Суд: Третій апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: забезпечення права особи на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів
Дата: 22 вересня 2026 р.
Справа: №215/5386/26
Суддя: Дурасова Ю.В.
ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
і м е н е м У к р а ї н и
23 вересня 2026 рокум. Дніпросправа № 215/5386/26
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Дурасової Ю.В. (доповідач),
суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Тернівського районного суду міста Кривого Рогу від 09.06.2026 року (головуючий суддя Данилевський М.А..)
в адміністративній справі № 215/5386/25 за позовом ОСОБА_1 до відповідача Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги №1» Криворізької міської ради в особі директора Косяк Наталії Володимирівни про встановлення наявності компетенції (повноважень), визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
Позивачка, ОСОБА_1 , 08 червня 2026 року звернулася до Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області з позовом до відповідача Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги №1» Криворізької міської ради в особі директора Косяк Наталії Володимирівни, просила:
встановити наявність компетенції/повноважень Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги №1» Криворізької міської ради в особі директора Косяк Наталії Володимирівни розглядати заяву від 18.03.2026 року вх54, де присутня вимога службової перевірки дій її керівника і створювати штучні перешкоди правовій позиції статті 7 ЗУ «Про звернення громадян» та визнати такі перешкоди протиправною бездіяльністю, а таку процедуру протиправною діяльністю та зобов`язати звернутися до власника Криворізької міської ради.
Ухвалою Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 червня 2026 року, відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до відповідача Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги №1» Криворізької міської ради в особі директора Косяк Наталії Володимирівни про встановлення наявності компетенції (повноважень), визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Свою позицію суд першої інстанції обґрунтував тим, що позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Не погодившись з ухвалою суду про відмову у відкритті провадження, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та позов направити до суду за територіальною підсудністю. Зазначає, що суд першої інстанції проігнорував п. 5 ч. 2 ст. 245 КАС України, відповідно до якого на суд покладено повноваження встановлення наявності компетенції відповідача, залишивши поза увагою право надане п. 4, 5 ч. 1 ст. 5 КАС України
Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції ухвали від 09.06.2026 року, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм процесуального законодавства, що регулюють дані правовідносини.
Згідно зі ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових та службових осіб.
Частиною 2 ст. 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
У відповідності до вимог п. 4 ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що подаючи позов, позивачка просила:
встановити наявність компетенції/повноважень Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги №1» Криворізької міської ради в особі директора Косяк Наталії Володимирівни розглядати заяву від 18.03.2026 року вх54, де присутня вимога службової перевірки дій її керівника і створювати штучні перешкоди правовій позиції статті 7 ЗУ «Про звернення громадян» та визнати такі перешкоди протиправною бездіяльністю, а таку процедуру протиправною діяльністю та зобов`язати звернутися до власника Криворізької міської ради.
Суд першої інстанції, вирішуючи питання чи належить розглядати даний спір за правилами адміністративного судочинства, дійшов висновку, що вказаний спір не належить розгляду в порядку КАС України, тому відмовив у відкритті адміністративного провадження за даним позовом.
Надаючи оцінку зазначеним правовідносинам та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів апеляційної інстанції виходить з наступного.
За приписами ч.1, ч.2 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача – суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно п.7 ч.1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, зокрема, на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення, та інші окремо визначені спори.
Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад, оскільки участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий, однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції, так як необхідно з`ясовувати, у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що в постанові Верховного Суду від 5.07.2019 року у справі №802/833/17-а сформовано висновок, відповідно до якого, компетенція - це сукупність повноважень, прав та обов`язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов`язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань. Компетенцію державного органу чи посадової особи становлять їхні повноваження, визначені законом. Внаслідок різного тлумачення законодавства компетенція суб`єктів владних повноважень може перетинатися, внаслідок чого виникає компетенційний спір. Завданням суду у компетенційних спорах, з урахуванням загального завдання адміністративного судочинства, є розв`язання законодавчої колізії, а також усунення наслідків дублювання повноважень.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.03.2019 року у справі №820/3713/17 звернула увагу, що компетенційними є спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління (публічної адміністрації), у тому числі делегованих повноважень. Особливістю таких спорів є те, що сторонами у них - як позивачем, так і відповідачем - є суб`єкти владних повноважень.
