Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №160/28918/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

Суд: Третій апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: проходження служби, з них

Дата: 19 жовтня 2026 р.

Справа: №160/28918/25

Суддя: Добродняк І.Ю.

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

20 жовтня 2026 рокум. Дніпросправа № 160/28918/25

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Добродняк І.Ю. (доповідач),

суддів: Семененка Я.В., Суховарова А.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2026 року у справі №160/28918/25

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі грошового забезпечення та індексації ОСОБА_1 за період з 01.09.2024 по 15.07.2025 включно;

- стягнути з Військової частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення та індексацію за період з 01.09.2024 по 15.07.2025 у сумі 261 495,93 грн., включно із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у застосуванні у період з 01.12.2023 по 15.07.2025 розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, при нарахуванні ОСОБА_1 , грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, інших надбавок і доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку з проходженням служби, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023, 01.01.2024 та 01.01.2025, відповідно;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період із 01.12.2023 по 15.07.2025 грошове забезпечення, допомогу на оздоровлення, інших надбавок і доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку з проходженням служби, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023, 01.01.2024 та 01.01.2025, відповідно, з урахуванням раніше виплачених сум.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю та необґрунтованістю невиплати йому грошового забезпечення за період безперервного перебування на лікуванні в лікарняних закладах понад 4 місяці з 01.09.2024 по 15.07.2025, посилаючись на положення ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», які передбачають виплату грошового забезпечення протягом усього періоду лікування. Крім того, позивач зазначав, що у період з 01.12.2023 по 15.07.2025 позивачу виплачувався посадовий оклад, оклад за військовим званням, інші щомісячні види грошового забезпечення та низка вищезазначених одноразових виплат, які обраховано виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018, замість необхідного прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року. Допущені відповідачем протиправні дії щодо невиплати належного йому грошового забезпечення слугували підставою для звернення до суду із цим позовом.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2026 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати сум грошового забезпечення у належному розмірі на користь ОСОБА_1 за період з 01.09.2024 по 12.01.2025 включно.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.09.2024 по 12.01.2025 включно, з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 01.12.2023 по 15.07.2025 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: виплачених за вказаний період: одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок за період з 01.12.2023 по 15.07.2025 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: виплачених за вказаний період: одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні інших позовних вимог – відмовлено.

Суд першої інстанції, застосовуючи положення Порядку №260, виходив з того, що виплата грошового забезпечення після чотирьох місяців лікування та перебування у відпустці за станом здоров`я можуть бути продовжені за наявності висновку лікарняного закладу (військово-лікарської комісії) про потребу в лікуванні та рішення командира військової частини про продовження виплати.

За встановлених у справі обставин з огляду на відсутність висновків ВЛК (ЛЛК) саме після 12.01.2025, оформлених у формі свідоцтва, довідки, протоколу тощо, які б свідчили про потребу продовження терміну лікування після спливу чотирьох місячного терміну або рішення командира Військової частини про продовження перебування в лікарняних закладах, суд дійшов висновку про правомірність дій військової частини щодо невиплати позивачу грошового забезпечення з 12.01.2025 по 15.07.2025 у період стаціонарного лікування, відтак, суд зазначив, що грошове забезпечення позивача підлягає нарахуванню та виплаті за період з 01.09.2024 по 12.01.2025 включно.

При цьому суд вказав, що часткове задоволення позовних вимог позивача шляхом стягнення з Військової частини на користь позивача грошового забезпечення та індексації за період з 01.09.2024 по 12.01.2025 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44, буде втручанням в дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень та прийняттям рішення замість нього, що не входить до компетенції суду.

Щодо питання, який саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб має бути взятий для розрахунку грошового забезпечення позивача, суд, враховуючи постанову Великої Палати Верховного суду від 09.06.2022 у справі №520/2098/19, зазначив, що з 29.01.2020 підлягають застосуванню положення пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 у первісній редакції, котрі визначали розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року. Суд дійшов висновку, що відповідачем вчинено протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати позивачу в період з 01.12.2023 по 15.07.2025 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: виплачених за вказаний період: одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Стосовно прийнятої Кабінетом Міністрів України Постанови від 12.05.2023 №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704», суд зауважив, що 14.03.2025 рішенням Київського окружного адміністративного суду по справі №320/29450/24, зокрема, визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». 18.06.2025 постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №320/29450/24 рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24 залишено без змін.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Скаржник вказує, що у позивача виникло право на виплату йому повної суми грошового забезпечення за період з 01.09.2024 по 12.01.2025 у зв`язку з перебування на лікуванні у зв`язку з хворобою, так як 12.01.2025 закінчився 4 місячний період безперервного лікування (почалося безперервне лікування 12.09.2024, коли позивач вибув у відпустку за станом здоров`я). відповідач зазначає, що відповідну доплату позивачу здійснено, що свідчить про відсутність протиправної бездіяльності з боку військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати грошового забезпечення за вказаний вище період.

