Постанова від 18 жовтня 2026 р. у справі №520/21691/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2026 р.Справа № 520/21691/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Перцової Т.С.,

Суддів: Макаренко Я.М. , Жигилія С.П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.06.2026, головуючий суддя І інстанції: Ширант А.А., м. Харків, повний текст складено 03.06.26 по справі № 520/21691/25

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства оборони України третя особа ІНФОРМАЦІЯ_1

про визнання протиправним та скасування пункту рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України (далі – Міноборони, відповідач), третьої особи ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі – ІНФОРМАЦІЯ_3 , третя особа), в якому просила суд:

- визнати протиправним та скасувати пункт 28 рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 28.02.2025 № 61/975, про призначення матері та дружині померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини, солдата ОСОБА_2 в розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому настала смерть, в сумі 2271000 (два мільйони двісті сімдесят одна тисяча) грн 00, у рівних частинах кожній;

- зобов`язати Міністерство оборони України призначити матері ОСОБА_1 та дружині ОСОБА_3 одноразову грошову допомогу, як членам сім`ї загиблого (померлого) ОСОБА_2 внаслідок захворювання, пов`язаних із захистом Батьківщини, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року та Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в розмірі 15 000 000 грн та здійснити виплату одноразової грошової допомоги у рівних частинах кожній, з урахуванням проведених виплат;

- стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства оборони України судовий збір сплачений за подання позовної заяви.

В обґрунтування позовних вимог зазначила про протиправність рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 28.02.2025 № 61/975 (далі – Рішення № 61/975), яким призначено матері та дружині померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини, солдата ОСОБА_2 (далі – ОСОБА_2 ) грошову допомогу в розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому настала смерть, в сумі 2271000 (два мільйони двісті сімдесят одна тисяча) грн 00, у рівних частинах кожній замість належних 15 000 000 грн у рівних частинах кожній, як це передбачено пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року № 168 (далі – Постанова № 168).

Переконувала, що відповідачем незаконно визначено розмір одноразової грошової допомоги відповідно до «Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 (далі – Постанова № 975), оскільки смерть ОСОБА_2 настала внаслідок захисту Батьківщини та пов`язана з виконанням обов`язків військової служби, в період воєнного стану в Україні, що свідчить про наявність підстав для застосування у спірних правовідносинах приписів Постанови № 168, якою визначено розмір одноразової грошової допомоги на рівні 15000000 гривень.

Посилаючись на висновки Верховного Суду викладені у постанові від 17 липня 2024 року по справі № 600/548/23-а, стверджувала, що до 23.02.2022 включно діяли положення законодавства, які диференціювали розмір одноразової грошової допомоги в залежності від причини смерті (загибелі) військовослужбовця, однак з 24.02.2022 особам, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця виплачується така допомога у розмірі, визначеному пунктом 2 Постанови № 168, а не у розмірах, визначених підпунктом «а» пункту 1 статті 16-2 Закону № 2011-XII та пункту 5 Постанови № 975, що свідчить про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.06.2026 у справі № 520/21691/25 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міністерства оборони України (пр-т. Повітряних Сил, буд. 6, м. Київ, 03168, код ЄДРПОУ 00034022), третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання протиправним та скасування пункту рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задоволено.

Визнано протиправним та скасовано пункт 28 рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 28.02.2025 року № 61/975, про призначення матері та дружині померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини, солдата ОСОБА_2 в розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому настала смерть, в сумі 2271000 (два мільйони двісті сімдесят одна тисяча) грн.00, у рівних частинах кожній.

