Постанова від 20 жовтня 2026 р. у справі №638/10106/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2026 р.Справа № 638/10106/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Спаскіна О.А.,

Суддів: Любчич Л.В. , Присяжнюк О.В. ,

за участю секретаря судового засідання Нерубацької А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Харкова від 07.09.2026, головуючий суддя І інстанції: Хайкін В.М., пр. Перемоги, 52в, м. Харків, Харківська, 61202, по справі №638/10106/25

за позовом ОСОБА_1

до ІНФОРМАЦІЯ_1

про скасування постанови про адміністративне правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м.Харкова з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якій просив суд скасувати постанову ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №155 від 20 травня 2025 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу у сумі 1500 НМДГ, а саме 25500,00 грн. за частиною 3 статті 210-1 КУпАП та закрити справу про адміністративне правопорушення.

Рішенням Шевченківського районного суду м.Харкова від 07.09.2026 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м.Харкова від 07.09.2026 та прийняти постанову, якою задовольнити позов у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що дата початку проходження ВЛК, вказана в направленні №3536477 і дата на яку треба з`явитися для проходження ВЛК, вказана в повстці № 3536898, не співпадають. Також зазначає, що розгляд справи проведено за відсутності особи, яка притягається до відповідальності, та за відсутності відомостей про її належне повідомлення про дату, час і місце розгляду справи, наслідком чого є позбавлення особи прав, передбачених Конституцією України та КУпАП, зокрема, бути присутнім під час розгляду справи, надавати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, мати професійну правову допомогу. Разом з тим, розгляд та складання Постанови №155 20 травня відбувся нібито о 16: 00 годині 20 травня 2025 року, але мого клієнта вже в цей час не було у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_4 за адресою: АДРЕСА_1 (копія перепустки, яка це підтверджує, є в матеріалах справи, але вона судом не досліджена і їй не надано оцінку). В графі протоколу заяви, клопотання заздалегідь було проставлено в друкованому вигляді: не заявлено. Хоча клієнтом заявлялося клопотання про потребу в правовій допомозі шляхом допуску адвоката. Після доставлення позивача працівниками УПП ДПП в Харківській області до ІНФОРМАЦІЯ_4 позивач залишився без всілякої правової допомоги так, як працівники відповідача адвоката не пустили до приміщення посилаючись на те, що адвокатам на територію ІНФОРМАЦІЯ_4 прохід заборонено.

Відзив на апеляційну скаргу від відповідача не надходив. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до вимог ст. 308 КАС України та керуючись ст. 229 КАС України.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що керівником ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 видано повістку №3536898 на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з необхідністю з`явитись до ІНФОРМАЦІЯ_4 за адресою: АДРЕСА_1 24.05.2025 року о 09:00 год. для проходження медичного огляду.

Разом з тим, сторонами не заперечується обставини того, що вранці 20.05.2025 після складання адміністративного протоколу про порушення правил дорожнього рух працівниками УПП ДПП в Харківській області на вул. Свободи в м. Харкові за порушення правил дорожнього руху ОСОБА_1 було перевірено по базі чи знаходиться останній у розшуку. Виявилось, що позивач є в розшуку, у зв`язку з порушенням правил мобілізації по статті 22 ЗУ «Про мобілізацію».

20.05.2025 року офіцером групи персоналу ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 в присутності свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , складено акт відмови від отримання направлення на ВЛК та повістки для проходження військового обліку.

20.05.2025 року ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_5 у АДРЕСА_2 , подано відмову за релігійними переконаннями, в якій зазначено, що останній є віруючим, послідовником віровчення релігійної організації Свідомості Крішни. Виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням, які в тому числі, не допускають насилля і користування зброєю. За релігійними переконаннями відмовляється отримувати повістку.

20.05.2025 року ОСОБА_6 видано направлення №3536477, відповідно до якого направляється ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , для визначення придатності до військової служби. ВЛК відбудеться на базі закладу охорони здоров`я КНП «Міська поліклініка №8» Харківської міської ради. Дата початку медичного огляду 20.05.2025 року.

