Суд: Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них
Дата: 18 жовтня 2026 р.
Справа: №214/12250/25
Суддя: Євтушенко О. І.
Справа № 214/12250/25
2/214/2463/26
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
19 жовтня 2026 року м. Кривий Ріг
Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді – Євтушенка О.І.,
за участю:
секретаря судового засідання – Авдєєва М.І.,
позивача – ОСОБА_1 ,
представника позивача – ОСОБА_2 (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу №214/12250/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договорами позики (розписками),-
ВСТАНОВИВ:
16.12.2025 позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою, шляхом подання через модуль підсистеми ЄСІТС «Електронний суд», в які просить суд: стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договорами позики (розписками), а саме: основну заборгованість за укладеними договорами позики станом на 22.10.2025 у розмірі
59 000,00 доларів США, відсотки за користування грошовими коштами відповідно до умов укладених договорів у сумі 33 860,00 доларів США та 100 000,00 грн., а також неустойку (пеню), нараховану у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за договорами позики, у сумі 18 085,00 доларів США, а всього – 110 945,00 доларів США та 100 000,00 грн. Крім того, позивач ОСОБА_1 просить стягнути з відповідача на її користь судові витрати, а саме: судовий збір у розмірі 12 112,00 грн. та витрати, пов`язані з поданням заяви про забезпечення позову у сумі 605,60 грн.
Пред`явлені вимоги мотивовано тим, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договори позики, на підставі яких позивач ОСОБА_1 передала відповідачу ОСОБА_3 грошові кошти, які останній зобов`язався повернути у визначені договорами строки, а також сплачувати проценти за користування позикою відповідно до погоджених сторонами умов. Позивач ОСОБА_1 зазначає, що відповідач ОСОБА_3 належним чином свої зобов`язання за договорами позики не виконав, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка станом на 22.10.2025 становить 59 000,00 доларів США за основним боргом. Крім того, у зв`язку з користуванням позиченими коштами позивачем ОСОБА_1 нараховано відсотки відповідно до умов укладених договорів у загальному розмірі 33 860,00 доларів США та 100 000,00 грн., а також неустойку (пеню) за неналежне виконання відповідачем ОСОБА_3 договірних зобов`язань у розмірі 18 085,00 доларів США. Посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договорами позики та наявність заборгованості, позивач просить суд стягнути з ОСОБА_3 на свою користь заборгованість за договорами позики (розписками) у загальному розмірі 110 945,00 доларів США та 100 000,00 грн., з яких 59 000,00 доларів США - основний борг, 33 860,00 доларів США та 100 000,00 грн – відсотків за користування позикою, 18 085,00 доларів США - пеня. Також позивач ОСОБА_1 просить стягнути з відповідача ОСОБА_3 понесені судові витрати, а саме судовий збір у розмірі 12 112,00 грн. та витрати, пов`язані з поданням заяви про забезпечення позову, у розмірі 605,60 грн.
Ухвалою суду від 26 грудня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху.
Ухвалою суду від 19 січня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду в порядку загального позовного провадження, розпочато підготовче провадження.
Ухвалою суду від 20 березня 2026 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково та накладено арешт на об`єкти нерухомого майна, що належать відповідачу ОСОБА_3 .
Ухвалою суду від 14 липня 2026 року відмовлено у затвердженні мирової угоди, укладеної між позивачем та відповідачем, а також продовжено підготовче провадження у цивільній справи в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 01 вересня 2026 року відмовлено у прийнятті визнання відповідачем ОСОБА_3 позову ОСОБА_1 про стягнення боргу за договорами позики (розписками).
Ухвалою суду від 25 вересня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Ухвалою суду від 08 жовтня 2026 року задоволено клопотання про представника позивача про проведення судових засідань в режимі відеоконференції.
Присутня в судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала в повному обсязі, наполягала на їх задоволенні з підстав, викладених в позові.
Представник позивача – адвокат Пересунько С.С. в режимі відеоконференції підтримав позицію позивача ОСОБА_1 , просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_3 до судового засідання не з`явився, правом на подання відзиву не скористався. Разом з тим, зі змісту поданих раніше заяв відповідача та інших відомостей у справі, останній належним чином повідомлений про час та місце розгляду цієї справи судом. Крім того, зі змісту зазначених заяв відповідача ОСОБА_3 слідує, що відповідач не заперечував про розгляд справи за його відсутності, що дає суду можливість та достатність підстав для ухвалення рішення у справі за відсутності останнього.
Інших заяв, клопотань від учасників справи не надходило.
Суд, вислухавши думку позивача та її представника, дослідивши письмові матеріали цивільної справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального права, прийшов до наступного висновку.
Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договори позики, а саме: договір №1 позики грошей від 06.09.2021; договір №2 позики грошей від 06.10.2021; розписка від 15.11.2022; розписка від 14.09.2024; договір позики грошей від 03.04.2025; додатковий договір від 16.06.2024 до договору позики грошей від 06.09.2021 та додатковий договір від 16.06.2024 до договору позики грошей від 06.10.2021, оформлені письмовими розписками, відповідно до яких позивач ОСОБА_1 передала відповідачу ОСОБА_3 грошові кошти, а останній зобов`язався повернути отримані кошти у погоджені сторонами строки та сплачувати проценти за користування позикою на умовах, визначених відповідними розписками.