Зобов`язано Міністерство оборони України призначити матері ОСОБА_1 та дружині ОСОБА_3 одноразову грошову допомогу, як членам сім`ї загиблого (померлого) ОСОБА_2 внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року та Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в розмірі 15 000 000 грн та здійснити виплату одноразової грошової допомоги у рівних частинах кожній, з урахуванням проведених виплат.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства оборони України судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 коп.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність, необґрунтованість, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03 червня 2026 року у справі № 520/21691/25 скасувати повністю та ухвалити нове, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги стверджував про відсутність правових підстав для визначення розміру належної позивачу одноразової грошової допомоги з урахуванням приписів Постанови № 168, оскільки вказаний нормативно – правовий акт (у редакції, чинній на дату смерті військовослужбовця — ІНФОРМАЦІЯ_5 ) містить чіткий та вичерпний перелік підстав для виплати ОГД в розмірі 15 000 000,00 грн, а саме, у разі загибелі особи в період дії воєнного стану, або у разі її смерті внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), отриманого під час захисту Батьківщини, тобто поняття «захворювання», яке мало місце у спірних правовідносинах та слугувало причиною смерті військовослужбовця не входить до зазначеного вичерпного переліку. Разом з цим, суд першої інстанції допустив неправильне тлумачення норм матеріального права, ототожнивши смерть від соматичного захворювання із загибеллю від безпосереднього бойового травматичного ураження, що призвело до помилкових висновків по суті спору.

Переконував, що спеціальною нормою права, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин у разі смерті військовослужбовця від захворювання, є стаття 16 Закону № 2011-XII та прийнята на її виконання Постанова № 975, які встановлюють, що у разі смерті військовослужбовця внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби (захистом Батьківщини), призначається ОГД у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму для працездатних осіб, при цьому, Міністерство оборони України у повній відповідності до закону виконало цей обов`язок, призначивши та виплативши членам родини померлого ОГД у сумі 2271000,00 грн.

Посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 16.06.2026 у справі № 620/10029/24, стверджував, що оскільки смерть солдата ОСОБА_2 настала від соматичного захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби або із захистом Батьківщини, ця обставина може породжувати право на одноразову грошову допомогу за Законом № 2011-XII та Постановою № 975, але не охоплюється абзацом шостим пункту 2 Постанови № 168 без установлення прямого причинного зв`язку з пораненням, контузією, травмою чи каліцтвом.

Наполягав, що поширення дії Постанови № 168 на випадки смерті від захворювання означає вихід за межі змісту підзаконного акта та волі нормотворця, що суперечить вимогам бюджетного законодавства.

Оскільки висновки суду першої інстанції прямо суперечать правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 16 червня 2026 року у справі № 620/10029/24, наполягав, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню як таке, що ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права

Додатково зауважив, що зобов`язуючи Міністерство оборони України призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у фіксованому розмірі — 15000000,00 грн, суд першої інстанції припустився порушення норм процесуального права та принципу поділу влади, втрутившись у компетенцію суб`єкта владних повноважень, що є окремою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

У надісланому до суду апеляційної інстанції відзиві на апеляційну скаргу, позивач просив апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03 червня 2026 року у справі № 520/21691/25 - без змін.

В обґрунтування відзиву стверджував про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 16 червня 2026 року у справі № 620/10029/24, оскільки вказану правову позицію касаційного суду було сформовано через 13 днів після ухвалення рішення судом першої інстанції оскаржуваного рішення, яке ґрунтувалось на основі матеріального права та судової практики, які існували та діяли станом на 03.06.2026.

Переконував, що раптова зміна або правове уточнення судової практики Верховним Судом, що відбулися вже після винесення судового рішення, не можуть автоматично скасовувати законність рішення суду першої інстанції, а зворотна дія судової практики у часі, яка погіршує становище громадян та звужує їхні соціальні права, суперечить принципу правової визначеності та статті 58 Конституції України.

Зауважив, що зазначена відповідачем постанова Верховного Суду від 16.06.2026 не відображає абсолютної та одностайної позиції всього суддівського корпусу, оскільки до цієї постанови було висловлено Окремі думки суддів Верховного Суду в кількості п`яти осіб, які прямо вказали на помилковість надмірно звуженого та суто буквального тлумачення норм права.

Наполягав, що розмежування військовослужбовців, які перебувають в ідентичних бойових умовах та виконують військовий обов`язок по захисту Батьківщини на категорії, в яких смерть настала при різних медичних обставинах (отримання поранення або наслідок інсульту) та подальша виплата одним родинам ОГД згідно з Постановою № 168, а іншим відповідно до Постанови № 975 є несправедливим та дискримінаційним.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Згідно з частиною четвертою статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 є сином ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 .