20.05.2025 року офіцером групи персоналу ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 в присутності свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , складено акт відмови від проходження ВЛК.

20.05.2025 року ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_5 у АДРЕСА_2 , подано відмову за релігійними переконаннями, в якій зазначено, що останній є віруючим, послідовником віровчення релігійної організації Свідомості Крішни. Виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням, які в тому числі, не допускають насилля і користування зброєю. За релігійними переконаннями відмовляється проходити військово-лікарську комісію.

Відповідно до довідки Голови Ради Релігійної громади свідомості Крішни від 15.05.2024 року встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є віруючим, послідовником віровчення Релігійної громади Міжнародного товариства свідомості Крішни і членом Релігійної громади свідомості Крішни.

Відносно ОСОБА_1 , офіцером групи персоналу ІНФОРМАЦІЯ_4 старшим лейтенантом ОСОБА_7 20.05.2025 року складено протокол №155 про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 КУпАП. Зі змісту даного протоколу встановлено, що: 20.05.2025 року о 14:00 у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_4 , у період дії правового режиму воєнного стану, який введений Указом Президента України №64/2022 та Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року (зі змінами), під час дії Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 року №65/2022, при перевірці документів громадянина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , було встановлено факт порушення останнім законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Так, під час перевірки, відповідно до наданих громадянином ОСОБА_1 документів, йому було запропоновано пройти ВЛК з метою встановлення ступеню придатності до проходження військової служби. Громадянин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відмовився від проходження військово-лікарської комісії для визначення придатності до військової служби, чим порушив п. 69-71 ПКМУ №560 від 16.05.2024 року, абз. 1, абз. 4, абз. 10 п. 1 Правил військового обліку призовників та військовозобов`язаних, викладених у додатку 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних, затвердженого ПКМУ від 30.12.2022 року №1487, абз. 7 ч.3, абз. 5 ч.10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Обставини, що обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення відповідно до статті 35 Кодексу України про адміністративне правопорушення – є продовження протиправних дій/бездіяльності, незважаючи на вимогу уповноважених на те осіб припинити її, обставин, що пом`якшують відповідальність відповідно до статті 34 КУпАП не виявлено. З періоду оголошення Президентом України часткової мобілізації (Указ від 17.03.2014 №303/2014) в Україні настав особливий період, який діє на сьогодні, тому відповідальність за встановлене правопорушення передбачена частиною 3 статті 210-1 КУпАП. Громадянину ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , роз`яснено зміст ст. 63 Конституції України, його права та обов`язки, передбачені ст. 268 КУпАП та повідомлено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться о 16:00 20 травня 2025 року за адресою: АДРЕСА_1 (про що міститься відповідний підпис ОСОБА_1 ). В графі «пояснення» вказано: «я відмовляюсь від проходження ВЛК, яка є частиною військового обов`язку, у зв`язку з тим, що мої релігійні переконання не дозволяють мені це робити. Я активний член Релігійної Громади Міжнародного суспільства Свідомості Крішни. Справу з Релігійної громади додаю. Також я подав прохання про альтернативну службу у військову адміністрацію». В графі «до протоколу додається» вказано: копія паспорту громадянина України, копія РНОКПП, акт відмови від проходження ВЛК від 20.05.2025 року, копія направлення на ВЛК № НОМЕР_1 від 20.05.2025 року. Свідки правопорушення: ОСОБА_4 , ОСОБА_5

20.05.2025 року ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , підполковником ОСОБА_8 , розглянуто матеріали справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 та винесено постанову №155 за справою про адміністративне правопорушення, якою останнього притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу, що становить 25500,00 грн.

