Постанова від 20 жовтня 2026 р. у справі №420/12872/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/12872/26

перша інстанція: суддя Лебедєва Г.В.,

повний текст судового рішення

складено 30.06.2026, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючої-судді – Казанчук Г.П.

суддів – Градовського Ю.М., Єщенка О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одеса апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 червня 2026 року у справі № 420/12872/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними бездіяльності та дій, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВИКЛАД ОБСТАВИН :

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо не проведення ОСОБА_1 перерахунку його пенсії з 01.01.2023 без обмеження максимальним розміром;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2023 без обмеження максимальним розміром;

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо не проведення ОСОБА_1 перерахунку його пенсії з 01.01.2025 без обмеження максимальним розміром та без застосування коефіцієнтів пониження, передбачених пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №1 від 03 січня 2025 року "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану";

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2025 без обмеження максимальним розміром та без застосування коефіцієнтів пониження, передбачених пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №1 від 03 січня 2025 року "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану", та з урахуванням раніше проведених виплат;

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо обмеження максимальним розміром та застосування коефіцієнтів пониження, передбачених пунктом 1 постанови КМУ від 30.12.2025 № 1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану», при перерахунку пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2026;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2026 без обмеження максимальним розміром та без застосування коефіцієнтів пониження, передбачених пунктом 1 постанови КМУ від 30.12.2025 № 1778, та з урахуванням раніше проведених виплат;

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щомісячної доплати до пенсії згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 № 713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 03 листопада 2025 року щомісячну доплату у розмірі 2000 грн згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 № 713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що з 06.01.2007 він отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі – Закон № 2262-ХІІ) у розмірі 89% грошового забезпечення.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15.08.2022 у справі № 420/8195/22 відповідача зобов`язано провести з 01.12.2019 перерахунок і виплату його пенсії у розмірі 89% грошового забезпечення без обмеження максимальним розміром, на виконання якого відповідач визначив розмір пенсії 33798,96 грн.

Проте з 01.01.2023 відповідач знову безпідставно обмежив нараховану пенсію у розмірі 38768,95 грн сумою 33798,96 грн, з 01.01.2025 застосовує до пенсії коефіцієнти пониження, передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1, а з 01.01.2026 – коефіцієнти, передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778, внаслідок чого при нарахованій пенсії 45108,61 грн до виплати визначено 29342,89 грн.

Крім того, позивач вказував, що відповідач безпідставно не виплачує йому щомісячну доплату до пенсії у розмірі 2000 грн, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 № 713, посилаючись на перерахунок пенсії на виконання рішення суду у справі № 420/2204/19, хоча перерахунок пенсії на виконання судового рішення не є підставою для невиплати такої доплати.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на чинність статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 № 3668-VI (далі – Закон № 3668-VI), якою встановлено максимальний розмір пенсії, а також статті 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1, на виконання яких до пенсії позивача правомірно застосовано обмежувальні коефіцієнти.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 червня 2026 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо обмеження пенсії позивача максимальним розміром з 01.01.2023, з 01.01.2025 та з 01.01.2026, щодо застосування з 01.01.2025 коефіцієнтів, передбачених статтею 46 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" від 19.11.2024 № 4059-IX та пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №1 від 03 січня 2025 року "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану", та щодо застосування з 01.01.2026 коефіцієнтів, передбачених статтею 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» від 03.12.2025 № 4695-IX та пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №1778 від 30.12.2025.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2023 без обмеження її максимальним розміром, а з 01.01.2025 та з 01.01.2026 – також без застосування зазначених коефіцієнтів, з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні доплати до пенсії згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 №713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб» у розмірі 2000,00 грн та зобов`язано відповідача провести з 03.11.2025 перерахунок та виплату пенсії позивача із включенням такої доплати.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що з 20.12.2016, з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення № 7-рп/2016, в законодавстві відсутні норми, якими обмежується максимальний розмір пенсії, призначеної відповідно до Закону № 2262-ХІІ, а тому обмеження пенсії позивача максимальним розміром з 01.01.2023, з 01.01.2025 та з 01.01.2026 є протиправним.

