Суд: Другий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: військової служби
Дата: 20 жовтня 2026 р.
Справа: №520/13182/26
Суддя: П’янова Я.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 жовтня 2026 р.Справа № 520/13182/26
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: П`янової Я.В.,
Суддів: Русанової В.Б. , Бегунца А.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.07.2026, головуючий суддя І інстанції: Сагайдак В.В., м. Харків, повний текст складено 09.07.26 у справі № 520/13182/26
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 )
про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі за текстом також – позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) (далі за текстом також – відповідач, Військова частина НОМЕР_1 ), в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ), яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.06.2025 по 30.04.2026;
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.06.2025 по 30.04.2026;
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ), яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 компенсації на втрати частини доходів у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 13.06.2025 по 30.04.2026;
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 13.06.2025 по 24.04.2026;
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за суму зайво сплаченого з податку на доходи фізичних осіб та зайво сплаченого військового збору, які утримані з грошового забезпечення, виплаченого 30.04.2026;
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за суму зайво утриманого податку на доходи фізичних осіб та зайво утриманого військового збору з грошового забезпечення, виплаченого 30.04.2026.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 09 липня 2026 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ), яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 13.06.2025 по 30.04.2026.
Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 13.06.2025 по 24.04.2026.
Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ), яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.06.2025 по 30.04.2026.
Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.06.2025 по 30.04.2026, але не більше шести місяців, у сумі 46 179,22 грн.
Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за суму зайво сплаченого з податку на доходи фізичних осіб та зайво сплаченого військового збору, які утримані з грошового забезпечення, виплаченого 30.04.2026;
Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за суму зайво утриманого податку на доходи фізичних осіб та зайво утриманого військового збору з грошового забезпечення, виплаченого 30.04.2026.
В частині інших позовних вимог відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 4000,00 грн.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення суду ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, з неповно з`ясованими обставинами, що мають значення для справи.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає про неврахування судом першої інстанції того, що вимоги Постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 за № 44 та п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України відповідачем дотримано; судове рішення у справі № 520/23210/25 виконане відповідачем добровільно; виплата донарахованої позивачу за рішенням суду суми доплати не має постійного або періодичного характеру та не підлягає компенсації; строк звернення до суду з позовом у цій справі позивачем пропущено. Уважає, що сума середнього заробітку, стягнута на користь позивача, є надмірною, а клопотання про стягнення витрат на правову допомогу – необґрунтованим.
За результатами апеляційного розгляду просить скасувати оскаржуване судове рішення в частині задоволення позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін, оскільки вважає доводи відповідача безпідставними, а оскаржуване рішення ухваленим із дотриманням норм матеріального та процесуального права. Також просить стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у сумі 4 000,00 грн.
Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також – КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 проходила дійсну військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_3 (Військова частина НОМЕР_1 ) з 15.04.2005 по 13.06.2025.
На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.12.2025 у справі № 520/23210/25 Військова частина НОМЕР_1 здійснила нарахування та виплату ОСОБА_1 суми грошового забезпечення в період проходження служби з 01.01.2020 по 19.05.2023 у сумі 170270,49 грн лише 30.04.2026.
Уважаючи, що Військова частина НОМЕР_1 , як безпосередній роботодавець, протиправно не нарахувала та не виплатила позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.06.2025 по 30.04.2026, компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 13.06.2025 по 30.04.2026 та протиправно утримала із нарахованої і виплаченої суми грошового забезпечення податок на доходи фізичних осіб та військовий збір при виплаті суми грошового забезпечення на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2025 року у справі № 520/23210/25, позивач звернувся до суду з позовом у цій справі.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з огляду на обставини того, що нездійснення остаточного розрахунку із позивачем у визначені законодавством строки відбулось з вини власника, або уповноваженого ним органу, що є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, дійшов висновку, що позивач набув право на отримання відшкодування за затримку виплати грошового забезпечення на підставі статті 117 КЗпП України та приписів Постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, за період з 13.06.2025 по 30.04.2026, але не більше шести місяців, у сумі 46 179,22 грн.
Також, задовольняючи позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за весь час затримки виплати за період з 13.06.2025 по 30.04.2026, суд першої інстанції виходив з того, що бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, яке було нараховане та виплачене на підставі рішення суду, є протиправною.
Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що нарахування та виплата грошового забезпечення позивачу на виконання судового рішення у справі № 520/23210/25 має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44, проте відповідач свій обов`язок щодо виплати компенсації на суму податку з доходів фізичних осіб, що утримується з грошового забезпечення, не виконав.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Виходячи з положень вказаної норми законодавства, колегія суддів переглядає рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам апеляційної скарги в цій частині, суд апеляційної інстанції виходить з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
Стаття 58 Конституції України закріплює один із ключових принципів права – закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.
Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
У Рішенні від 12.07.2019 № 5-р(I)/2019 Конституційний Суд України зазначив, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).
Подібних висновків щодо тлумачення змісту положень статті 58 Конституції України Конституційний Суд України дійшов у Рішеннях від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, відповідно до яких закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Аналіз наведених правових положень дає змогу дійти висновку, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX – 19.07.2022, положення статті 117 Кодексу законів про працю України, у попередній редакції Закону № 3248-IV, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 Кодексу законів про працю України. Так, до 19.07.2022 правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 3248-IV, тоді як після 19.07.2022 підлягає застосуванню стаття 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 2352-IX.
Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 Кодексу законів про працю України, у редакції Закону № 3248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положеннями статті 117 Кодексу законів про працю України (у попередній редакції № 3248-IV); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 117 Кодексу законів про працю України (у новій редакції Закону № 2352-IX).
Такий підхід при вирішенні подібних правовідносин застосовано Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 04.09.2024 у справі № 359/1316/22.
Колегія суддів звертає увагу, що правовідносини, які регулюються статтею 117 Кодексу законів про працю України, пов`язані із недотриманням роботодавцем свого обов`язку провести повний розрахунок з працівником при звільненні. Отже, момент виникнення таких правовідносин пов`язаний із днем звільнення, у який роботодавець не провів виплати всіх належних працівникові сум при звільненні.
У постанові від 01.05.2024 у справі № 140/16184/23 Верховний Суд зазначив, що незважаючи на визначення приписами статті 117 Кодексу законів про працю України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов`язані з обов`язком роботодавця розрахуватися з працівником у строк, встановлений приписами статті 116 Кодексу законів про працю України, яким переважно є день звільнення.
Отже, датою виникнення правовідносин, урегульованих статтею 117 Кодексу законів про працю України у цій справі, є 13.06.2025 – дата звільнення позивача.
За таких обставин застосуванню до спірних правовідносин належать приписи статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції на момент їхнього виникнення, тобто після набрання чинності Законом № 2352-ІХ.
Отже, спірні правовідносини регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження періоду виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні шістьма місяцями.
Щодо здійснення відповідного розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку, то колегія суддів зазначає, що вирішення питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу з визначенням розміру такого заробітку здійснюється за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 за № 100 (далі - Порядок № 100).
Відповідно до п. 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки, на які працівник набув право до 31 грудня 2023 року, проводиться виходячи з виплат, нарахованих у 2023 році.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку, матеріальна (грошова) допомога. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.
У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.
За приписами абзацу другого пункту сьомого Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 за № 260, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Ураховуючи викладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення військовослужбовця, слід виходити з числа календарних днів за цей період.
Водночас колегія суддів зауважує, що у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні із загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні із загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.
Також колегія суддів зауважує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19 липня 2022 року та дійшла висновку, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно. Законодавчі положення, внесені Законом № 2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.
Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
Так, Велика Палата у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц зазначила, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні службовця незалежно від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково.
Згідно з довідкою про грошове забезпечення ОСОБА_1 від 29.06.2026 за №138-1 середньоденне грошове забезпечення за період квітень-травень 2025 року складає – 775,97 грн.
У свою чергу, періодом затримки належних позивачу сум при звільненні є 14.06.2025 – 13.12.2025, тобто 183 календарних дні, або шість місяців як це встановлено ст. 117 Кодексу законів про працю України.
Отже, середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні із розрахунку 775,97 грн/день за 183 дні становить 142 002,51 грн.
Разом з цим, застосовуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку, майнові втрати позивача, пов`язані із затримкою розрахунку при звільненні у спірних правовідносинах, колегія суддів ураховує, що при звільнені позивачу виплачено – 381 007, 93 грн, а сума належна до виплати позивачу на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду у справі № 520/23210/25 у розмірі 170270,49 грн складає 32,52% від загального розміру належних при звільненні виплат 551 278, 42 грн (381 007, 93 + 170270,49).
Тому, керуючись принципом пропорційності, суд першої інстанції обґрунтовано зменшив відшкодування до суми, співмірної з порушенням, та стягнув з відповідача 46 179,22 грн, що становить ті ж 32,52% від загального розміру компенсації за затримку розрахунку при звільненні за період шість місяців (142 002,51 грн).
