правилами частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, суд апеляційної інстанції, -
УСТАНОВИВ:
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області та з 02.01.2020 отримує пенсію за віком, обчислену відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV.
Для обчислення розміру пенсії позивача при її призначенні відповідачем був врахований показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме за 2017-2019 роки, в розмірі 7763,17 грн.
Як зазначає відповідач, при щорічних перерахунках пенсії з 01.03.2021, з 01.03.2022 та з 01.03.2023 коефіцієнти збільшення до показника середньої заробітної плати в розмірі 7763,17 грн не застосовувались, а з 01.03.2024 розмір пенсії позивача становив 6654,70 грн, з яких надбавки на індексацію з 01.03.2022 – 54,54 грн, з 01.03.2023 – 100,00 грн та з 01.03.2024 – 100,00 грн.
З 01.03.2025 та з 01.03.2026 пенсію позивача перераховано відповідачем із застосуванням коефіцієнтів 1,115 та 1,121 до показника середньої заробітної плати, визначеного відповідно до пункту 5 Порядку № 124 (8913,83 грн та 9992,40 грн відповідно), і з 01.03.2026 її розмір становить 8349,78 грн.
18.02.2026 позивач звернувся до відповідача із заявою про проведення індексації пенсії відповідно до частини другої статті 42 Закону № 1058-IV шляхом збільшення показника середньої заробітної плати в розмірі 7763,17 грн на коефіцієнти, встановлені у 2021-2026 роках.
Листом від 23.03.2026 № 14391-10152/Щ-02/8-1500/26 Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повідомило позивача, що оскільки йому з 02.01.2020 призначено пенсію за віком із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2017-2019 роки в розмірі 7763,17 грн, підстав для врахування коефіцієнтів збільшення при перерахунках пенсії немає.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Приписами частини 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, особливості призначення, перерахунку і виплати пенсій врегульовано Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV.
Преамбулою Закону № 1058-IV визначено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Відповідно до частини 2 статті 40 Закону № 1058-IV заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де Зс – середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.
Згідно з частиною другою статті 42 Закону № 1058-IV для забезпечення індексації пенсії щороку з 1 березня проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.
Показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, щороку збільшується на коефіцієнт, що відповідає 50 відсоткам показника зростання споживчих цін за попередній рік та 50 відсоткам показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.
У разі відсутності дефіциту коштів Пенсійного фонду для фінансування виплати пенсій у солідарній системі розмір щорічного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, передбачений абзацом другим цієї частини, може бути збільшений, але не повинен перевищувати 100 відсотків показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.
Розмір та порядок такого збільшення визначаються у межах бюджету Пенсійного фонду за рішенням Кабінету Міністрів України з урахуванням мінімального розміру збільшення, визначеного абзацом другим цієї частини.
Відповідно до частини п`ятої статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282-XII (у редакції Закону України від 15.02.2022 № 2040-ІХ) індексація пенсій проводиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, із застосуванням коефіцієнта збільшення, що визначається відповідно до абзаців другого і третього частини другої статті 42 Закону № 1058-IV.
Обов`язковий характер індексації визначений статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 № 2017-III, а відповідно до частини другої статті 19 цього Закону державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
На виконання вимог статті 42 Закону № 1058-IV постановою Кабінету Міністрів України від 20.02.2019 № 124 затверджено Порядок проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
Згідно з абзацом першим пункту 5 Порядку № 124 у 2019 році перерахунок пенсій у зв`язку зі збільшенням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, проводиться шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для обчислення пенсії, станом на 1 жовтня 2017 року на коефіцієнт, визначений згідно з абзацом першим пункту 4 цього Порядку.
Відповідно до абзацу другого пункту 5 Порядку № 124 кожен наступний перерахунок у зв`язку зі збільшенням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, проводиться з урахуванням збільшеного у попередніх роках показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.
Коефіцієнти збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, визначались Кабінетом Міністрів України щорічно, зокрема: з 01.03.2021 – у розмірі 1,11 (постанова від 22.02.2021 № 127); з 01.03.2022 – у розмірі 1,14 (постанова від 16.02.2022 № 118); з 01.03.2023 – у розмірі 1,197 (постанова від 24.02.2023 № 168); з 01.03.2024 – у розмірі 1,0796 (постанова від 23.02.2024 № 185); з 01.03.2025 – у розмірі 1,115 (постанова від 25.02.2025 № 209); з 01.03.2026 – у розмірі 1,121 (постанова від 25.02.2026 № 236).
Таким чином, індексація пенсій відповідно до зазначених постанов проводиться згідно з Порядком № 124 шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для обчислення пенсії станом на 01.10.2017, на відповідні коефіцієнти.
Отже, положення Порядку № 124 не узгоджені з приписами частини другої статті 42 Закону № 1058-IV, оскільки по-різному визначають показник, який збільшується на відповідні коефіцієнти: за приписами Закону № 1058-IV – показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, а за приписами Порядку № 124 – такий показник станом на 01.10.2017.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що частина друга статті 42 Закону № 1058-IV вимагає щорічного збільшення саме того показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який враховується для обчислення пенсії конкретної особи, тобто показника, застосованого при призначенні їй пенсії.
Закон не містить положень, які б дозволяли проводити індексацію пенсії шляхом збільшення іншого показника, ніж той, що фактично враховувався для обчислення пенсії, або замінювати таке збільшення фіксованими доплатами до пенсії.
Положення абзацу першого пункту 5 Порядку № 124 щодо збільшення показника середньої заробітної плати, який враховувався для обчислення пенсії станом на 1 жовтня 2017 року, стосуються пенсій, які на цю дату вже були призначені, і не можуть тлумачитися як такі, що позбавляють осіб, пенсії яким призначено пізніше із застосуванням іншого (більшого) показника середньої заробітної плати, права на щорічне збільшення саме цього показника.
