Постанова від 20 жовтня 2026 р. у справі №420/29049/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/29049/25

Головуючий І інстанції: Бездрабко О.І.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Кравченка К.В. Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу апеляційну скаргу Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2025 року (м.Одеса, дата складання повного тексту судового рішення - 11.11.2025р.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центру оцінювання функціонального стану особи Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України», третьої особи - Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В:

25.08.2025р. ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Центру оцінювання функціонального стану особи Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України», третьої особи - ГУ ПФУ в Одеській області, в якому просив суд визнати протиправним і скасувати рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи Центру оцінювання функціонального стану особи від 24.07.2025р. №ЦО-4250, яким його не визнано особою з інвалідністю.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що за результатами повторного огляду МСЕК 20.07.2016р. йому було встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок загального захворювання безстроково, що підтверджується довідкою до акта огляду серії 10 ААВ №805062. Про прийняття відносно нього рішення від 24.07.2025р. №ЦО-4250, яким його не визнано особою з інвалідністю, позивач дізнався із застосунку «Дія». На думку позивача, вказане рішення прийнято заочно, без його повідомлення та виклику, без надання йому можливості бути присутнім під час розгляду справи, без опитування та повного медичного обстеження. Крім того, позивач наголошував на тому, що особи, інвалідність яким встановлена безстроково, проходять оцінювання повсякденного функціонування за власним бажанням або за рішенням суду, з відповідною заявою він не звертався, а рішення суду про проведення такого оцінювання відсутнє. Також, позивач зазначав, що перевірка рішень МСЕК, передбачена Законом України від 11.04.2024р. №3633-IX, стосується осіб чоловічої статі віком від 25 до 50 років, яким інвалідність вперше встановлено після 24.02.2022р., тоді як йому інвалідність встановлено у 2016р.

Відповідач відзив на позов до суду першої інстанції не надав.

Витребувані ухвалами суду першої інстанції від 28.08.2025р. та від 23.10.2025р. матеріали, на підставі яких було прийнято оскаржуване рішення, відповідач до суду також не подав.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2025 року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи Центру оцінювання функціонального стану особи Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» від 24.07.2025р. за №ЦО-4250 щодо встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності з 20.07.2016р. по 20.07.2017р. Стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір у сумі 1211,20 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду 1-ї інстанції, Державна установа «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» 12.12.2025р. подала апеляційну скаргу, в якій зазначила про те, що судом, при винесенні даного судового рішення, неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, просила скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11.11.2025р. та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Зокрема, апелянт зазначає, що на виконання рішення Ради національної безпеки і оборони України від 22.10.2024р., введеного в дію Указом Президента України від 22.10.2024р. №732/2024, до нього надійшли листи Міністерства охорони здоров`я України з дорученням перевірити обґрунтованість рішень МСЕК щодо осіб, зазначених у запитах СБУ від 04.11.2024р. №14/1-6971 та ДБР від 06.11.2024р. №10-2-02-01-27449, а також постанова слідчого ДБР від 31.01.2025р. про залучення спеціалістів у кримінальному провадженні №62024000000000923, до переліку осіб у якій включено і позивача. Також, як стверджує апелянт, експертна команда за результатами аналізу медико-експертної справи позивача та наявних медичних документів дійшла висновку, що ІІ група інвалідності встановлена позивачу необґрунтовано, ступінь функціональних порушень відповідає ІІІ групі інвалідності строком на 1 рік. Крім того, апелянт наголошує, що огляд позивача не проводився і не передбачався, адже здійснювалась перевірка обґрунтованості рішення МСЕК за документами, поданими у 2016р., а участь особи у такій перевірці, на думку апелянта, потрібна лише у разі недостатності медичних документів або наявності сумнівів щодо групи інвалідності.

Апелянт також посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 17.03.2020р. у справі №240/7133/19, від 25.09.2018р. у справі №804/800/16 та від 26.09.2018р. у справі №817/820/16, про те, що суд не може оцінювати підставність висновку МСЕК, та у постанові від 18.01.2023р. у справі №826/10888/18 про те, що порушення процедури є підставою для скасування рішення лише тоді, коли воно вплинуло або могло вплинути на його правильність.