Зі змісту оскаржуваної постанови встановлено, що 23.04.2025 року о 18:00 у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_4 , у період дії правового режиму воєнного стану, який введений Указом Президента України №64/2022 та Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року (зі змінами), під час дії Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 року №65/2022, при перевірці документів громадянина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , було встановлено факт порушення останнім законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Так, під час перевірки, відповідно до наданих громадянином ОСОБА_1 документів, йому було запропоновано пройти ВЛК з метою встановлення ступеню придатності до проходження військової служби. Громадянин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відмовився від проходження військово-лікарської комісії для визначення придатності до військової служби, чим порушив п. 69-71 ПКМУ №560 від 16.05.2024 року, абз. 1, абз. 4, абз. 10 п. 1 Правил військового обліку призовників та військовозобов`язаних, викладених у додатку 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних, затвердженого ПКМУ від 30.12.2022 року №1487, абз. 7 ч.3, абз. 5 ч.10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Обставини, що обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення відповідно до статті 35 Кодексу України про адміністративне правопорушення – є продовження протиправних дій/бездіяльності, незважаючи на вимогу уповноважених на те осіб припинити її, обставин, що пом`якшують відповідальність відповідно до статті 34 КУпАП не виявлено.

Копію вказаної постанови №155 від 20.05.2025 року позивач отримав особисто 20.05.2025 року, про що міститься відповідний підпис.

Позивач вважаючи спірну постанову незаконною, звернувся до суду з позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовної заяви, суд першої інстанції виходив з того, що що в діях позивача міститься склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП, а оскаржувана постанова прийнята із дотриманням норм законодавства.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно із ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Притягненню до адміністративної відповідальності особи, обов`язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Статтею 245 КУпАП визначено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до ч. 2 ст. 251 КУпАП, обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 268 КУпАП визначено, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Згідно із ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 33 КУпАП, стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України.

При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

КУпАП визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному притягненню такої особи до відповідальності.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про оборону України”, особливий період – період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Згідно із Указом Президента України № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 року, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану” в Україні з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який триває і по теперішній час.

За приписами абз. 3 ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно.

Згідно з частиною 1 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду (п.1); проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону (п.3).

П. 20 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, (далі - Порядок) з оголошенням мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися: резервісти та військовозобов`язані, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях; резервісти, які проходять службу у військовому резерві, - до військових частин у строки, визначені командирами військових частин; військовозобов`язані, резервісти СБУ - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку; військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів - за викликом керівників відповідних підрозділів.

П. 21 Порядку передбачено, що за викликом районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (Центрального управління або регіонального органу СБУ, відповідного підрозділу розвідувальних органів) резервісти та військовозобов`язані зобов`язані з`являтися у строк та місце, зазначені в повістці, для взяття на військовий облік, уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки), проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.

Пунктами 3.1 та 3.2 глави 3 розділу ІІ наказу Міністерства оборони України № 402 від 14.08.2008 «Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), медичний огляд військовозобов`язаних проводиться за рішенням керівників ТЦК та СП, командирів військових частин, начальників центрів рекрутингу Збройних Сил України на підставі направлення, яке формується відповідно до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560, ВЛК при ТЦК та СП за місцем провадження медичної практики у закладах охорони здоров`я комунальної або державної форми власності, які мають договір із НСЗУ на пакет медичних послуг, включений до програми державних гарантій медичного обслуговування населення на відповідний рік щодо медичного огляду осіб, який організовується ТЦК та СП, лікарями, які входять до складу ВЛК при ТЦК та СП. При цьому особам віком до 45 років видається направлення з метою визначення їх придатності до служби у Десантно-штурмових військах, підрозділах спеціального призначення, на підводних човнах, надводних кораблях, у морській піхоті. Відомості з направлення, сформованого за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, надсилаються до інформаційно-комунікаційної системи «Медична інформаційна система Збройних Сил України» шляхом електронної інформаційної взаємодії. Контроль за направленням та проходженням військовозобов`язаними медичного огляду ВЛК покладається на керівника відповідного ТЦК та СП.

Повторний медичний огляд військовозобов`язаних проводиться один раз на 5 років ВЛК районних, міських ТЦК та СП.

