Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №303/5141/25 — Закарпатський апеляційний суд

Справа № 303/5141/25

П О С Т А Н О В А

Іменем України

29 вересня 2026 року м. Ужгород

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Закарпатського апеляційного суду в складі:

головуючого-судді: Собослой Г.Г.,

суддів: Джуга С.Д., Мацунич М.В.,

з участю секретаря: Голубєвої Є.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представниця – адвокатка Лозінська Оксана Олександрівна, на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 січня 2026 року у справі № 303/5141/25 (Головуючий: Заболотний А.М.), -

В С Т А Н О В И Л А

У липні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_4 , про виселення, мотивуючи тим, що є власником будинку АДРЕСА_1 .

Позивачка ОСОБА_1 зазначає, що вона є матір`ю відповідача ОСОБА_3 , яка після укладення шлюбу вселила будинку свого чоловіка, відповідача ОСОБА_2 .

У період шлюбу ОСОБА_3 народила трьох дітей ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які також були вселені в будинок. За домовленістю сторін відповідачі проживали у прибудові літ. «А’’» та користувались наступними господарськими будівлями та спорудами: прим. № І підвал площею 9,9 кв. м.; літ «Е» - сарай; літ. «е»- сарай; літ. «Є» - вбиральня. Позивач ОСОБА_1 та третя особа ОСОБА_4 проживали у житловому будинку літ. «А» та користувались наступними господарськими будівлями та спорудами: літ. «Б» - сарай; літ. «б» - навіс; літ. «В» - сарай; літ. «Г» - сарай; літ. «Д» - сарай; літ. «Ж» - вбиральня. Приміщення літ. «А’» прим. №1 – котельня площею 10,8 кв. м.; № 1,2 – споруди були у загальному користуванні з відповідачами.

Із 2016 року позивач та відповідачі перестали проживати однією сім`єю, сумісне господарство з того часу не ведуть, а тому між ними стали виникати конфліктні ситуації стосовно сплати комунальних платежів. Також між ними виникли суперечки щодо порядку користування будинком. Домовитись між собою в позасудовому порядку сторони не змогли. Позивач неодноразово зверталась до поліції про те, що відповідачі створюють їй перешкоди у користуванні її будинком. При цьому агресивна поведінка та погрози насильства з боку відповідачів відбуваються систематично. Позивач, як власник майна, скористалася своїм правом та подала заяву про зняття відповідачів із зареєстрованого місця проживання. Відтак, юридичні підстави для проживання відповідачів у її будинку відсутні. Крім того, з метою урегулювання спірної ситуації позивач зверталася до суду з позовною заявою про визначення порядку користування будинком. Однак рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області (справа №303/2128/23) у задоволенні позову було відмовлено.

Посилаючись на вказані обставини позивачка вважає, що зазначені в сукупності підстави змусили її звернутися до суду з позовом про виселення відповідачів.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 20 січня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись із даним рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 в інтересах якої діє представник – адвоката Лозинська О.О. подала апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування рішення. Як таке що постановлене з порушенням норм процесуального та матеріального права, оскільки підстав передбачених чинним законодавством для відмови у позові відсутні, так як неповнолітні діти набувають права на користування житлом лише, у разі набуття такого права їхніми батьками або законними представниками, а у разі втрати цього права батьками або законними представниками правові наслідки поширюються і на неповнолітніх дітей. Відповідачі проживають у будинку з 2023 року без реєстрації, самовільно зайняли всі житлові кімнати у будинку, закрили доступ до приміщень, вільного доступу у позивача до кімнат не має.

Заслухавши пояснення представника ОСОБА_1 в інтересах якого діє адвокат – Лозинська О.О.. яка підтримала доводи, викладені в апеляційній скарзі представника ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - адвоката Стегура Н.Р., яка просить рішення суду залишити без змін, перевіривши матеріали справи, судова колегія приходить до наступного висновку.

Встановлено, що відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав № 330997984, сформованого 03.05.2023 року, будинок АДРЕСА_1 належить позивачу ОСОБА_1 на праві приватної власності.

Станом на 01.04.2023 року у будинку за адресою АДРЕСА_1 , були зареєстровані, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та їхня малолітня дочка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , які на підставі звернення позивача ОСОБА_1 у квітні 2023 року були зняті із зареєстрованого місця проживання за вказаною адресою.

Не заперечується сторонами що на час розгляду цього спору у будинку за адресою АДРЕСА_1 , крім відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , у будинку разом з ними також проживає їхня малолітня дочка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Статтею 41 Конституції України встановлено що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальності, творчості діяльності. Право приватної власності набувається в порядку визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдати шкоди правам, свободам і гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до ч 1 ст. 156 ЖК України члени сім`ї власника житлового будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатися у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюються згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Розглядаючи спір «Кривіцька та Кривіцький проти України» (№8863/06) ЄСПЛ у рішенні від 02 грудня 2010 року установив порушення статті 8 Конвенції, зазначивши, що в процесі прийняття рішення щодо права заявників на житло останні були позбавлені процесуальних гарантій. Установлено порушення національними судами прав заявників на житло, оскільки суду не надали адекватного обґрунтування для відхилення аргументів заявників стосовно застосування відповідного законодавства та не здійснили оцінку виселення в контексті пропорційності застосування такого заходу.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користування майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Згідно з установленою практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потреби збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересам, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом із легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересам особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на мано (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 22 жовтня 2011 року (заява №29979), «Кривецький проти України» від 16 лютого 2017 року (заява №43768/07).

Таким чином, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та право на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначеному пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Усталеним є підхід в застосуванні ст. 19 СК України, який полягає у тому, що при розгляді судом спорів щодо виселення дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою, а отже, цей спір стосується і цивільних прав не тільки відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а й їхньої малолітньої дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка участі в розгляді справи не приймає.

Позивач не пред`явила позовні вимоги до ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , клопотання про залучення її до участі у справі як співвідповідача не заявляла і в позові слід відмовити з підстав їх пред`явлення за неналежного складу відповідачів.

Рішення суду є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування немає.

Доводи апеляційної скарги, судова колегія до уваги не приймає, так як вони не ґрунтуються на вимогах закону та фактичних обставинах справи і не спростовують висновки суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 374,375,381-384 ЦПК України, судова колегія

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представниця – адвокатка Лозінська Оксана Олександрівна, залишити без задоволення.

Рішення Мукачівського міськрайонного суду від 20 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 09 жовтня 2026 року.

Головуючий: (підпис)

Судді: (підписи)

Згідно з оригіналом: Г.Г.СОБОСЛОЙ