Звертаючись до суду з позовом, позивач ОСОБА_1 посилалася на неналежне виконання відповідачем ОСОБА_3 взятих на себе договірних зобов`язань та наявність заборгованості станом на 22.10.2025, яка, за її розрахунком, складається з: основної суми боргу в розмірі 59 000,00 доларів США, відсотків за користування позикою в розмірі
33 860,00 доларів США та 100 000,00 грн., а також пені в розмірі 18 085,00 доларів США.
Відповідно до ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов`язку в натурі.
За змістом ст.ст.525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу й інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню в цей строк.
Відповідно до ч.1 ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом ч.2 ст.1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або певної кількості речей.
Отже, письмова розписка позичальника за умови, що її зміст підтверджує отримання коштів та обов`язок їх повернення, може бути доказом укладення договору позики, його умов і факту передання коштів.
Відповідно до ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Таким чином, після настання погодженого сторонами строку повернення позики позичальник зобов`язаний виконати відповідне грошове зобов`язання належним чином і в повному обсязі.
Згідно зі ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.ст.12, 13, 76-81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності та диспозитивності, а кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні. Жоден доказ не має для суду наперед установленої сили, а його належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок з іншими доказами підлягають оцінці в сукупності.
Оцінюючи правовідносини, які виникли між сторонам на підставі договору №1 позики грошей від 06.09.2021 в контексті зазначених вище правових норм, суд вважає необхідним встановити наступне.
Так, 06.09.2021 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір №1 позики грошей, за умовами якого позикодавець передала позичальнику грошові кошти в розмірі
269 298,00 грн., що на момент укладення договору становило еквівалент 10 000,00 доларів США за офіційним курсом Національного банку України, а позичальник зобов`язався повернути отримані кошти у визначений договором строк.
Вказаний договір містить положення щодо предмета позики, її розміру, строку повернення та інших умов виконання сторонами своїх зобов`язань.
Оригінал зазначеного вище договору був наданий позивачем ОСОБА_1 для огляду в судовому засіданні.
Згідно з п.1.2 договору передання грошових коштів відбулося до його підписання, що підтверджується розпискою позичальника про отримання відповідної суми коштів.
Крім того, матеріалами справи підтверджується укладення сторонами додаткового договору від 16.06.2024 до договору позики грошей від 06.09.2021, якою змінено строк повернення основної суми боргу та визначено, що така сума підлягає поверненню не пізніше 31.12.2024. Інші умови первісного договору, відповідно до п.1.8 додаткової угоди, залишено незмінними.
Оскільки кінцевим строком повернення основної суми позики визначено 31.12.2024, відповідно до п. 1.3. додаткового договору від 16.06.2024, прострочення виконання відповідного зобов`язання за відсутності доказів повернення коштів виникло з 01.01.2025.
З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 зазначає про неповернення відповідачем ОСОБА_3 основної суми позики в розмірі 10 000,00 доларів США та просить стягнути цю суму на свою користь.
Оцінивши зміст договору №1 позики грошей від 06.09.2021, додаткового договору від 16.06.2024 до договору позики грошей від 06.09.2021, розписки про отримання коштів, суд виходить із того, що за умови підтвердження факту передання коштів і відсутності доказів їх повернення вимога про стягнення основної суми боргу має правову підставу та підлягає задоволенню у розмірі, встановленому судом з урахуванням погодженого сторонами порядку визначення суми зобов`язання.
Вирішуючи вимогу про стягнення відсотків за користування позикою за договором №1 позики грошей від 06.09.2021 та додатком до цього договору від 16.06.2024, суд зазначає таке.
Пунктом 3.1.2 договору №1 позики грошей передбачено сплату позикодавцю за користування позикою відсотків з розрахунку 36% річних в порядку та на умовах передбачених зазначеним договором.
Відповідно до змісту з п.4.5 нарахування відсотків за користування позикою проходить за фактичний час користування позикою. Відсотки нараховуються виходячи з фактичного числа календарних днів в році, місяці, а також фактичної заборгованості позичальника перед позикодавцем. В підрахунок фактичного числа календарних днів, протягом яких позичальник користувався позикою, включаються вихідні та святкові дні, а також вихідні дні, перенесені на робочі дня по рішенню Кабінету міністрів України.
Пунктом 4.6 зазначених вище договорів, відсотки за позикою нараховуються з розрахунку 36% річних відповідно, на залишок заборгованості по основній сумі позики на початок дня, та сплачуються щомісячно протягом строку дії вказаного договору в останній день відповідного місяця.
За зазначених в договорі умов, суд вважає, що нарахування та сплата відсотків за цим договором після спливу визначених договором строків позики законом або цими договором не передбачена, отже відсотки нараховуються за фактичний час користування коштами протягом строку дії вказаного вище договору, виходячи із фактичного залишку основної заборгованості, враховуючи зазначені нижче вимоги норм закону.
Відповідно до ч.1 ст.1048 та ч.1 ст.1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.
З огляду на погоджений сторонами строк повернення позики, змінений додатковим договором до 31.12.2024, суд вважає, що договірні відсотки за ставкою 36% річних підлягають нарахуванню за період користування позикою в межах строку дії договору, тобто з 06.10.2021 до 31.12.2024.