Стосовно перерахунку грошового забезпечення відповідач посилається на те, що з прийняттям постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі № 826/6453/18, яка набрала законної сили 29.01.2020, була відновлена дія пункту 4 постанови КМУ №704 у його первісній редакції (передбачає визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт). Водночас, пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № № 1774-VIII, який набрав чинності 01 січня 2017 року, встановлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Відповідач зазначає, під час розв`язання правової колізії між нормами п. 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ та п. 4 Постанови КМУ №704, у редакції до внесення змін Постановою КМУ № 103 перевагу належить віддати положенням закону, як акту права вищої юридичної сили.

Відповідач посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 11 грудня 2019 року у зразковій справі №240/4946/18, щодо застосування норм права, а саме: пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», що після набрання чинності цим Законом положення нормативно-правових актів щодо обчислення виплат у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають.

Також відповідач посилається на висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 11.02.2021 у справі №200/3757/20-а та у справі №240/11952/19 щодо застосування положень пункту 4 Постанови КМУ № 704, у редакції до внесення змін Постановою КМУ № 103 та пункту 3 розділу ІІ Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ, які полягають у тому, що згідно з Постановою №704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб,визначений законом на 1 січня 2018 року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.

Таким чином, відповідач вважає, що оскільки норма пункту 3 розділу ІІ Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VІІІ не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за положення пункту 4 Постанови №704, у редакції до внесення змін Постановою № 103, а також додатків 1, 12, 13, 14 Постанови №704, правові підстави для обчислення розміру посадового окладу, окладу за військове звання, процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, визначених шляхом множення 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704, відсутні.

Окрім того, відповідач зазначає, що постанова Кабінету Міністрів України № 481, якою внесені зміни до пункту 4 Постанови № 704, не дозволяє з 20.05.2023 застосовувати попередню редакцію пункту 4 Постанови №704, як на тому наполягає позивач.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін як законне та обґрунтоване.

Адміністративна справа розглянута апеляційним судом відповідно до ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Визначаючи межі апеляційного перегляду справи, суд апеляційної інстанції виходить з того, що рішення суду першої інстанції оскаржено відповідачем в частині задоволених позовних вимог, у зв`язку з чим судом апеляційної інстанції надається оцінка рішенню суду на предмет його законності та обґрунтованості в цій же частині.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивач ОСОБА_1 згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30.12.2023 №375 з 30 грудня 2023 року зарахований до списків особового складу військової частини та на грошове забезпечення при військовій частині НОМЕР_1 .

20.06.2024 позивача госпіталізовано до КНП «Київська міська клінічна лікарня №7».

01.07.2024 року наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №187 позивача зараховано у розпорядження командира, у зв`язку з перебуванням на довготривалому лікуванні.

Відповідно до довідки позаштатної ВЛК від 07.08.2024 №196 позивач вибув з військової частини НОМЕР_1 у відпустку за станом здоров`я терміном на 30 діб з 09 серпня 2024 року по 07 вересня 2024 року.

08.09.2024 позивач прибув до військової частини НОМЕР_1 .

Довідкою ВЛК від 12.09.2024 року за №542 позивачу надано відпустку для лікування у зв`язку з хворобою на 30 діб, що підтверджується наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 12.09.2024 №262.

07.10.2024 позивача госпіталізовано до КНП «Київська міська клінічна лікарня №18» Київської міської державної адміністрації, де останній перебував на стаціонарному лікуванні до 15.10.2024.

16.10.2024 позивач вибув у відпустку за станом здоров`я на підставі висновку ВЛК від 14.10.2024 за №58.

