Постанова від 20 жовтня 2026 р. у справі №340/4977/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

21 жовтня 2026 рокум. Дніпросправа № 340/4977/25

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Сафронової С.В. (доповідач),

суддів: Коршуна А.О., Чепурнова Д.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 22.09.2025 року в адміністративній справі №340/4977/25 за позовом Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «Пеллет ЕКО Енерджі» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,-

ВСТАНОВИВ:

Кіровоградське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Пеллет ЕКО Енерджі», у якому просило стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції та пеню в загальному розмірі 48 098,16 грн у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2024 році.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 22.09.2025 року в адміністративній справі №340/4977/25 у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Кіровоградським обласним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю сформовано розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2024 рік.

Згідно з указаним розрахунком середньооблікова чисельність штатних працівників Товариства з обмеженою відповідальністю «Пеллет ЕКО Енерджі» становила 9 осіб, середня річна заробітна плата штатного працівника - 91 922,04 грн, норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю - одне робоче місце, а середньооблікова кількість штатних працівників, яким установлено інвалідність, - 0 осіб.

Вважаючи, що відповідач не виконав норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, позивач визначив суму адміністративно-господарських санкцій та пені й звернувся до суду з цим позовом.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не довів належними та допустимими доказами обставин, які є підставою для стягнення з відповідача заявленої суми. Зокрема, матеріали справи не містять доказів проведення територіальним органом Державної служби України з питань праці перевірки відповідача щодо виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, а також належного документального підтвердження відомостей, покладених в основу розрахунку.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, водночас зазначає таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні, гарантії їх працевлаштування та обов`язки роботодавців у цій сфері визначено Законом України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон № 875-XII).

Згідно із частиною першою статті 19 Закону № 875-XII для підприємств, установ, організацій, а також фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця.

Відповідно до частини другої статті 19 цього Закону роботодавці самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до встановленого нормативу та забезпечують працевлаштування таких осіб.

Частиною першою статті 20 Закону № 875-XII передбачено, що підприємства, установи, організації та фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю є меншою, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідному відділенню Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції. Сума таких санкцій визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте такою особою. Для роботодавців, у яких працює від 8 до 15 осіб, розмір санкції за одне незайняте робоче місце становить половину середньої річної заробітної плати.

Таким чином, обов`язок зі сплати адміністративно-господарських санкцій виникає в разі невиконання встановленого нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та визначення належної до сплати суми відповідно до вимог закону.

Водночас сам по собі факт формування розрахунку адміністративно-господарських санкцій не звільняє позивача від обов`язку довести обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, та надати суду докази, що підтверджують правомірність заявленого до стягнення розміру.

За змістом статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу. У справах щодо протиправності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності відповідних рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, а в цій справі, де суб`єкт владних повноважень звернувся з позовом про стягнення коштів, саме позивач має довести фактичні та правові підстави заявлених вимог.

Колегія суддів ураховує, що Законом України від 18 жовтня 2022 року № 2682-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту соціальних, трудових та інших прав фізичних осіб, у тому числі під час воєнного стану, та спрощення обліку робочих місць для осіб з інвалідністю» було змінено механізм обміну інформацією та визначення роботодавців, які не забезпечили виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

З урахуванням цих змін Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю здійснює визначення роботодавців, які не забезпечили виконання нормативу, та розрахунок адміністративно-господарських санкцій в автоматизованому режимі на підставі даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності.

У цій справі суд першої інстанції встановив, що до матеріалів справи позивач долучив розрахунок адміністративно-господарських санкцій, однак не надав достатніх доказів, які б підтверджували достовірність покладених в основу такого розрахунку відомостей та належне документальне обґрунтування визначеної до стягнення суми.

Наявний у матеріалах справи розрахунок відображає висновок позивача про невиконання відповідачем нормативу, проте сам по собі не дає змоги перевірити достовірність вихідних даних, на підставі яких визначено кількість незайнятих робочих місць, середньооблікову чисельність працівників та середню річну заробітну плату, а також правильність обчислення заявленої до стягнення суми.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні докази, які б належним чином підтверджували використання для формування розрахунку відповідних відомостей із Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності, а також надавали можливість перевірити відповідність розрахунку вимогам статей 19, 20 Закону № 875-XII.

Отже, позивач не довів належними доказами обставини, які покладено в основу заявлених позовних вимог, та не усунув сумнівів щодо документального підтвердження розрахунку адміністративно-господарських санкцій.

Колегія суддів також ураховує положення статей 217 та 218 Господарського кодексу України, відповідно до яких адміністративно-господарські санкції є заходами організаційно-правового або майнового характеру, спрямованими на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків, а підставою господарсько-правової відповідальності є вчинене правопорушення у сфері господарювання.

Застосування таких санкцій передбачає встановлення визначених законом підстав для відповідальності. Відтак, суд не може задовольнити вимогу про стягнення коштів лише на підставі твердження суб`єкта владних повноважень про наявність порушення без належного підтвердження фактичних обставин та розрахунку суми, яка підлягає стягненню.

Оскільки позивач не надав достатніх доказів на підтвердження правомірності стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій, вимога про стягнення пені також не може бути задоволена. Підстави та розмір пені є похідними від установленого законом обов`язку сплатити відповідні адміністративно-господарські санкції та від обставин порушення строку їх сплати. За відсутності належного підтвердження основної вимоги відсутні й підстави для стягнення заявленої пені.

Доводи апеляційної скарги не спростовують установлених судом першої інстанції обставин щодо недостатності доказів, поданих на підтвердження позовних вимог, та не свідчать про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед установленої сили.

За правилами статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Суд першої інстанції належним чином з`ясував обставини справи, надав оцінку наявним у матеріалах справи доказам та дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог.

Підстав для переоцінки висновків суду першої інстанції або скасування оскаржуваного рішення колегія суддів не вбачає.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За наведених обставин колегія суддів доходить висновку, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 243, 308, 315, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю- залишити без задоволення.

Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 22.09.2025 року в адміністративній справі №340/4977/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках і строки, визначені Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий - суддя С.В. Сафронова

суддя А.О. Коршун

суддя Д.В. Чепурнов