Суд також дійшов висновку, що законами про Державний бюджет України на 2025 та 2026 роки і постановами Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1 та від 30.12.2025 № 1778 встановлено додаткові підстави для обмеження розміру пенсій, призначених на підставі Закону № 2262-ХІІ, що прямо заборонено частиною третьою статті 1-1 цього Закону.

Щодо доплати суд, послався на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 08.11.2022 у справі № 420/2473/22, та зазначив, що перерахунок пенсії, проведений на виконання судового рішення з метою усунення порушеного права особи на належний розмір пенсії, не є перерахунком у зв`язку із зміною складових грошового забезпечення, а тому позивач має право на щомісячну доплату до пенсії відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 № 713.

Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, суд виходив з того, що спірна поведінка відповідача є активною, а тому належним способом захисту є визнання протиправними дій, а не бездіяльності відповідача.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи та порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до суду, встановлений статтею 122 КАС України, оскільки пенсія є щомісячним періодичним платежем, і про її розмір позивач дізнавався щомісяця при її отриманні, тоді як позов подано у травні 2026 року щодо перерахунку пенсії з 01.01.2023.

На думку апелянта, суд першої інстанції не врахував правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19, а позовні вимоги за період, що перевищує шість місяців до дня звернення до суду, підлягали залишенню без розгляду.

Апелянт також зазначає, що відповідно до статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії, призначеної відповідно до Закону № 2262-ХІІ, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, а зазначений Закон є чинним та неконституційним не визнавався.

Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, на думку апелянта, визнано неконституційною лише частину сьому статті 43 Закону № 2262-ХІІ в редакції Закону від 24.12.2015 № 911-VIII, а статтю 2 Закону № 3668-VI неконституційною не визнано.

Апелянт вказує, що коефіцієнти пониження з 01.01.2025 та з 01.01.2026 застосовані правомірно на підставі статті 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1, статті 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778, які є чинними, а щодо застосування положень постанови № 1 Верховним Судом ухвалою від 26.05.2025 відкрито касаційне провадження у справі № 240/1202/25.

Крім того, апелянт стверджує, що позивач не має права на доплату, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 № 713, оскільки 16.12.2022 на підставі рішення суду у справі № 420/2204/19 пенсію позивача перераховано та основний її розмір збільшився з 9053,32 грн до 11510,65 грн, тобто більш ніж на 2000 грн, з посиланням на постанову Верховного Суду від 16.12.2024 у справі № 400/6254/24.

Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Рух справи в апеляційній інстанції:

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2026 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.

Відповідно до вимог статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі – КАС України) суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

За правилами частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, суд апеляційної інстанції, -

УСТАНОВИВ:

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Одеській області та з 06.01.2007 отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону № 2262-ХІІ у розмірі 89% грошового забезпечення.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26.11.2019 у справі № 420/2204/19 визнано протиправною відмову відповідача від 28.03.2019 № 554/ч-11 та зобов`язано його здійснити перерахунок пенсії позивача з 01.01.2016 у розмірі 89% грошового забезпечення.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16.03.2022 у справі № 420/1094/22 відповідача зобов`язано провести з 01.12.2019 перерахунок і виплату пенсії позивача на підставі довідки ДУ «ТМО МВС України по Одеській області» від 14.12.2021 № 33/36-4845.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15.08.2022 у справі № 420/8195/22 визнано протиправними дії відповідача щодо обмеження пенсії позивача максимальним розміром та зменшення основного розміру пенсії з 89% до 70% грошового забезпечення та зобов`язано провести з 01.12.2019 перерахунок і виплату пенсії у розмірі 89% грошового забезпечення без обмеження максимальним розміром.

16.12.2022 на виконання рішення суду у справі № 420/8195/22 відповідач провів перерахунок пенсії позивача з 01.12.2019, за яким підсумок пенсії склав 33798,96 грн, та з 01.01.2023, за яким підсумок пенсії з урахуванням індексації склав 38768,95 грн, а до виплати з урахуванням максимального розміру визначено 33798,96 грн.

З 01.01.2025 відповідач застосовує при виплаті пенсії позивача коефіцієнти, передбачені статтею 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1, внаслідок чого пенсія позивачу виплачується у розмірі 27611,09 грн.