Під час дії правового режиму воєнного стану кожний військовозобов`язаний оглядається хірургом, терапевтом, невропатологом, психіатром, офтальмологом, оториноларингологом, а за медичними показаннями - і лікарями інших спеціальностей.

Відповідно до Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах. Залежно від обсягів облікової, призовної та мобілізаційної роботи утворюються районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі – районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства.

Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя.

З метою забезпечення виконання завдань та визначених функцій районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у їх складі утворюються структурні підрозділи (відділи, відділення, групи, служби), які провадять діяльність відповідно до положення про структурний підрозділ районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що затверджується керівником районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Положення про районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки затверджуються керівниками відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя.

Відповідно до ст. 235 КУпАП, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України)).

Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Процедуру складання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки протоколів та оформлення матеріалів про такі адміністративні правопорушення: порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, зіпсуття військово-облікових документів чи втрата їх з необережності (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України), врегульовано Інструкцією № 3.

Тобто, законодавцем імперативно визначено чітку та послідовну процедуру розгляду справ про адміністративне правопорушення, порушення якої є підставою для визнання дій суб`єкта владних повноважень неправомірними, а відтак й для скасування його рішення про притягнення до відповідальності.

Згідно із пунктом 3 розділу ІІ Інструкції № 3, у протоколі зазначається: дата і місце його складання, посада, прізвище, ім`я, по батькові (за наявності) особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягується до адміністративної відповідальності; місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативно-правовий акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, імена, по батькові (за наявності), адреси свідків (якщо вони є); пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи.

Відповідно до пункту 6 розділу ІІ Інструкції № 3, до протоколу про адміністративне правопорушення долучаються докази, що підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення. Докази, які долучаються до протоколу, повинні містити достовірну інформацію, відповідати вимогам законодавства та правилам діловодства. Обов`язок щодо збирання доказів та оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення покладається на уповноважену особу, яка складає протокол.

Згідно із ч. 1 ст. 210-1 КУпАП, порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань – від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань – від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до Примітки ст. 210 КУпАП, положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.

З аналізу приведених норм випливає, що відповідальність за ст. 210 та 210-1 КУпАП не застосовується у випадку, коли дані для Реєстру можуть бути отримані шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими базами/системами/реєстрами.

Колегія суддів звертає увагу, що керівником ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 видано повістку №3536898 на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з необхідністю з`явитись до ІНФОРМАЦІЯ_4 за адресою: АДРЕСА_1 24.05.2025 року о 09:00 год. для проходження медичного огляду.

Разом з тим, сторонами не заперечується обставини того, що вранці 20.05.2025 після складання адміністративного протоколу про порушення правил дорожнього рух працівниками УПП ДПП в Харківській області на вул. Свободи в м. Харкові за порушення правил дорожнього руху ОСОБА_1 було перевірено по базі чи знаходиться останній у розшуку. Виявилось, що позивач є в розшуку, у зв`язку з порушенням правил мобілізації по статті 22 ЗУ «Про мобілізацію».

Відповідно до довідки Голови Ради Релігійної громади свідомості Крішни від 15.05.2024 року встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є віруючим, послідовником віровчення Релігійної громади Міжнародного товариства свідомості Крішни і членом Релігійної громади свідомості Крішни.

Згідно з частиною 4 статті 35 Конституції України ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Відповідно до частини 4 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» громадяни України мають право на заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою згідно з Конституцією України та Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу».

Верховний Суд розглядаючи питання щодо можливості заміни військової служби на альтернативну у постанові від 02.05.2024 по справі №344/12021/22 зазначив таке.

«Дійсно, частинами 1, 2 статті 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (надалі - Пакт) кожній людині гарантовано право на свободу думки, совісті і релігії. Це право включає свободу мати чи приймати релігію або переконання на свій вибір і свободу сповідувати свою релігію та переконання як одноосібно, так і спільно з іншими, публічно чи приватно, у відправленні культу, виконанні релігійних та ритуальних обрядів та вчень. Ніхто не повинен зазнавати примусу, що принижує його свободу мати чи приймати релігію або переконання на свій вибір.

