Постанова від 20 жовтня 2026 р. у справі №200/3637/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

Суд: Другий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них

Дата: 20 жовтня 2026 р.

Справа: №200/3637/26

Суддя: Любчич Л.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2026 р.Справа № 200/3637/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Любчич Л.В.,

Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31.08.2026, головуючий суддя І інстанції: Полях Н.А., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі №200/3637/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі – відповідач ГУ ПФУ в Донецькій області), в якій просив:

- визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Донецькій області щодо невиплати ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 повної суми заборгованості по пенсії, нарахованої на виконання судового рішення;

- зобов`язати ГУ ПФУ в Донецькій області здійснити повну виплату залишку заборгованості у розмірі 187942,15 грн одним платежем, без застосування будь-яких обмежень, черговості чи графіків, встановлених Постановою КМУ №821, а також усі подальші нарахування що виникнуть у продовж судового розгляду ОСОБА_1 ;

- зобов`язати В.В. при здійсненні виплат пенсії позивачу не застосовувати положення постанови Кабінету Міністрів України №821 як підставу для обмеження або відтермінування виплат;

- встановити судовий контроль за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання ГУ ПФУ в Донецькій області подати звіт про його виконання у встановлений судом строк та призначити судове засідання для розгляду цього звіту за участю сторін.

Ухвалою судді Донецького окружного адміністративного суду від 11 травня 2026 року було відкрито спрощене провадження у справі №200/3637/26 без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні (ст. 263 КАС України).

Відповідно до рішення Вищої ради правосуддя від 21.05.2026 № 960/0/15-26 змінено територіальну підсудність судових справ Донецького окружного адміністративного суду шляхом передачі їх на розгляд до Харківського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 20.07.2026 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.

31 серпня 2026 р. Харківський окружний адміністративний суд ухвалив рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнив частково.

Визнав протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Донецькій області щодо непогашення у повному обсязі нарахованої ОСОБА_1 заборгованості з пенсії за період з 01 січня 2025 року по 31 липня 2026 року.

Зобов`язав ГУ ПФУ в Донецькій області виплатити ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заборгованість з пенсії за період з 01 січня 2025 року по 31 липня 2026 року з урахуванням сум, фактично виплачених у рахунок її погашення, без застосування порядку, черговості й обмежень, установлених постановою Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року №821.

У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовив.

Клопотання ОСОБА_1 щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення суду – задовольнив частково.

Зобов`язав ГУ ПФУ в Донецькій області подати звіт про виконання рішення суду у строк протягом трьох місяців з дня набрання законної сили цим рішенням суду.

У задоволенні іншої частини клопотання – відмовив.

Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Донецькій області на користь ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 1064,96 грн.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його ухвалення з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішенням суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що спірні правовідносини фактично виникли у зв`язку з неналежним, на думку позивача, виконанням рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06.06.2025 по справі № 200/3468/25, а тому між сторонами не виникло нового предмета спору та не сформувалися нові правовідносини.

Також вважав правомірним застосування Порядку № 821 при виконанні рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06.06.2025 по справі № 200/3468/25.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Апелянт подав заяву про закриття провадження у справі з посиланням на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 30 квітня 2026 року у справі № 620/13341/25, згідно з яким у разі, якщо спір виник у зв`язку з виконанням судового рішення, а заявлені вимоги фактично спрямовані на перевірку правомірності дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, вчинених на стадії виконання такого рішення, цей спір не утворює нового предмета адміністративного судочинства.

Позивач подав заперечення на клопотання про закриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з таких підстав.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Донецькій області як отримувач пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 06 червня 2025 року у справі №200/3468/25 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Донецькій області щодо неприйняття рішення за заявою позивача від 18 грудня 2024 року та зобов`язано відповідача повторно розглянути вказану заяву і прийняти за результатами її розгляду обґрунтоване рішення з урахуванням висновків суду. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Зазначене рішення суду набрало законної сили 29 жовтня 2025 року.

На виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06 червня 2025 року у справі №200/3468/25 ГУ ПФУ в Донецькій області проведено перерахунок пенсії позивача з 01 січня 2025 року.

Після проведеного перерахунку розмір пенсії позивача становив: з 01 січня 2025 року - 19969,76 грн, з 01 березня 2025 року - 20429,06 грн, з 01 березня 2026 року - 21164,50 грн.

Водночас різниця між перерахованим розміром пенсії та сумою пенсії, яка фактично виплачувалася позивачу, у повному обсязі виплачена не була.

Згідно з довідкою ГУ ПФУ в Донецькій області від 27 липня 2026 року №22145/05-16 загальна сума заборгованості, облікованої за період з 01 січня 2025 року по 31 серпня 2026 року, становить 243381,87 грн, з яких 144248,37 грн - за період з 01 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року та 99133,50 грн - за період з 01 січня 2026 року по 31 серпня 2026 року.

Зі змісту вказаної довідки вбачається, що розмір щомісячної різниці між перерахованою та фактично виплаченою пенсією становив 11794,64 грн у січні та лютому 2025 року, 12065,91 грн щомісячно з березня по вересень 2025 року, 12065,90 грн у жовтні 2025 року, 12065,91 грн у листопаді та грудні 2025 року, а також у січні та лютому 2026 року, і 12500,28 грн щомісячно з березня по серпень 2026 року.

Протягом 2025-2026 років відповідачем здійснювалося часткове погашення зазначеної заборгованості. Загальна сума проведених виплат становила 19886,89 грн, з яких у грудні 2025 року виплачено 13243,73 грн, у лютому 2026 року - 1613,72 грн, у березні 2026 року - 1593,72 грн, у квітні 2026 року - 1487,72 грн, у травні 2026 року - 880,00 грн, у червні 2026 року - 1068,00 грн.

Відповідно до наданого відповідачем розрахунку залишок облікованої заборгованості станом на 27 липня 2026 року становив 223 494,98 грн.

В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначив, що на виконання рішення суду відповідач здійснив перерахунок його пенсії, однак нараховану різницю між належним та фактично виплаченим розміром пенсії у повному обсязі не виплатив.

За розрахунком позивача, станом на момент звернення до суду загальна сума нарахованої за період з 01 січня 2025 року по 31 травня 2026 року заборгованості становила 205881,04 грн, з якої відповідачем було виплачено 17938,89 грн, у зв`язку з чим залишок невиплаченої заборгованості становив 187942,15 грн.

Позивач не погодився із виплатою заборгованості частинами у розмірах, визначених відповідачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року №821 та звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з часткової обґрунтованості позовних вимог.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає таке.

Згідно з частиною першою статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Частинами другою та четвертою статті 372 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом.

Відповідно до статті 373 КАС України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку визначається Законом України «Про виконавче провадження».

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 686/23317/13-а на підставі аналізу положень Закону України «Про виконавче провадження» дійшла висновку, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».

Згідно з положеннями частини першої статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.

Відповідно до частин першої та третьої статті 382-3 КАС України за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п`ятої статті 382-1 цього Кодексу.

У разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб`єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду. Ці норми Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних із виконанням або невиконанням судового рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 липня 2026 року у справі № 990/282/24 підтвердила самостійне процесуальне значення інституту судового контролю за виконанням судових рішень як невід`ємної складової судового захисту та наголосила на його безпосередньому призначенні забезпечити реальне, повне й належне виконання судового рішення, яке набрало законної сили. Зазначений інститут спрямований не на повторний розгляд спору по суті та не на повторне встановлення прав і обов`язків його учасників, а на забезпечення практичної реалізації вже здійсненого судом захисту порушеного права та перевірку того, чи виконано суб`єктом владних повноважень покладений на нього судовим рішенням обов`язок у визначений цим рішенням спосіб і обсязі.

