Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №671/697/26 — Хмельницький апеляційний суд

Суд: Хмельницький апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про розірвання шлюбу

Дата: 11 жовтня 2026 р.

Справа: №671/697/26

Суддя: Корніюк А. П.

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 671/697/26

Провадження № 22-ц/820/2226/26

Хмельницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Корніюк А.П. (суддя – доповідач), Гринчука Р.С., Талалай О.І., секретар судового засідання Сурник І.О.

за участю відповідача ОСОБА_1

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу №671/697/26 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Волочиського районного суду Хмельницької області від 17 липня 2026 року (суддя Андрущенко О.Ю., повне судове рішення складено 17 липня 2026 року) у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюб.

Заслухавши доповідача, пояснення учасника справи, дослідивши доводи апеляційної скарги і матеріали справи, суд

встановив:

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_2 вказувала, що з 26 лютого 2013 року перебуває у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_1 , у якому народилося троє дітей: ІНФОРМАЦІЯ_1 – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 – ОСОБА_5 .

Позивачка зазначала, що через розбіжності у поглядах на життя та систематичний психологічний тиск зі сторони відповідача щодо позивачки та спільних дітей вона була змушена звернутися до поліції із заявою про вчинення домашнього насильства, а згодом шукати прихистку й допомоги в соціальних служб. І подальше збереження шлюбу суперечить її інтересам та інтересам дітей, оскільки поведінка відповідача є небезпечною, а відновлення сімейних відносин - неможливим.

А тому, ОСОБА_2 просила розірвати шлюб, укладений між нею та ОСОБА_1 .

Рішенням Волочиського районного суду Хмельницької області від 17 липня 2026 року позов задоволено. Шлюб, зареєстрований 26 лютого 2013 року Волочиським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Хмельницькому районі Хмельницькій області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, актовий запис № 27 між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 розірвано. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору в розмірі 1331 грн 20 коп.

Не погоджуючись із цим рішенням суду, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному прядку, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Так, відповідач вказує, що він послідовно заперечував проти розірвання шлюбу, наголошуючи на прагненні зберегти родину та усунути побутові й особисті непорозуміння. На його переконання, суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про надання строку для примирення та зупинення провадження у справі. ОСОБА_1 зазначає, що дізнався про наявність справи щодо розірвання шлюбу лише 15.05.2026, а правову допомогу для підготовки обґрунтованого клопотання зміг отримати лише наприкінці червня 2026 року. Крім того, через неявку позивачки в судове засідання 17.07.2026 суд був позбавлений можливості безпосередньо з`ясувати її актуальну позицію щодо остаточності наміру розірвати шлюб та перевірити наявність реальної можливості відновлення сімейних відносин.

Зважаючи на викладене, ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване рішення та відмовити в задоволені позову.

Відзив на апеляційну скаргу від позивачки до апеляційного суду не надходив.

Відповідач ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу з підстав у ній наведених.

Позивачка ОСОБА_2 до суду не з`явилася, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином. Надіслала до апеляційного суду заяву, в якій повідомила про неможливість прибути у судове засідання у зв`язку із сімейними обставинами та просила залишити оскаржуване судове рішення про розірвання шлюбу без змін.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно положень частин першої, другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення в повній мірі не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що 26 лютого 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_7 уклали шлюб, який був зареєстрований Волочиським ВРАЦС у Хмельницькому районі Хмельницькій області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, актовий запис № 27. Після державної реєстрації шлюбу позивачка змінила прізвище на ОСОБА_8 (а.с.4).

Під час спільного проживання у сторін народилися троє дітей: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 ; ОСОБА_4 01.05.2022 року народження, що підтверджується копією свідоцтва про народження серія НОМЕР_2 ; ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серія НОМЕР_3 (а.с. 8-10).

Відповідно до повідомлення ВП № 2 Хмельницького РУП ГУНП в Хмельницькій області, адресоване директору КНП «Центр надання соціальних послуг» Волочиської міської ради, слідує, що 27.01.2026 під час опрацювання повідомлення про вчинення домашнього насильства встановлено, що малолітні діти ОСОБА_8 (7 та 3,5 роки) залишились за місцем проживання з батьком ОСОБА_1 у ситуації, що становила реальну загрозу їхньому життю та здоров`ю. Малолітніх дітей було вилучено із загрозливого середовища та передано матері за місцем її перебування у спеціалізованому соціальному закладі (а.с.11).

Згідно рішення виконавчого комітету Волочиської міської ради від 06.02.2026 № 98 «Про взяття під соціальний супровід сім`ї ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка перебуває в складних життєвих обставинах» взято під соціальний супровід сім`ю Упалюків, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , в якій виховуються малолітні діти: ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.12).

