Постанова від 20 жовтня 2026 р. у справі №520/11230/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2026 р.Справа № 520/11230/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Чалого І.С.,

Суддів: Семененко М.О. , Подобайло З.Г. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції: Лук`яненко М.О.) від 20.07.2026 по справі № 520/11230/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, які полягають у перерахунку пенсії ОСОБА_1 на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.09.2025 у справі № 520/14790/25 із застосуванням Постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821 «Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області виплачувати пенсію ОСОБА_1 , після її перерахунку на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду 16.09.2025 у справі № 520/14790/25 без застосування при виплаті пенсії Постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821 «Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень».

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.07.2026 адміністративний позов - задоволено частково.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, які полягають у перерахунку пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2026 року із застосуванням Постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821 «Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень».

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області виплатити пенсію ОСОБА_1 з 01.01.2026 року без застосування при виплаті пенсії Постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821 «Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень».

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що станом на дату набрання законної сили судовим рішенням у справі № 520/14790/25 (17.10.2025), а також на дату проведення позивачу перерахунку пенсії на виконання згаданого судового рішення та на момент проведення виплат Порядок № 821 був чинним, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, діяв у відповідності до чинного нормативно-правового акта, а тому не допускав порушень законодавства та, як наслідок, порушень прав та інтересів позивача. Також вказує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2025 у справі № 440/14216/23 констатувала, що в умовах війни пріоритетним є спрямування обмежених фінансових ресурсів держави на фінансування Збройних Сил України та інших військових формувань, які безпосередньо беруть участь у бойових діях (членів їхніх сімей), а відповідно, на захист суверенітету і територіальної цілісності України, а не на інші цілі, що можуть вплинути на збалансованість державного бюджету.

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено апеляційним розглядом, позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" з 21.10.2017 року.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.09.2025 у справі № 520/14790/25, яке набрало законної сили 17.10.2025 року, визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови у проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_1 з 01.02.2023 на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 17.04.2025 № ФХ-124792/5424/с та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.02.2023 з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премій, у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону України № 2262-ХІІ, статті 9 Закону України № 2011-XII та з врахуванням положень Постанови № 704, згідно оновленої довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 17.04.2025 № ФХ-124792/5424/с, з урахуванням вже виплачених сум.

На виконання вищевказаного рішення суду відповідачем у листопаді 2025 року проведено позивачеві перерахунок пенсії та відповідно до протоколу перерахунку станом на 01.02.2023 нарахований розмір пенсії склав 20266,55 грн, а станом на 01.03.2026 розмір нарахованої пенсії позивача після проведення індексації склав 25861,55 грн.

Проте у грудні 2025 року позивач отримав пенсію у розмірі 21172,71 грн (розмір пенсії до перерахунку на виконання рішення суду від 16.09.2025 у справі № 520/14790/25), а з березня 2026 року після проведення індексації позивач отримує пенсію у розмірі 23734,61 грн.

Отже, пенсія позивачеві виплачується у розмірі меншому, ніж нараховано після її перерахунку на виконання рішення суду від 16.09.2025 у справі № 520/14790/25.

Листом № 2000-0203-8/24651 від 12.02.2026, на звернення представника позивача, відповідач повідомив, що на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.09.2025 у справі № 520/14790/25 пенсію позивача перераховано з 01.02.2023 року та нараховано різницю в пенсії за період з 01.02.2023 року до 30.11.2025 року. Виплата перерахованої пенсії за судовим рішенням проводиться відповідно до Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 821 від 14.07.2025 року.

Не погоджуючись з діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що норми Постанови № 821 не підлягають застосуванню при обрахунку пенсії позивача.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Так, відповідно до частини першої статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, їх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Водночас, законодавцем передбачений спеціальний процесуальний механізм контролю за виконанням судового рішення.

Відповідно до статті 381-1 КАС України судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Суд може здійснювати такий контроль у порядку, встановленому, зокрема, статтями 382-382-3 та 383 цього Кодексу.

За приписами статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень — відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду. Ці норми Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних із виконанням або невиконанням судового рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2026 у справі № 990/282/24 підтвердила самостійне процесуальне значення інституту судового контролю за виконанням судових рішень як невід`ємної складової судового захисту та наголосила на його безпосередньому призначенні забезпечити реальне, повне й належне виконання судового рішення, яке набрало законної сили. Зазначений інститут спрямований не на повторний розгляд спору по суті та не на повторне встановлення прав і обов`язків його учасників, а на забезпечення практичної реалізації вже здійсненого судом захисту порушеного права та перевірку того, чи виконано суб`єктом владних повноважень покладений на нього судовим рішенням обов`язок у визначений цим рішенням спосіб і обсязі.