Такий підхід узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 та від 23 жовтня 2019 року у справі №723/304/16-ц, відповідно до яких право нараховувати договірні проценти за користування позикою припиняється після закінчення погодженого строку кредитування.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач ОСОБА_1 просить стягнути з відповідача ОСОБА_3 15 050,00 доларів США у якості відсотків за користування позикою за період з 06.09.2021 до 11.11.2025.
Водночас окремого деталізованого розрахунку, який давав би змогу перевірити кількість днів нарахування, базу обчислення та розмежувати відсотки за період до і після закінчення строку позики, позивачем не надано.
Оскільки зазначений період виходить за межі погодженого сторонами строку користування позикою, визначеного договором №1 позики грошей від 06.09.2021 та додатком до цього договору від 16.06.2024, заявлений розрахунок підлягає перевірці в частині періоду нарахування, бази обчислення та відповідності умовам договору.
Враховуючи зазначені вище обставини, суд приходить до висновку, що розмір договірних відсотків підлягає визначенню за період фактичного користування позикою в межах погодженого сторонами строку дії договору, тобто з 06.09.2021 до 31.12.2024 включно.
Разом з тим, відповідно до положень п. 4.3. Договору №1 позики грошей від 06.09.2021 сума позики, що повертається, змінюється пропорційно зміні курсу долару США (за офіційними даними НБУ) на день повернення суми позики.
Визначаючи валюту до стягнення, суд враховує, що відповідно до ст.ст.524, 533, 1046, 1049 ЦК України грошове зобов`язання може бути визначене з використанням іноземної валюти, а судове рішення про стягнення боргу за договором позики може бути ухвалене в іноземній валюті, якщо саме в ній визначено зобов`язання, що підлягає виконанню.
За умови використання як бази нарахування суми, еквівалентної 10 000,00 доларів США, розрахунок відсотків за ставкою 36% річних здійснюється в доларах окремо за кожен календарний рік із врахуванням фактичної кількості днів у відповідному році, виходячи із змісту п.4.3. Договору №1 позики грошей від 06.09.2021 та зазначених вище положень закону.
Відтак, за період з 06.09.2021 до 31.12.2021, який становить 117 календарних днів, розмір процентів становить 1 153,97 доларів США (10 000,00 ? 36% ? 117 / 365); за 2022 рік – 3 600,00 доларів США (10 000,00 ? 36%); за 2023 рік – 3 600,00 доларів США (10 000,00 ? 36%); за 2024 рік, який є високосним та налічує 366 календарних днів, розмір процентів становить 3 600,00 доларів США (10 000,00 ? 36% ? 366 / 366).
Таким чином, за наведеним розрахунком загальний розмір відсотків за період з 06.09.2021 до 31.12.2024 становить 11 953,97 доларів США, які підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 .
Разом з тим, проценти, що нараховані за вказаною ставкою поза межами строку дії договору (тобто починаючи з 01.01.2025), не підлягають стягненню як відсотки за користування позикою.
В свою чергу, відповідно до п.5.1 договору позики №1 від 06.09.2021 повернення позики позичальником забезпечується неустойкою в розмірі 0,15% за кожен день від суми простроченої заборгованості, починаючи з дня виникнення заборгованості та до дня її погашення. Додатковим договором до договору позики №1 від 06.09.2021 сторони змінили строк повернення основної суми позики, визначивши кінцевою датою її повернення 31.12.2024.
Відтак прострочення виконання зобов`язання з повернення основної суми позики виникло з 01.01.2025.
Як вбачається з позовної заяви, позивач просить стягнути з відповідача пеню за договором позики №1 від 06.09.2021 за період з 01.01.2025 до 11.11.2025 в розмірі 4 725,00 доларів США. Зазначена сума обчислена позивачем виходячи з основної суми заборгованості в розмірі 10 000,00 доларів США, договірної ставки пені 0,15% за кожен день прострочення та періоду прострочення тривалістю 315 календарних днів, а саме:
10 000,00 доларів США ? 0,15% = 15,00 доларів США за один день прострочення; 15,00 доларів США ? 315 календарних днів = 4 725,00 доларів США.
Разом з тим, п.18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст.625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Цим же пунктом встановлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Правове регулювання, передбачене п.18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, має спеціальний характер щодо загальних положень цивільного законодавства про відповідальність за порушення грошового зобов`язання.
Оскільки заявлений позивачем період нарахування пені з 01.01.2025 до 11.11.2025 припадає на період дії в Україні воєнного стану, правові підстави для стягнення з відповідача ОСОБА_3 пені за цей період відсутні.
Сам по собі факт погодження сторонами умов про неустойку при підписанні договору чи можливе визнання відповідачем позову не звільняє суд від обов`язку застосувати імперативні норми закону, які встановлюють пряму заборону на стягнення штрафних санкцій під час війни.
За таких обставин вимога позивача ОСОБА_1 про стягнення пені за договором позики №1 від 06.09.2021 в розмірі 4 725,00 доларів США задоволенню не підлягає.
Оцінюючи правовідносини, які виникли між сторонам на підставі договору №2 позики грошей від 06.10.2021 в контексті зазначених вище правових норм, суд вважає необхідним встановити наступне.