До апеляційної скарги апелянт долучив копії листів СБУ, ДБР, Міністерства охорони здоров`я України та постанови слідчого від 31.01.2025р.

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 08.01.2026р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.

13.01.2026р. до суду апеляційної інстанції надійшов письмовий відзив позивача на апеляційну скаргу, у якому він заперечував щодо її задоволення, посилаючись на те, що відповідач провів перевірку обґрунтованості рішення МСЕК без належних підстав та з порушенням встановленого порядку, не повідомивши його про проведення повторного оцінювання і не забезпечивши йому можливості взяти участь у розгляді справи та пройти повне медичне обстеження, а також не надав суду доказів правомірності свого рішення.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).

Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Позивач - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), згідно з довідкою до акта огляду МСЕК серії 10 ААВ №805062 за результатами повторного огляду 20.07.2016р. йому встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок загального захворювання безстроково.

Позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Одеській області та отримує пенсію по інвалідності.

24.07.2025р. експертною командою з оцінювання повсякденного функціонування особи Центру оцінювання функціонального стану особи, права та обов`язки якого покладено на відповідача, було прийнято рішення №ЦО-4250, згідно з витягом з якого, надісланим до органів ПФУ, ОСОБА_1 встановлено ІІІ групу інвалідності внаслідок загального захворювання з 20.07.2016р. по 20.07.2017р., тобто фактично позбавлено його статусу особи з інвалідністю з 20.07.2017р.

Витяг з рішення не містить відомостей про підставу ініціювання перевірки обґрунтованості рішення МСЕК від 20.07.2016р.

Ухвалами суду першої інстанції від 28.08.2025р. та від 23.10.2025р. відповідача зобов`язано надати належним чином засвідчені копії усіх матеріалів, на підставі яких прийнято оскаржуване у цій справі рішення від 24.07.2025р. №ЦО-4250.

Вказані ухвали доставлено до електронного кабінету відповідача 29.08.2025р. та 23.10.2025р., однак витребувані документи до суду надані так і не були, а причини неможливості їх подання відповідач не повідомив.

Не погоджуючись із рішенням відповідача, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Вирішуючи справу по суті та повністю задовольняючи даний позов, суд 1-ї інстанції виходив з того, що відповідач не надав доказів наявності передбачених законодавством підстав для перевірки обґрунтованості рішення МСЕК, а також доказів того, що спірне рішення приймалось на підставі медичних документів, сформованих за результатами повного медичного обстеження позивача, чи доказів його відмови від такого обстеження. При цьому, суд також зазначив, що відповідач не довів належного повідомлення позивача про проведення повторного оцінювання, чим позбавив його можливості взяти участь у розгляді справи, надати додаткові документи та пройти повне медичне обстеження. Такі порушення, на думку суду, суперечать принципам законності, відкритості та гарантування права особи на участь в адміністративному провадженні, вплинули на правомірність вирішення справи по суті і не можуть вважатись формальними.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні у них докази, погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, ст.46 Конституції України, гарантує громадянам право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності.

Так, основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю визначає Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991р. №875-XII, ст.1 якого визначає особу з інвалідністю як особу зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Згідно з ч.1 ст.3 цього Закону, інвалідність повнолітній особі встановлюється за результатами оцінювання повсякденного функціонування особи, проведеного експертною командою з оцінювання повсякденного функціонування особи у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

З 01.01.2025р. було введено в дію Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування медико-соціальної експертизи та впровадження оцінювання повсякденного функціонування особи» від 19.12.2024р. №4170-IX.

Пунктом 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону особам, яким встановлена інвалідність органами медико-соціальної експертизи, гарантовано збереження статусу та соціальної захищеності в повному обсязі на встановлений строк інвалідності.

За цим же пунктом рішення, прийняті МСЕК, є законними і чинними, прирівнюються до рішень експертних команд та продовжують бути підставами для надання особам з інвалідністю пенсій та інших соціальних гарантій, а особи, інвалідність яким встановлена без зазначення строку проведення повторного огляду, проходять оцінювання повсякденного функціонування за власним бажанням.