Наявність у КАС України спеціальних процесуальних механізмів, спрямованих на забезпечення належного та повного виконання судового рішення, виключає необхідність звернення з новим позовом з метою спонукання відповідача до його виконання. Судове рішення підлягає безпосередньому виконанню без ухвалення додаткового судового рішення, а питання щодо його невиконання чи неналежного виконання підлягають вирішенню в порядку судового контролю, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, та/або із застосуванням заходів, визначених законодавством про виконавче провадження.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постановах від 05 серпня 2025 року у справі № 620/15158/24, від 25 березня 2026 року у справі № 320/36568/25 та від 30 квітня 2026 року у справі № 620/13341/25.

Як убачається з матеріалів справи, фактичною підставою для звернення позивача до суду є неналежне, на його думку, виконання відповідачем рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06.06.2025 по справі № 200/3468/25.

Отже, спірні правовідносини виникли не внаслідок первинного вирішення питання про право позивача на пенсію у відповідному розмірі, оскільки таке право та відповідний обов`язок відповідача вже були визначені рішенням суду у справі № 200/3468/25, яке набрало законної сили. Предметом незгоди позивача є спосіб та повнота реалізації цього судового рішення.

Сам факт прийняття відповідачем у процесі виконання судового рішення певного управлінського рішення або застосування ним нормативного регулювання не змінює процесуальної природи правовідносин, якщо такі дії вчинені саме з метою реалізації обов`язку, встановленого судовим рішенням. Визначальним у такому випадку є не форма відповідного акта чи дії суб`єкта владних повноважень, а їх функціональний зв`язок із виконанням судового рішення.

Такий підхід узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 02 липня 2026 року у справі № 990/282/24, якою підтверджено самостійне процесуальне значення інституту судового контролю та його спрямованість на забезпечення виконання вже ухваленого судового рішення.

При цьому встановлений КАС України механізм судового контролю має стадійний характер та передбачає послідовну перевірку виконання судового рішення і застосування відповідних процесуальних заходів у разі його невиконання або неналежного виконання. Така законодавча конструкція свідчить про те, що питання, які виникають безпосередньо у зв`язку з виконанням судового рішення, мають вирішуватися у межах спеціальної процедури судового контролю, а не шляхом повторного розгляду вже вирішеного спору в позовному провадженні.

Отже, якщо особа пов`язує порушення своїх прав саме з тим, що суб`єкт владних повноважень неналежно виконав покладений на нього судовим рішенням обов`язок, належним способом судового захисту є використання передбачених статтями 382, 382-1- 382-3, 383 Кодексу адміністративного судочинства України процесуальних механізмів, спрямованих на забезпечення виконання цього рішення.

Інше тлумачення призвело б до ситуації, за якої кожна незгода особи зі способом виконання судового рішення могла б бути підставою для порушення нового адміністративного провадження, що фактично нівелювало б спеціальний інститут судового контролю та створювало можливість повторного судового розгляду правовідносин, щодо яких уже ухвалено остаточне судове рішення.

При цьому сама по собі обставина, що неналежне виконання судового рішення проявилося у прийнятті відповідачем нового індивідуального акта, здійсненні нового розрахунку або застосуванні нормативного акта, не є достатньою для висновку про виникнення нового адміністративного спору. Вирішальним є встановлення того, чи виникли внаслідок таких дій нові самостійні правовідносини щодо іншого предмета, який не був охоплений первісним судовим рішенням, чи відповідні дії є лише способом реалізації обов`язку, вже встановленого цим рішенням. У другому випадку спір стосується виконання судового рішення та підлягає вирішенню в порядку судового контролю.

Визначальним у розмежуванні нового адміністративного спору та спору щодо належного виконання судового рішення є не сам факт прийняття суб`єктом владних повноважень нового рішення чи вчинення ним нових дій, а їх зміст, мета та безпосередній зв`язок із виконанням судового рішення. Якщо такі рішення чи дії є способом реалізації вже встановленого судом обов`язку, питання про їх правомірність підлягає вирішенню в порядку судового контролю за виконанням судового рішення.