ОСОБА_2 05.02.2000 уклав з ОСОБА_4 шлюб, що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_4 .

ОСОБА_2 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_5 з 17.02.2023 по 26.04.2024, що підтверджується витягами з наказів командира ВЧ НОМЕР_5 від 17.02.2023 № 49, від 26.04.2024 № 119.

Згідно з витягом з протоколу № 2510 від 07.08.2024 засідання штатної ВЛК, захворювання солдата ОСОБА_2 , - «Ішемічний інфаркт головного мозку. Набряк головного мозку», яке призвело до смерті ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_6 , виданим 02.05.2024 Першим відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції; Лікарським свідоцтвом про смерть № 334, виданим 26.04.2024 КНП «Клінічна лікарня швидкої медичної допомоги» м. Дніпро, довідкою командира в/ч НОМЕР_5 від 14.05.2024 № 3284 про участь у бойових діях - ЗАХВОРЮВАННЯ ТА ПРИЧИНА СМЕРТІ ТАК, ПОВ`ЯЗАНІ ІЗЗАХИСТОМ БАТЬКІВЩИНИ.

Відповідно до витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 28.02.2025 № 61/975, комісія Міністерства оборони України, розглянувши подані документи, дійшла висновку про призначення одноразової грошової допомоги, відповідно до Постанови № 975, матері та дружині померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини, солдата ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про смерть НОМЕР_7 від 01.05.2024 - в розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому настала смерть (2024), в сумі 2271000 (Два мільйони двісті сімдесят одна тисяча) грн. 00 коп у рівних частках кожній.

Вважаючи, що відповідачем протиправно не призначено одноразову грошову допомогу, встановлену Постановою № 168 у розмірі 15000000,00 грн в рівних частках, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з посиланням на правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах Верховного Суду від 17.07.2024 у справі №600/548/23-а, від 22.08.2024 у справі 380/9868/23, виходив з їх обґрунтованості та наявності права у матері та дружині померлого солдата ОСОБА_2 на призначення одноразової грошової допомоги, у розмірі, визначеному пунктом 2 Постанови № 168, у сумі 15 000 000 грн рівними частками, а не у розмірі, передбаченому підпунктом «а» пункту 1 статті 16-2 Закону № 2011-XII та пунктом 5 Порядку № 975, які протиправно застосував відповідач.

В якості належного способу захисту порушених прав позивача, судом обрано зобов`язання Міністерства оборони України призначити матері ОСОБА_1 та дружині ОСОБА_3 одноразову грошову допомогу, як членам сім`ї загиблого (померлого) ОСОБА_2 внаслідок захворювання, пов`язаних із захистом Батьківщини, відповідно до Постанови № 168 та Закону № 2011-ХІІ в розмірі 15 000 000 грн та здійснити виплату одноразової грошової допомоги у рівних частинах кожній, з урахуванням проведених виплат.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На виконання приписів частини 5 статті 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом № 2011-ХІІ, у статті 1 якого, зокрема, встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 3 Закону №2011-ХІІ його дія поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку із виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ).

Відповідно до статті 41 Закону № 2232-ХІІ виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом № 2011-XII.

Підпунктом «а» пункту 1 статті 16-2 Закону № 2011-XII у редакції, чинній на час смерті ОСОБА_2 (25.04.2024), передбачено виплату одноразової грошової допомоги у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпункті 1 пункту 2 статті 16 цього Закону.

За змістом підпункту 1 пункту 2 статті 16 Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби.

Перелік осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги встановлено положеннями статті 16-1 Закону № 2011-ХІІ, до яких серед іншого віднесено вдову та мати загиблої (померлої) особи.

У даній справі не є спірним наявність права на отримання одноразової грошової допомоги вдовою та матір`ю померлого солдата ОСОБА_2 , оскільки відповідач призначив і виплатив останнім таку допомогу. Водночас, розмір одноразової грошової допомоги був визначений на підставі підпункту «а» пункту 1 статті 16-2 Закону № 2011-XII та пункту 5 Порядку № 975, що мало наслідком виплату грошових коштів на рівні 2271000, грн у рівних частинах кожній, а не 15 000 000 грн рівними частками, як це визначено пунктом 2 Постанови № 168.