04.11.2025 позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок пенсії з 01.07.2021 з урахуванням щомісячної доплати у розмірі 2000 грн та про перерахунок пенсії з 01.01.2025 без обмеження максимальним розміром та без застосування коефіцієнтів, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1.

Листом від 03.12.2025 № 38215-36787/Ч-02/8-1500/25 відповідач повідомив позивача, що доплата згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 № 713 йому не належить, оскільки на підставі рішення суду у справі № 420/2204/19 з 16.12.2022 його пенсію перераховано і основний розмір пенсії збільшився з 9053,32 грн до 11510,65 грн, а також що розмір пенсії позивача на виконання рішення суду у справі № 420/8195/22 визначено у сумі 33798,96 грн, а з січня 2025 року пенсія виплачується у розмірі 27611,09 грн.

З 01.01.2026 відповідач застосовує при виплаті пенсії позивача коефіцієнти, передбачені статтею 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778, внаслідок чого при підсумку пенсії 45108,61 грн та розмірі пенсії з урахуванням максимального розміру 33798,96 грн до виплати визначено 29342,89 грн.

З адміністративним позовом у цій справі позивач звернувся до суду 03.05.2026.

Отже, правомірність дій відповідача щодо обмеження пенсії позивача максимальним розміром, застосування до неї коефіцієнтів, передбачених постановами Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1 та від 30.12.2025 № 1778, та відмови у виплаті щомісячної доплати, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 № 713, є предметом спору, переданого на вирішення адміністративного суду.

Приписами частини 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Насамперед колегія суддів вважає за необхідне перевірити доводи апелянта щодо пропуску позивачем строку звернення до суду.

Відповідно до частин першої – третьої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізналася» та «повинна була дізнатися» про порушення права.

Під поняттям «дізналася» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів, а поняття «повинна була дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав.

Особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї немає перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 у справі № 340/1019/19).

Колегія суддів наголошує на тому, що право на перерахунок пенсії не є абсолютним і його захист може бути обмеженим строком звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів, встановленим процесуальним законом.

Це, насамперед, зумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.

Пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому про її розмір, у тому числі про обмеження пенсії максимальним розміром та застосування до неї коефіцієнтів, позивач дізнавався щомісяця, отримуючи пенсійну виплату.

Як встановлено, обмеження пенсії позивача максимальним розміром відповідач застосовує з 01.01.2023, а коефіцієнти, передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1, – з 01.01.2025, тоді як з цим позовом позивач звернувся до суду лише 03.05.2026.

Звернення позивача до відповідача із заявою від 04.11.2025 та отримання відповіді від 03.12.2025 не змінює відліку початку перебігу строку звернення до суду, а вказує лише на дату, коли позивач почав вживати заходи щодо захисту свого порушеного права.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 грудня 2020 року у справі № 510/1286/16-а дійшла висновку, що норми, зокрема, статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (щодо необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії) підлягають застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб`єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов: 1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом; 2) ці суми мають бути не виплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу.

У цій справі суми пенсії, що перевищують визначений відповідачем розмір 33798,96 грн, а також суми, на які зменшено пенсію внаслідок застосування коефіцієнтів, позивачу до виплати не нараховувалися, оскільки відповідач визначав розмір належної до виплати пенсії саме з урахуванням зазначених обмежень, а тому відсутні підстави для застосування правила щодо необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

При цьому передумовою настання відповідних наслідків для позивача є надання йому можливості подати заяву про поновлення пропущеного строку або вказати причини поважності його пропуску, що слід застосовувати як на стадії відкриття провадження у справі, так і на стадії розгляду справи після відкриття провадження у справі, у тому числі в суді апеляційної інстанції.

На неможливість залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду без надання позивачеві можливості заявити клопотання про поновлення такого строку Верховний Суд вказував, зокрема, у постановах від 10.06.2020 у справі № 620/1715/19, від 11.02.2021 у справі № 140/2046/19, від 14.07.2022 у справі № 380/10649/21, від 14.11.2023 у справі № 500/4169/22.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14.10.2026 року запропоновано ОСОБА_1 протягом 10 днів з дня вручення вказаної ухвали надати апеляційному суду заяву про поновлення строку звернення до суду щодо частини позовних вимог, які стосуються періоду з 01.01.2023 по 02.11.2025.

