Рішення від 19 жовтня 2026 р. у справі №303/1119/20 — Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 303/1119/20

2/303/852/20

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

20 жовтня 2026 року м. Мукачево

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючої-судді Гутій О.В.

за участю секретаря судових засідань Олесінь А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м.Мукачево цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 24 травня 2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 143/ФКВ-07, відповідно до умов якого відповідачці надано кредит у розмірі 8000 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом та на інших умовах, визначених договором.

Позивачка зазначає, що відповідачка належним чином не виконувала взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, унаслідок чого утворилася заборгованість.

Як вказано у позовній заяві, право вимоги за зазначеним кредитним договором перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНМАРК» у порядку відступлення права вимоги. Надалі, 30 вересня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНМАРК» та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги № 1097/09-19-К, на підставі якого позивачка набула право вимоги до відповідачки за кредитним договором № 143/ФКВ-07 від 24 травня 2007 року.

Посилаючись на невиконання відповідачкою кредитних зобов`язань та набуття права вимоги за відповідним договором, позивачка просила стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором у розмірі 213 190,30 грн. та за договором купівлі-продажу прав вимог у розмірі 85 000,00 грн., а також судові витрати.

Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду від 15.05.2020 року відкрито провадження та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду від 21.09.2020 року провадження по даній справі зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у справі №303/4158/20 (2/303/1517/20) за позовом ОСОБА_2 до ТзОВ «Фінансова компанія «ФІНМАРКЕТ», ОСОБА_1 про визнання правочину недійсним.

Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду від 04.08.2026 року провадження по даній справі поновлено.

Позивач та представник позивача у судове засідання не з`явилися, представник подала клопотання про розгляд справи у її відсутності, позовні вимоги просила задоволити.

Відповідач у судове засідання не з`явилася, від представника відповідача надійшло клопотання про розгляд справи у його відсутності, у задоволенні позову просив відмовити.

25 серпня 2020 року представником відповідача подано відзив, у якому просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування заперечень зазначив, що 24 травня 2007 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Український промисловий банк» в особі Мукачівського відділення № 2 Закарпатської філії ТОВ «Укрпромбанк» було укладено кредитний договір № 143/ФКВ-07, за умовами якого позичальнику надано кредит у розмірі 8 000 доларів США строком на 180 місяців під 14 % річних. Того ж дня з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором було укладено договір іпотеки № 143/ФКВІІП-07-01.

Представник відповідача вказував, що відповідач виконувала свої зобов`язання за кредитним договором, сплатила значну частину кредиту, однак у зв`язку зі смертю чоловіка, який був майновим поручителем, та складним матеріальним становищем не змогла надалі здійснювати платежі відповідно до графіка. Також зазначав, що в подальшому банк було визнано неплатоспроможним і розпочато процедуру його ліквідації.

Посилаючись на зміст договорів відступлення права вимоги, представник відповідача зазначав, що 30 вересня 2019 року ТОВ «Фінансова компанія «Фінмарк» здійснило оплату за переуступку прав вимоги, а 31 жовтня 2019 року між ТОВ «Фінансова компанія «Фінмарк» та ОСОБА_1 укладено договір № 1097/09-19-К купівлі-продажу прав вимоги, за яким позивач набула право вимоги за кредитним договором у розмірі 213 190,30 грн, тоді як ціна відступлення права вимоги за основним договором становила 85 000 грн.

Представник відповідача вважав, що відступлення права вимоги на користь фізичної особи суперечить вимогам цивільного законодавства, оскільки фізична особа не є фінансовою установою та не має ліцензії на надання фінансових послуг. Зокрема, посилався на положення статей 203, 215, 512, 514, 1054 ЦК України, статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», пункт 5.11 розділу V Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05 липня 2012 року № 2, а також на лист Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 30 серпня 2016 року № 27-36182/16.

Крім того, представник відповідача стверджував, що договір відступлення права вимоги за своєю правовою природою є договором факторингу, сторонами якого можуть бути лише особи, уповноважені законом на надання відповідних фінансових послуг, а тому вважав, що укладені правочини суперечать вимогам статей 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та 1077 ЦК України.