Порядок проведення такого оцінювання та статус Центру оцінювання функціонального стану особи визначені постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи» від 15.11.2024р. №1338, якою було затверджено, зокрема, «Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи» і «Порядок проведення оцінювання повсякденного функціонування особи».

Абзацом 7 п.3 цієї постанови також визначено, що рішення, прийняті МСЕК, є чинними та прирівнюються до рішень експертних команд, а згідно з п.10 Порядку рішення про встановлення інвалідності, прийняті до набрання чинності цією постановою, переглядаються Центром оцінювання функціонального стану особи з дотриманням вимог, встановлених цим Порядком.

Підстави та процедура такого перегляду визначені у п.51 Порядку, згідно з яким Центр оцінювання функціонального стану особи проводить перевірку обґрунтованості рішень, прийнятих МСЕК, на виконання постанови слідчого, прокурора, ухвали слідчого судді стосовно зазначеної в них особи, за запитом робочої групи з моніторингу або за результатами моніторингу оцінювання.

Разом із тим, якщо за результатами перевірки прийнято рішення про необхідність проведення повторного оцінювання, про це повідомляється особі рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу її місця проживання та на адресу електронної пошти (за наявності), а також відображається в електронній системі для лікаря, який направив особу на оцінювання. Оцінювання в такому разі проводиться на підставі медичних документів, сформованих за результатами повного медичного обстеження та проведених необхідних досліджень на базі Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» або ж Науково-дослідного інституту реабілітації осіб з інвалідністю.

Лише за результатами перевірки обґрунтованості рішення і оцінювання Центр приймає рішення щодо скасування, підтвердження або ж формування нового рішення.

При цьому, рішення про скасування попереднього рішення без обстеження передбачене лише у разі відмови особи від повного медичного обстеження або її неприбуття без виключних підстав.

Аналогічні правила передбачені і пп.2 п.8 Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Поряд із цим, спірні відносини є відносинами адміністративної процедури, а тому на них поширюється дія Закону України «Про адміністративну процедуру» від 17.02.2022р. №2073-IX.

За змістом ч.1 ст.17 цього Закону, особа має право бути заслуханою адміністративним органом, надавши пояснення та/або заперечення до прийняття адміністративного акта, який може негативно вплинути на її права, а ч.3 цієї статті гарантує їй право надавати документи та інші докази.

Водночас, згідно з ч.3 ст.8 та ст.72 Закону №2073-IX адміністративний акт, який негативно впливає на права особи, повинен містити мотивувальну частину з викладенням фактичних обставин, документів, врахованих під час розгляду справи, та чітких висновків адміністративного органу.

Як передбачено у п.4 ч.2 ст.87 цього ж Закону, протиправним є адміністративний акт, що не відповідає принципам адміністративної процедури, тоді як порушення процедури не спричиняє протиправності акта лише тоді, коли воно не вплинуло і не могло вплинути на правомірність вирішення справи по суті (ч.3 ст.87 Закону №2073-IX).

Аналіз наведених вище нормативних приписів дає підстави для висновку, що рішення МСЕК, у тому числі про встановлення інвалідності безстроково, є чинними, а їх перегляд Центром оцінювання функціонального стану особи можливий лише за наявності передбачених п.51 Порядку підстав та з дотриманням встановленої цим пунктом процедури.

Наявність підстави для ініціювання перевірки сама по собі не надає Центру права змінити групу інвалідності чи скасувати її заочно.

Формування нового рішення щодо групи інвалідності пов`язане з проведенням повторного оцінювання, належним повідомленням особи та повним медичним обстеженням, а заочне скасування попереднього рішення допускається лише у разі відмови належним чином повідомленої особи від обстеження чи її неприбуття без виключних підстав.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.08.2026р. у справі №420/37294/25, у якій перевірка обґрунтованості рішення МСЕК також здійснювалась на підставі постанови слідчого ДБР від 31.01.2025р. у кримінальному провадженні №62024000000000923. За висновками Верховного Суду, Порядок не передбачає права Центру оцінювання функціонального стану особи скасовувати рішення МСЕК іншим шляхом, ніж проведення повторного оцінювання функціонального стану особи з її викликом (повідомленням), при цьому таке оцінювання проводиться на підставі медичних документів, сформованих за результатами повного медичного обстеження. У разі виникнення сумніву в обґрунтованості встановлення інвалідності Центр повинен призначити повторне оцінювання та повідомити про це особу, а належне дотримання процедури оцінювання повсякденного функціонування особи є фундаментальним показником правомірності винесеного рішення, інакше нівелюється сенс законодавчого врегулювання такої процедури (пп.63-67, 82-85 постанови).