Відступ від положень цієї статті згідно з частинами 1, 2 статті 4 Пакту не допускається навіть під час надзвичайного становища в державі, при якому життя нації перебуває під загрозою.

Статтею 9 ЄКПЛ передбачено право кожного на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.

Свобода сповідувати свою релігію або переконання відповідно до частини 2 зазначеної вище статті підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Отже, право сповідувати свою релігію або переконання не є абсолютним, а може бути обмежене за таких умов, як: законність; легітимна мета - інтереси громадської безпеки, необхідність охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі, а також захист прав і свобод інших осіб; пропорційність, що окреслює межі правомірного втручання у право і дозволяє здійснення його лише у тій мірі, в якій це необхідно для досягнення зазначених вище законних цілей.

Ні стаття 18 Пакту, ні стаття 9 Конвенції прямо не передбачають права людини відмовитися від виконання військового обов`язку з міркувань совісті, у тому числі з мотивів релігійних переконань, і не унормовують порядок його реалізації.

Разом із тим, Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ, Суд) у своїй практиці сформував орієнтири, за якими відмова від військової служби є переконанням, що досягає достатнього ступеня сили, серйозності, послідовності та важливості, щоб на нього поширювалися встановлені статтею 9 ЄКПЛ гарантії, у випадках, коли така відмова мотивована серйозним і непереборним конфліктом між обов`язком служити в армії та совістю людини або її щирими та глибокими, релігійними чи іншими, переконаннями (див., зокрема, рішення у справах: «Баятян проти Вірменії» (Bayatyan v. Armenia) від 27 жовтня 2009 року, заява № 23459/03, пункт 110; «Папавасілакіс проти Греції» (Papavasilakis v. Greece) від 15 вересня 2016 року, заява № 66899, пункт 36; «Мушфіг Маммадов та інші проти Азербайджану» (Mushfig Mammadov et Autres c. Azerbaidjan) від 17 жовтня 2019 року, заяви № 14604/08 та 3 інших, пункт 74; «Канатли проти Туреччини» (Kanatli v. Turkiye) від 12 березня 2024 року, заява № 18382/15, пункт 42).

Водночас ЄСПЛ послідовно визнає, що коли особа, посилаючись на статтю 9 Конвенції, просить скористатися правом на сумлінну відмову від військової служби, вимоги компетентними органами держави певного рівня доказування для обґрунтування такого прохання і відмова у його задоволенні, якщо відповідні докази не надаються, не суперечать положенням зазначеної вище статті (зокрема, рішення у справах: «Енвер Айдемір проти Туреччини» (Enver Aydemir v. Turkiye) від 07 червня 2016 року, заява № 26012/11, пункти 78, 81; «Дягілєв проти Росії» від 10 березня 2020 року, заява № 49972/16, пункт 62; «Канатли проти Туреччини», згадане вище). Фактично у цьому випадку на карту поставлено питання про розуміння та межі свободи релігії та совісті (рішення у згаданих вище справах: «Енвер Айдемір проти Туреччини», пункт 78; «Канатли проти Туреччини», пункт 43).

ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава вправі встановлювати процедури для оцінки серйозності переконань людини і запобігати спробам зловживання можливістю звільнення з боку осіб, котрі у змозі нести військову службу (рішення у зазначених вище справах: «Папавасілакіс проти Греції», пункт 54; «Дягілєв проти Росії», пункт 63). Питання про те, чи підпадає відмова від проходження військової служби під дію положень статті 9 ЄКПЛ і в якій мірі, має оцінюватися залежно від конкретних обставин кожної справи (рішення у згаданих вище справах: «Баятян проти Вірменії», пункт 110; «Мушфіг Маммадов та інші проти Азербайджану», пункт 74; «Дягілєв проти Росії», пункт 59).