Також судом встановлено, що з 12.11.2024 по 06.03.2025 позивач перебував на стаціонарному лікуванні в КНП СОР ОКСЛ м. Ромни; з 11.03.2025 по 01.05.2025 - на стаціонарному лікуванні в КНП СУМСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ РАДИ «ОБЛАСНА КЛІНІЧНА СПЕЦІАЛІЗОВАНА ЛІКАРНЯ»; з 04.04.2025 по 09.05.2025 - в КНП «Київська міська клінічна лікарня №7.

З 10.05.2025 по 08.06.2025 позивач звільнений у відпустку за станом здоров`я, на підставі виданого відпускного квитка №1876 від 10.05.2025 терміном на 30 днів.

Позивач, вважаючи, що військова частина безпідставно не нарахувала та не здійснила йому виплату грошового забезпечення у належному розмірі з 01.09.2024 по 15.07.2025 за час стаціонарного лікування, а також у період з 01.12.2023 по 15.07.2025 неправильно визначила розмір грошового забезпечення, звернувся до суду за захистом порушених прав.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів поданої апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Стосовно задоволених позовних вимог щодо виплати грошового забезпечення за період з 01.09.2024 по 12.01.2025 суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII від 20.12.1991 відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до ч.1 - 4 статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять:

посадовий оклад, оклад за військовим званням;

щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Відповідно до ч.9 ст.9 Закону № 2011-XII за військовослужбовцями, виведеними у розпорядження командира (начальника) військової частини у зв`язку з потребою у тривалому лікуванні, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення протягом усього строку безперервного перебування на лікуванні в закладах охорони здоров`я, зокрема іноземних держав, та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою або відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва), встановленого абзацом першим пункту 11 статті 10-1 цього Закону.

В свою чергу, відповідно до п. 11 ст. 10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцю на підставі висновку військово-лікарської комісії надається відпустка для лікування у зв`язку з хворобою або відпустка для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої відпустки визначається характером захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва). Відпустка надається без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Загальний час безперервного перебування військовослужбовця в закладах охорони здоров`я та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення не може перевищувати 12 місяців поспіль. Огляд військово-лікарською комісією для вирішення питання про потребу у тривалому лікуванні проводиться не пізніше ніж через чотири місяці від початку лікування. Якщо відповідно до медичних документів закладу охорони здоров`я іноземної держави, до якого військовослужбовця направлено в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, хвороба або поранення (контузія, травма або каліцтво) військовослужбовця перешкоджає йому прибути до військово-лікарської комісії для проведення огляду з метою визначення потреби у тривалому лікуванні, такий огляд проводиться дистанційно в порядку, встановленому Міністерством оборони України. Висновок військово-лікарської комісії про потребу у тривалому лікуванні є підставою для продовження часу перебування військовослужбовця в закладах охорони здоров`я та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення на строк, визначений у такому висновку.

Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності з 01.03.2018.

Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

На виконання Постанови № 704 наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197, затверджений Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України.

Відповідно до пункту 9 розділу I Порядку № 260 в редакції на час виникнення спірних відносин виплата грошового забезпечення за останніми займаними посадами зберігається за час відряджень, а також надання оплачуваних відповідно до чинного законодавства України відпусток.

Грошове забезпечення за останніми займаними посадами виплачується за період звільнення від виконання службових обов`язків у зв`язку з хворобою та перебуванням на лікуванні в лікарняних закладах та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою (відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва)) (далі - відпустка для лікування у зв`язку з хворобою), але не більше чотирьох місяців із дня вибуття з військової частини (крім випадків, передбачених чинним законодавством України, більш тривалих строків перебування на лікуванні).

Грошове забезпечення після чотирьох місяців безперервного перебування на лікуванні в лікарняних закладах виплачується на підставі висновку військово-лікарської комісії, рішення командира військової частини про продовження перебування в лікарняних закладах та відповідно до вимог чинного законодавства.

Згідно правил в п.15 Порядку № 260 грошове забезпечення не виплачується, зокрема, за час перебування на лікуванні в лікарняних закладах понад встановлені чинним законодавством строки.

Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.

Відповідно до п.1 розділу XXVIII Порядку № 260 грошове забезпечення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), зарахованим у розпорядження відповідних командирів або звільненим від посад, виплачується в розмірі грошового забезпечення, яке військовослужбовці отримували за займаними посадами до зарахування в розпорядження, але не більше ніж два місяці.

Час перебування військовослужбовця на лікуванні, у відпустці, тимчасового виконання обов`язків (але не більше ніж два місяці) за вакантною посадою, перебування під вартою (цілодобовим домашнім арештом) виключається із загального періоду перебування в розпорядженні.