Підставою для звернення позивача до суду є те, що відповідач, виконуючи судове рішення у справі № 200/3468/25, застосував положення постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 821, що, на переконання позивача, призвело до неправильного виконання рішення суду та порушення його прав.

Фактично позивач вважає, що ГУ ПФУ в Донецькій області, виконуючи рішення суду, неправильно визначило порядок його реалізації, оскільки застосував постанову Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 821, яка, на думку позивач, не підлягала застосуванню або була застосована помилково. Проте така обставина сама по собі не трансформує спір щодо виконання судового рішення у новий публічно-правовий спір.

За таких обставин застосування постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 821 не є самостійним юридичним фактом, який породив нові публічно-правові відносини між сторонами. Застосування зазначеної постанови було лише способом, який обрав відповідач для реалізації покладеного на нього судовим рішенням обов`язку. Саме тому предметом незгоди позивачки є не самостійна правомірність постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 821, а правомірність її застосування відповідачем під час виконання судового рішення у справі № 200/3468/25.

Отже, якщо застосування постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 821 відбулося виключно під час виконання судового рішення у справі № 200/3468/25, а позивач пов`язує порушення своїх прав саме з таким способом виконання рішення суду, належним процесуальним способом судового захисту є звернення із заявою в порядку статті 383 КАС України. Подання окремого адміністративного позову за таких обставин не відповідає спеціальному процесуальному механізму, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, та фактично підміняє інститут судового контролю за виконанням судових рішень загальним позовним провадженням, що суперечить правовій природі цих процесуальних інститутів.

Колегія суддів зазначає, що питання щодо нарахування та виплати пенсії позивача, які виникли у зв`язку з виконанням рішення суду у справі № 200/3468/25, перебувають у безпосередньому зв`язку з предметом спору у зазначеній справі та стосуються належності виконання покладеного на відповідача судовим рішенням обов`язку.

За таких обставин, колегія суддів констатує, що заявлені позивачем позовні вимоги стосуються саме порядку виконання судового рішення в іншій справі, а тому позивач має встановлене процесуальним законом право в порядку статей 382, 383 КАС України подати до суду першої інстанції заяву про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення та/або заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження в цій справі на підставі пункту 4 частини першої статті 238 КАС України.

При ухваленні цього рішення колегія суддів враховує висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 30 квітня 2026 року у справі № 620/13341/25 та Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, викладені у постанові від 15 вересня 2026 року у справі № 580/490/26 у подібних правовідносинах, які є обов`язковими в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України.

Посилання позивача на незастосовність висновків, викладених у постанові від 15 вересня 2026 року у справі № 580/490/26 є помилковою, оскільки як у справі № 580/490/26 так і у справі № 200/3468/25 судовими рішеннями не покладалося на органи пенсійного органу обов`язок у виплаті пенсії у конкретних розмірах.

Більш того, позивач не заперечує розмір пенсії, нарахований відповідачем на виконання судового рішення у справі №200/3468/25.

Ухвалюючи це судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Як зазначено в п.58 рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття цього судового рішення.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині.

Відповідно до пунктів 2, 4 частини 1 статті 317 КАС України неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права є підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.

З огляду на викладене, враховуючи неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, а також неврахування правових висновків Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2025 року у справі № 520/1094/24 підлягає скасуванню, а провадження – закриттю, у зв`язку з чим заява ГУ ПФУ в Донецькій області про закриття провадження у справі підлягає задоволенню, а апеляційна скарга – частковому задоволенню.

Керуючись ст. 238, ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 308, 311, 317, 321, 322, 325, 326 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Заяву Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про закриття провадження у справі - задовольнити.

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області - задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2026 року по справі №200/3637/26 - скасувати.

Провадження у справі №200/3637/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - закрити..

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Л.В. Любчич

Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк

Оригінал: reyestr.court.gov.ua