Також у відзиві зазначено, що розмір заборгованості визначено неправильно, оскільки, на думку представника відповідача, банк в односторонньому порядку змінив валюту зобов`язання з доларів США на гривню та безпідставно збільшив суму боргу. Представник відповідача посилався на положення частини четвертої статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», за якою з дня призначення уповноваженої особи Фонду припиняється нарахування відсотків, неустойки та застосування інших санкцій за всіма видами заборгованості.

З огляду на викладене представник відповідача вважав позовні вимоги безпідставними та просив відмовити в їх задоволенні в повному обсязі.

23 вересня 2026 року представник відповідача подав клопотання про застосування строку позовної давності.

29 вересня 2026 року представник позивачки подала до суду клопотання, у якому заперечувала проти застосування позовної давності. Зазначила, що відповідно до пункту 1.3 кредитного договору кінцевою датою повернення кредиту визначено 23 травня 2022 року, вимогу про сплату кредиту було направлено відповідачці 20 грудня 2019 року, а позов подано до суду в березні 2020 року. А тому у клопотанні про застосуванні строку позовної давності слід відмовити.

У зв`язку з розглядом справи за відсутності учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України не здійснювалося.

Судом встановлено, що 24 травня 2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 143/ФКВ-07, відповідно до умов якого банк надав відповідачці кредит у розмірі 8 000 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом на умовах та в порядку, визначених договором. Кінцевий строк повернення кредиту, відповідно до пункту 1.3 договору, встановлено до 23 травня 2022 року (а.с.4-7). На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 24 травня 2007 року між первісним кредитором та відповідачкою було укладено іпотечний договір, предметом якого є нерухоме майно: домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 і належить майновим поручителям в частині ОСОБА_3 та в ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право вланості, виданого 05.01.2004 року (а.с.11-13).

Право вимоги за кредитним договором № 143/ФКВ-07 перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНМАРК» в результаті відкритих торгів (аукціону).

30 вересня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНМАРК» та ОСОБА_1 укладено попередній договір № 1097/09-19 щодо купівлі-продажу прав вимоги. На виконання досягнутих домовленостей 31 жовтня 2019 року сторони уклали договір купівлі-продажу прав вимоги № 1097/09-19-К, за умовами якого позивачка набула право вимоги за кредитним договором № 143/ФКВ-07 від 24 травня 2007 року до ОСОБА_2 (а.с.14-15, 22-23).

Відповідно до додатку №1 до Договору №1097/09-19-К купівлі-продажу прав вимоги заборгованість ОСОБА_2 складає 213 190,30 грн. (а.с.24).

Передання документів, що стосуються кредитного договору та права вимоги за ним, оформлено актом приймання-передачі документів до договору купівлі-продажу прав вимоги № 1097/09-19-К від 31 жовтня 2019 року (а.с.25)

Згідно з листом-вимогою від 20 грудня 2019 року позивачка звернулася до відповідачки з вимогою про погашення заборгованості за кредитним договором, яку було направлено відповідачці за адресою її проживання (а.с.27-28).

Позивачка зазначає, що внаслідок неналежного виконання відповідачкою зобов`язань за кредитним договором утворилася заборгованість у розмірі 213 190,30 грн., яку вона просить стягнути на свою користь.

Доказів повного або часткового погашення заборгованості за кредитним договором відповідач суду не надав.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві отримані грошові кошти в строк та в порядку, встановлених договором.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

Згідно з пунктом першим частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

За статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частини перша та друга статті 203 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово формулювала правовий висновок щодо критеріїв розмежування договору факторингу та договору відступлення права вимоги (цесії).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 березня 2021 року в справі №906/1174/18 (провадження №12-1гс21, пункт 38) навела такі ознаки, що притаманні договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Суд відхиляє доводи представника відповідача щодо відсутності у ОСОБА_1 права набути право вимоги за кредитним договором з огляду на таке.