За наведеного правового регулювання суд першої інстанції, врахувавши висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у постановах від 19.06.2025 у справі № 480/9155/23 та від 13.10.2025 у справі № 160/20252/23, правильно вказав, що виплата грошового забезпечення після чотирьох місяців лікування та перебування у відпустці за станом здоров`я може бути продовжена за наявності висновку лікарняного закладу (військово-лікарської комісії) про потребу в лікуванні та рішення командира військової частини про продовження виплати.

Встановлені у справі обставини свідчать, що з 20.06.2024 до 08.09.2024 позивач перебував на стаціонарному лікуванні.

Довідкою ВЛК від 12 вересня 2024 року №542 позивачу надано відпустку для лікування у зв`язку з хворобою на 30 діб, що підтверджується наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 12.09.2024 №262.

07.10.2024, під час відпустки для лікування у зв`язку з хворобою позивача було госпіталізовано до КНП «Київська міська клінічна лікарня №18» Київської міської державної адміністрації, де позивач перебував на стаціонарному лікуванні до 15.10.2024.

16.10.2024 позивач вибув у відпустку за станом здоров`я на підставі висновку ВЛК від 14.10.2024 №58.

Таким чином, з моменту, коли позивач вибув у відпустку за станом здоров`я - 12.09.2024, чотирьох місячний період його безперервного лікування закінчився 12.01.2025.

При цьому, як правильно з`ясував суд першої інстанції і це не спростовується сторонами, після 12.01.2025 відсутні відповідні документи (висновки ВЛК), які б свідчили про потребу продовження терміну лікування, та рішення командира Військової частини про продовження виплати.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції про наявне у позивача право на виплату йому повної суми грошового забезпечення за період з 01.09.2024 по 12.01.2025 (часу перебування на лікуванні у зв`язку з хворобою).

Стосовно позовних вимог про перерахунок грошового забезпечення позивача із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023, 01.01.2024 та 01.01.2025, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.

Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Також додатки 1, 12, 13, 14 до постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №103, яка набрала чинності 24 лютого 2018 року і якою внесені зміни до Постанови №704, зокрема, пункт 4 викладено в новій редакції - «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14» (пункт 6 Постанови №103).

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким були внесені зміни до пункту 4 Постанови №704. Тобто відновлено первинну редакцію пункту 4 Постанови №704 щодо визначення розрахункової величини для визначення посадових окладів з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.

З огляду на це, з 29 січня 2020 року (дати набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18) положення пункту 4 Постанови №704 застосовуються у редакції до 24 лютого 2018 року, тобто у редакції, яка була чинна до набрання законної сили Постановою №103.

Таким чином, через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого відповідними Законами України про Державний бюджет України на 1 січня календарного року, у осіб з числа військовослужбовців виникло право на перерахунок грошового забезпечення з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 Постанови №704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Прожитковий мінімум для працездатних осіб щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

При цьому, згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).

Відтак, зазначення у пункті 4 Постанови № 704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом № 2262-ХІІ.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції наголошує, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

Враховуючи правові висновки Верховного Суду щодо застосування пункту 4 Постанови №704, викладені у постановах від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21, від 12 вересня 2022 року у справі №500/1813/21, від 19 жовтня 2022 року у справі №400/6214/21, та в подальшому підтримані у постановах Верховного Суду від 23 травня 2023 року у справі №380/22021/21 та від 18 січня 2024 року у справі №240/1387/21, суд апеляційної інстанції зазначає, що з 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону України про Державний бюджет України із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.

Також Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19).

Стосовно прийнятої постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704», суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Вказаною постановою Кабінету Міністрів України № 481, яка набрала чинності 20.05.2023, вирішено:

1. Скасувати підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених Постановою № 103;

2. Внести зміни до п.4 Постанови КМУ №704, виклавши абзац перший в такій редакції: Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14;

3. Установити, що видатки, пов`язані з виконанням пункту 2 цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, передбачених у державному бюджеті на відповідний рік для утримання відповідних державних органів.

Суд апеляційної інстанції враховує, що рішеннями Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 та від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 підтверджена конституційність повноважень Кабінету Міністрів України щодо реалізації політики у сфері соціального захисту, в тому числі регулювання порядку та розмірів соціальних виплат і допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави.