17.10.2026 позивачем подано клопотання про поновлення строку на звернення до адміністративного суду, у якій останній покликається на те, що про порушення свого права на належний розмір пенсії він дізнався лише з відповіді пенсійного органу. Крім того, покликається на те, що спірних правовідносин не застосовуються строки звернення до суду, з огляду на ст.55 Закону України №2262-ХІІ.

Колегія суддів не вбачає й обставин, які б об`єктивно перешкоджали позивачу своєчасно звернутися до суду, оскільки нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.

Враховуючи, що позивач звернувся до суду з цим позовом 03.05.2026, його права можуть бути захищені судом з 03.11.2025, тобто в межах шестимісячного строку, встановленого частиною другою статті 122 КАС України.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 31 березня 2021 року у справі № 240/12017/19, від 13 січня 2025 року у справі № 160/28752/23, від 27 січня 2025 року у справі № 620/7211/24, від 28 січня 2025 року у справі № 400/4663/24, від 28 січня 2025 року у справі № 120/1483/24, від 01 липня 2025 року у справі № 420/23756/24, від 08 жовтня 2025 року у справах № 560/12997/24, № 560/11402/24, № 560/15025/24, від 26 березня 2026 року у справі № 560/4941/25.

Посилання апелянта на те, що пропуск строку звернення до суду є підставою для відмови у задоволенні позову, колегія суддів відхиляє, оскільки процесуальним наслідком пропуску строку звернення до суду без поважних причин є залишення позовної заяви без розгляду, а не відмова в позові.

Згідно з частиною першою статті 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Отже, позовні вимоги щодо обмеження пенсії позивача максимальним розміром та застосування коефіцієнтів, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1, за період з 01.01.2023 по 02.11.2025 підлягають залишенню без розгляду, а суд першої інстанції, не перевіривши дотримання позивачем строку звернення до суду, дійшов передчасного висновку про їх задоволення.

Позовні вимоги щодо періоду з 03.11.2025, у тому числі щодо обмеження пенсії максимальним розміром та застосування коефіцієнтів з 01.01.2026, а також щодо виплати доплати з 03.11.2025, заявлені в межах строку звернення до суду, а тому підлягають розгляду по суті.

Щодо правомірності обмеження пенсії позивача максимальним розміром колегія суддів зазначає наступне.

Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» №3668-VI від 08.07.2011р., який набрав чинності 01.10.2011р. (далі - Закон №3668-VI).

Так, відповідно до положень статті 2 Закону №3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно, зокрема, до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Так, рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016р. №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону №2262-XII зі змінами, а саме: частини сьомої статті 43, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.

Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Таким чином, з 20 грудня 2016 року відсутня частина сьома статті 43 в Законі №2262-ХІІ.

Отже, положення ч.7 ст.43 Закону №2262-ХІІ є такими, що втратили чинність.

Це означає, що стаття 43 Закону не передбачає положень про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів.

В свою чергу, будь-яких змін до Закону №2262-ХІІ щодо обмеження виплати пенсії особам, які мають право на пенсію за цим Законом, законодавцем внесено не було.

Колегія суддів наголошує, що питання щодо застосування Закону №3668-VI в частині обмеження максимальним розміром пенсії, призначеної згідно Закону №2262-ХІІ, було неодноразово предметом розгляду Верховним Судом (зокрема, постанови від 03 жовтня 2018 року у справі №127/4267/17, від 16 жовтня 2018 року у справі №522/16882/17, від 06 листопада 2018 року у справі №522/3093/17, від 17 жовтня 2019 року у справі №348/190/17, від 05 лютого 2020 року у справі №815/357/18, від 16 квітня 2020 року у справі №620/1285/19, від 30 жовтня 2020 року у справі №522/16881/17, від 16 грудня 2021 року у справі №400/2085/19, від 21 грудня 2021 року у справі №120/3552/21-а, від 18 травня 2022 року у справі №380/12337/20, від 12 грудня 2022 року у справі №620/5701/20, від 04 липня 2023 року у справі №420/10528/21).