Як убачається з матеріалів справи, відповідач зверталася до суду з позовом до ТОВ «Фінансова компанія «Фінмарк» та ОСОБА_1 про визнання недійсним договору № 1097/09-К про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 31 жовтня 2019 року, обґрунтовуючи свої вимоги, зокрема, тим, що фізична особа не наділена правом надавати фінансові послуги та набувати право вимоги за кредитним договором.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 лютого 2021 року в задоволенні зазначеного позову відмовлено. Постановою Закарпатського апеляційного суду від 11 березня 2025 року дане рішення залишено без змін. Постанова набрала законної сили 11 березня 2025 року.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За таких обставин доводи представника відповідача щодо неправомірності набуття ОСОБА_1 права вимоги за кредитним договором підлягають оцінці з урахуванням судових рішень, ухвалених у справі про оспорювання договору відступлення права вимоги, які набрали законної сили.

Саме по собі посилання представника відповідача на пункт 5.11 розділу V Положення № 2 не є достатньою підставою для висновку про недійсність договору відступлення права вимоги, який був предметом судового розгляду, та не спростовує правових наслідків набрання законної сили судовими рішеннями у відповідній справі.

Щодо вимог про стягнення з відповідача ціни відступлення права вимоги суд зазначає таке.

Як убачається з матеріалів справи, позивач набула право вимоги за кредитним договором на підставі договору відступлення права вимоги № 1097/09-19-К, укладеного з ТОВ «ФК «Фінмарк», за ціною 85 000,00 грн.

Відповідно до статей 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином, а до нового кредитора переходять права первісного кредитора в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Отже, відступлення права вимоги є правочином між первісним та новим кредиторами, за яким останній набуває право вимагати від боржника виконання зобов`язання в межах прав, що перейшли до нього. Водночас визначена сторонами такого правочину ціна відступлення права вимоги є платою за передання відповідного права та не тотожна заборгованості боржника за кредитним договором.

Сам по собі факт набуття позивачем права вимоги за плату не створює для відповідача обов`язку сплачувати позивачу вартість придбання такого права, оскільки відповідач не є стороною договору відступлення права вимоги, а доказів виникнення в нього окремого зобов`язання зі сплати зазначеної суми суду не надано.

За таких обставин суд доходить висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 85 000,00 грн. ціни відступлення права вимоги задоволенню не підлягають у зв`язку з їх необґрунтованістю.

Оцінюючи заяву представника відповідача про застосування строків позовної давності, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як убачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовом 03 березня 2020 року. При цьому 20 грудня 2019 року кредитором було направлено відповідачу вимогу щодо виконання зобов`язань за кредитним договором.

Сам по собі факт укладення кредитного договору 24 травня 2007 року не є достатньою підставою для висновку про сплив позовної давності за всіма заявленими вимогами, оскільки початок її перебігу визначається з урахуванням строків виконання відповідних зобов`язань та моменту порушення права кредитора.

З огляду на викладене, за відсутності встановлених судом обставин, які свідчать про сплив позовної давності щодо вимог, заявлених до стягнення, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення заяви представника відповідача про застосування строків позовної давності.

Ураховуючи характер спірних правовідносин, обсяг досліджених доказів, зміст і обсяг наданих адвокатом послуг, ціну позову, задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 213 190,30 грн.

Відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню на користь позивача сплачений ним судовий збір пропорційно задоволеним позовним вимогам в розмірі 2 131,90 гривень.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 258-259, 264-265 ЦПК України, ст.ст.11, 509, 526, 611, 625, 1048-1050, 1054 ЦК України, суд, -

УХВАЛИВ :

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 заборгованість за Кредитним договором 143/ФКВ-07 в розмірі 213 190,30 (двісті тринадцять тисяч сто дев`яносто гривень тридцять копійок).

В решті задоволення позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 131,90 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Закарпатського апеляційного суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .

Рішення суду виготовлено 20 жовтня 2026 року.

Головуюча О.В .Гутій