Відповідно до пункту 3 статті 16-2 Закону № 2011-XII (у редакції, станом на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що розмір одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця в період дії воєнного стану визначається Кабінетом Міністрів України.

У подальшому пункт 3 статті 16-2 Закону № 2011-XII зазнав змін згідно із Законом України «Про внесення змін до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" щодо окремих питань виплати одноразової грошової допомоги» від 16 липня 2025 року № 4546-ІХ, положення якого відповідно до розділу ІІ «Прикінцеві положення» застосовуються з 24 лютого 2022 року.

Отже, і з 24.02.2024 розмір одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця в період дії воєнного стану повинен визначатися залежно від характеру обставин, за яких настала смерть військовослужбовця. Разом із тим положення пункту 3 статті 16-2 Закону № 2011-XII спрямовані насамперед на визначення розміру відповідної виплати та самі по собі не встановлюють вичерпних умов виникнення права на її отримання.

Аналогічний підхід викладений судовою палатою з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, яка у постанові від 16 червня 2026 року у справі № 620/10029/24 дійшла висновку, що такі законодавчі зміни не змінюють необхідності встановлення передбачених законом умов виникнення права на відповідний вид соціального забезпечення.

Судова палата виходила з того, що положення пункту 3 статті 16-2 Закону №2011-XII визначають розмір одноразової грошової допомоги, тоді як питання щодо наявності права на таку допомогу та умов його реалізації повинні вирішуватися з урахуванням усієї системи нормативного регулювання, зокрема положень статті 16 Закону № 2011-XII, Порядку № 975 та Постанови КМУ № 168.

У зазначеній постанові Судова палата також наголосила, що законодавче визначення розміру одноразової грошової допомоги у сумі 15 000 000 грн саме по собі не означає автоматичного виникнення права на таку виплату в кожному випадку смерті військовослужбовця під час проходження військової служби та не усуває необхідності встановлення тих юридичних фактів і обставин, з якими законодавство пов`язує виникнення права на відповідний вид соціального забезпечення.

Інше тлумачення фактично призводило б до ототожнення підстав виникнення права на одноразову грошову допомогу з визначенням її розміру, хоча зазначені елементи механізму правового регулювання соціального забезпечення врегульовані різними нормами законодавства та мають самостійне юридичне значення.

На виконання статті 16-2 Закону №2011-XII Кабінет Міністрів України постановою від 25 грудня 2013 року № 975 затвердив Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві. Цей Порядок визначає механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця є дата смерті, зазначена у свідоцтві про смерть.

Пунктами 4 та 5 Порядку № 975 визначено випадки, у яких члени сім`ї, батьки та утриманці військовослужбовця набувають право на одноразову грошову допомогу, а також встановлено її розмір залежно від підстав смерті військовослужбовця.

Таким чином, Закон № 2011-XII та Порядок № 975 утворюють єдину систему правового регулювання призначення та виплати одноразової грошової допомоги членам сім`ї загиблого (померлого) військовослужбовця, у тому числі у випадках смерті, що настала внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби.

Разом з тим, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Пунктом 1 Постанови № 168 установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць (крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Згідно з пунктом 2 цієї Постанови № 168 сім`ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі особи, зазначеної у пункті 1 цієї постанови, в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть.

У разі відмови однієї або кількох осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, від її отримання або якщо зазначені особи протягом трьох років з дня виникнення у них такого права його не реалізували, їх частки розподіляються між іншими особами, які мають право на одноразову грошову допомогу. Особам, які мають право на одноразову грошову допомогу, виплата їх частки здійснюється незалежно від реалізації такого права іншими особами.

Якщо після призначення та виплати одноразової грошової допомоги у повному розмірі, зазначеному в абзаці першому цього пункту, за її отриманням звертаються інші особи, які мають на неї право, питання щодо перерозподілу суми такої допомоги вирішується за взаємною згодою осіб або в судовому порядку.

