Рішення від 13 вересня 2026 р. у справі №334/5144/26 — Дніпровський районний суд міста Запоріжжя

Дата документу 14.09.2026

Справа № 334/5144/26

Провадження № 2/334/3748/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

14 вересня 2026 року Дніпровський районний суд міста Запоріжжя

у складі: головуючого судді Ісакова Д.О.,

за участі секретаря судового засідання Прийменко А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Запоріжжя в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу нерухомості дійсним, -

ВСТАНОВИВ:

01 червня 2026 року до Дніпровського районного суду міста Запоріжжя надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу нерухомості дійсним.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 01.06.1995 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу нерухомості № 691 на Запорізькій Універсальній Біржі «Україна» ЛТД житлового будинку АДРЕСА_1 , який розташований на земельній ділянці площею 533 кв.м, до складу майна, що відчужувалось, також входили забор № 1, 3 вбиральня, водопровід № 2, літня кухня Б.

Вартість будинку на момент продажу становила 108352826,00 карбованців відповідно до п.4 вказаного договору.

01.06.1995 року позивач зареєстрував своє право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 в Орендному підприємстві «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації» у книзі №124, реєстровий запис №18357, про що є відмітка на договорі, що підтверджується договором купівлі-продажу нерухомості № 691 від 01 червня 1995 року та технічним паспортом.

Умови вказаного договору були виконані в повному обсязі, а саме відповідачі звільнили вказаний житловий будинок, отримавши вказані у договорі грошові кошти, а позивач з моменту купівлі житлового будинку зареєстрував своє місце проживання та постійно мешкає в ньому.

Вказаний договір, відповідно із вимогами ч. 2 ст. 227 ЦК УРСР (які діяли на той час) був зареєстрований в бюро технічної інвентаризації, у передбаченому законом порядку договір купівлі-продажу з підстав недотримання нотаріальної форми судом не визнавався недійсним.

На теперішній час позивач позбавлений можливості в позасудовому порядку врішити питання про внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, оскільки на час виникнення спірних правовідносин законодавець не вимагав нотаріального посвідчення договору відчуження нерухомості у разі укладення такого договору на товарній біржі.

Просить визнати дійсним договір купівлі-продажу нерухомості №691 житлового будинку АДРЕСА_1 , який розташований на земельній ділянці площею 533 кв.м., укладений 01.06.1995 року на Запорізькій Універсальній Біржі «Україна» ЛТД між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

05.06.2026 року ухвалою судді позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовче провадження, призначене підготовче засідання, сторонам встановлено строк для подання заяв по суті справи.

Відзив на позовну заяву від відповідачів не надходив.

24.06.2026 року, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Мосіна О.В. подала до суду заяву про розгляд справи без участі позивача та його представника, на позовних вимогах наполягає, просить їх задовольнити.

Відповідачі у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином та своєчасно, про причини неявки суду не повідомили.

За наявності умов, визначених у ч.1 ст.280 ЦПК України, суд ухвалив про проведення заочного розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи та перевіривши їх доказами у межах заявлених позовних вимог, приходить до наступного висновку.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Частиною 1 статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно вимог статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Судом встановлено, що 01.06.1995 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу нерухомості №691 на Запорізькій Універсальній Біржі «Україна» ЛТД житлового будинку АДРЕСА_1 , який розташований на земельній ділянці площею 533 кв.м, до складу майна, що відчужувалось, також входили забор № 1, 3 вбиральня, водопровід № 2, літня кухня Б.

Відповідно до пункту 4 вказаного договору, вартість будинку на момент продажу становила 108352826,00 карбованців.

Відповідно до п. 5 договору жзилой дом продан за 108000000,00 карбованців., які продавець отримав від покупця до підписання цього договору.

01.06.1995 року позивач зареєстрував своє право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 в орендному підприємстві «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації» у книзі №124, реєстровий запис №18357, що підтверджується договором купівлі-продажу нерухомості № 691 від 01.06.1995 року на оригіналі якого начальником бюро Сепп Н. було проставлено реєстраційний напис та внесено зміни про власника до технічного паспорта.

Умови вказаного договору були виконані сторонами правочину в повному обсязі, а саме відповідачі звільнили вказаний житловий будинок, отримавши вказані у договорі грошові кошти, а позивач з моменту купівлі житлового будинку зареєстрував місце проживання у будинку та постійно мешкає в ньому.