Окрім того, судом встановлено, що 06.10.2021 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір №2 позики грошей, за умовами якого позикодавець передала позичальнику грошові кошти в розмірі 264 244,00 грн., що на момент укладення договору становило еквівалент 10 000,00 доларів США за офіційним курсом Національного банку України, а позичальник зобов`язався повернути отримані кошти у визначений договором строк.
Вказаний договір містить положення щодо предмета позики, її розміру, строку повернення та інших умов виконання сторонами своїх зобов`язань.
Оригінал зазначеного вище договору був наданий позивачем ОСОБА_1 для огляду в судовому засіданні.
Згідно з п.1.2 договору передання грошових коштів відбулося до його підписання, що підтверджується розпискою позичальника про отримання відповідної суми коштів.
Крім того, матеріалами справи підтверджується укладення сторонами додаткового договору від 16.06.2024 до договору позики грошей від 06.10.2021, якою змінено строк повернення основної суми боргу та визначено, що така сума підлягає поверненню не пізніше 31.01.2025. Інші умови первісного договору, відповідно до п.1.8 додаткової угоди, залишено незмінними.
Оскільки кінцевим строком повернення основної суми позики визначено 31.01.2025, прострочення виконання відповідного зобов`язання за відсутності доказів повернення коштів виникло з 01.02.2025.
З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 зазначає про неповернення відповідачем ОСОБА_3 основної суми позики в розмірі 10 000,00 доларів США та просить стягнути цю суму на свою користь.
Оцінивши зміст договору №2 позики грошей від 06.10.2021, додаткового договору від 16.06.2024 до договору №2 позики грошей від 06.10.2021, розписки про отримання коштів та позицію відповідача, суд виходить із того, що за умови підтвердження факту передання коштів і відсутності доказів їх повернення вимога про стягнення основної суми боргу має правову підставу та підлягає задоволенню у розмірі, встановленому судом з урахуванням погодженого сторонами порядку визначення суми зобов`язання.
Вирішуючи вимогу про стягнення відсотків за користування позикою за договором №2 позики грошей від 06.10.2021 та додатком до цього договору від 16.06.2024, суд зазначає таке.
Пунктом 3.1.2 договору №2 позики грошей передбачено сплату позикодавцю за користування позикою відсотків з розрахунку 36% річних в порядку та на умовах передбачених зазначеним договором.
Відповідно до змісту з п.4.5 нарахування відсотків за користування позикою проходить за фактичний час користування позикою. Відсотки нараховуються виходячи з фактичного числа календарних днів в році, місяці, а також фактичної заборгованості позичальника перед позикодавцем. В підрахунок фактичного числа календарних днів, протягом яких позичальник користувався позикою, включаються вихідні та святкові дні, а також вихідні дні, перенесені на робочі дня по рішенню Кабінету міністрів України.
Пунктом 4.6 зазначених вище договорів, відсотки за позикою нараховуються з розрахунку 36% річних відповідно, на залишок заборгованості по основній сумі позики на початок дня, та сплачуються щомісячно протягом строку дії вказаного договору в останній день відповідного місяця.
За зазначених в договорі умов, суд вважає, що нарахування та сплата відсотків за цим договором після спливу визначених договором строків позики законом або цими договором не передбачена, отже відсотки нараховуються за фактичний час користування коштами протягом строку дії вказаного вище договору, виходячи із фактичного залишку основної заборгованості, враховуючи зазначені нижче вимоги норм закону.
Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.
З огляду на погоджений сторонами строк повернення позики, змінений додатковим договором до 31.01.2025, суд вважає, що договірні відсотки за ставкою 36% річних підлягають нарахуванню за період користування позикою в межах строку дії договору, тобто з 06.10.2021 до 31.01.2025.
Такий підхід узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 та від 23 жовтня 2019 року у справі №723/304/16-ц, відповідно до яких право нараховувати договірні проценти за користування позикою припиняється після закінчення погодженого строку кредитування.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач ОСОБА_1 просить стягнути з відповідача ОСОБА_3 14 750,00 доларів США у якості відсотків за користування позикою за період з 06.10.2021 до 11.11.2025.
Водночас окремого деталізованого розрахунку, який давав би змогу перевірити кількість днів нарахування, базу обчислення та розмежувати відсотки за період до і після закінчення строку позики, позивачем не надано.
Оскільки зазначений період виходить за межі погодженого сторонами строку користування позикою, визначеного договором №2 позики грошей від 06.10.2021 та додатком до цього договору від 16.06.2024, заявлений розрахунок підлягає перевірці в частині періоду нарахування, бази обчислення та відповідності умовам договору.
Враховуючи зазначені вище обставини, суд приходить до висновку, що розмір договірних відсотків підлягає визначенню за період фактичного користування позикою в межах погодженого сторонами строку дії договору, тобто з 06.10.2021 до 31.01.2025 включно.
Разом з тим, відповідно до положень п. 4.3. Договору №2 позики грошей від 06.10.2021 сума позики, що повертається, змінюється пропорційно зміні курсу долару США (за офіційними даними НБУ) на день повернення суми позики.
