Суд: Другий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: військової служби
Дата: 20 жовтня 2026 р.
Справа: №520/16674/26
Суддя: Присяжнюк О.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 жовтня 2026 р.Справа № 520/16674/26
Другий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: П`янової Я.В. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 14.07.2026 р. (постановлену суддею Кухар М.Д.) по справі № 520/16674/26
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2024 р. по 18.08.2025 р., включно, відповідно до норм абзацу 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. № 1078; зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення 4438,13 грн. в місяць за період з 01.01.2024 р. по 18.08.2025 р., включно у загальній сумі 86901,45 грн., відповідно до норм абзацу 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. № 1078 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 р. № 44 за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців».
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 14.07.2026 р. закрито провадження у справі № 520/16674/26.
Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.07.2026 р. та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи, оскільки предметом позову у цій справі є саме правильність обчислення та нарахування відповідачем позивачу суми індексації грошового забезпечення.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Закриваючи провадження у справі № 520/16674/26, суд першої інстанції виходив з того, що на час звернення позивача до Харківського окружного адміністративного суду є постанова Першого апеляційного адміністративного суду від 02.03.2026 р. у справі № 200/6788/25, між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.
Згідно з ст. 129 Конституції України, однією з основних засад здійснення судочинства є обов`язковість судового рішення. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Згідно позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 11.04.2018 р. у справі №11-257заі18, неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Після набрання рішенням законної сили сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ті ж позовні вимоги й з тих же підстав.
Верховний Суд надаючи оцінку наявності підстав для застосування пункту 4 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, наслідком якого є закриття провадження у справі, неодноразово, зокрема у постановах від 31.03.2021 р. у справі № 240/6357/20, від 27.08.2021 р. у справі № 580/3966/20, від 15.12.2020 р. у справі № 804/5759/17, від 17.08.2022 р. у справі № 520/9008/2020 та ін., зазначав, що закриття провадження у справі у цьому разі можливе за умови, що рішення, яке набрало законної сили, є тотожним позову, який розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справах “Понамарьов проти України” (заява № 3236/03, пункти 40-41), “Христов проти України” (заява № 24465/04, пункти 33-34) зазначено, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру.
Тобто принцип юридичної визначеності в світлі Конвенції гарантує обмеження на безкінечний перегляд рішень, які вступили в силу, не лише правомочного суду, а й іншого владного органу, якщо таке рішення останнього переглядалося судом та визнано законним. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень та полягає у тому, що в разі винесення судом остаточного рішення у справі, таке рішення не може бути поставлено під сумнів.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 02.06.2016 р. по 28.02.2018 р., включно; зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 02.06.2016 р. по 28.02.2018 р., включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року у сумі 71615,93 грн. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 р. № 44 за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців»; визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 р. по 18.08.2025 р., включно; зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення 4463,15 грн. в місяць за період з 01.03.2018 р. по 18.08.2025 р., включно у загальній сумі 399811,86 грн., відповідно до вимог абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. № 1078 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 р. № 44 за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців».
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 27.10.2025 р. у справі № 200/6788/25 позов задоволено частково, а саме: визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 02.06.2016 р. по 28.02.2018 р., включно; зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 02.06.2016 р. по 28.02.2018 р., включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року у сумі 71615,93 грн. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 “Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 р. № 44 за кодом економічної класифікації видатків 2112 “Грошове забезпечення військовослужбовців”; визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 р. по 31.12.2022 р., з 01.01.2024 р. по 18.08.2025 р., включно з урахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. № 1078; зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення 4307,30 грн. в місяць за період за період з 01.03.2018 р. по 31.12.2022 р., з 01.01.2024 р. по 18.08.2025 р., включно у загальній сумі 334299,68 грн., відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 “Порядку проведення індексації грошових доходів населення”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. № 1078 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 “Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 р. № 44; в задоволенні іншої позовних вимог відмовлено.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 02.03.2026 р., апеляційну скаргу апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27.10.2025 р. у справі № 200/6788/25 задоволено частково, рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27.10.2025 р. у справі № 200/6788/25 скасовано в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання нарахувати та виплатити індексацію-різницю грошового забезпечення за період з 01.01.2024 р. по 18.08.2025 р., відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 “Порядку проведення індексації грошових доходів населення”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. № 1078; в цій частині ухвалити постанову, якої в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання нарахувати та виплатити індексацію-різницю грошового забезпечення за період з 01.01.2024 р. по 18.08.2025 р., відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 “Порядку проведення індексації грошових доходів населення”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. № 1078 відмовлено; абзац 5 резолютивної частини рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27.10.2025 р. у справі № 200/6788/25 викладено в наступній редакції: «Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення 4438,13 грн. в місяць за період за період з 01.03.2018 р. по 31.12.2022 р. у загальній сумі 257411,54 грн., відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 “Порядку проведення індексації грошових доходів населення”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. № 1078 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 “Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 р. № 44»; в іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27.10.2025 р. у справі № 200/6788/25 – залишено без змін.