Наявність у Кодексі адміністративного судочинства України спеціальних процесуальних механізмів, спрямованих на забезпечення належного та повного виконання судового рішення, виключає необхідність звернення з новим позовом з метою спонукання відповідача до його виконання. Судове рішення підлягає безпосередньому виконанню без ухвалення додаткового судового рішення, а питання щодо його невиконання чи неналежного виконання підлягають вирішенню в порядку судового контролю, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, та/або із застосуванням заходів, визначених законодавством про виконавче провадження.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постановах від 05.08.2025 у справі № 620/15158/24, від 25.03.2026 у справі № 320/36568/25 та від 30.04.2026 у справі № 620/13341/25.

Як випливає з матеріалів справи, підставою для звернення позивача до суду є невиплата в повному обсязі пенсії, яка перерахована, як установлено судом, на виконання рішення суду у справі № 520/14790/25.

Отже, спірні правовідносини виникли не внаслідок первинного вирішення питання про право позивачки на пенсію у відповідному розмірі, оскільки таке право та відповідний обов`язок відповідача вже були визначені рішенням суду у справі № 520/14790/25, яке набрало законної сили. Предметом незгоди позивачки є спосіб та повнота реалізації цього судового рішення.

Сам факт прийняття відповідачем у процесі виконання судового рішення певного управлінського рішення або застосування ним нормативного регулювання не змінює процесуальної природи правовідносин, якщо такі дії вчинені саме з метою реалізації обов`язку, встановленого судовим рішенням. Визначальним у такому випадку є не форма відповідного акта чи дії суб`єкта владних повноважень, а їх функціональний зв`язок із виконанням судового рішення.

Такий підхід узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 02.07.2026 у справі № 990/282/24, якою підтверджено самостійне процесуальне значення інституту судового контролю та його спрямованість на забезпечення виконання вже ухваленого судового рішення.

Водночас установлений Кодексом адміністративного судочинства України механізм судового контролю має стадійний характер та передбачає послідовну перевірку виконання судового рішення і застосування відповідних процесуальних заходів у разі його невиконання або неналежного виконання. Така законодавча конструкція свідчить про те, що питання, які виникають безпосередньо у зв`язку з виконанням судового рішення, мають вирішуватися у межах спеціальної процедури судового контролю, а не шляхом повторного розгляду вже вирішеного спору в позовному провадженні.

Отже, якщо особа пов`язує порушення своїх прав саме з тим, що суб`єкт владних повноважень неналежно виконав покладений на нього судовим рішенням обов`язок, належним способом судового захисту є використання передбачених статтями 382, 382-1- 382-3, 383 Кодексу адміністративного судочинства України процесуальних механізмів, спрямованих на забезпечення виконання цього рішення.

Інше тлумачення призвело б до ситуації, за якої кожна незгода особи зі способом виконання судового рішення могла б бути підставою для порушення нового адміністративного провадження, що фактично нівелювало б спеціальний інститут судового контролю та створювало можливість повторного судового розгляду правовідносин, щодо яких уже ухвалено остаточне судове рішення.

Як установлено судом, фактично, підставою для звернення позивачки до суду є те, що відповідач, виконуючи судове рішення у справі № 520/14790/25, застосував положення Постанови № 821, що призвело до виплати перерахованої пенсії не в повному розмірі.

За таких обставин застосування Постанови № 821 не є самостійним юридичним фактом, який породив нові публічно-правові відносини між сторонами. Застосування зазначеної постанови було лише способом, який обрав відповідач для реалізації покладеного на нього судовим рішенням обов`язку.

Отже, якщо застосування Постанови № 821 відбулося виключно під час виконання судового рішення у справі № 520/14790/25, а позивач пов`язує порушення своїх прав саме з таким способом виконання рішення суду, належним процесуальним способом судового захисту є звернення із заявою в порядку статті 383 КАС України. Подання окремого адміністративного позову за таких обставин не відповідає спеціальному процесуальному механізму, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, та фактично підміняє інститут судового контролю за виконанням судових рішень загальним позовним провадженням, що суперечить правовій природі цих процесуальних інститутів.

У постанові від 15.09.2026 у справі № 580/490/26 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду зазначив, що вважає правильним висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 30.04.2026 у справі № 620/13341/25, згідно з яким у разі, якщо спір виник у зв`язку з виконанням судового рішення, а заявлені вимоги фактично спрямовані на перевірку правомірності дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, вчинених на стадії виконання такого рішення, цей спір не утворює нового предмета адміністративного судочинства. Відповідні питання підлягають вирішенню в межах спеціальних процедур судового контролю за виконанням судових рішень, установлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Верховний Суд звернув увагу, що визначальним у розмежуванні нового адміністративного спору та спору щодо належного виконання судового рішення є не сам факт прийняття суб`єктом владних повноважень нового рішення або вчинення ним нових дій, а їх зміст, мета та безпосередній зв`язок із виконанням судового рішення.