Аналогічний підхід при вирішенні подібних правовідносин застосовано Верховним Судом у постанові від 03.12.2025 у справі № 560/7/23, від 20.11.2025 у справі № 420/10380/23, від 19.11.2025 у справі № 380/10701/24, від 13.11.2025 у справі № 520/9192/22.
Отже, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що з урахуванням принципу справедливості та співмірності, а також застосовуючи формулу розрахунку середнього заробітку із застосуванням критеріїв пропорційності розміру відшкодування, яку запропонував Верховний Суд, середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у сумі 46 179,22 грн (32,52% від 142 002,51 грн), з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із загальним розміром належних позивачу при звільненні виплат.
Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Щодо висновків суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 13.06.2025 по 30.04.2026, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-III від 19.10.2000 (далі – Закон № 2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Стаття 2 Закону № 2050-III визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно зі статтею 4 цього Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ Уряд прийняв Постанову від 21 лютого 2001 року № 159, якою затвердив Порядок № 159.
Пунктами 2, 3 Порядку № 159 передбачено, що компенсація проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру:
- пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат);
- соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо);
- стипендії;
- заробітна плата (грошове забезпечення).
Згідно з пунктом 4 Порядку № 159 сума компенсації розраховується як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Зміст зазначених норм права дає підстави для висновку, що основними умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та виплата нарахованих доходів. Виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
Фактична виплата індексації, яка зазначена у рішенні Полтавського окружного адміністративного суду від 18.11.2024 у справі № 440/10853/24, відбулася 26.12.2025.
Оскільки компенсація втрати частини доходів відповідно до Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 здійснюється в день виплати основної суми доходу, проте відповідна компенсація відповідачем не виплачена, суд першої інстанцій дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у відповідній частині.
Разом з цим у частині висновків суду першої інстанції щодо невиплати відповідачем грошової компенсації за суму зайво сплаченого з податку на доходи фізичних осіб та зайво сплаченого військового збору, які утримані з грошового забезпечення, виплаченого позивачу 30.04.2026, колегія суддів зазначає таке.
Умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби, затверджені Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 за № 44 (далі - Порядок № 44).
Відповідно до пункту 2 Порядку №44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.
За приписами частин 4-6 Порядку № 44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Територіальні органи Державного казначейства та установи банків провадять за платіжними документами видачу податковим агентам готівки для здійснення одночасно виплати грошового забезпечення та грошової компенсації із сплатою (перерахуванням) в установленому порядку податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" членами сім`ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
За приписами пункту 3 Порядку № 44 виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".
З системного аналізу правових норм випливає, що виплата щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат здійснюється при виплаті грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат.
У постанові від 27.07.2023 у справі № 380/813/22 Верховний Суд указував на те, що аналіз наведених пунктів 2-3 Порядку № 44 дає підстави для висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 825/761/17, від 29.07.2020 у справі № 814/142/17 та від 08.02.2023 у справі № 420/9834/22, від 27.09.2023 у справі №420/23176/21, від 27.09.2023 у справі №420/23176/21, від 31.01.2024 у справі №320/6441/22, від 18.04.2024 у справі №160/10789/22 та від 30.04.2024 у справі №360/700/23.
Отже, нарахування та виплата грошового забезпечення позивачу на виконання судового рішення у справі № 520/23210/25 має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44.
Відповідно до абзацу четвертого підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.
Ставка збору становить: для військовослужбовців та працівників Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Головного управління розвідки Міністерства оборони України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної спеціальної служби транспорту України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань - 1,5 відсотка з доходу, одержаного у вигляді грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, які здійснюються відповідно до законодавства України (за винятком доходів, які звільняються від оподаткування військовим збором відповідно до підпункту 1.7 цього пункту).
За матеріалами справи на виконання рішення у справі № 520/23210/25 позивачу з урахуванням податків та зборів всього нараховано 172 914,20 грн, з них на рахунок позивача перераховано 170 320,49, що підтверджено позивачем у позовній заяві.
З вищезазначеної нарахованої суми 172 914,20 грн відповідачем утримано та перераховано до Державного бюджету України військовий збір, за визначеною п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України ставкою - 1,5%, у сумі 2 593,71 грн, що підтверджується витягом з реєстру на виплату грошової компенсації по судових справах № 3 від 29.04.2026 та платіжною інструкцією № 1313 від 29.04.2026, які були надані відповідачем до суду з відзивом на позовну заяву.