Державні органи, які зазначені у пункті 1 цієї постанови, мають право отримувати інформацію з державних реєстрів щодо осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги.

Виплата одноразової грошової допомоги, передбаченої у цьому пункті, здійснюється також сім`ям осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, які померли внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), отриманого у період дії воєнного стану під час захисту Батьківщини, участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, не пізніше ніж через один рік після поранення (контузії, травми, каліцтва).

Якщо сім`я загиблої особи одночасно має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, та одноразової грошової допомоги або компенсаційної виплати, встановлених іншими актами законодавства, здійснюється одна з таких виплат за її вибором.

Аналіз змісту пункту 2 Постанови КМУ № 168 дає підстави для висновку, що Кабінет Міністрів України передбачив дві самостійні підстави для виплати одноразової грошової допомоги у розмірі 15 000 000 грн:

загибель особи, зазначеної у пункті 1 цієї Постанови, у період дії воєнного стану;

смерть такої особи внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), отриманого під час захисту Батьківщини, участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони у період дії воєнного стану, не пізніше ніж через один рік після отримання такого поранення (контузії, травми, каліцтва).

Такий висновок випливає як зі змісту, так і зі структури пункту 2 Постанови № 168. Якщо абзац перший цього пункту встановлює право на виплату у разі загибелі особи у період дії воєнного стану, то абзац шостий окремо передбачає випадки смерті внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), отриманого за визначених законодавцем обставин.

У цьому випадку юридично значущим є не лише безпосередня причина смерті, зазначена у медичних документах, а насамперед встановлений належними та допустимими доказами причинний зв`язок між смертю військовослужбовця та пораненням, контузією, травмою чи каліцтвом, отриманими за обставин, визначених абзацом шостим пункту 2 Постанови № 168. Тому слід розмежовувати випадки, коли захворювання виступає самостійною причиною смерті, та випадки, коли смерть перебуває у прямому причинному зв`язку з документально підтвердженим пораненням, контузією, травмою чи каліцтвом, отриманими під час захисту Батьківщини, участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони.

Наведене тлумачення узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 16 червня 2026 року у справі № 620/10029/24, та відповідає принципу правової визначеності як складовій принципу верховенства права.

Як зазначив Суд справедливості Європейського Союзу, принцип правової визначеності вимагає, щоб норми права були чіткими, точними та щоб їх застосування було передбачуваним для осіб, на яких вони поширюються, особливо коли такі норми визначають умови реалізації прав або можуть спричиняти правові наслідки для учасників відповідних правовідносин («Hungary v European Parliament and Council of the European Union», C-156/21, ECLI:EU:C:2022:97, п. 223). За змістом зазначеного рішення особи повинні мати можливість однозначно встановити обсяг своїх прав та обов`язків, а законодавче регулювання не може створювати невизначеності щодо умов реалізації відповідних прав. Оскільки законодавець встановив спеціальні умови надання одноразової грошової допомоги у підвищеному розмірі 15 000 000 грн, такі умови є вичерпними та не можуть тлумачитися розширено або застосовуватися за аналогією до правовідносин, які прямо не охоплюються змістом пункту 2 Постанови № 168. Інше тлумачення призвело б до фактичного розширення кола випадків надання відповідної виплати та нівелювало б встановлене нормативним регулюванням розмежування між загальними соціальними гарантіями, передбаченими Законом № 2011-XII і Порядком № 975, та спеціальною соціальною гарантією воєнного часу, встановленою Постановою № 168.

З наявного у матеріалах справи лікарського свідоцтва про смерть № 334 від 26.04.2024 колегією суддів встановлено, що 25.04.2024 у комунальному некомерційному підприємстві «Клінічна лікарня швидкої медичної допомоги» Дніпровської міської ради помер солдат ОСОБА_2 , причина смерті – інфаркт головного мозку, хвороба (патологічні стани), що призвела до смерті: а) набряк головного мозку; б) ішемічнимй інфаркт головного мозку.