Вказане свідчить про те, що сторонами договору купівлі-продажу були виконані всі істотні умови договору щодо предмету, ціни та умов оплати.

Надаючи правову оцінку встановленим фактам і правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 49 Закону України «Про власність», чинного на час виникнення спірних правовідносин, володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом.

Вказаний договір, відповідно із вимогами ч. 2 ст. 227 ЦК УРСР (які діяли на той час) був зареєстрований в бюро технічної інвентаризації, у передбаченому законом порядку договір купівлі-продажу з підстав недотримання нотаріальної форми судом не визнавався недійсним.

Відповідно до п.п. 1.1., 1.2., 1.4., 1.5. Правил державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджених наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13.12.1995 року №56, та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 19.01.1996 року за №31/1056, передбачено, що правила розроблені з метою впровадження державної системи реєстрації, обліку та оцінки вартості нерухомого майна, а також системи нагляду і контролю за його використанням та утриманням. Правила встановлюють порядок державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб. Державну реєстрацію об`єктів нерухомого майна здійснюють державні підприємства - бюро технічної інвентаризації місцевих органів державної виконавчої влади на підставі відповідних правовстановлюючих документів (додаток N 1), за рахунок коштів власників нерухомого майна. До об`єктів нерухомого майна, що підлягають державній реєстрації, відносяться: а) жилі будинки (домоволодіння), розташовані на земельній ділянці, під окремим порядковим номером по вулиці, площі, провулку; б) нежилі будинки, дачі, садові будинки, гаражі, будівлі виробничого, господарського, соціально-побутового та іншого призначення, розташовані на окремих земельних ділянках; в) вбудовані в жилі будинки нежилі приміщення (як частини цього будинку); г) квартири багатоквартирних будинків.

Додатком до Правил державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, визначений перелік правовстановлюючих документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація об`єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб. Відповідно до п.6 Переліку зазначено: «Договори купівлі-продажу, міни, зареєстровані біржею».

Так, Правила державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, передбачали в якості правовстановлюючого документу зареєстровані на біржі правочини.

Відповідно до ч. 5 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 01.07.2004 року за №1952-IV право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою. На підставі цього Закону реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень здійснюється лише в разі вчинення правочинів щодо нерухомого майна, а також за заявою власника (володільця) нерухомого майна.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень до ЦК України від 16.01.2003 року ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Відповідно до ст. 4 Цивільного кодексу України в редакції 1963 року цивільні права і обов`язки виникають з підстав, передбачених законодавством, в тому числі і з угод.

Згідно зі статтею 41 Цивільного кодексу в редакції 1963 року угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків.

Відповідно до статті 224 Цивільного кодексу в редакції 1963 року за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до статті 225 Цивільного кодексу в редакції 1963 року, право продажу майна належить власникові.

За загальним правилом, визначеним у статті 227 Цивільного кодексу в редакції 1963 року, договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією зі сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу).

За змістом статтей 128, 153 ЦК УРСР право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Договір вважається укладеним, коли між сторонами в повній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

За договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 224 ЦК Української РСР в редакції 1963 року). Статтею 227 ЦК УРСР передбачалася обов`язкова нотаріальна форма договору купівлі-продажу житлового будинку (квартири) і його реєстрація органами місцевого самоврядування.

На час укладення договору купівлі-продажу житлового будинку чинним був Закон України «Про товарну біржу».

Згідно із статтею 1 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції на час укладення договору купівлі-продажу спірної квартири) товарна біржа є організацією, що об`єднує юридичних і фізичних осіб, які здійснюють виробничу і комерційну діяльність, і має за мету надання послуг в укладенні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозицій на товари, вивчення, упорядкування і полегшення товарообігу і пов`язаних з ним торговельних операцій. Крім того, статтею 2 Закону встановлено, що основними принципами діяльності товарної біржі є рівноправність учасників біржових торгів, застосування вільних (ринкових) цін, публічність проведення біржових торгів.

Згідно зі ст. 15 Закону України «Про товарні біржі» (в редакції, чинній на час виникнення правовідносин) не підлягали нотаріальному посвідченню угоди, які зареєстровані на біржі, якщо вони являють собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі.