Верховний Суд виходив з того, що норма ст.2 Закону №3668-VI в частині обмеження розміру пенсій, призначених відповідно до Закону №2262-ХІІ, є абсолютно тотожною нормі ч.7 ст.43 Закону №2262-ХІІ, яка вже визнана такою, що суперечить Конституції України (рішення КСУ від 20.12.2016р. №7-рп/2016) та, відповідно, не підлягає застосуванню.

Верховний Суд неодноразово висловив позицію, що з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 20.12.2016р. №7-рп/2016, а саме з 20.12.2016р. по теперішній час, в законодавстві України про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, відсутні норми, якими обмежується максимальний розмір пенсії, та будь-яких змін до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цього закону, щодо обмеження пенсії максимальним розміром протягом цього часу не вносилося.

Окрім того, рішенням Конституційного Суду України від 12.10.2022 № 7-р(II)/2022 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), приписи статті 2 Закону № 3668-VI зі змінами, що поширюють свою дію на Закон № 2262-XII, в тім, що вони не забезпечують соціальних гарантій високого рівня, які випливають зі спеціального юридичного статусу громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України.

Доводи апелянта про те, що рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнано неконституційною лише частину сьому статті 43 Закону № 2262-ХІІ, а стаття 2 Закону № 3668-VI залишилась чинною, колегія суддів відхиляє, оскільки, як зазначено вище, Верховний Суд неодноразово виходив з того, що норма статті 2 Закону № 3668-VI в частині обмеження розміру пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-ХІІ, є тотожною визнаній неконституційною нормі частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ і не підлягає застосуванню.

Посилання апелянта на постанови Верховного Суду від 24.06.2020 у справі № 580/234/19 та від 21.05.2021 у справі № 347/2083/16 щодо застосування законодавства, чинного на момент перерахунку пенсії, колегія суддів не бере до уваги, оскільки з 20.12.2016 в законодавстві відсутні норми, якими обмежується максимальний розмір пенсії, призначеної відповідно до Закону № 2262-ХІІ, а з 01.01.2023 нового перерахунку пенсії позивача, який би зумовлював застосування іншого законодавства, відповідач не здійснював.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що відповідач обмежує пенсію позивача сумою 33798,96 грн, яка не відповідає десяти прожитковим мінімумам, установленим для осіб, які втратили працездатність, у жодному з періодів, а є розміром пенсії, визначеним відповідачем на виконання рішення суду у справі № 420/8195/22, що також свідчить про відсутність будь-якої нормативної підстави для такого обмеження.

На підставі наведеного у сукупності, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги у відповідній частині та зазначає, що дії відповідача щодо виплати позивачу пенсії з обмеженням її максимальним розміром згідно ст.2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» є протиправними.

Що ж до посилань апелянта на наявність підстав для застосування до пенсії позивача з 01.01.2025 та з 01.01.2026 коефіцієнтів пониження, передбачених пунктом 1 Постанови № 1 та пунктом 1 Постанови № 1778, то колегія суддів зазначає наступне.

19.11.2024 прийнято Закон України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» № 4059-IX, який набрав чинності 01.01.2025 (далі - Закон № 4059-IX).

Статтею 46 Закону № 4059-IX установлено, що у 2025 році у період дії воєнного стану пенсії, призначені (перераховані), зокрема, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.

На виконання приписів статті 46 Закону № 4059-IX Кабінет Міністрів України 03.01.2025 прийняв постанову № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» (далі - Постанова № 1), якою визначено розміри і порядок застосування обмежувальних коефіцієнтів до спеціальних пенсій.

03.12.2025 прийнято Закон України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» № 4695-IX, який набрав чинності 01.01.2026 (далі - Закон № 4695-IX).

Статтею 30 Закону № 4695-IX встановлено, що у 2026 році, у період дії воєнного стану пенсії, призначені (перераховані), в тому числі відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.

На виконання приписів статті 30 Закону № 4695-IX Кабінет Міністрів України 30.12.2025 прийняв постанову № 1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану» (далі - Постанова № 1778), якою визначено розміри і порядок застосування обмежувальних коефіцієнтів до спеціальних пенсій.

