Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №372/6138/25 — Київський апеляційний суд

Унікальний номер справи 372/6138/25

Номер апеляційного провадження 22-ц/824/11441/2026

Головуючий у суді першої інстанції О. М. Зінченко

Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач

Постанова

Іменем України

20 жовтня 2026 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),

суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.

секретар судового засідання Комар Л. А.

сторони

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю

«Фінансова компанія «Фінтраст капітал»

відповідач ОСОБА_1

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст капітал», подану представником Крюковою Мариною Володимирівною, на рішення Обухівського районного суду Київської області від 06 квітня 2026 року, ухвалене у складі судді О. М. Зінченка, в приміщенні Обухівського районного суду Київської області,

в с т а н о в и в :

У жовтні 2025 року ТОВ «ФК «Фінтраст капітал» звернулось до Обухівського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Зазначає, що 11.09.2023 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено електронний договір №7057717 про надання споживчого кредиту. Згідно умов договору ТОВ «Авентус Україна» свої зобов`язання перед ОСОБА_1 виконало та надало їй кредит в сумі 5 000,00 грн. шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку НОМЕР_1 .

У період з 11.09.2023 по 26.05.2024 відповідачкою було здійснено оплати на рахунок первісного кредитора в розмірі 970,13 грн., які спрямовані на оплату тіла кредиту в розмірі 99,50 грн. та оплату процентів за користування грошовими коштами у розмірі 870,63 грн. Позивачем нараховані проценти за 106 календарних днів (28.05.2024 - 10.09.2024) 4900,5 грн. х 1,99% = 97,52 грн. х 106 календарних днів = 10337,12 грн.

27.05.2024 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» укладено договір факторингу №27.05/24-Ф, на підставі якого перейшло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 . Таким чином, ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» набуло статусу кредитора за Договором №7057717 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 11.09.2023, укладеним між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачкою.

Станом на дату звернення до суду заборгованість відповідача по кредитному договору перед позивачем не сплачена і складає 4900,5 грн. тіло кредиту та 6533,84 грн. нараховані проценти, нараховані позивачем проценти за 106 календарних днів 10337,12 грн., а всього заборгованість складає 21771,46 грн.

Рішенням №251124/1 єдиного учасника ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» від 25.11.2024 змінено найменування з ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» на нове найменування ТОВ «ФК «Фінтраст капітал».

У зв`язку з наведеним позивач просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість загальною сумою 21771,46 грн., з яких сума кредиту 4900,50 грн., сума процентів за користування кредитом 6533,84 грн., нараховані позивачем проценти за 106 календарних днів 10337,12 грн., сплачений судовий збір 2422,40 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 10000,00 грн. Просив суд в порядку ч.10, 11 ст. 265 ЦПК України органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення, нарахувати інфляційні втрати і 3% річних відповідно до ст.625 ЦК України починаючи з дати набрання рішення законної сили до моменту виконання рішення в частині задоволеної суми заборгованості та стягнути отриману суму інфляційних втрат і 3% річних з відповідачки на користь на ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст капітал», роз`яснити, що у разі часткової сплати основного боргу, інфляційні втрати і 3% річних нараховуються на залишок заборгованості, що залишився, при цьому день часткової оплати не включається до періоду часу, за який може здійснюватися таке нарахування.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 06 квітня 2026 року позов ТОВ «ФК «Фінтраст капітал» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст капітал» суму заборгованості по кредиту в розмірі 4 900, 50 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст капітал» витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422, 40 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст капітал» витрати на правову допомогу у розмірі 1 000, 00 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду ТОВ «ФК «Фінтрст капітал», через представника Крюкову М.В. подано апеляційну скаргу.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що висновок суду про необхідність зменшення суми процентів є необґрунтованим, таким, що зроблений із неправильним застосуванням норм матеріального права, у зв`язку з чим підлягає скасуванню.