Водночас податок з доходів фізичних осіб компенсований ОСОБА_1 у сумі 31 124,56 грн відповідно до вимог Порядку № 44, що також, крім іншого, підтверджується витягом з реєстру на виплату грошової компенсації по судових справах № 3 від 29.04.2026 та наданою позивачем квитанцією про зарахування коштів на рахунок позивача.
Отже, сума 170 320,49 грн (172 914,20 - 2 593,71) включає компенсацією ПДФО у сумі 31 124,56 грн.
З огляду на означене відповідачем під час виконання рішення суду у справі № 520/23210/25 компенсовано позивачу податок з доходів фізичних осіб та утримано військовий збір у належному розмірі.
Суд першої інстанції до уваги доводи відповідача не взяв та не врахував докази належного виконання відповідачем рішення у справі № 520/23210/25 в частині компенсації позивачу сум податку з доходів фізичних осіб та утримання військового збору у належному розмірі, з огляду на що дійшов помилкового висновку про задоволення відповідної частини позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції в цій частині та приймаються колегією суддів у якості належних.
Щодо законності та обґрунтованості судового рішення в частині стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у сумі 4000 грн, колегія суддів зазначає таке.
Положеннями статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.
Відповідно до частини першої статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
За частиною третьою статті 132 КАС України до складу витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати, в тому числі і на професійну правничу допомогу.
Відповідно до приписів частин 1-5 статті 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Так, частиною сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Виходячи з положень частини 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов`язані такі витрати з розглядом справи. Водночас, дії сторони щодо досудового вирішення спору підлягають врахуванню лише у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.
При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі “Схід/Захід Альянс Лімітед” проти України” (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Така правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі № 810/3806/18, від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19.
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 1-5 статті 134 КАС України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 1-5 статті 134 КАС України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Такі висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21.
За змістом заяви щодо судових витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції від 19.05.2026 витрати позивача, пов`язані з оплатою правової допомоги адвоката в суді першої інстанції, складають 6000,00 грн, що підтверджується: Договором про надання правової допомоги від 06.05.2026; Платіжною інструкцією від 08.05.2026 за № 1.654899843.1; Актом виконаних робіт від 08.05.2026.
Проте колегія суддів зазначає, що акт виконаних робіт від 08.05.2026 в матеріалах справи відсутній.
Позивачем з позовною заявою надано до матеріалів справи акт виконаних робіт від 19.05.2026, за змістом якого адвокат виконав, а клієнт прийняв роботи щодо надання професійної правничої допомоги у суді першої інстанції у сумі 6000 грн.
Колегія суддів відхиляє доводи відповідача про те, що до Акта виконаних робіт від 19.05.2026 внесено недостовірні відомості про виконання адвокатом робіт щодо надання професійної правничої допомоги в суді першої інстанції, оскільки провадження у справі відкрито лише 25 травня 2026 року, та зазначає, що послуги з правової допомоги, зокрема, написання позову, могли бути надані до відкриття провадження у справі.
Договір про надання правової допомоги від 06.05.2026 укладено до дати звернення позивача до суду з позовом у цій справі (22.05.2026) та до відкриття провадження у справі судом першої інстанції (25.05.2026).
Вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, слід виходити з того, що ця справа не характеризується наявністю виключної правової проблеми, не стосується встановлення значного обсягу фактичних обставин справи, що потребувало б подання великої кількості письмових доказів та вжиття дій щодо їх збирання, а справа відноситься до категорії справ незначної складності, що розглянутий судом в порядку письмового провадження.
Ураховуючи наведене, предмет спірних правовідносин, наявність значного обсягу судової практики з цього питання, а також часткове задоволення позовних вимог, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що розмір витрат на правничу допомогу позивача має становити загалом 4000,00 грн.
Такий розмір є співмірним із обсягом виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг, а також значенням справи для сторони.
Щодо доводів відповідача про те, що матеріали справи не містять детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, то колегія суддів звертає увагу, що саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).
Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.
Частина четверта статті 134 КАС України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним.
Тому, ураховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.
Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21.
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків, якими мотивоване рішення суду першої інстанції в цій частині.
За доводами апеляційної скарги відповідач посилається також на те, строк звернення до суду з позовом у цій справі позивачем пропущено, проте, з урахуванням того, що остаточний розрахунок з ОСОБА_1 проведено 30.04.2026, до суду позивач звернувся 22.05.2026, місячний строк, визначений ч. 5 ст. 122 КАС України позивачем не пропущено.