Пунктами 1 Постанови № 1 та Постанови № 1778 відповідно встановлено, що у період воєнного стану у 2025 році та у 2026 році пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані), в тому числі відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення:

до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,5;

до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,4;

до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,3;

до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,2;

до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,1.

Законами України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та «Про Державний бюджет України на 2026 рік» встановлено додаткові підстави (шляхом застосування коефіцієнтів) для обмеження розміру пенсій, призначених, зокрема, відповідно до положень Закону № 2262-ХІІ.

Відповідно до частини третьої статті 1-1 Закону № 2262-ХІІ зміна умов і норм пенсійного забезпечення, встановлених цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Таким чином, Законом № 4059-IX та Постановою № 1, а також Законом № 4695-IX та Постановою № 1778 установлено додаткові підстави для обмеження шляхом застосування коефіцієнтів розміру пенсій, призначених на підставі Закону №2262-ХІІ, що прямо заборонено частиною третьою статті 1-1 Закону №2262-ХІІ.

Закони № 4059-IX і № 4695-IX та Постанови № 1 і № 1778 фактично змінили умови та норми пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, без унесення відповідних змін до Закону №2262-ХІІ та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», що порушує соціальну гарантію гідного пенсійного забезпечення таких осіб, які встановлені Законом №2262-ХІІ.

Колегія суддів наголошує, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 1-1 Закону №2262-ХІІ, які у часі прийняті раніше та мають пріоритет стосовно пізніших положень Законів № 4059-IX та № 4695-IX.

У рішеннях від 09 липня 2007 року №6-рп/2007, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 та від 30 листопада 2010 року №22-рп/2010 Конституційний Суд України дійшов висновку, що законом про Державний бюджет України не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві; у разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони.

В абзаці третьому пункту 4 мотивувальної частини рішення від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

Тож у разі суперечності між правовими нормами Закону України про Державний бюджет України та правовими нормами спеціальних законів України, якими врегульовано ті ж самі правовідносини, застосуванню підлягають правові норми спеціальних законів України.

Оскільки Законом №2262-ХІІ, як спеціальним законом, і Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» не передбачено обмеження розміру пенсій, розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, у спосіб застосування до суми перевищення коефіцієнтів, тому до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення статті 46 Закону № 4059-IX, Постанови № 1, статті 30 Закону № 4695-IX та Постанови № 1778.

Конституційний Суд України у рішенні від 13.05.2015р. за №4-рп/2015 у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» наголосив на тому, що виключно Верховна Рада України шляхом прийняття законів визначає види грошового забезпечення для обчислення та перерахунку пенсій військовослужбовців та осіб, які мають право на пенсію за Законом, а Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення права осіб на пенсійне забезпечення, керуючись Конституцією та законами України.

Отже, зміна умов чи норм пенсійного забезпечення (зокрема, визначення видів грошового забезпечення для перерахунку пенсій) підзаконними нормативно-правовими актами є порушенням закону.

Верховний Суд у постанові від 17 вересня 2025 року у справі № 240/1202/25, на відкриття касаційного провадження в якій посилається апелянт, залишив касаційну скаргу пенсійного органу без задоволення та виснував, що застосування статті 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1 до пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-ХІІ, є протиправним.

Аналогічного висновку Верховний Суд дійшов і у постанові від 11 вересня 2025 року у справі № 120/1081/25.

Щодо застосування статті 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та Постанови № 1778 Верховний Суд у постанові від 17 червня 2026 року у справі № 580/1002/26 дійшов висновку, що застосування цих положень до пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-ХІІ, є протиправним та обмежує право, гарантоване статтею 46 Конституції України.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на вказане колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач зобов`язаний був виплачувати позивачу пенсію без обмеження її максимальним розміром та без застосування обмежувальних коефіцієнтів до відповідних сум перевищення, встановлених Постановою № 1 та Постановою № 1778, однак з урахуванням висновку щодо строку звернення до суду – за період з 03.11.2025.