У зазначеній вище справі «Дягілєв проти Росії» Суд констатував відсутність порушення вимог статті 9 Конвенції у зв`язку з відмовою компетентними органами держави у задоволенні клопотання про заміну виконання військового обов`язку альтернативною невійськовою службою заявнику, котрий не підтвердив жодними доказами своєї належності до релігійних організацій, пацифістських рухів чи інших об`єднань громадян, які б сповідували і публічно заявляли відповідні погляди і переконання. За обставин цієї справи Суд визнав, що заявник не довів наявності у нього глибокого непереборного конфлікту між обов`язком служити в армії та його переконаннями (пункти 15, 93-95).

На рівні національного законодавства нашої держави право на свободу совісті та віросповідання гарантовано як одне з конституційних прав людини, зміст якого розкрито у статті 35 Конституції України. Одним із аспектів зазначеного права є можливість сумлінної відмови від військової служби. Зокрема, відповідно до частини 4 згаданої статті у разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Положення частини 4 статті 35 Конституції України як конституційно-правова норма згідно з частиною 3 статті 8 Основного Закону є нормою прямої дії. Проте цим конституційним положенням лише передбачено конституційну гарантію заміни військової служби альтернативною невійськовою за умови існування такої обставини, як несумісність виконання військового обов`язку з релігійними переконаннями громадянина. Водночас Конституція України не унормовує спосіб доведення цієї обставини, який визначається спеціальним законодавством.

У контексті наведеного колегія суддів звертає увагу, що в умовах збройної агресії російської федерації проти України, коли під загрозу поставлено життя, здоров`я, безпеку інших громадян і саме існування держави, існує нагальна потреба у належному комплектуванні Збройних Сил України для відсічі агресії і високі ризики недобросовісної поведінки осіб, що підлягають призову, спрямованої на ухилення від виконання конституційного обов`язку захисту Вітчизни. За таких особливих умов досягнення справедливого балансу між правом людини за статтею 9 Конвенції і статтею 35 Конституції України в аспекті можливості сумлінної відмови від військової служби та інтересами захисту суверенітету, територіальної цілісності України, прав і свобод інших осіб вимагає забезпечення об`єктивної перевірки тверджень особи про несумісність її релігійних переконань з військовою службою і підтвердження доказами наявності відповідних релігійних переконань. Це не означає, що можливість здійснення права на сумлінну відмову від військової служби обмежується членством у зареєстрованих релігійних організаціях, зміст віровчення яких передбачає безумовну неприпустимість такої служби, носіння та використання зброї. Дійсно, право на свободу віросповідання має як зовнішній, так і внутрішній аспекти, й об`єднання з іншими людьми у релігійні організації як соціальні структури є лише однією з альтернативно можливих форм його зовнішнього вираження. Проте відмовляючись від служби у збройних силах з міркувань совісті, особа має продемонструвати наявність у неї відповідних глибоких, щирих та послідовних релігійних переконань певними даними, крім власних слів і тверджень близьких осіб (інформацією про публічні висловлювання у минулому такої світоглядної позиції, участь у суспільних рухах пацифістської спрямованості тощо)».

Стаття 1 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» встановлено, що альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов`язку перед суспільством. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно статті 2 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу», право на альтернативну службу мають громадяни України, якщо виконання військового обов`язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до діючих згідно з законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» для вирішення питання про направлення на альтернативну службу громадяни, зазначені у статті 2 цього Закону, після взяття на військовий облік, але не пізніше ніж за два календарні місяці до початку встановленого законодавством періоду проведення призову на строкову військову службу, особисто подають до відповідного структурного підрозділу місцевої державної адміністрації за місцем проживання мотивовану письмову заяву.

У разі призову на військові збори громадян, які після проходження строкової військової служби набули релігійних переконань і належать до діючих згідно із законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю, вони не пізніше семи календарних днів від дня одержання повістки територіального центру комплектування та соціальної підтримки про призов на військові збори подають особисто до відповідного структурного підрозділу місцевої державної адміністрації заяву про звільнення від призову на ці збори.

