Постанова від 20 жовтня 2026 р. у справі №420/24059/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/24059/25

Головуючий І інстанції: Бойко О.Я.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Кравченка К.В., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Управління містобудування, архітектури та землеустрою Таїровської селищної ради на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2025 року (м.Одеса, дата складання повного тексту рішення - 19.11.2025р.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Акварелі на проспекті Небесної Сотні» до Управління містобудування, архітектури та землеустрою Таїровської селищної ради про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

18.07.2025р. ТОВ «Акварелі на проспекті Небесної Сотні» звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Управління містобудування, архітектури та землеустрою Таїровської селищної ради, в якому просило суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 30.06.2025р. №175-А «Про відмову у видачі адреси закінченому будівництвом об`єкту (після прийняття в експлуатацію)», яким відмовлено у видачі адреси закінченому будівництвом об`єкту «Нове будівництво торгово-офісного центру, за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с.Лиманка, ж/м «Дружний», масив 10, земельна ділянка 5/2»;

- зобов`язати відповідача присвоїти адресу вказаному закінченому будівництвом об`єкту.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив про те, що є замовником будівництва торгово-офісного центру, готовність якого до експлуатації засвідчена сертифікатом ДІАМ України від 04.12.2024р. №ІУ123241126493, і разом із заявою про присвоєння адреси подав усі документи, передбачені ч.5 ст.26-4 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». На думку позивача, відповідач, відмовляючи у присвоєнні адреси, не зазначив, які саме відомості та в якому документі є неповними чи недостовірними, що суперечить вимогам ч.7 ст.26-4 цього Закону, а перевірка законності будівництва не належить до компетенції органу з присвоєння адреси.

Відповідач надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, в якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити в їх задоволенні, посилаючись на те, що у розділі заяви «Інформація про земельні ділянки» позивач зазначив про відповідність цільового використання та функціонального призначення земельної ділянки, тоді як земельна ділянка (з кадастровим номером 5123755800:02:009:0183) має цільове призначення 02.10 «Для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури» і розташована у межах території з функціональним призначенням «житлова багатоквартирна забудова», а позивач звів на ній торгово-офісний центр.

Крім того, відповідач вказував, що наявність сертифіката не робить будівництво законним, що за фактом його видачі розпочато кримінальне провадження №12025160000000809, а присвоєння адреси є одним із етапів контролю дотримання законодавства у сфері містобудування.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2025 року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) адміністративний позов ТОВ «Акварелі на проспекті Небесної Сотні» - задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано наказ відповідача від 30.06.2025р. №175-А. Зобов`язано відповідача присвоїти адресу закінченому будівництвом об`єкту «Нове будівництво торгово-офісного центру, за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с.Лиманка, ж/м «Дружний», масив 10, земельна ділянка 5/2». Стягнуто з відповідача на користь позивача судовий збір у сумі 2422,40 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, Управління містобудування, архітектури та землеустрою Таїровської селищної ради 17.12.2025р. подало апеляційну скаргу, в якій зазначило про те, що судом, при винесенні даного судового рішення, не повністю з`ясовано обставини справи, порушено норми матеріального та процесуального права, просило скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.11.2026р. та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Зокрема, апелянт зазначає, що суд 1-ї інстанції не дослідив витяги з Державного земельного кадастру і Державного реєстру речових прав, акт обстеження земельної ділянки від 30.07.2025р. №137, викопіювання з детального плану території та витяг з генерального плану селища Таїрове, з яких вбачається, що за цільовим призначенням і функціональним призначенням («багатоквартирні житлові будинки») земельна ділянка призначена для багатоквартирної житлової забудови, а торгово-офісний центр відповідає іншому виду цільового призначення (03.07), тож зазначені позивачем у заяві відомості про відповідність цільового використання і функціонального призначення земельної ділянки є недостовірними.

При цьому, апелянт посилається на висновки Верховного Суду у постанові від 19.06.2024р. у справі №320/10145/21 і на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04.06.2025р. у справі №420/20810/24. Крім того, апелянт наголошує, що навіть за недостатньої обґрунтованості наказу суд скасував правильне по суті рішення з одних лише формальних мотивів, чим не врахував висновки Верховного Суду у постанові від 10.07.2019р. у справі №804/639/18.