Застосовуючи наведені норми до обставин даної справи, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів даної справи, рішенням від 24.07.2025р. №ЦО-4250 відповідач не обмежився перевіркою обґрунтованості рішення МСЕК від 20.07.2016р., а сформував нове рішення, яким встановив позивачу іншу групу інвалідності (ІІІ) та обмежив її строком до 20.07.2017р., тобто фактично визнав позивача таким, що не є особою з інвалідністю вже понад вісім років.

При цьому, сам апелянт у апеляційній скарзі підтверджує, що огляд позивача не проводився і не передбачався, а рішення прийнято лише за документами, поданими до МСЕК у 2016р.

Разом із тим, матеріали справи не містять жодних доказів прийняття відповідачем рішення про необхідність проведення повторного оцінювання, повідомлення про це позивача рекомендованим листом або в інший передбачений п.51 Порядку спосіб, направлення його на повне медичне обстеження, а також відмови позивача від такого обстеження чи його неприбуття без поважних причин. Звідси слідує, що позивач дізнався про перегляд своєї інвалідності лише після прийняття оскаржуваного рішення і фактично був позбавлений передбаченого ст.17 Закону №2073-IX права бути заслуханим, надати актуальні медичні документи та пройти обстеження, а нове рішення щодо групи інвалідності сформоване без проведення оцінювання, яке є обов`язковою умовою такого рішення згідно з п.51 Порядку.

Крім того, спірне рішення, як вбачається з витягу з нього, не містить ні підстави для ініціювання перевірки, ні мотивів, з яких відповідач дійшов висновку про необґрунтованість встановлення позивачу ІІ групи інвалідності, а протокол розгляду та саме рішення експертної команди відповідач не надав ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції.

За наведених умов перевірити, на яких саме медичних даних ґрунтується висновок експертної команди, неможливо.

Що ж стосується доводів апелянта про те, що перевірка проводилась на виконання рішення Ради національної безпеки і оборони України від 22.10.2024р. та за запитами правоохоронних органів, то колегія суддів зазначає, що долучені до апеляційної скарги листи СБУ від 04.11.2024р. №14/1-6971, ДБР від 06.11.2024р. №10-2-02-01-27449, листи Міністерства охорони здоров`я України та постанова слідчого Державного бюро розслідувань від 31.01.2025р. про залучення спеціалістів до суду першої інстанції не подавались, хоча суд двічі витребовував у відповідача всі матеріали, на підставі яких прийнято спірне рішення.

Відповідно до вимог ч.4 ст.308 КАС України докази, які не були подані до суду 1-ї інстанції, приймаються судом лише у разі, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього, однак жодних таких причин апелянт не навів.

При цьому, колегія суддів враховує те, що за висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 20.02.2026р. у справі №280/4630/25 та від 07.10.2026р. у справі №420/33100/25, суд у таких справах, виходячи з принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи, має встановити наявність передбаченої п.51 Порядку підстави для ініціювання перевірки.

Водночас, у постанові від 20.02.2026р. у справі №280/4630/25 Верховний Суд окремо наголосив, що реалізація контрольних повноважень Центру оцінювання не може здійснюватися поза межами чітко визначених процедурних гарантій, і суд має перевірити не лише наявність формальної підстави для ініціювання перевірки, а й дотримання вимог щодо мотивованості прийнятого рішення та належного інформування особи (п.114 постанови).

Отже, навіть за умови врахування поданих апелянтом документів і визнання постанови слідчого від 31.01.2025р., до переліку осіб у якій включено позивача, належною підставою для ініціювання перевірки, це не змінює висновку про протиправність оскаржуваного рішення.