Статтею 10 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» встановлено, що відповідний структурний підрозділ місцевої державної адміністрації зобов`язаний прийняти заяву про направлення на альтернативну службу або про звільнення від призову на військові збори та у письмовій формі повідомити громадянина про дату його явки на засідання відповідного структурного підрозділу місцевої державної адміністрації.

Згідно зі статтею 11 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» заява про направлення на альтернативну службу розглядається відповідним структурним підрозділом місцевої державної адміністрації протягом календарного місяця після її надходження в присутності громадянина, а заява про звільнення від призову на військові збори - протягом чотирнадцяти календарних днів.

Отже, у разі звернення до місцевої державної адміністрації із заявою про залучення до альтернативної (невійськової) служби така заява розглядається протягом місяця в присутності заявника.

Як встановлено судовим розглядом, позивач надав до суду заяву, датовану 17.05.2024 року, яка адресована Харківській обласній військовій адміністрації про заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою у зв`язку з релігійними переконаннями.

Водночас, доказів, які б могли підтвердити розгляд такої заяви чи прийняття по ній рішення позивач суду не надав.

Тобто, із вказаного слідує, що Харківською обласною військовою адміністрацією не прийнято рішення про заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою.

Стаття 21 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» передбачає, що альтернативна служба достроково припиняється у разі зокрема визнання громадянина непридатним за станом здоров`я для подальшого проходження військової служби на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії.

Зі змісту зазначеної статті вбачається, що проходження альтернативної служби не виключає проходження військово-лікарської комісії. Навпаки висновок ВЛК може бути підставою для припинення альтернативної служби. Проходження лікарської комісії жодним чином не пов`язано з користування зброєю, тому не суперечить віровченню, яке сповідує позивач.

Відповідно до Положення про Порядок проходження альтернативної (невійськової) служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №2066 від 10.11.1999 Товариство Свідомості Крішни відносяться до переліку релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.

Разом з тим, 29.10.2022 року набув чинності Закон України «Про внесення зміни до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» щодо особливостей призову на строкову військову службу та діяльності призовних комісій під час дії воєнного стану» від 18.10.2022. Згідно із зазначеним Законом під час дії воєнного стану призов на строкову військову службу не проводиться.

Крім того, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» внесено зміни до ч. 6 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та зазначено, що видами військової служби є зокрема базова військова служба.

Чинне законодавство не містить норм, які б визначали порядок проходження альтернативної (невійськової) служби під час воєнного стану та взамін проходженню військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Статтею 64 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції.

Тобто, частиною другою статті 64 Конституції України не передбачено заборони обмеження прав і свобод, передбачених статтею 35 Конституції України.

При цьому жодного доказу про намагання замінити військову службу альтернативною, позивач суду не надав.

Відповідно до п. 1.2. Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Як вбачається з визначень понять «військово-лікарська експертиза» та «військова служба» вони не є тотожними. Отже, проходження військо-лікарської комісії не є направленням на військову служби, а є лише обов`язковим заходом під час призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період. Його мета - визначити фізичну та психічну придатність до військової служби та виявити можливі захворювання, які можуть впливати на службу.

Із матеріалів справи судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , взятий на облік 25.09.2008 року ІНФОРМАЦІЯ_6 , є військовозобов`язаним, відстрочки не має, дата проходження ВЛК відсутня, що підтверджується витягом з додатку «Резерв+».

Процедурі проходження позивачем медичного огляду передує формування повістки про виклик для проходження відповідного огляду, видача керівником районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду за формою згідно з додатком 11 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період від 16.05.2024 № 560 та реєстрація відповідного направлення в журналі реєстрації направлень на військово-лікарську комісію за формою згідно з додатком 12 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період від 16.05.2024 № 560.

На підтвердження правомірності винесення постанови №155, відповідачем подано: акт відмови від ВЛК; акт відмови від отримання направлення на ВЛК та повістки для проходження медичного огляду; протокол та постанова по справі про адміністративне правопорушення; заяви ОСОБА_1 про відмову від ВЛК та отримання направлення на ВЛК та повістки для проходження медичного огляду від 20.05.2025 року.