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06.01.2026р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Управління містобудування, архітектури та землеустрою Таїровської селищної ради та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.

27.01.2026р. до суду апеляційної інстанції надійшов письмовий відзив позивача на апеляційну скаргу із клопотанням про поновлення строку на його подання та про долучення до справи копії висновку судової будівельно-технічної експертизи від 19.05.2025р. за №04/25, виконаної в межах кримінального провадження №12022000000000506.

У відзиві позивач заперечував проти задоволення апеляційної скарги, посилаючись на те, що наказ відповідача не містить жодної конкретизації недостовірних відомостей, що об`єкт прийнято в експлуатацію у встановленому порядку, а відповідач не має повноважень перевіряти законність будівництва, а практика у справі №320/10145/21 стосується неподібних правовідносин.

30.01.2026р. позивач також подав письмові заперечення, у яких наголосив на чинності містобудівних умов і обмежень та відсутності в органу з присвоєння адреси повноважень оцінювати їх дійсність.

30.01.2026р. відповідач подав заперечення на відзив, у яких просив відмовити у поновленні строку на подання відзиву на апеляційну скаргу та у долученні висновку експерта, посилаючись на недоведеність поважних причин пропуску строку та неможливості подання доказу до суду першої інстанції, а також на недопустимість висновку з матеріалів досудового розслідування без дозволу слідчого чи прокурора (ч.1 ст.74 КАС України, ч.1 ст.222 КПК України).

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).

Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Позивач - ТОВ «Акварелі на проспекті Небесної Сотні» є замовником будівництва торгово-офісного центру, розташованого за адресою: Одеська область, Одеський (колишній Овідіопольський) район, с.Лиманка, масив 10, ж/м «Дружний», земельна ділянка 5/2, який зведений на земельній ділянці (кадастровий номер: 5123755800:02:009:0183) площею 1,1014 га з цільовим призначенням 02.10 «Для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури».

Будівництво здійснювалось на підставі Містобудівних умов та обмежень для проектування Торгово-Офісного Центру, виданих Відділом містобудування та архітектури Овідіопольської РДА Одеської області 21.12.2019р., та Дозволу на виконання будівельних робіт.

Сертифікатом Державної інспекції архітектури та містобудування України від 04.12.2024р. за №ІУ123241126493 засвідчено відповідність закінченого будівництвом об`єкта «Нове будівництво торгово-офісного центру, за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с.Лиманка, масив 10, ж/м «Дружний», земельна ділянка 5/2» проєктній документації та готовність до експлуатації. Адреса об`єкту не присвоювалась.

20.06.2025р. позивач через портал Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва звернувся до відповідача із заявою про присвоєння адреси закінченому будівництвом об`єкту, до якої додав, серед іншого, генеральний план об`єкта будівництва та відомості про сертифікат про прийняття об`єкта в експлуатацію, що містяться в Єдиному реєстрі документів.

Наказом Управління містобудування, архітектури та землеустрою Таїровської селищної ради від 30.06.2025р. №175-А позивачу відмовлено у видачі адреси закінченому будівництвом об`єкту на підставі п.2 ч.8 ст.26-4 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у зв`язку з виявленням неповних або недостовірних відомостей у поданих документах, що підтверджено документально.

Будь-яких інших відомостей щодо того, які саме відомості та в якому документі є неповними чи недостовірними, наказ не містить.

Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Вирішуючи справу по суті та повністю задовольняючи даний позов, суд 1-ї інстанції виходив з того, що позивач разом із заявою подав усі документи, передбачені ч.5 ст.26-4 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», тоді як оскаржуваний наказ не містить зазначення, які саме положення та якого документа не відповідають законодавству і є недостовірними, що суперечить ч.7 ст.26-4 цього Закону та ч.3 ст.8 Закону України «Про адміністративну процедуру». При цьому, суд зазначив, що всі дозвільні документи на будівництво видавались у період дії рішення Таїровської селищної ради від 14.11.2017р. №782-VII про затвердження детального плану території, яким передбачалась і громадська забудова, а генеральний план селища Таїрове, на який посилається відповідач, було затверджено лише 20.12.2024р., тобто після завершення будівництва. Окрім цього, суд виходив з того, що присвоєння адреси є адміністративною послугою, в межах якої контроль за законністю будівництва не здійснюється, а тому й без скасування документа про прийняття об`єкта в експлуатацію орган з присвоєння адреси та суд у цій справі не можуть робити висновок про самочинність будівництва.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні у них докази, погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності, зокрема порядок присвоєння адрес об`єктам будівництва і закінченим будівництвом об`єктам, регламентовано Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011р. №3038-VI.

