Суд: П'ятий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо
Дата: 20 жовтня 2026 р.
Справа: №420/10243/25
Суддя: Кравченко К.В.
П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
21 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/10243/25
Перша інстанція: суддя Лебедєва Г.В.,
повний текст судового рішення
складено 31.03.2026, м. Одеса
П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді –Кравченка К.В.,
судді –Вербицької Н.В.,
судді –Джабурія О.В.,
розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 березня 2026 року по справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання здійснити вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И В:
У квітні 2025 року ОСОБА_1 (надалі – позивач) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (надалі – відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні;
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні в сумі 305 224,62 грн.
В обґрунтування позовних вимог, позивач посилався на те, що він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , яка була зарахована на фінансове забезпечення до військової частини НОМЕР_1 , та був звільнений з військової служби 07.11.2020. Оскільки на день звільнення не був проведений повний розрахунок позивач був змушений звернутись до суду. У подальшому, у зв`язку з виконанням відповідачем судових рішень, відповідач провів остаточний розрахунок та виплатив 65993,22 грн заборгованості. Позивач зазначав, що при виплаті заборгованості відповідач був зобов`язаний виплату йому середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до вимог ст.116, 117 Кодексу законів про працю України, проте такої виплати не здійснив.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 31 березня 2026 року, ухваленим в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження, частково задоволений адміністративний позов ОСОБА_1 :
- визнана протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 08.11.2020 по 14.03.2025;
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.11.2020 по 14.03.2025 у сумі 43862 (сорок три тисячі вісімсот шістдесят дві) грн 47 коп, з відрахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів;
- в решті позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.
Зокрема, апелянт зазначає, що виплата коштів була здійснена позивачу у порядку виконання судового рішення та на момент виключення позивача зі списків особового складу, будь-якої заборгованості з виплати грошового забезпечення або додаткових виплат позивача не було.
Крім того, апелянт зазначає, що позивач вже використав своє право на стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, але не більше як за шість місяців, зокрема, шляхом подання відповідних позовів та вирішенням спорів на його користь у справах №420/26518/21, №420/11128/22 та №420/15886/23.
Позивач своїм процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню (частково) з таких підстав.
Суд першої інстанції встановив та з матеріалів справи вбачається, що позивач з 08.06.2015 по 07.11.2020 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 .
Рішенням Командувача Сухопутних Військ Збройних Сил України від 19.12.2019 №39140 військову частину НОМЕР_2 виключено з мережі розпорядників бюджетних коштів та зараховано на фінансове забезпечення до військової частини НОМЕР_1 .
Наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 03.11.2020 №560 ОСОБА_1 звільнено з військової служби за п.п. «г» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №253 від 07.11.2020 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 з 07.11.2020.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11.12.2023 у справі №420/22865/23, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30.09.2024, позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково;:
- визнані протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, з розрахунку 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, без врахування повної індексації грошового забезпечення;
- зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби, з урахуванням в складі грошового забезпечення повної суми індексації грошового забезпечення та з урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання судового рішення у справі №420/22865/23 відповідач 14.03.2025 виплатив позивачу доплату одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби в сумі 65993,22 грн., що підтверджено випискою банку по картковому рахунку від 28.03.2025.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 43862,47 грн, з відрахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд дійшов такого висновку.
Правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу» тощо.
Водночас, спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум.
Отже, в даному випадку правильним є застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року (справа №240/11214/19), від 24 грудня 2020 року (справа №340/401/20), від 5 серпня 2020 року (справа №826/20350/16), від 15 липня 2020 року (справа №824/144/16-а), від 31 жовтня 2019 року (справа №2340/4192/18), від 26 червня 2019 року у справі №826/15235/16, від 18 листопада 2022 року у справі №1.380.2019.005781.
Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно із ст.117 КЗпП України (в редакції, чинній до 18 липня 2022 року) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-1Х стаття 117 була викладена у новій редакції.
Відповідно до ст.117 КЗпП України (в чинній з 19.07.2022 року редакції) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку.
Апеляційний суд звертає увагу на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, відповідно до якої під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Також у цій постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця. Відшкодування ж передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Враховуючи, що повний розрахунок із позивачем проведено не у день його виключення зі списків особового складу 07.11.2020, а 14.03.2025, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, є підстави для настання відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку виплати повного розрахунку при звільненні, що правильно визначено судом першої інстанції.
Середній заробіток визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.
Згідно з пунктом 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата, зокрема, обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.
Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Судова колегія враховує, що відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України та деяким іншим особам, затвердженої наказом МВС України 25.06.2018 №558, Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року №260, та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за №745/32197, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
За обставинами справи, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.11.2020 по 13.12.2021 позивач стягнув у судовому порядку, за результатом розгляду справ №420/26518/21, №420/11128/22 та №420/15886/23.
У зв`язку із викладеним, початком перебігу строку обчислення середнього заробітку за несвоєчасну виплату одноразової грошової допомоги при звільненні, що є предметом розгляду цієї справи, буде наступний день 14 грудня 2021 року.
Оскільки виплата одноразової грошової допомоги при звільненні, на виконання рішення по справі №420/22865/23 у розмірі 65993,22 грн, проведена 14 березня 2025 року, період затримки розрахунку при звільненні, в даному випадку, слід обраховувати з 14.12.2021 року по 13.03.2025 року.
Враховуючи правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 30.11.2023 у справі №380/19103/22, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 22.02.2024 у справі №560/831/23, від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, від 25.07.2024 у справі №420/36/23, апеляційний суд наголошує, що спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на дві частини: з 14.12.2021 до 18.07.2022 та з 19.07.2022 по 13.03.2025, однак у межах шести місяців, визначених у новій редакції статті 117 Кодексу законів про працю України.
Щодо періоду по 18.07.2022, судова колегія наголошує, що згідно сталої правової позиції Верховного Суду, середній заробіток за час затримки розрахунку за період до 18 липня 2022 року виплачується в розмірі прямо пропорційному розміру невиплачених звільненому працівникові сум.
Особливості обчислення середнього заробітку до 19 липня 2022 року, зокрема випадки та критерії його зменшення сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі №761/9584/15-ц.
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно ураховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Спираючись на вказані критерії, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 розвинув вказані висновки з урахуванням специфіки відносин, що виникають під час проходження публічної служби та визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.
Так, у пунктах 58-60 Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Отже, для цілей обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 14.12.2021 року по 18 липня 2022 року (до внесення змін у статтю 117 КЗпП України) має застосовуватись норма статті 117 КЗпП України, у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, та встановленню підлягає:
(1) розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, обчислений за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100;
(2) загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат;
(3) частку коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат;
(4) частку коштів, яку не було виплачено позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних при звільненні виплат.
Тобто в даному випадку стягненню на користь позивача підлягає такий відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала йому при звільненні.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах по справі №560/5923/24 від 27 березня 2025 року, по справі №620/7207/24 від 24 квітня 2025 року.
Для належного розгляду справи спочатку необхідно встановити загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат.
Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 від 19.03.2026 №447/ФЕС про розрахунок перед звільненням, позивачу на момент звільнення було нараховано 838393,31 грн, а саме: оклад за військове звання 361,67 грн, посадовий оклад 2270,33 грн, надбавка за вислугу років 1316,00 грн, надбавка за особливості проходження служби 2566,20 грн, премія 794 грн, одноразова грошова допомога при звільненні 698659,60 грн, компенсація за невикористану основну відпустку 38814,42 грн, компенсація за невикористану відпустку учасника бойових дій 93154,60 грн.
Відповідно до розрахунку не виплачено індексації ОСОБА_1 згідно із рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19.04.2021 №420/2914/21 у військовій НОМЕР_2 з 01.01.2016 по 28.02.2018, складеного військовою частиною НОМЕР_1 31.08.2021 року за вих. №2377, позивачу нараховано індексацію у розмірі 4503,23 грн, яка згідно довідки військової частини НОМЕР_1 від 19.03.2026 року №446/ФЕС, була виплачена 30.08.2021 року у розмірі 4436,68 грн.
Відповідно до розрахунку не виплачено індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 згідно рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29.11.2021 року №420/16061/21 за період з грудня 2015 року по лютий 2018 року, складеного військовою частиною НОМЕР_1 21.12.2021 року за вих. №3865, позивачу нараховано індексацію у розмірі 81424,62 грн, яка згідно довідки військової частини НОМЕР_1 від 19.03.2026 року №446/ФЕС, була виплачена 09.12.2021 року у розмірі 80203,25 грн.
Відповідно до довідки про перерахунок грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення за 2020 рік ОСОБА_2 відповідно до рішення П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13.07.2022 №420/18994/21 за період з 01.01.2020 року по 07.11.2020 року, складеної військовою частиною НОМЕР_1 28.07.2022 року за вих. №2085, позивачу нараховано суму доплати грошового забезпечення у розмірі 231123,52 грн, яка згідно довідки військової частини НОМЕР_1 від 19.03.2026 року №446/ФЕС, була виплачена 28.07.2022 року у розмірі 227656,67 грн.