Визначаючи валюту до стягнення, суд враховує, що відповідно до ст.ст.524, 533, 1046, 1049 ЦК України грошове зобов`язання може бути визначене з використанням іноземної валюти, а судове рішення про стягнення боргу за договором позики може бути ухвалене в іноземній валюті, якщо саме в ній визначено зобов`язання, що підлягає виконанню.
За умови використання як бази нарахування суми, еквівалентної 10 000,00 доларів США, розрахунок відсотків за ставкою 36% річних здійснюється в доларах окремо за кожен календарний рік із врахуванням фактичної кількості днів у відповідному році, виходячи із змісту п. 4.3. Договору №2 позики грошей від 06.10.2021 та зазначених вище положень закону.
Відтак, за період з 06.10.2021 до 31.12.2021, який становить 87 календарних днів, розмір процентів становить 858,08 доларів США (10 000,00 ? 36% ? 87 / 365); за 2022 рік розмір процентів становить 3 600,00 доларів США (10 000,00 ? 36%); за 2023 рік розмір процентів становить 3 600,00 доларів США (10 000,00 ? 36%).; за 2024 рік, який є високосним та налічує 366 календарних днів, розмір процентів становить 3 600,00 доларів США (10 000,00 ? 36% ? 366 / 366); за період з 01.01.2025 до 31.01.2025, який становить 31 календарний день, розмір процентів становить 305,75 доларів США (10 000,00 ? 36% ? 31 / 365).
Таким чином, за наведеним розрахунком загальний розмір відсотків за період з 06.10.2021 до 31.01.2025 включно становить 11 963,83 доларів США, які підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 .
Разом з тим, проценти, що нараховані за вказаною ставкою поза межами строку дії договору (тобто починаючи з 01.02.2025), не підлягають стягненню як відсотки за користування позикою.
В свою чергу, відповідно до п.5.1 договору №2 позики грошей від 06.10.2021 повернення позики позичальником забезпечується неустойкою в розмірі 0,15% за кожен день від суми простроченої заборгованості, починаючи з дня виникнення заборгованості та до дня її погашення. Додатковим договором сторони змінили строк повернення основної суми позики, визначивши кінцевою датою її повернення 31.01.2025. Відтак прострочення виконання зобов`язання з повернення основної суми позики виникло з 01.02.2025.
За розрахунком позивача, пеня за період з 01.02.2025 до 11.11.2025 становить 4 260,00 доларів США, виходячи з розрахунку: 10 000,00 доларів США ? 0,15% = 15,00 доларів США за один день прострочення; 15,00 доларів США ? 284 календарні дні = 4 260,00 доларів США.
Разом з тим, п.18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст.625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Цим же пунктом встановлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Правове регулювання, передбачене п.18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, має спеціальний характер щодо загальних положень цивільного законодавства про відповідальність за порушення грошового зобов`язання.
Оскільки заявлений позивачем період нарахування пені з 01.02.2025 до 11.11.2025 припадає на період дії в Україні воєнного стану, правові підстави для стягнення з відповідача ОСОБА_3 пені за цей період відсутні.
Сам по собі факт погодження сторонами умов про неустойку при підписанні договору чи можливе визнання відповідачем позову не звільняє суд від обов`язку застосувати імперативні норми закону, які встановлюють пряму заборону на стягнення штрафних санкцій під час війни.
За таких обставин вимога позивача ОСОБА_1 про стягнення пені за договором позики №2 позики грошей від 06.10.2021 в розмірі 4 260,00 доларів США задоволенню не підлягає.
Оцінюючи правовідносини, які виникли між сторонам на підставі розписки укладеної між сторонами від 15.11.2022 в контексті зазначених вище правових норм, суд вважає необхідним встановити наступне.
Судовим розглядом також встановлено, що 15.11.2022 відповідач ОСОБА_3 склав розписку, відповідно до якої отримав від позивача ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі
713 372,00 грн., що еквівалентно 20 000,00 доларів США, та зобов`язався повернути отримані кошти у строк до 15.01.2023, а також сплатити винагороду за користування зазначеними коштами в розмірі 100 000,00 грн.
Оригінал розписки був наданий позивачем ОСОБА_1 для огляду в судовому засіданні.
Оскільки строк повернення коштів за розпискою визначено до 15.01.2023, а доказів повернення позики суду не надано, суд доходить висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача ОСОБА_3 основної суми боргу.
Визначаючи валюту до стягнення, суд враховує, що відповідно до ст.ст.524, 533, 1046, 1049 ЦК України грошове зобов`язання може бути визначене з використанням іноземної валюти, а судове рішення про стягнення боргу за договором позики може бути ухвалене в іноземній валюті, якщо саме в ній визначено зобов`язання, що підлягає виконанню.
Отже, оскільки сторони погодили повернення позики в доларах США, з відповідача ОСОБА_4 на користь позивача ОСОБА_1 підлягає стягненню основна сума боргу в розмірі 20 000,00 доларів США.
Вирішуючи вимогу про стягнення 100 000,00 грн. винагороди за користування грошовими коштами, суд виходить із того, що в розписці прямо передбачено обов`язок позичальника сплатити зазначену суму саме за користування отриманими коштами.
Відповідно до ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому правова природа відповідного платежу визначається не лише його назвою, а й змістом погоджених сторонами умов.