Відповідно до витягу з протоколу № 2510 від 07.08.2024 засідання штатної ВЛК, захворювання солдата ОСОБА_2 , - «Ішемічний інфаркт головного мозку. Набряк головного мозку», яке призвело до смерті ІНФОРМАЦІЯ_5 , визнано такими, що пов`язані із захистом Батьківщини.

Водночас зі змісту зазначеного висновку військово-лікарської комісії та встановлених обставин не вбачається, що смерть ОСОБА_2 настала внаслідок поранення, контузії, травми чи каліцтва, отриманих у період дії воєнного стану під час захисту Батьківщини, участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії.

Так само матеріали справи не містять висновків компетентних органів щодо наявності причинного зв`язку між смертю ОСОБА_2 та пораненням, контузією, травмою чи каліцтвом, про які йдеться в абзаці шостому пункту 2 Постанови № 168.

Отже, за встановлених судом апеляційної інстанції у цій справі обставин смерть військовослужбовця настала внаслідок захворювання, яке визнано пов`язаним із захистом Батьківщини, а не поранення, контузії, травми чи каліцтва, отриманих у період дії воєнного стану під час захисту Батьківщини.

Доказів зворотного матеріали справи не містять.

Колегія суддів зауважує, що сам по собі факт безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або заходах із забезпечення національної безпеки і оборони не є достатнім для застосування пункту 2 Постанови № 168, якщо не встановлено передбачених цією нормою обставин загибелі або причинного зв`язку смерті з пораненням, контузією, травмою чи каліцтвом.

Колегією суддів з досліджених матеріалів справи не встановлено причинного зв`язку між смертю ОСОБА_2 та пораненням, контузією, травмою чи каліцтвом у розумінні абзацу шостого пункту 2 Постанови № 168.

Оцінюючи наведені обставини з урахуванням викладеного вище правового регулювання, колегія суддів враховує, що Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 16 червня 2026 року у справі № 620/10029/24 здійснила комплексний аналіз співвідношення положень Закону № 2011-XII, Постанови № 975 та Постанови № 168 і сформулювала правовий висновок щодо умов призначення одноразової грошової допомоги у розмірі 15 000 000 грн членам сімей померлих військовослужбовців під час дії воєнного стану, відступивши від висновків щодо застосування пункту 2 Постанови № 168, викладених у постановах Верховного Суду від 17 липня 2024 року у справі № 600/548/23-а та від 22 серпня 2024 року у справі № 380/9868/23, у яких право на отримання одноразової грошової допомоги пов`язувалося із встановленням військово-лікарською комісією факту того, що захворювання, яке призвело до смерті військовослужбовця, пов`язане із захистом Батьківщини.

Відступаючи від зазначеного підходу, Судова палата вказала:

«Положення пункту 2 Постанови № 168 підлягають застосуванню у системному взаємозв`язку з положеннями Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII та не можуть тлумачитися відокремлено від нього.

Право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 Постанови № 168, виникає у разі загибелі військовослужбовця в період дії воєнного стану, а також у разі смерті військовослужбовця, щодо якої встановлено причинний зв`язок із пораненням (контузією, травмою чи каліцтвом), отриманими під час захисту Батьківщини, участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони.

Сам по собі висновок військово-лікарської комісії про зв`язок захворювання із захистом Батьківщини або проходженням військової служби не є безумовною підставою для застосування пункту 2 Постанови № 168, якщо матеріалами справи не підтверджено обставин, з якими зазначена постанова пов`язує виникнення права на відповідну виплату.

Смерть військовослужбовця внаслідок захворювання не виключає можливості призначення одноразової грошової допомоги, якщо за медичними документами встановлено, що така смерть, незалежно від безпосереднього клінічного механізму її настання, перебуває у причинному зв`язку з пораненням (контузією, травмою чи каліцтвом), отриманими за обставин, визначених пунктом 2 Постанови № 168. За відсутності підстав для застосування пункту 2 Постанови № 168 питання призначення та виплати одноразової грошової допомоги вирішується відповідно до положень Закону № 2011-XII та Порядку № 975, з урахуванням установлених ними підстав та умов надання відповідних соціальних гарантій.»