Підстава для перевірки лише зумовлює обов`язок Центру розпочати перевірку, проте не звільняє його від дотримання встановленої п.51 Порядку процедури повторного оцінювання, яка у даній справі відповідачем дотримана не була. З цих же підстав не є підставою для скасування рішення і посилання апелянта на обов`язковість рішень Ради національної безпеки і оборони України, оскільки вони стосуються організації перевірок і не встановлюють іншого, ніж передбачено Порядком, порядку перегляду групи інвалідності.

Відносно доводів апеляційної скарги про те, що участь особи у перевірці передбачається лише у разі недостатності медичних документів, то колегія суддів зазначає про те, що таке тлумачення п.51 Порядку суперечить його змісту та наведеним висновкам Верховного Суду у справі №420/37294/25.

Відповідач не просто підтвердив чи скасував рішення МСЕК з підстав, передбачених Порядком, а самостійно визначив позивачу іншу групу та строк інвалідності, тобто фактично провів оцінювання стану здоров`я позивача без його участі та без повного медичного обстеження, що Порядком не допускається.

Разом із тим, для перегляду групи інвалідності, встановленої дев`ять років тому, за документами 2016р. без дослідження актуального стану здоров`я особи та без надання їй можливості подати нові медичні документи, у законодавстві жодних підстав немає.

Не можуть бути взяті до уваги і посилання відповідача на постанови Верховного Суду від 17.03.2020р. у справі №240/7133/19, від 25.09.2018р. у справі №804/800/16 та від 26.09.2018р. у справі №817/820/16. У цих постановах Верховний Суд дійсно зазначив, що суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і не оцінюють підставність медичних висновків, разом із тим вправі перевірити законність таких висновків у межах дотримання процедури їх прийняття. Саме таку перевірку і здійснив суд першої інстанції, не надаючи оцінки медичним підставам встановлення позивачу тієї чи іншої групи інвалідності.

Не є підставою для скасування рішення і посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 18.01.2023р. у справі №826/10888/18 щодо наслідків процедурних порушень. Відповідно до ч.3 ст.87 Закону №2073-IX не спричиняє протиправності адміністративного акта лише таке порушення процедури, яке не вплинуло і не могло вплинути на вирішення справи по суті. У даній же справі неповідомлення позивача, непроведення його повного медичного обстеження та формування нового рішення без оцінювання стосуються саме тих етапів процедури, які забезпечують об`єктивне встановлення стану здоров`я особи, а тому вони безпосередньо впливають на зміст рішення і не можуть вважатись формальними.

Колегія суддів також зважає на те, що у постанові від 25.08.2026р. у справі №420/37294/25 Верховний Суд відхилив посилання на постанову від 18.03.2026р. у справі №360/660/25 стосовно можливості заочного скасування рішень Центральною МСЕК, адже там застосовувалась «Інструкція про встановлення груп інвалідності» (затв. наказом Міністерства охорони здоров`я України від 05.09.2011р. №561), яка втратила чинність з 01.01.2025р. У даній справі спірне рішення прийнято 24.07.2025р., тобто у період дії Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, вимоги якого відповідач і мав дотримати.

Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що рішення від 24.07.2025р. №ЦО-4250 прийнято з порушенням встановленої п.51 Порядку процедури та гарантованого ст.17 Закону №2073-IX права особи на участь в адміністративному провадженні, а тому суд першої інстанції обґрунтовано визнав його протиправним та скасував.

Доводи апеляційної скарги відповідача не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували вказані вище висновки суду попередньої інстанції, з якими цілком погоджується і суд апеляційної інстанції.

Слід також зазначити про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За правилами ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову, що, у свою чергу, не було відповідним чином реалізовано відповідачем при розгляді справи в судах обох інстанцій.

Таким чином, судова колегія доходить висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в апеляційній скарзі аргументи відповідача, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційних скарг, згідно зі ст.316 КАС України, залишає дані апеляційні скарги без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст.308,310,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2025 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено: 21.10.2026р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: К.В. Кравченко

В.О. Скрипченко