Щодо доводів апелянта стосовно відсутності у позивача права на щомісячну доплату, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 № 713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб» (далі – Постанова № 713), колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 1 Постанови № 713 установлено з 1 липня 2021 р. особам, яким призначено пенсію до 1 березня 2018 р. відповідно до Закону № 2262-ХІІ (крім військовослужбовців строкової служби), до розмірів їх пенсій, визначених відповідно до статей 13, 21 і 36 Закону станом на 1 березня 2018 р., щомісячну доплату в сумі 2000 гривень, яка враховується під час подальших підвищень розмірів пенсій, визначених відповідно до статей 13, 21 і 36 Закону.

Абзацом третім пункту 1 Постанови № 713 передбачено, що у разі, коли пенсія особам, зазначеним в абзацах першому і другому цього пункту, переглядалася (перераховувалася) після 1 березня 2018 р., щомісячна доплата, встановлена абзацами першим і другим цього пункту, не виплачується, крім випадків, коли розмір пенсії після такого перегляду (перерахунку) збільшився менше ніж на 2000 гривень.

Верховний Суд у постанові від 08 листопада 2022 року у справі № 420/2473/22 зазначив, що перерахунок пенсії, проведення якого згідно з абзацом третім пункту 1 Постанови № 713 є обставиною, що виключає можливість нарахування щомісячної доплати у розмірі 2000 грн, має бути обумовлений підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ, на підставі нормативно-правового акта компетентного органу, оскільки в такий спосіб досягається мета, яка слугувала підставою для ухвалення Постанови № 713, а саме зменшення диспропорцій в розмірах пенсій, визначених на законних підставах.

Натомість перерахунок пенсії, проведений на виконання судового рішення з метою усунення порушеного права особи на належний розмір пенсії, право на отримання якої у особи виникло до 01.03.2018, не є перерахунком пенсії у зв`язку із зміною складових грошового забезпечення чи інших показників основного розміру пенсії.

Аналогічні висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02.03.2023 у справі № 600/870/22-а, від 18.04.2023 у справі № 560/6528/22, від 21.11.2023 у справі № 300/5426/22, від 21.11.2023 у справі № 380/13793/22, від 19.12.2023 у справі № 380/13249/22 та від 10.01.2024 у справі № 240/4894/23.

Як вбачається з листа відповідача від 03.12.2025, єдиною підставою для невиплати позивачу доплати відповідач визначив перерахунок його пенсії 16.12.2022 на підставі рішення суду у справі № 420/2204/19, тобто перерахунок, проведений на виконання судового рішення з метою відновлення порушеного права позивача на пенсію у розмірі 89% грошового забезпечення, яке виникло з 01.01.2016, тобто до 01.03.2018.

Такий перерахунок, з урахуванням наведених висновків Верховного Суду, не є перерахунком, з яким абзац третій пункту 1 Постанови № 713 пов`язує невиплату щомісячної доплати.

Крім того, колегія суддів зауважує, що відповідач не надав суду доказів, якими б підтверджувався зазначений ним розмір основної пенсії позивача до та після перерахунку на виконання рішення у справі № 420/2204/19 (9053,32 грн та 11510,65 грн), тоді як наявні в матеріалах справи розрахунки від 16.12.2022 стосуються виконання рішення у справі № 420/8195/22.

Посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 16.12.2024 у справі № 400/6254/24 колегія суддів відхиляє, оскільки вона ухвалена за інших фактичних обставин, які стосуються перерахунку пенсії у зв`язку зі зміною розміру складових грошового забезпечення, а не перерахунку на виконання судового рішення.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність дій відповідача щодо відмови позивачу у нарахуванні доплати, передбаченої Постановою № 713, та обґрунтовано зобов`язав відповідача провести перерахунок та виплату пенсії позивача з 03.11.2025 із включенням такої доплати, тобто в межах заявлених позивачем вимог та строку звернення до суду.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина друга статті 77 КАС України).

Відповідно до вимог статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Щодо дотримання строків звернення до суду, колегія суддів зазначає, що нараховані проте невиплачені суми пенсії, у тому числі у обмежені до виплати, стягуються без обмеження строків.

За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції відповідно до частини п`ятої статті 328 КАС України в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись статтями 240, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 319, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволення апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 червня 2026 року у справі № 420/12872/26 залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Головуюча суддя Г.П. Казанчук

Суддя Ю.М. Градовський

Суддя О.В. Єщенко