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що провадження у справі № 520/16674/26 необхідно закрити, оскільки Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 02.03.2026 р. у справі № 200/6788/25 відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про виплату грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2024 р. по 18.08.2025 р.
Доводи апелянта, що ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню, оскільки на момент розгляду справи № 200/6788/25 позивачу ще не була нарахована індексація-різниця грошового забезпечення за грудень 2022 року, як наслідок право на її отримання у період подальшого продовження військової служби у позивача ще не виникло, дані питання не оцінювались та не досліджувались судом, то обставині у справах № 200/6788/25 та № 520/16674/26 є різними, що унеможливлює ототожнення адміністративних позовів, суд апеляційної інстанції вважає помилковими з наступних підстав.
Як вбачається зі змісту позову ОСОБА_1 позивач в якості підстав звернення з позовом зазначає, що 29.05.2026 р. на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27.10.2025 р. у справі №200/6788/25 та постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 02.03.2026 р. у справі №200/6788/25 відповідачем виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 02.06.2016 р. по 28.02.2018 р. із застосування базового місяця січень 2008 року та індексацію-різницю грошового забезпечення 4438,13 грн. в місяць за період за період з 01.03.2018 р. по 31.12.2022 р. у загальній сумі 321115,94 грн., що підтверджується банківською випискою.
Проте, в результаті протиправної бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 , яка полягала у невиплаті позивачу у період проходження служби індексації-різниці грошового забезпечення у фіксованій величині 4438,13 грн. відповідачем не поновлено виплату з 01.01.2024 р. після призупинення виплати, відповідно до Закону України «Про державний бюджет на 2023 рік».
Згідно з постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 02.03.2026 р. в справі № 200/6788/25 судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач протягом періоду з 01.01.2024 р. по 18.08.2025 р. здійснив виплату грошового забезпечення із дотриманням вимог Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», що свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог за період з 01.01.2024 р. по 18.08.2025 р.
Тобто, у вищезазначеній постанові Першого апеляційного адміністративного суду встановлено, що відсутня протиправна бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 .
У спірних правовідносинах наявність виплати позивачу індексації грошового забезпечення не є підставою для звернення до суду для встановлення наявності протиправної бездіяльності відповідача, яка полягала у невиплаті позивачу у період проходження служби індексації-різниці грошового забезпечення у фіксованій величині 4438,13 грн. та не поновлення виплати з 01.01.2024 р. після призупинення виплати, відповідно до Закону України «Про державний бюджет на 2023 рік».
Доводи апелянта, що ухвала суду першої інстанції прийнята без застосування висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 10.04.2024 р. у справі № 200/564/23, від 19.02.2025 р. у справі № 420/2653/24, суд апеляційної інстанції також вважає помилковими, так як вищезазначені постанови не є релевантними до спірних правовідносин, оскільки в них питання про закриття провадження у справі вирішувалися, зокрема, щодо позовів, які подавалися за наявності судових рішень про відмову таких позовів, у зв`язку з їх передчасністю, а не у зв`язку з дотриманням відповідачем вимог чинного законодавства.
Інші доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 14.07.2026 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 308, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 14.07.2026 р. по справі № 520/16674/26 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді Я.В. П`янова О.А. Спаскін
Оригінал: reyestr.court.gov.ua