Згідно з приписами пункту другого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Оскільки рішення суду першої інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи в частині зобов`язання відповідача виплатити позивачу грошову компенсацію за суму зайво сплаченого з податку на доходи фізичних осіб та зайво сплаченого військового збору, які утримані з грошового забезпечення, виплаченого позивачу 30.04.2026, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції в цій частині з прийняттям постанови про відмову в задоволенні відповідних позовних вимог.
Щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції, у сумі 4000 грн, колегія суддів зазначає таке.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції позивачем надано Акт виконаних робіт від 17.08.2026, Квитанцією до платіжної інструкції від 17.08.2026 на суму 4000 грн.
За змістом Акта виконаних робіт від 17.08.2026 адвокат виконав, а клієнт прийняв роботи щодо надання професійної правничої допомоги у суді апеляційної інстанції у сумі 4000 грн.
Дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження понесених позивачем витрат, колегія суддів, дійшла висновку, що визначена вартість витрат у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 4000 грн не є співмірною зі: складністю справи та з виконаною адвокатом роботою (наданими послугами); витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, оскільки підготовка цієї справи до розгляду в суді апеляційної інстанцій не потребувала значного часу для надання адвокатом послуг та виконання робіт з правової (правничої) допомоги позивачу у співвідношенні до гонорару адвоката, а сума, заявлена до відшкодування позивачу за надану послугу, не є належним чином обґрунтованою на предмет її розміру, який визначений позивачем.
Крім того, колегія суддів зауважує, що у будь-якому випадку надання правової допомоги з приводу вирішення навіть певної (усієї) сукупності процесуальних питань в апеляційному порядку не може бути об`єктивно оцінено у більшому або такому ж розмірі, як надання первинної правничої допомоги, необхідної для звернення особи до суду з адміністративним позовом. Первинна - більш складна, об`ємна і потребує повного аналізу обставин справи та нормативно-правової бази. В свою чергу, процедурні питання є типовими, виконання яких потребує більш технічного підходу та не залежить від ціни позову та/або професійного досвіду виконавця.
Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.05.2023 у справі № 320/1040/19.
Таким чином, ураховуючи наведені обставини, а також зміст та обсяг наданих послуг, розмір відшкодування, отриманий за аналогічні послуги у суді першої інстанції, колегія суддів вважає заявлений представником позивача до відшкодування розмір правової допомоги за надання правової допомоги у суді апеляційної інстанції явно завищеним та таким, що підлягає зменшенню.
Крім того, участь одного адвоката при розгляді справи в судах першої та апеляційної інстанцій, свідчить про його обізнаність з обставинами щодо спірних правовідносин, що поза сумнівом, істотно впливає на обсяг надання ним послуг в межах їх повторного вивчення.
Колегія суддів також ураховує, що доводи позивача протягом усього часу розгляду справи не змінювалися.
Ураховуючи, що правова позиція представника позивача у суді першої та апеляційної інстанцій не змінювалась, об`єктивна необхідність для професійного досвідченого адвоката, який надав правову допомогу позивачу в суді першої інстанції, вдруге вивчати додаткові джерела права та судову практику зі спірних питань була відсутня, оскільки такий представник не міг не бути обізнаним із позицією відповідача, законодавством, яким регулюється спір у справі, документами й доводи, якими відповідач обґрунтовував свої вимоги й інші обставини, а отже підготовка цієї справи в суді апеляційної інстанції не вимагала великого обсягу аналітичної й технічної роботи, - з огляду на що розмір таких витрат також підлягає зменшенню.
В межах апеляційного розгляду справи адвокатом складено один документ по суті справи – відзив, який переважно дублює доводи, викладені у позовній заяві.
З огляду на викладене, колегія суддів уважає, що співмірною сумою відшкодування витрат на правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача з огляду на часткове задоволення апеляційної скарги, складність даної справи та обсяг виконаної адвокатом роботи у суді апеляційної інстанції є сума у розмірі 1000 грн.
Зважаючи на положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для розподілу судових витрат зі сплати судового збору.
Керуючись статтями 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.07.2026 у справі № 520/13182/26 скасувати в частині визначення протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за суму зайво сплаченого з податку на доходи фізичних осіб та зайво сплаченого військового збору, які утримані з грошового забезпечення, виплаченого 30.04.2026 та зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за суму зайво утриманого податку на доходи фізичних осіб та зайво утриманого військового збору з грошового забезпечення, виплаченого 30.04.2026.
Прийняти в цій частині постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 залишити без задоволення.
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.07.2026 у справі № 520/13182/26 залишити без змін.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 1000 (одна тисяча) грн.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.В. П`янова
Судді В.Б. Русанова А.О. Бегунц
Оригінал: reyestr.court.gov.ua