Згідно з ч.1 ст.26-4 Закону №3038-VI (в редакції Закону України від 10.10.2024р. №4017-IX), після запровадження електронної системи присвоєння, зміна, коригування, скасування адреси стосовно об`єктів, право на виконання будівельних робіт щодо яких набуто до запровадження цієї системи, здійснюються у порядку, визначеному ст.26-3 Закону, із урахуванням особливостей, визначених цією статтею і Законом України «Про адміністративну процедуру».

Частиною 5 цієї ж статті визначено перелік документів, які подаються для присвоєння адреси.

Зокрема, у разі подання заяви стосовно закінченого будівництвом об`єкта, разом із заявою подається копія документа, що засвідчує прийняття такого об`єкта в експлуатацію, якщо відомості про нього не внесено до електронної системи, а копія документа, що посвідчує право власності або користування земельною ділянкою, - лише у разі, якщо таке право не зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

За приписами ч.7 ст.26-4 Закону №3038-VI, орган з присвоєння адреси протягом 5 робочих днів з дня отримання заяви приймає рішення про присвоєння адреси або ж про відмову у її присвоєнні.

При цьому, законодавець окремо встановив те, що рішення про відмову у присвоєнні адреси повинно містити посилання на відповідну норму (пункт, статтю) законодавства із зазначенням, що саме порушено під час оформлення та подання документів, а також відомості про те, яке саме положення поданого заявником документа не відповідає вимогам законодавства.

Відповідно до ч.8 вказаної вище статті, підставами для відмови у присвоєнні адреси є подання неповного пакета документів, виявлення неповних або ж недостовірних відомостей у поданих документах, що підтверджено документально, подання заяви особою, яка не є замовником, або його представником (у разі подання заяви щодо об`єкта будівництва), а також подання заяви до органу, який не має повноважень приймати рішення про присвоєння адреси на відповідній території.

Водночас, відмова у присвоєнні адреси з інших підстав, не передбачених цією частиною, не допускається.

Поряд із цим, слід наголосити, що ч.3 ст.8 Закону України «Про адміністративну процедуру» від 17.02.2022р. №2073-IX зобов`язує адміністративний орган обґрунтовувати адміністративні акти, які він приймає, а адміністративний акт, який може негативно вплинути на право, свободу чи законний інтерес особи, повинен містити мотивувальну частину.

Зміст такої мотивувальної частини розкрито у ст.72 Закону №2073-IX, за якою мотивування адміністративного акта повинно забезпечувати особі можливість правильно його зрозуміти та реалізувати своє право на оскарження. Зокрема, у мотивувальній частині зазначаються фактичні обставини справи, зміст документів та відомості, враховані під час розгляду справи, посилання на докази, на яких ґрунтуються висновки адміністративного органу, а також детальна правова оцінка виявлених обставин та чітке зазначення висновків, зроблених на підставі такої оцінки.

Аналіз наведених нормативних приписів дає підстави для висновку, що перелік підстав для відмови у присвоєнні адреси є вичерпним, а рішення про відмову з підстави виявлення неповних або недостовірних відомостей має бути вмотивованим у самому адміністративному акті.

Тобто, орган з присвоєння адреси зобов`язаний вказати, які саме відомості, у якому документі є неповними чи недостовірними, яким документом це підтверджено та яку норму законодавства порушено. Саме з таким змістом рішення пов`язано можливість заявника усунути недоліки та повторно звернутися із заявою або ж ефективно оскаржити відмову, а також можливість суду перевірити, чи діяв суб`єкт владних повноважень обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (п.3 ч.2 ст.2 КАС України).

За правовими висновками Верховного Суду, сформованими у постанові від 01.08.2023р. у справі №380/17220/21, у подібних правовідносинах стосовно присвоєння адреси закінченому будівництвом об`єкту, прийнятому в експлуатацію, рішення про відмову у присвоєнні адреси повинно містити посилання на відповідну норму законодавства із зазначенням, що саме порушено під час оформлення та подання документів, і яке саме положення поданого документа не відповідає вимогам законодавства, а за умови подання заявником усіх визначених законом документів та відсутності в рішенні такого обґрунтування відмова не може вважатися правомірною.

