Постанова від 20 жовтня 2026 р. у справі №759/17020/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №759/17020/25 Головуючий у І інстанції - Сенько М.Ф.

апеляційне провадження №22-ц/824/13671/2026 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Приходька К.П.,

суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,

за участю секретаря Миголь А.А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Святошинського районного суду м. Києва від 02 червня 2026 року

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя,-

установив:

У липні 2025 року ОСОБА_2 звернулась до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 19 травня 2026 року зазначений вище позов задоволено.

Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 наступне майно, а саме: кв. АДРЕСА_1 , яка складається з 2 (двох) жилих кімнат загальна площа 45,50 кв.м в тому числі жила 29.10 кв.м, яка була придбана за договором купівлі-продажу від 02 листопада 2006 року, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою Л.М. та зареєстровано в реєстрі за №5630, право власності на яку зареєстровано 06 листопада 2006 року за реєстровим №2562 записаний у реєстрову книгу №д.897-106.

Проведено поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , та визнати за ОСОБА_2 право приватної власності на частину кв. АДРЕСА_1 , яка складається з 2 (двох) жилих кімнат загальна площа 45,50 кв.м в тому числі жила 29.10 кв.м, яка була придбана за договором купівлі-продажу від 02 листопада 2006 року, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою Л.М. та зареєстровано в реєстрі за №5630, право власності на яку зареєстровано 06 листопада 2006 року за реєстровим №2562 записаний у реєстрову книгу №д.897-106.

Проведено поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , та визнати за ОСОБА_1 право приватної власності на частину кв. АДРЕСА_1 , яка складається з 2 (двох) жилих кімнат загальна площа 45,50 кв.м в тому числі жила 29.10 кв.м, яка була придбана за договором купівлі-продажу від 02 листопада 2006 року, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою Л.М. та зареєстровано в реєстрі за №5630, право власності на яку зареєстровано 06 листопада 2006 року за реєстровим №2562 записаний у реєстрову книгу №д.897-106.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 12112 грн.

Крім того, додатковим рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 02 червня 2026 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20000 грн.

Не погодившись із додатковим рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, вважаючи, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції порушено норми процесуального та матеріального права, не враховано обставини, які мають суттєве значення для справи.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що він не отримував будь-якої заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, адже його не було повідомлено про подання відповідної заяви та її зміст.

Вочевидь, вказує, що він не міг подати будь-які заперечення на заяву, адже не знав про її існування. Більш того, в підсистемі електронного суду ЄСІТС відсутні будь-які документи (докази), якими обґрунтовуються витрати на професійну правничу допомогу.

Також, вказує, що позивачем до позову також не було додано жодного доказу щодо майбутніх витрат на професійну правничу допомогу.

У свою чергу, він у відзиві (першій заяві по суті спору) прямо зазначив, що позивач не долучив відповідні докази щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу та, головне, - про незгоду з орієнтовним розміром витрат на професійну правничу допомогу з огляду на обставини справи.

Зазначає, що він позбавлений права надати змістовні обґрунтовані заперечення, адже не знає обґрунтування заяви про стягнення витрат на правничу допомогу та докази, які це підтверджують.

Просив суд, скасувати додаткове рішення Святошинського районного суду м. Києва від 02 червня 2026 року про стягнення з нього на користь ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20000 грн.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.

Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно частин 4, 5 ст. 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції, ураховуючи складність та значення справи для сторін, обсяг проведеної представником позивача роботи, керуючись принципами співмірності, необхідності та розумності судових витрат, їх значимості для справи, дійшов до висновку про необхідність задовольнити заяву представника позивача у повному обсязі та стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20000 грн., оскільки відшкодування таких витрат є законним та обґрунтованим.

Колегія суддів не може погодитись із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Частиною 1 ст. 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат (позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16).

Враховуючи ст. 28 Правил адвокатської етики необхідно дотримуватись принципу «розумного обґрунтування» розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналіз зазначеної постанови свідчить про те, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

У постанові від 08 квітня 2020 року у справі № 306/1198/17 Верховний Суд зазначив, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Процесуальними нормами встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів.

Обов`язковим переліком документів на підтвердження відповідних витрат, незалежно від юрисдикції спору, є: договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.); розрахунок наданих послуг з їх детальним описом; документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, тощо) (висновки, викладені Верховним Судом у постановах у справах № 821/227/17, № 726/549/19, № 810/3806/18).

Як вбачається з матеріалів справи, будь-яких доказів, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20000 грн. представником позивача надано не було.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, порушення судом норм матеріального та процесуального права при його ухваленні, на переконання апеляційного суду, знайшли свого підтвердження під час перегляду справи, оскільки понесені позивачем витрати не підтверджені належними та допустимими доказами, а саме: не надано доказів виконання адвокатом робіт та їх обсягу, не надано доказів на підтвердження понесення нею судових витрат під час розгляду даної справи.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини 1 та 2 ст. 2 ЦПК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За змістом ч. 1 ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що у суду першої інстанції були відсутні підстави для ухвалення додаткового рішення та стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20000 грн., оскільки позивачем не було додано жодного доказу щодо понесених нею витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, порушення судом норм матеріального та процесуального права при його ухваленні, на переконання апеляційного суду, знайшли свого підтвердження під час перегляду справи, а тому додаткове рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні заяви представника ОСОБА_2 - адвоката Людвик І.В. про ухвалення додаткового рішення.

Керуючись ст.ст. ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Додаткове рішення Святошинського районного суду м. Києва від 02 червня 2026 року скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення.

У задоволенні заяви представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 про ухвалення додаткового рішення - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Суддя-доповідач К.П. Приходько

Судді Т.О. Писана

С.О. Журба