Таким чином, Верховний Суд у справі № 620/10029/24 виклав правовий підхід про те, що визначальним для застосування абзацу шостого пункту 2 Постанови № 168 є не сам факт встановлення військово-лікарською комісією зв`язку захворювання, яке призвело до смерті військовослужбовця, із захистом Батьківщини, а наявність належними та допустимими доказами підтвердженого причинного зв`язку між смертю військовослужбовця та пораненням (контузією, травмою чи каліцтвом), отриманими за обставин, пов`язаних із захистом Батьківщини, виконанням обов`язків військової служби та безпосередньою участю у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, визначених зазначеною нормою.

Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 21 липня 2026 року у справі № 420/20374/24. У пунктах 40-50 цієї постанови Суд розмежував смерть унаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини, та смерть, яка перебуває у прямому причинному зв`язку з пораненням, контузією, травмою чи каліцтвом, і, пославшись на постанову Судової палати у справі № 620/10029/24, відхилив застосування попередніх висновків у справах № 600/548/23-а та № 380/9868/23.

У постановах від 06 липня 2026 року у справі № 160/4500/25 та від 30 липня 2026 року у справі № 240/11064/24 Верховний Суд наголосив на необхідності встановлення у кожній конкретній справі всіх юридично значущих обставин, з якими пункт 2 Постанови № 168 пов`язує виникнення права на одноразову грошову допомогу у підвищеному розмірі, зазначивши водночас, що відсутність підстав для застосування цієї норми не означає заперечення права членів сім`ї військовослужбовця на одноразову грошову допомогу як вид державної соціальної гарантії загалом.

У цій справі матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 внаслідок захворювання, а захворювання, яке призвело до його смерті, та причина смерті відповідно до висновку військово-лікарської комісії визнані такими, що пов`язані із захистом Батьківщини.

Проте такі обставини не підтверджують наявності тих юридичних фактів, з якими пункт 2 Постанови № 168 пов`язує виникнення права на одноразову грошову допомогу у розмірі 15 000 000 грн.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про наявність у матері ОСОБА_2 - ОСОБА_1 та його дружини - ОСОБА_3 права на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 15 000 000 грн в рівних частках ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права та не відповідають правовому висновку Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеному у постанові від 16 червня 2026 року у справі № 620/10029/24 та у постанові Верховного Суду від 31.08.2026 по справі № 500/270/25.

За наведеного правового регулювання та встановлених обставин справи колегія суддів дійшла висновку, що пункт 28 рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 28.02.2025 року № 61/975, про призначення матері та дружині померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини, солдата ОСОБА_2 в розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому настала смерть, в сумі 2271000 (два мільйони двісті сімдесят одна тисяча) грн у рівних частинах кожній ґрунтується на правильному застосуванні положень Закону № 2011-XII, Постанови № 975 та Постанови № 168.

Отже, вимоги апеляційної скарги Міністерства оборони України про необхідність застосування до спірних правовідносин правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 червня 2026 року у справі № 620/10029/24 є обґрунтованими та підлягають задоволенню,

А відтак, рішення суду першої інстанції слід скасувати та прийняти постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів враховує, що відповідно до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 по справі № 755/10947/17, під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію

З огляду на те, що судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі № 620/10029/24 відступила від підходу, викладеного у постановах Верховного Суду від 17 липня 2024 року у справі № 600/548/23-а та від 22 серпня 2024 року у справі № 380/9868/23, посилання позивача на необхідність застосування таких до спірних правовідносин є неприйнятними.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується статтею 322 КАС України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Як зазначено в пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

За правилами статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 317 КАС України неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи є підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.

Враховуючи, що суд першої інстанції внаслідок неповного з`ясування обставин у справі та невірного застосування норм матеріального права, дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.06.2026 по справі № 520/21691/25 підлягає скасуванню з прийняттям постанови про відмову у задоволенні позовних вимог.

З огляду на результат апеляційного перегляду, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст. 139, ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України - задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.06.2026 по справі № 520/21691/25 - скасувати.

Прийняти постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третьої особи ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправним та скасування пункту рішення, зобов`язання вчинити певні дії – відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Т.С. Перцова

Судді Я.М. Макаренко С.П. Жигилій