Застосовуючи наведені норми до обставин даної справи, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Акварелі на проспекті Небесної Сотні» звернулося до відповідача із заявою щодо закінченого будівництвом об`єкта, прийнятого в експлуатацію на підставі сертифіката ДІАМ України від 04.12.2024р. за №ІУ123241126493, відомості про який містяться в електронній системі, тобто подав документи, визначені ч.5 ст.26-4 Закону №3038-VI.

Неповноту пакета документів відповідач у спірному наказі не встановлював і як на підставу відмови не посилався.

Водночас, наказ від 30.06.2025р. №175-А обмежується лише відтворенням змісту п.2 ч.8 ст.26-4 Закону №3038-VI і не містить жодних відомостей про те, які саме відомості та в якому документі є неповними чи недостовірними, яким документом це підтверджено, яке положення поданого документа не відповідає вимогам законодавства та яку норму порушено.

Тобто, спірний наказ не відповідає вимогам абз.7 ч.7 ст.26-4 Закону №3038-VI, ч.3 ст.8 та ст.72 Закону №2073-IX, а позивач, отримавши його, був позбавлений можливості зрозуміти причини відмови, усунути їх та повторно звернутися із заявою.

При цьому, мотиви, якими відповідач обґрунтовує нібито правомірність відмови, а саме невідповідність збудованого торгово-офісного центру цільовому призначенню земельної ділянки та функціональному призначенню території за генеральним планом селища Таїрове, вперше наведені ним лише у відзиві на позов і в апеляційній скарзі. Однак, суд, перевіряючи правомірність рішення суб`єкта владних повноважень на відповідність критеріям ч.2 ст.2 КАС України, оцінює рішення з огляду на ті підстави і мотиви, які були покладені в його основу на час прийняття, а не на ті, що були сформульовані відповідачем згодом, під час судового розгляду. Інакше обов`язок органу обґрунтовувати адміністративний акт, встановлений ст.72 Закону №2073-IX, втрачав би будь-який зміст.

На тлі цього, суд апеляційної інстанції не може погодитися і з тим, що доводи відповідача щодо недостовірності відомостей про відповідність цільового використання та функціонального призначення земельної ділянки є очевидними та підтвердженими документально.

Так, згідно з наявними у справі даними Державного земельного кадастру, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 5123755800:02:009:0183 має цільове призначення 02.10 (тобто для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури»), а тому сам вид цільового призначення цілком допускає розміщення на ній об`єктів торговельної інфраструктури.

Будівництво здійснювалось на підставі містобудівних умов та обмежень для проектування саме торгово-офісного центру від 21.12.2019р. і дозволу на виконання будівельних робіт, виданих у період дії детального плану території, затвердженого рішенням Таїровської селищної ради від 14.11.2017р. №782-VII.

Генеральний план селища Таїрове, на який посилається відповідач, затверджено рішенням Таїровської селищної ради від 20.12.2024р. №996-VIII, тобто вже після завершення будівництва і прийняття об`єкта в експлуатацію, а акт обстеження земельної ділянки від 30.07.2025р. №137 складено після прийняття спірного наказу, а тому він не міг бути документальним підтвердженням, на підставі якого відповідач приймав рішення 30.06.2025р.

Крім того, слід звернути увагу, що прийняття закінченого будівництвом об`єкта в експлуатацію засвідчено сертифікатом, виданим уповноваженим органом державного архітектурно-будівельного контролю. Зазначений сертифікат, а також містобудівні умови та обмеження і дозвіл на виконання будівельних робіт у встановленому порядку не скасовані, а доказів протилежного матеріали справи не містять. Перевірка законності будівництва та відповідності збудованого об`єкта містобудівній документації не належить до повноважень органу з присвоєння адреси, вичерпні підстави для відмови якого визначені ч.8 ст.26-4 Закону №3038-VI, а сам лише факт внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025160000000809 не є встановленням тих чи інших обставин, оскільки будь-якого судового рішення у цьому кримінальному провадженні не ухвалено.