Відповідно до статті 7 Закону № 1058-IV загальнообов`язкове державне пенсійне страхування здійснюється, серед іншого, за принципами законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та диференціації розмірів пенсій залежно від тривалості страхового стажу та розміру заробітної плати (доходу).
Згідно з частиною третьою статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19).
Отже, абзац перший в сукупності з абзацом другим пункту 5 Порядку № 124 повинні застосовуватися у відповідності з частиною другою статті 42 Закону № 1058-IV, тобто під час проведення індексації повинен застосовуватися показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для обчислення пенсії під час її призначення.
Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13 січня 2025 року у справі № 160/28752/23, а Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 16 квітня 2025 року у справі № 200/5836/24 підтримав цей підхід та констатував, що пенсійний орган, встановивши щомісячні доплати до пенсії замість застосування коефіцієнтів збільшення до показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який безпосередньо враховувався для обчислення пенсії позивача, діяв не у відповідності до вимог чинного законодавства.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом і в постановах від 18.02.2025 у справі № 160/15379/24 та від 20.02.2025 у справі № 560/12058/24.
Згідно з частиною п`ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як встановлено судом, при призначенні позивачу пенсії з 02.01.2020 для її обчислення відповідачем був застосований показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2017-2019 роки в розмірі 7763,17 грн.
Водночас при щорічних перерахунках пенсії з метою її індексації відповідач не збільшував саме зазначений показник на коефіцієнти 1,11, 1,14, 1,197, 1,0796, 1,115, 1,121, а застосовував показник, визначений за пунктом 5 Порядку № 124 від бази станом на 01.10.2017, та встановлював позивачу фіксовані доплати до пенсії, що підтверджується листом відповідача від 23.03.2026 та визнається ним в апеляційній скарзі.
Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність бездіяльності відповідача та наявність підстав для зобов`язання його провести перерахунок пенсії позивача шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати в розмірі 7763,17 грн на коефіцієнти 1,11, 1,14, 1,197, 1,0796, 1,115 з 09.10.2025 та на коефіцієнт 1,121 з 01.03.2026, з урахуванням здійснених виплат.
При цьому дата, з якої зобов`язано провести перерахунок (09.10.2025), обумовлена поверненням позовної заяви в частині вимог за період з 01.03.2021 по 08.10.2025 ухвалою суду першої інстанції від 17.04.2026, яка предметом апеляційного перегляду в цій справі не є.
Посилання апелянта на те, що позиція Верховного Суду в такій категорії спорів відсутня, колегія суддів відхиляє, оскільки, як зазначено вище, відповідні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду, зокрема у постанові судової палати від 16 квітня 2025 року у справі № 200/5836/24, які згідно з частиною п`ятою статті 242 КАС України підлягають врахуванню.
Постанови судів апеляційної інстанції, на які посилається апелянт, такого значення не мають, а крім того, такі постанови ухвалено у 2024 році, тобто до формування Верховним Судом наведених правових висновків.
Стосовно доводів апелянта про втручання суду у дискреційні повноваження територіального органу Пенсійного фонду, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії.
У випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію.
Дискреційним є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто коли у межах, визначених законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Частина друга статті 42 Закону № 1058-IV не наділяє пенсійний орган правом вибору, який саме показник середньої заробітної плати підлягає збільшенню, а розміри коефіцієнтів збільшення визначені постановами Кабінету Міністрів України, тому обов`язок провести перерахунок пенсії позивача у визначений судом спосіб випливає безпосередньо із закону.
Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень вчинити дії конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та спрямований на недопущення свавілля в органах влади.
Доводи апелянта з посиланням на статті 23, 116 Бюджетного кодексу України та статті 72, 73 Закону № 1058-IV висновків суду першої інстанції також не спростовують.
Зазначені норми регулюють порядок формування та використання бюджетних коштів і коштів Пенсійного фонду, однак не встановлюють підстав для обмеження права особи на індексацію пенсії у спосіб, визначений частиною другою статті 42 Закону № 1058-IV, а виплата пенсії, обчисленої відповідно до закону, є використанням коштів Пенсійного фонду саме на цілі, передбачені пунктом 1 частини першої статті 73 цього Закону.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 08.11.2005 у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) зазначив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету, держава може вводити, призупиняти або закінчувати виплату таких надбавок, однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всіх вимог, необхідних для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними, а посилання на відсутність бюджетних коштів не може бути підставою для такої відмови.
Щодо стягнення з відповідача судового збору колегія суддів зазначає, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Зазначена норма є спеціальною щодо розподілу судових витрат, тому суд першої інстанції правомірно стягнув на користь позивача сплачений ним судовий збір у розмірі 1064,96 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, а посилання апелянта на положення Бюджетного кодексу України та статті 73 Закону № 1058-IV цього висновку не спростовують.
Доводи апелянта про порушення судом першої інстанції вимог статті 242 КАС України колегія суддів також відхиляє, оскільки суд першої інстанції встановив обставини справи, виклав позиції сторін, проаналізував доводи відповідача щодо застосування пункту 5 Порядку № 124 та навів мотиви ухваленого рішення.
При цьому, згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Проніна проти України», пункт 23, та «Серявін та інші проти України», пункт 58), пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, але не може тлумачитися як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
А відтак, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2026 року у справі № 420/10452/26 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Головуюча суддя Г.П. Казанчук
Суддя Ю.М. Градовський
Суддя О.В. Єщенко
Оригінал: reyestr.court.gov.ua