Тобто позивачем у компетенційних спорах є суб`єкт владних повноважень, якщо він вважає, що інший суб`єкт владних повноважень - відповідач своїм рішенням або діями втрутився у його компетенцію або що прийняття такого рішення чи вчинення дій є його прерогативою.
Аналогічна позиція викладена також у постановах Верховного Суду від 14.03.2018 року у справі № 800/566/17, від 10.07.2018 року у справі № 825/1808/17, від 5.07.2019 року у справі №802/833/17-а, від 18.03.2020 у справі № 461/10234/15-а, від 26.05.2020 у справі №808/4327/15, від 18.11.2021 у справі №280/9295/20.
Згідно із ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, позивачем у компетенційних спорах є суб`єкт владних повноважень.
Водночас, матеріалами справи підтверджується, що позивачем у даній справі є фізична особа.
Позивачка у цій справі просить встановити наявність компетенції (повноважень) у відповідача, у тому числі делегованих повноважень та, як наслідок, зобов`язати його вчинити певні дії.
В той же час, з урахуванням вищенаведених правових висновків Верховного Суду, наявні підстави для висновку, що оскільки позивачка у цій справі не є суб`єктом владних повноважень у розумінні п.7 ч.1 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України, тому вона не наділена адміністративною процесуальною дієздатністю на пред`явлення позову щодо встановлення компетенції (повноважень) відповідача (суб`єкта владних повноважень).
Отже, спір між позивачкою (фізичною особою) та відповідачем (суб`єктом владних повноважень) про встановлення наявності компетенції (повноважень) у відповідача не є компетенційним, тому можливість його вирішення адміністративним судом Кодексом адміністративного судочинства України не передбачена.
При цьому, відмовляючи у відкритті провадження у даній справі, апеляційний адміністративний суд виходить із того, що розгляд цього спору про встановлення наявності компетенції (повноважень) у відповідача з урахуванням його предмету і суб`єктивного складу перебуває поза межами не лише юрисдикції адміністративних судів, а й не належить до юрисдикції жодного іншого суду.
Відповідна наведена правова позиція узгоджується із позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 року у справі №820/3713/17 та у постанові Верховного Суду від 18.11.2021р. у справі №280/9295/20.
Згідно ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Також, слід врахувати, що відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р. кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2016р. у справі “Сокуренко і Стригун проти України” (заяви №29458/04, №29465/04) зазначено, що відповідно до прецидентної практики Суду термін “встановленим законом” у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, “що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом [див. рішення у справі “Занд проти Австрії” (Zand v.Austria), заява №7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. (…) фраза “встановленого законом” поширюється не лише на правову основу самого існування “суду”, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом “встановленим законом”, національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Отже, поняття “суду, встановленого законом” зводиться не лише до правової основи самого існування “суду”, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
При цьому, з урахуванням висновків Верховного Суду, які викладені у вищенаведених постановах, суд зазначає, що поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду, а тому зазначені вище вимоги не можуть бути вирішені в суді жодної юрисдикції.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо, позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у даній адміністративній справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правове обґрунтування, покладене в основу ухвали суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування.
Керуючись статтями 241-245, 311, 312, 316, 321, 322, 327, 328, 329 КАС України, суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.06.2026 року – залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття 09.06.2026 та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів в порядку та строки передбачені ст. 328, 329 КАС України з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом 30-ти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Головуючий - суддя Ю.В. Дурасова
суддя Л.А. Божко
суддя О.М. Лукманова
Оригінал: reyestr.court.gov.ua