Що ж стосується посилань апелянта на постанову Верховного Суду від 19.06.2024р. у справі №320/10145/21, то колегія суддів зазначає, що у вказаній справі предметом спору було рішення сільської ради про затвердження проєкту землеустрою стосовно зміни цільового призначення земельної ділянки (з коду « 02.01» на код « 02.03») всупереч генеральному плану населеного пункту, а висновки Верховного Суду стосувались розмежування видів цільового призначення земельних ділянок житлової забудови. Питання правомірності відмови у присвоєнні адреси закінченому будівництвом об`єкту, прийнятому в експлуатацію, та вимог до змісту такої відмови у цій справі не вирішувались, а тому правовідносини не є подібними у розумінні правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 19.05.2020р. у справі №910/719/19.

Відносно доводів апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції скасував правильне по суті рішення з формальних підстав, всупереч правовим висновкам Верховного Суду у постанові від 10.07.2019р. у справі №804/639/18, то колегія суддів зазначає, що у вказаній справі оцінювалось дотримання процедури прийняття рішення районною радою про висловлення недовіри голові районної державної адміністрації, тобто йшлося про інші правовідносини.

До того ж, у даній справі відсутність у рішенні про відмову у присвоєнні адреси передбачених законом відомостей не є формальним недоліком, оскільки вимоги до змісту такого рішення прямо встановлені абз.7 ч.7 ст.26-4 Закону №3038-VI, а, як зазначено вище, і по суті підстави відмови, на які відповідач послався лише в суді, не знайшли свого підтвердження.

Не є підставою для скасування рішення суду і посилання апелянта на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04.06.2025р. у справі №420/20810/24, оскільки у вказаній справі основною підставою для відмови у присвоєнні адреси було подання заяви особою, яка не є замовником будівництва, а невідповідність об`єкта цільовому призначенню земельної ділянки була конкретно зазначена у самому рішенні органу з присвоєння адреси, тоді як у даній справі позивач є замовником будівництва, а спірний наказ взагалі не містить мотивів відмови.

Перевіряючи належність обраного позивачем способу захисту, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.4 ст.245 КАС України у випадку, визначеному п.4 ч.2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Оскільки позивачем подано всі визначені ч.5 ст.26-4 Закону №3038-VI документи, а підстав для відмови, передбачених вичерпним переліком ч.8 цієї статті, не встановлено, присвоєння адреси є безальтернативним обов`язком відповідача, а тому суд першої інстанції обґрунтовано зобов`язав його присвоїти адресу закінченому будівництвом об`єкту.

Відносно поданого позивачем відзиву на апеляційну скаргу, то з урахуванням наведених у клопотанні обставин, пов`язаних із тривалими відключеннями електропостачання внаслідок обстрілів в умовах воєнного стану, колегія суддів, керуючись ч.1 ст.121 КАС України, вважає за можливе поновити строк на його подання та врахувати його під час розгляду справи.

Разом із тим, колегія суддів не приймає як доказ поданий позивачем разом із відзивом висновок судової будівельно-технічної експертизи від 19.05.2025р. №04/25, оскільки відповідно до ч.4 ст.308 КАС України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у разі, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Такий висновок складений ще до звернення позивача до суду, однак доказів неможливості його подання до суду першої інстанції позивач не надав.

До того ж, з огляду на наведене, висновок у цій справі ґрунтується на невідповідності спірного наказу вимогам закону щодо його змісту та відсутності передбачених ч.8 ст.26-4 Закону №3038-VI підстав для відмови, а не на оцінці технічного стану чи відповідності об`єкта будівельним нормам, а тому вказаний висновок не має значення для вирішення спору.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів доходить висновку, що наказ відповідача від 30.06.2025р. №175-А не відповідає критеріям, визначеним ч.2 ст.2 КАС України, а тому суд першої інстанції обґрунтовано визнав його протиправним, скасував та зобов`язав відповідача присвоїти адресу закінченому будівництвом об`єкту.

Слід також зазначити про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За правилами ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову, що, у свою чергу, відповідачем у даній справі зроблено не було.

З огляду на викладене, судова колегія доходить висновку, що суд 1-ї інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Управління містобудування, архітектури та землеустрою Таїровської селищної ради - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2025 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено: 21.10.2026р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: К.В. Кравченко

В.О. Скрипченко