Оскільки зазначена в розписці винагорода пов`язана з користуванням позикою, а не визначена як санкція за порушення строку повернення коштів, суд вважає за можливе кваліфікувати її як погоджену сторонами плату за користування позикою.
За таких обставин суд доходить висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованості за розпискою від 15.11.2022 в розмірі 20 000,00 доларів США основного боргу та 100 000,00 грн. винагороди за користування грошовими коштами.
Оцінюючи правовідносини, які виникли між сторонам на підставі розписки укладеної між сторонами від 14.09.2024 в контексті зазначених вище правових норм, суд вважає необхідним встановити наступне.
Крім того, судом встановлено, що 14.09.2024 між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_3 виникли правовідносини позики, відповідно до яких позивач передала відповідачу грошові кошти в розмірі 5 000,00 доларів США, а останній зобов`язався повернути отримані кошти у строк до 25.09.2024, що підтверджується відповідною розпискою.
Оригінал розписки був наданий позивачем ОСОБА_1 для огляду в судовому засіданні.
Оцінивши зміст зазначеної розписки в сукупності з іншими матеріалами справи, суд доходить висновку, що вона підтверджує факт отримання відповідачем грошових коштів, розмір позики та погоджений сторонами строк її повернення.
Оскільки погоджений сторонами строк повернення позики сплив 25.09.2024, а доказів повернення відповідачем отриманих коштів суду не надано, відтак у відповідача виник обов`язок повернути позивачу суму позики.
Визначаючи валюту до стягнення, суд враховує, що відповідно до ст.ст.524, 533, 1046, 1049 ЦК України грошове зобов`язання може бути визначене з використанням іноземної валюти, а судове рішення про стягнення боргу за договором позики може бути ухвалене в іноземній валюті, якщо саме в ній визначено зобов`язання, що підлягає виконанню.
За таких обставин суд доходить висновку, що оскільки сторони фактично погодили повернення позики в доларах США, вимога позивача ОСОБА_1 про стягнення з відповідача ОСОБА_3 основної суми боргу за розпискою від 14.09.2024 в розмірі 5 000,00 доларів США є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Оцінюючи правовідносини, які виникли між сторонам на підставі договору позики грошей від 03.04.2025 в контексті зазначених вище правових норм, суд вважає необхідним встановити наступне.
Судом встановлено, що 03.04.2025 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір позики грошей, за умовами якого позикодавець передала позичальнику грошові кошти в розмірі 578 426,80 грн., що на момент укладення договору становило еквівалент
14 000,00 доларів США за офіційним курсом Національного банку України (1 долар США = 41,3162 гривень), а позичальник зобов`язався повернути отримані кошти у визначений договором строк.
Вказаний договір містить положення щодо предмета позики, її розміру, строку повернення та інших умов виконання сторонами своїх зобов`язань.
Оригінал зазначеного вище договору був наданий позивачем ОСОБА_1 для огляду в судовому засіданні.
Згідно з п.1.2 договору передання грошових коштів відбулося до його підписання, що підтверджується розпискою позичальника про отримання відповідної суми коштів.
Відповідно до п.п.1.1, 1.3 та 4.1 договору кінцевим строком повернення основної суми позики визначено 03.07.2025. Таким чином, прострочення виконання відповідного зобов`язання за відсутності доказів повернення коштів виникло з 04.07.2025.
З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 зазначає про неповернення відповідачем ОСОБА_3 основної суми позики в розмірі 14 000,00 доларів США та просить стягнути цю суму на свою користь із врахуванням положень п.4.2 договору щодо зміни суми позики пропорційно зміні курсу долара США на день повернення.
Оцінивши зміст договору позики грошей від 03.04.2025, розписки від 03.04.2025 про отримання коштів та позицію відповідача, суд виходить із того, що за умови підтвердження факту передання коштів і відсутності доказів їх повернення вимога про стягнення основної суми боргу має правову підставу та підлягає задоволенню у розмірі, встановленому судом з урахуванням погодженого сторонами порядку визначення суми зобов`язання.
Вирішуючи вимогу про стягнення відсотків за користування позикою за договором позики грошей від 03.04.2025, суд зазначає таке.
Пунктом 3.1.2 договору позики грошей від 03.04.2025 передбачено сплату позикодавцю за користування позикою відсотків з розрахунку 48% річних в порядку та на умовах передбачених зазначеним договором.
Відповідно до змісту з п.4.5 нарахування відсотків за користування позикою проходить за фактичний час користування позикою. Відсотки нараховуються виходячи з фактичного числа календарних днів в році, місяці, а також фактичної заборгованості позичальника перед позикодавцем. В підрахунок фактичного числа календарних днів, протягом яких позичальник користувався позикою, включаються вихідні та святкові дні, а також вихідні дні, перенесені на робочі дня по рішенню Кабінету міністрів України.
Пунктом 4.6 зазначених вище договорів, відсотки за позикою нараховуються з розрахунку 48% річних відповідно, на залишок заборгованості по основній сумі позики на початок дня, та сплачуються щомісячно протягом строку дії вказаного договору в останній день відповідного місяця.