З висновку, який є додатком до рішення виконавчого комітету Волочиської міської ради від 06.02.2026 № 98, вбачається, що зі слів дружини ОСОБА_2 , її чоловік ОСОБА_1 через свої релігійні переконання вчиняє психологічний тиск на дітей, забороняє відвідувати дошкільні та шкільні заклади, спілкуватися з однолітками, не забезпечує дітей харчуванням, медичним наглядом, лікуванням, не створює умов для отримання дітьми освіти. Також відомо, що в квартирі відсутнє електро та теплопостачання, санітарно-гігієнічні умови не відповідають нормам, у зв`язку з чим ОСОБА_2 написала заяву на перебування разом зі старшими дітьми та новонародженим сином у безпечному місті, а саме в с. Писарівка в «Будинку захисту життя» (а.с.12 зворот).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що шлюб між сторонами носить формальний характер, а наявність спільних дітей та бажання відповідача зберегти сім`ю при встановлених судом обставинах, не може бути достатнім для примушування іншого з подружжя перебувати надалі у шлюбі.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для розірвання шлюбу, виходячи із наступного.

Відповідно до статті 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Частинами третьою-четвертою статті 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.

Згідно з частиною другою статті 104, частиною третьою статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання, у т.ч. за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 СК України.

За змістом частини третьої статті 109 СК України передбачено, що суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.

Відповідно до частини першої статті 110, статті 112 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

У пункті 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11 від 21.12.2007 надано роз`яснення, що проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.

Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Встановивши намір позивачки щодо розірвання шлюбу: остання вважає, що шлюб між сторонами розпався, вона не бажає миритися з відповідачем і зберегти сім`ю та примирення між ними з часу звернення до суду із позовом до дати постановлення судового рішення не відбулося, суд першої інстанції правильно виходив з того, що не можна примусити ОСОБА_2 зберегти шлюб, оскільки шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, а примушування до шлюбу не допускається.

Аналіз наведених вище норм матеріального права та встановлених обставин справи, на думку колегії суддів, свідчать про те, що суд першої інстанції правильно вважав, що шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 носить формальний характер, їх спільне проживання однією сім`єю є неможливим та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для розірвання шлюбу.

Відхиляються доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції неправомірно відмовив в задоволенні клопотання про надання сторонам строку для примирення та зупинення провадження у справі, виходячи з наступного.

Так, статтею 111 СК України встановлено, що суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.

Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя, оскільки такі питання можуть вирішуватися виключно у процесі розгляду конкретної справи. Надання строку для примирення подружжя є виключно правом суду, а не його обов`язком.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15 січня 2020 року в справі № 200/952/18.

З огляду на зазначене, колегія суддів констатує, що надання подружжю строку для примирення та зупинення провадження у справі є правом суду, необхідність якого визначається у кожному окремому випадку індивідуально. І наявність наміру для примирення лише в одного подружжя без згоди на те іншого, не є правовою підставою для надання строку для примирення.

Враховуючи принцип рівноправності жінки та чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Однак, принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу, про що йдеться у статті 16 Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, у частині першій підпункту «с» - «однакові права і обов`язки під час шлюбу і після його розірвання».

Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер.

За таких обставин, примушування до перебування у шлюбі одного з подружжя, який проти цього заперечує, буде порушувати його законні права та інтереси і суперечити вимогам закону.

Отже, шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання права особи вимагати розірвання шлюбу.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що з моменту звернення позивачки до суду із позовом про розірвання шлюбу (квітень 2026 року), ухвалення судом першої інстанції рішення про розірвання шлюбу (липень 2026 року) та до моменту перегляду такого рішення апеляційним судом (жовтень 2026 року) у сторін було достатньо часу для примирення, яке так і не відбулося.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, фактично зводиться до переоцінки доказів, яким районним судом надана належна оцінка.

Ураховуючи наведені обставини, апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для задоволення позову не ґрунтуються на відповідних положеннях законодавства, рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Разом з цим, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про наявність законних підстав для стягнення із ОСОБА_1 на користь позивачки судового збору в сумі 1331,20 грн.

Відповідно до матеріалів справи, відповідач є особою з інвалідністю другої групи з 02.03.1998 довічно, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_4 (а.с. 78).

В силу пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.

Згідно з частиною шостою статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду в частині стягнутого судового збору з ОСОБА_1 слід скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про компенсацію позивачці за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України судового збору в розмірі 1331,20 грн.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382 – 384, 389, 390 ЦПК України, суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Волочиського районного суду Хмельницької області від 17 липня 2026 року в частині стягнутого судового збору з ОСОБА_1 скасувати та в цій частині ухвалити нове судове рішення.

Компенсувати ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_5 ; АДРЕСА_2 ) сплачений судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 1 331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн 20 коп за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

В решті рішення Волочиського районного суду Хмельницької області від 17 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 21 жовтня 2026 року.

Судді А.П. Корніюк

Р.С. Гринчук

О.І. Талалай

Оригінал: reyestr.court.gov.ua