Відповідно до довідки про виплачену індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 згідно рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02.08.2022 року №420/27508/21 за період з 01.03.2018 по 07.11.2020, складеного військовою частиною НОМЕР_1 22.06.2023 року за вих. №2471, позивачу нараховано індексацію грошового забезпечення у розмірі 103997,30 грн, яка згідно довідки військової частини НОМЕР_1 від 19.03.2026 року №446/ФЕС, була виплачена 07.06.2023 року у розмірі 102437,34 грн.
На виконання рішення суду позивачу виплачено доплату одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби в розмірі 65993,22 грн.
Таким чином, загальний розмір належних при звільненні сум становить 1325435,20 грн. (838393,31 грн + 4503,23 грн + 81424,62 грн + 231123,52 грн + 103997,30 грн + 65993,22 грн).
З викладених розрахунків вбачається, що істотність частки несвоєчасно виплаченої доплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби 65993,22 грн. від загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат становить 4,98 % (65993,22 грн. / 1325435,20 грн. х 100 %).
Період затримки розрахунку при звільненні з 14 грудня 2021 року по 18 липня 2022 року 217 днів.
Середньоденне грошове забезпечення позивача становить 1420,31 грн, з розрахунку 86638,86 грн. / 61 день, що вірно встановлено судом першої інстанції.
Загальний розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до 18.07.2022 становить 308207,27 (1420,31 х 217) грн.
Виходячи з принципу пропорційності, за період з 14.12.2021 по 18.07.2022, стягненню на користь позивача підлягає середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 15348,72 грн, тобто 4,98 % від 308207,27 грн.
Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу пропорційності застосована Верховним Судом в постанові по справі №420/12808/23 від 09 вересня 2025 року.
Щодо періоду затримки розрахунку при звільненні з 19 липня 2022 року по 13 березня 2025 року, то як зазначалось вище, він обчислюється із застосуванням статті 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX, яка обмежує виплату середнього заробітку 6 місяцями.
Аналогічна правова позиція підтримана Верховним Судом в постанові по справі №380/15041/22 від 31 січня 2025 року, по справі №520/22859/23 від 30 квітня 2025 року.
Тобто, після 19 липня 2022 року позивач, незалежно від складових недоплаченого при звільненні грошового забезпечення та дат їх виплати, має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні лише за 06 місяців.
Разом із тим, колегія суддів наголошує, що до зазначеного періоду також може бути застосовано принцип співмірності.
Так, Велика Палата Верховного Суду в постанові по справі від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 відступила від висновку Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 6 грудня 2024 року у справі №440/6856/22 щодо неможливості застосування до спірних сум (після 19.02.2022 року) принципу співмірності.
ВП ВС зазначила, що розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові ВП ВС від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.
Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
Аналогічна правова позиція підтримана Верховним Судом в постанові по справі №560/17619/24 від 06 квітні 2026 року.
З викладеного вбачається, що середній заробіток за всі недоплачені позивачу складові грошового забезпечення, з 19 липня 2022 року не може перевищувати суму 261337,04 грн (1420,31*184 дні).
Враховуючи, що тривалий період виплати грошового забезпечення виник як з вини відповідача, так і у зв`язку із тим, що з відповідними позовними заявами ОСОБА_1 звернувся до суду не у рік звільнення зі служби, колегія суддів вважає за можливе застосувати до спірної суми також принцип співмірності.
Враховуючи викладене, стягненню на користь позивача підлягає середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 19.07.2022 по 15.08.2025 у розмірі 13014,58 грн, тобто 4,98 % від 261337,04 грн.
Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності та пропорційності застосована Верховним Судом в постанові по справі №420/12808/23 від 09 вересня 2025 року.
Тобто, загальна сума середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача за весь період затримки виплати грошового забезпечення становить 28363,30 грн (15348,72 + 13014,58).
Згідно зі статтею 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відповідно до ч.4 ст.317 КАС України апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині суми середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача та періоду, за який підлягає стягнення середній заробіток. В іншій частині рішення підлягає залишенню без змін.
Керуючись 242, 257, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 327-329 КАС України апеляційний суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 – задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 березня 2026 року – змінити, виклавши абзац третій його резолютивної частини в наступній редакції:
«Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14 грудня 2021 року по 14 березня 2025 року у сумі 28363,30 грн (двадцять вісім тисяч триста шістдесят три гривні 30 копійок), з відрахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів».
В іншій частині Одеського окружного адміністративного суду від 31 березня 2026 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач К.В. Кравченко
СуддіН.В. Вербицька О.В. Джабурія
Оригінал: reyestr.court.gov.ua