За зазначених в договорі умов, суд вважає, що нарахування та сплата відсотків за цим договором після спливу визначених договором строків позики законом або цими договором не передбачена, отже відсотки нараховуються за фактичний час користування коштами протягом строку дії вказаного вище договору, виходячи із фактичного залишку основної заборгованості, враховуючи зазначені нижче вимоги норм закону.
Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.
З огляду на погоджений сторонами строк повернення позики, суд вважає, що договірні відсотки за ставкою 48% річних підлягають нарахуванню за період користування позикою в межах строку дії договору, тобто з 03.04.2025 до 03.07.2025.
Такий підхід узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 та від 23 жовтня 2019 року у справі №723/304/16-ц, відповідно до яких право нараховувати договірні проценти за користування позикою припиняється після закінчення погодженого строку кредитування.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач ОСОБА_1 просить стягнути з відповідача ОСОБА_3 4 060,00 доларів США у якості відсотків за користування позикою за період з 03.04.2025 до 11.11.2025.
Водночас окремого деталізованого розрахунку, який давав би змогу перевірити кількість днів нарахування, базу обчислення та розмежувати відсотки за період до і після закінчення строку позики, позивачем не надано.
Оскільки зазначений період виходить за межі погодженого сторонами строку користування позикою, визначеного договором позики грошей від 03.04.2025, заявлений розрахунок підлягає перевірці в частині періоду нарахування, бази обчислення та відповідності умовам договору.
Враховуючи зазначені вище обставини, суд приходить до висновку, що розмір договірних відсотків підлягає визначенню за період фактичного користування позикою в межах погодженого сторонами строку дії договору, тобто з 03.04.2025 до 03.07.2025 включно, що становить 91 календарний день.
Разом з тим, відповідно до положень п. 4.3. Договору позики грошей від 03.04.2025 сума позики, що повертається, змінюється пропорційно зміні курсу долару США (за офіційними даними НБУ) на день повернення суми позики.
Визначаючи валюту до стягнення, суд враховує, що відповідно до ст.ст.524, 533, 1046, 1049 ЦК України грошове зобов`язання може бути визначене з використанням іноземної валюти, а судове рішення про стягнення боргу за договором позики може бути ухвалене в іноземній валюті, якщо саме в ній визначено зобов`язання, що підлягає виконанню.
За умови використання як бази нарахування суми, еквівалентної 14 000,00 доларів США, розрахунок відсотків за ставкою 48% річних здійснюється в доларах окремо за кожен календарний рік із врахуванням фактичної кількості днів у відповідному році, виходячи із змісту п. 4.3. Договору позики грошей від 03.04.2025 та зазначених вище положень закону.
За умови використання як бази нарахування суми, еквівалентної 14 000,00 доларів США, розрахунок відсотків за ставкою 48% річних здійснюється виходячи з кількості днів у 2025 році (365 днів) і становить 1 674,08 доларів США (14 000,00 ? 48% ? 91 / 365).
Таким чином, за наведеним розрахунком загальний розмір відсотків за період з 03.04.2025 до 03.07.2025 включно становить 1 674,08 доларів США, які підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 .
Разом з тим, проценти, що нараховані за вказаною ставкою поза межами строку дії договору (тобто починаючи з 04.07.2025), не підлягають стягненню як відсотки за користування позикою.
Вирішуючи вимогу про стягнення пені за договором позики грошей від 03.04.2025, суд зазначає таке.
Відповідно до п.5.1 договору повернення позики забезпечується неустойкою в розмірі 0,15% в день від суми простроченої заборгованості, починаючи з дня виникнення заборгованості та до дня її погашення, а згідно з п.5.2 договору у випадку несвоєчасної оплати відсотків передбачено пеню у розмірі 0,1% в день від суми несплачених відсотків за кожен день прострочення.
Оскільки кінцевою датою повернення позики визначено 03.07.2025, прострочення виконання зобов`язання з повернення основної суми позики виникло з 04.07.2025.
За розрахунком позивача, пеня за період з 04.07.2025 до 11.11.2025 становить 9 100,00 доларів США, виходячи з розрахунку: 70,00 доларів США (0,5% від суми заборгованості за договором) ? 130 дні = 9 100,00 доларів США.
Разом з тим, п.18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст.625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Цим же пунктом встановлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Правове регулювання, передбачене п.18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, має спеціальний характер щодо загальних положень цивільного законодавства про відповідальність за порушення грошового зобов`язання.
Оскільки договір позики було укладено 03.04.2025, а весь заявлений період 04.07.2025 до 11.11.2025 прострочення та нарахування штрафних санкцій повністю припадає на період дії в Україні воєнного стану, правові підстави для стягнення з відповідача ОСОБА_3 пені, передбаченої п.п.5.1 та 5.2 договору, відсутні.
Сам по собі факт погодження сторонами умов про неустойку при підписанні договору чи можливе визнання відповідачем позову не звільняє суд від обов`язку застосувати імперативні норми закону, які встановлюють пряму заборону на стягнення штрафних санкцій під час війни.
За таких обставин вимоги позивача ОСОБА_1 про стягнення пені за договором позики грошей від 03.04.2025 задоволенню не підлягають.