Вказані письмові докази свідчать про послідовну та чітку відмову позивача від проходження медичного огляду ВЛК за направленням ІНФОРМАЦІЯ_1 , від отримання якого позивач відмовився.

Зазначена обставина позивачем будь-якими доказами спростована не була, більше того останній у своєму позові не заперечує своєї відмови від проходження ВЛК, мотивуючи це тим, що останній є членом релігійної громади свідомості ОСОБА_9 .

Відомостей відносно того, що позивач не має статусу військовозобов`язаного, чи має підстави для відстрочки від призову під час мобілізації або наявне рішення про заміну альтернативною (невійськовою) службою матеріали вказаної адміністративної справи не містять.

Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі письмових, речових і електронних доказів, висновків експертів, показів свідків.

Виходячи із норм викладених в частині 1 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею78 КАС України.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а тому складання постанови уповноваженим органом про притягнення його до адміністративної відповідальності є правомірним.

Доводи апелянта стосовно того, що дата початку проходження ВЛК вказана в направленні №3536477 і дата на яку треба з`явитися для проходження ВЛК, вказана в повстці № 3536898, не співпадають, колегія суддів відхиляє, оскільки направлення №3536477 видане позивачу після його затримання та доставлення до відповідача 20.05.2025 працівниками УПП ДПП в Харківській області, а не після з`явлення за повісткою.

Стосовно доводів апеляційної скарги, що спірну постанову винесено з порушеннями вимог ст.ст. 268, 280 КУпАП, оскільки розгляд справи проведено за відсутності особи, яка притягається до відповідальності, та за відсутності відомостей про її належне повідомлення про дату, час і місце розгляду справи, колегія суддів вважає їх безпідставними, оскільки зі змісту протоколу №155 від 20.05.2025, вбачається, що громадянину ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , роз`яснено зміст ст. 63 Конституції України, його права та обов`язки, передбачені ст. 268 КУпАП та повідомлено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться о 16:00 20 травня 2025 року за адресою: АДРЕСА_1 (про що міститься відповідний підпис свідків та ОСОБА_1 ). В графі «пояснення» вказано: «я відмовляюсь від проходження ВЛК, яка є частиною військового обов`язку, у зв`язку з тим, що мої релігійні переконання не дозволяють мені це робити. Я активний член Релігійної Громади Міжнародного суспільства Свідомості Крішни. Справу з Релігійної громади додаю. Також я подав прохання про альтернативну службу у військову адміністрацію». В графі «до протоколу додається» вказано: копія паспорту громадянина України, копія РНОКПП, акт відмови від проходження ВЛК від 20.05.2025 року, копія направлення на ВЛК № НОМЕР_1 від 20.05.2025 року. Свідки правопорушення: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .

Щодо доводів апелянта про те, що розгляд та складання спірної постанови відбувся нібито о 16:00 годині 20 травня 2025 року, але позивача в цей час не було у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_4 з посиланням на копію перепустки, колегія суддів зазначає, що досліджена судом перепустка (а.с.13) зі змісту якої вбачається: «Відпустити ст. лейтенант Данченко підпис особи, 15 год. 25 хв., 20.05.2025», не є належним доказом того, що позивач не відвідав ІНФОРМАЦІЯ_7 в подальшому, в тому числі о 16:00 год. 20.05.2025, оскільки з матеріалів справи вбачається, що копію спірної постанови №155 від 20.05.2025 позивач отримав особисто 20.05.2025, про що міститься відповідний підпис.

Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків рішення суду першої інстанції не спростовують.

За правилами частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та свідчать про незгоду із правовою оцінкою суду першої інстанції обставин справи, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Таким чином, колегія суддів, згідно ст. 316 КАС України вирішила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 270-272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Харкова від 07.09.2026 по справі №638/10106/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя О.А. Спаскін

Судді Л.В. Любчич О.В. Присяжнюк