У пункті 3 резолютивної частини Рішення від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 Конституційний Суд України вказав, що в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 95, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України та пункту 2 частини першої статті 9 КАС України в системному зв`язку з положеннями статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 117 Конституції України треба розуміти так, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції.

Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22 та від 11 вересня 2024 року у справі № 554/154/22, наголошувала на тому, що Суд не може перебирати на себе правотворчі функції законодавчої та виконавчої влади. Порушення такого підходу та, відповідно, ігнорування принципу законності: суперечить, щонайменше, принципам правової визначеності, легітимних очікувань та належного урядування як базовим складовим правовладдя (верховенства права); дискримінує іншу сторону правовідносин; означає, що суд може надати дозвіл будь-кому та будь-коли діяти за межами закону (який містить заборони) або за межами наданих законом прав (повноважень); іде в розріз з принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, а також порушує систему стримувань і противаг (суд втручається в компетенцію суб`єктів нормотворення та може ігнорувати їх волю).

Отже, з 20.05.2023 у зв`язку із внесенням Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 та Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 грн та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14, а не виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Тобто, з 20 травня 2023 року Кабінет Міністрів України замість розрахункової величини «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року» запровадив сталу розрахункову величину для посадового окладу та окладу за військове звання - 1762,00 грн.

Водночас рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі № 320/29450/24 визнано дії Кабінету Міністрів України при прийнятті Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 неправомірними. Визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». В іншій частині задоволення позовних вимог відмовлено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 залишено без змін рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі № 320/29450/24.

Однак, після ухвалення судом першої інстанції рішення у справі, що розглядається, Верховний Суд у постанові від 16.07.2026 у справі № 320/29450/24 рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 скасував.

Верховний Суд прийняв нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог до Кабінету Міністрів України про визнання дій неправомірними та зобов`язання скасувати пункт 2 Постанови № 481 про внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» відмовив.

У вказаній постанові колегія суддів Верховного Суду наголосила, що під час касаційного перегляду рішень судів попередніх інстанцій Верховний Суд не встановив законних підстав, які б свідчили про протиправність дій Кабінету Міністрів України під час прийняття спірної Постанови № 481, оскільки Уряд має право встановлювати розмір грошового забезпечення військовослужбовцям (зокрема, базової величини), що прямо регламентовано Законом № 2011-XII.

Суд апеляційної інстанції відповідно до ч.5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України враховує зазначений правовий висновок Верховного Суду при застосуванні норм матеріального права у цій справі. А також зазначає, що скасоване судове рішення не породжує будь-яких правових наслідків з моменту його ухвалення, крім тих, що пов`язані з його скасуванням.

Таким чином, з 20.05.2023 обрахунок грошового забезпечення військовослужбовців змінено та, відповідно, не є залежним від розміру прожиткового мінімуму, встановленого Законом, оскільки визначено, що розмір посадового окладу, окладу за військовими (спеціальними) званнями, обраховується виходячи з розміру 1762,00 грн.

Отже, вказані вище положення постанови Кабінету Міністрів № 481 не є такими, що суперечать правовим актам вищої юридичної сили, зокрема Законам України про Державний бюджет, згідно із якими встановлюється прожитковий мінімум як базовий державний стандарт на відповідний рік, тому підлягають застосуванню під час вирішення спору, що розглядається в межах цієї справи.

За такого правового регулювання, враховуючи, що після набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481 інших рішень про зміну складових або розмірів грошового забезпечення військовослужбовців Урядом не приймались, суд апеляційної інстанції вважає правомірним визначення грошового забезпечення з розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями, виходячи з розміру 1762,00 грн., тому підстави для задоволення позовних вимог щодо перерахунку грошового забезпечення позивача за визначений ним період відсутні.

Підсумовуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції в цій частині позовних вимог ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, що є підставою для його скасування.

Керуючись ст. 311, 315, 317, 321, 322, 327, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2026 року у справі № 160/28918/25 – скасувати в частині задоволення позовних вимог про визнання бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 протиправною та зобов`язання здійснити ОСОБА_1 перерахунок за період з 01.12.2023 по 15.07.2025 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.

Ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2026 року у справі № 160/28918/25 – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили відповідно до ст.325 КАС України, може бути оскаржена до касаційного суду у випадках та строки, встановлені ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий - суддя І.Ю. Добродняк

суддя Я.В. Семененко

суддя А.В. Суховаров

Оригінал: reyestr.court.gov.ua