В свою чергу, суд вважає необхідним зазначити, що згідно зі положення ст.192, ч.ч.1, 3 ст.533 ЦК України законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України – гривня. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України. Такі випадки передбачені ст.193, ч.1 ст.524 ЦК України, Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність». Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти – фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Отже, як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення ч.1 ст.1046 ЦК України, а також ч.1 ст.1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Відповідно до роз`яснень, викладених у п.14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відтак, необхідності у визначенні еквіваленту стягнутої заборгованості за договорами позики в іноземній валюті – доларах США у співвідношенні до національної валюти України – гривні по курсу суд не вбачає, оскільки виконання зобов`язань умовами договорів обумовлене в іноземній валюті, а тому й стягнення боргу в цій же валюті не суперечитиме чинному законодавству України.
Підсумовуючи викладене, суд доходить висновку про часткову обґрунтованість заявлених вимог та необхідність їх часткового задоволення.
Шляхом детального аналізу та перевірки розрахунків по кожному з наданих правочинів, суд встановив, що справедливими, законними та такими, що підлягають задоволенню, є наступні вимоги позивача:
за договором №1 позики грошей від 06.09.2021: 10 000,00 доларів США основного боргу та 11 953,97 доларів США договірних процентів за період правомірного кредитування (до 31.12.2024);
за договором №2 позики грошей від 06.10.2021: 10 000,00 доларів США основного боргу та 11 963,83 доларів США договірних процентів за період правомірного кредитування (до 31.01.2025);
за розпискою від 15.11.2022: 20 000,00 доларів США основного боргу та 100 000,00 грн. винагороди за користування коштами;
за розпискою від 14.09.2024: 5 000,00 доларів США основного боргу;
за договором позики грошей від 03.04.2025: 14 000,00 доларів США основного боргу та 1 674,08 доларів США договірних процентів за період правомірного кредитування (до 03.07.2025).
Таким чином, загальна сума, що підлягає стягненню на користь позивача в іноземній валюті, становить 59 000,00 доларів США основного боргу (10 000 + 10 000 + 20 000 + 5 000 + 14 000) та 25 591,88 доларів США процентів (11 953,97 + 11 963,83 + 1 674,08).
У національній валюті підлягає стягненню 100 000,00 грн. (винагороди) за користування кредитом.
Враховуючи вищезазначені висновки суду, у задоволенні вимог щодо стягнення процентів поза межами строків дії договорів позики грошей (нарахованих за ставками 36% та 48% річних після настання прострочення) та всієї суми пені у розмірі 18 085,00 доларів США слід відмовити на підставі положень ст.1048 ЦК України та п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат відповідно до ст.141 ЦПК України, суд зазначає, що у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позовні вимоги майнового характеру задоволено частково (76,25% від загальної ціни позову з урахуванням відхиленої пені та надміру нарахованих відсотків), з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 9 235,40 грн. та витрати на забезпечення позову у розмірі 461,78 грн.
Відповідно до ч.7 ст.158 ЦПК України, у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову (зокрема й часткового), заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Вирішуючи питання щодо заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 березня 2026 року, суд, керуючись ч.7 ст.158 ЦПК України, виходить із того, що оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, накладений ухвалою суду арешт на об`єкти нерухомого майна, належного ОСОБА_3 , зберігає свою дію протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили, враховуючи відсутність вмотивованого клопотання учасників справи.
Керуючись ст.ст.4, 5, 13, 19, 76-81, 89, 95, 133, 141, 206, 246, 258-259, 263-265, 270-274, 354, 355 ЦПК України, суд, -
УХВАЛИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договорами позики (розписками) – задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договорами позики та розписками у загальному розмірі 84 591,88 доларів США (вісімдесят чотири тисячі п`ятсот дев`яносто один долар США 88 центів), яка складається з: основної суми боргу – 59 000,00 доларів США; процентів за користування коштами – 25 591,88 доларів США.
Стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість по процентах (винагороді за користування коштами) за розпискою від 15.11.2022 в розмірі 100 000,00 грн. (сто тисяч гривень 00 копійок).
Стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 9 205,12 грн. (дев`ять тисяч двісті п`ять гривень 12 копійок) та витрати, пов`язані з поданням заяви про забезпечення позову, у сумі 460,26 грн. (чотириста шістдесят гривень 26 копійок).
У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 – відмовити.
Заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 березня 2026 року у вигляді накладення арешту на об`єкти нерухомого майна, належного ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ), а саме, на: квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер: 2709970580000); квартиру АДРЕСА_2 (реєстраційний номер: 208861351101); квартиру АДРЕСА_3 (реєстраційний номер: 27463712101); квартиру АДРЕСА_4 (реєстраційний номер: 1576982412110); квартиру АДРЕСА_5 (реєстраційний номер: 158435022110), – продовжують діяти протягом дев`яноста днів із дня набрання цим рішенням суду законної сили.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дати його складання шляхом подання апеляційної скарги. Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження, або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про сторін:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_6 .
Пересунько Сергій Сергійович, свідоцтов про право зайняття адвокатською діяльністю №9451/10 від 18.09.2020, адреса робочого місця: м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 100.
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_7 .
Рішення складено та підписано без проголошення о 16:50 год. 19 жовтня 2026 року, після оголошеної перерви у судовому засіданні від 09.10.2025.
Суддя О.І. Євтушенко
Оригінал: reyestr.court.gov.ua