Згідно з ч. 2 ст. 47 ЦК Української РСР (в редакції 1963 року) якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно ч. 2 ст. 12 Закону України «Про власність» (Закон № 697XII) від 07.02.1991 року, чинного на час виникнення спірних правовідносин, передбачалися підстави виникнення права приватної власності, зокрема: громадянин набував право власності на майно, одержане внаслідок укладання угод, не заборонених законом.

При цьому ч. 1 ст. 13 Закону № 697XII жилі будинки відносилися до об`єкта власності, ч. 4 цієї ж статті визначалось, що законодавчими актами України може бути встановлено спеціальний порядок набуття права власності громадянами на окремі види майна, а також види майна, що не може перебувати у власності громадян, а відповідно до вимог статті 49 цього ж закону щодо правомірності володіння майном передбачалось, що володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом.

Таким чином, спірні правовідносини на момент їх виникнення були врегульовані різним чином одночасно нормами ЦК України (в редакції від 1963 року) та Законом України «Про товарну біржу», тобто існувала колізія норм права.

Згідно зі ст. 15 Закону України «Про товарні біржі» не підлягали нотаріальному посвідченню угоди, які зареєстровані на біржі, якщо вони являють собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі.

Угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі. Біржовий договір з моменту його реєстрації на біржі є вчиненим правочином.

Реєстрація бюро технічної інвентаризації права власності на житловий будинок на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого біржею, а не нотаріусом, станом на 1995 рік не суперечила чинному законодавству. Правила державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджені наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству № 56 від 13 грудня 1995, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 19 січня 1996 року за № 31, передбачали підставу для державної реєстрації договорів купівлі-продажу, міни зареєстрованих біржею.

З аналізу вказаних норм права слідує, що законодавець на час виникнення спірних правовідносин не вимагав нотаріального посвідчення договору відчуження нерухомості у разі укладання такого договору на товарній біржі.

Частиною першою статті 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Таким чином, визнання дійсним договору купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 (до перейменування Столєтова) необхідно позивачу ляя повного та безспірного підтвердження права власності на весь об`єкт нерухомості (будинок та земельну ділянку) з урахуванням сучасних вимог законодавства щодо державної реєстрації прав.

Позивачем у справі усі умови за договором виконані. Згідно з п. 5 вищевказаного договору відчужувана нерухомість продана позивачу за 108000000,00 карбованців. Покупець оплатив продавцю вартість будинку, що вказано в пункті 5 цієї угоди до підписання договору. Доказів того, що сторони заперечували укладений договір, згідно до вимог ст. 237 ЦК України, суду не було надано, тому, суд вважає укладений договір дійсним.

Оскільки, покупець повністю виконав умови договору купівлі-продажу, сплатив за придбане майно грошові кошти, фактично володіє житловим будинком, угода купівлі-продажу з підстав недотримання нотаріальної форми судом не визнавалася недійсною, угода не містить протизаконних умов, позивач на підставі ст.ст. 128, 153 ЦК УРСР і ст. 49 Закону України «Про власність» набув право власності на спірний будинок і правомірно володіє ним. Передбачених законом підстав для не визнання дійсним неоспореного договору купівлі-продажу спірного будинку в судовому порядку не має.

Таким чином, суд вважає, що між сторонами відбулася домовленість про купівлю-продаж вказаного житлового будинку, сторони домовилися про усі істотні умови договору купівлі-продажу об`єкту нерухомості, виконання договору відбулося. В той же час, нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна не відбулося.

Відповідно до п.5 ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 01.07.2004 року за № 1952-IV, право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно - правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

За таких обставин, суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити.

Питання щодо стягнення з відповідачів судових витрат позивачем не ставиться.

Керуючись статтями: 4, 13, 81, 263-265, 268, 280-284 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу нерухомості дійсним - задовольнити.

Визнати дійсним договір купівлі-продажу нерухомості №691 житлового будинку АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці площею 533 кв.м., складений та зареєстрований на Запорізькій Універсальній Біржі «Україна» ЛТД від 01.06.1995 року, за яким ОСОБА_1 придбав, а ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 продали житловий будинок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Ісаков Д.О.