Якщо такі рішення чи дії є способом реалізації вже встановленого судом обов`язку, питання про їх правомірність підлягає вирішенню в порядку судового контролю за виконанням судового рішення.

Верховний Суд також дійшов висновку, що застосування суб`єктом владних повноважень положень Постанови № 821 під час виконання судового рішення саме по собі не змінює процесуальної природи спірних правовідносин та не є підставою для звернення особи з новим адміністративним позовом. Законність таких дій має перевірятися в межах спеціальних процедур судового контролю за виконанням судових рішень.

Колегія суддів враховує, що правовідносини у цій справі є подібними до правовідносин, які були предметом розгляду Верховного Суду у справі № 580/490/26.

Як і у зазначеній Верховним Судом справі, позивач у цій справі пов`язує порушення своїх прав із тим, що Пенсійний фонд під час виконання попереднього судового рішення застосував положення Порядку № 821, що, на її думку, призвело до неналежної виплати сум пенсії, нарахованих за судовим рішенням.

Отже, застосування Порядку № 821 у спірних правовідносинах не є самостійним юридичним фактом, який породив нові публічно-правові відносини, а є способом, обраним відповідачем при реалізації обов`язку, покладеного на нього попереднім судовим рішенням.

Тому доводи позивача щодо неправомірності застосування Порядку № 821 фактично є доводами щодо неналежного виконання судового рішення, а не щодо виникнення нового самостійного спору між ним та Пенсійним фондом.

При цьому, висновок суду першої інстанції про необхідність зобов`язання відповідача в межах цієї справи здійснювати виплату пенсії без застосування Порядку № 821 фактично призводить до повторного судового вирішення питання, яке стосується реалізації рішення суду, ухваленого в іншій адміністративній справі.

Такий підхід не відповідає встановленому КАС України порядку судового контролю за виконанням судових рішень та створює можливість фактичного обходу спеціальної процедури, передбаченої статтями 381-1, 382, 382-1, 382-2, 382-3, 383 КАС України.

При цьому, колегія суддів наголошує, що закриття провадження у цій справі не позбавляє позивача права на судовий захист.

Навпаки, позивачу законом гарантований спеціальний та безпосередній процесуальний механізм захисту її прав у зв`язку з неналежним виконанням судового рішення - шляхом звернення до суду першої інстанції, який ухвалив рішення у справі № 520/14790/25, із відповідною заявою в порядку статті 383 КАС України та, за необхідності, із заявою про встановлення судового контролю відповідно до статті 382 КАС України.

Саме в межах такого провадження суд, який ухвалив первісне рішення, має можливість перевірити, чи відповідають фактичні дії суб`єкта владних повноважень змісту та обсягу обов`язків, визначених судовим рішенням, та надати оцінку доводам щодо способу його виконання.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції, розглянувши заявлені позивачем вимоги по суті та частково їх задовольнивши, неправильно застосував норми процесуального права, оскільки спір у цій справі стосується не нового самостійного публічно-правового правовідношення, а порядку виконання судового рішення в іншій адміністративній справі.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Судова практика розглядає цю підставу також як таку, що застосовується у випадках, коли для відповідного спору законом встановлений спеціальний процесуальний порядок його вирішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.07.2026 у справі № 520/11230/26 підлягає скасуванню, а провадження у справі - закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України.

Оскільки провадження у справі підлягає закриттю, доводи апеляційної скарги щодо правомірності застосування відповідачем Порядку № 821, відсутності бюджетних асигнувань та обов`язковості Постанови № 821 для органів Пенсійного фонду України, які стосуються суті спору, колегією суддів не оцінюються.

З огляду на викладене доводи апеляційної скарги щодо необхідності скасування рішення суду першої інстанції підлягають врахуванню, однак з наведених вище підстав.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

Відповідно до ч.1 ст.319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Згідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до частини першої статті 239 КАС України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ. З огляду на встановлені обставини колегія суддів роз`яснює позивачу, що він має право звернутися до Харківського окружного адміністративного суду, як суду, що ухвалив рішення у справі № 520/14790/25, із заявою про зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення в порядку статті 382 КАС України та/або із заявою про визнання протиправними дій відповідача, вчинених на виконання цього рішення, в порядку статті 383 КАС України.

Оскільки місцевий суд помилково розглянув справу у порядку адміністративного судочинства в порядку окремого адміністративного позову, то відповідно до пункту 1 частини першої статті 238, частини першої статті 319 КАС України, ухвалене у справі судове рішення підлягає скасуванню, а провадження в адміністративній справі закриттю.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 319, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.07.2026 по справі № 520/11230/26 - скасувати.

Провадження у справі № 520/11230/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії закрити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий

Судді(підпис) (підпис) М.О. Семененко З.Г. Подобайло