Апелянт зазначає, що відповідно до положень цивільного законодавства України, зокрема принципу свободи договору, сторони є вільними у визначенні умов договору, в тому числі щодо розміру процентів за користування кредитними коштами. Узгоджений сторонами розмір процентів є обов`язковим до виконання та не може бути змінений судом довільно, якщо інше прямо не передбачено законом.

Зауважує, що суд на власний розсуд не може зменшувати розмір відсотків за користування кредитом лише з мотивів «справедливості» чи «розумності», якщо такі проценти прямо передбачені договором та не визнані недійсними у встановленому законом порядку.

Суд не встановив обставин, які б свідчили про нікчемність чи оспорюваність відповідних умов договору та безпідставно послався на необхідність дотримання «балансу інтересів сторін», фактично підмінивши собою волевиявлення сторін договору. Такий підхід суперечить усталеній судовій практиці та принципу правової визначеності.

Окрім того, кредитний договір є проявом інституту договірного права, який становить фундамент приватноправових відносин та ґрунтується на принципах свободи договору, рівності сторін і обов`язковості виконання взятих на себе зобов`язань. Сторони, діючи вільно та усвідомлено, самостійно визначають усі істотні умови договору, включаючи розмір процентної ставки, порядок її нарахування та наслідки порушення зобов`язань. Інститут договірного права виходить із презумпції обов`язковості договору (pacta sunt servanda), яка забезпечує стабільність цивільних правовідносин та правову визначеність. Саме тому суд не може підміняти собою сторони договору та втручатися у вже погоджений ними баланс інтересів, переглядаючи істотні умови правочину поза межами прямо передбачених законом випадків.

Відповідач своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористалася.

14 жовтня 2026 року у судове засідання сторони та їх представники не з`явилися, про час та дату розгляду справи сторони повідомлялись належним чином.

З метою дотримання процесуальних строків, колегія суддів вважала за можливе провести розгляд справи за відсутності учасників справи та їх представників, оскільки їхня неявка не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи вимоги ч. 2 ст. 372 ЦПК України, відповідно до якої неявка сторін, або інших учасників справи належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, суд вважав за можливе розглянути дану справу за відсутності учасників справи та їх представників, оскільки неявка вказаних осіб не перешкоджає вирішенню розгляд справи, та скласти постанову у визначений законом строк. Вступна та резолютивна частини постанови не виготовлялись та не проголошувалися судом 14.10.2026.

У відповідності до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із статтею 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково.

Судом встановлено, 11.09.2023 відповідач ОСОБА_1 та ТОВ «Авентус Україна» уклали Договір №7057717 про надання споживчого кредиту, відповідно до умов якого відповідачці було надано кредит в сумі 5 000,00 грн., строк кредитування 365 днів. (а.с.58-63)

Кредитор належним чином виконав свої зобов`язання за кредитним договором, що підтверджується листом вих.№20240612-26а від 12.06.2024 р. ТОВ «ПЕЙТЕК Україна» (а.с.39-41)

27.05.2024 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» було укладено Договір факторингу №27.05/24-Ф, згідно умов якого ТОВ «Авентус Україна» відступило на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, у тому числі за кредитним договором №7057717 від 11.09.2023, що укладений між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 .

Згідно виписки з додатку до договору факторингу №1 від 27.05.2024 ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» передано право вимоги за кредитним договором №7057717 від 11.09.2023.

Передача реєстру боржників за договором факторингу №27.05/24-Ф від 27.05.2024 підтверджується Актом прийому-передачі Реєстру боржників за договором Факторингу №27.05/24-Ф від 27.05.2024 та платіжними дорученнями №420, №421, №424 від 31.05.2024 р. та 04.06.2024.

Рішенням №251124/1 учасника ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» від 25.11.2024 змінено найменування з ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» на нове найменування ТОВ «ФК «Фінтраст капітал».

Позивачем надано розрахунок заборгованості за кредитним договором №7057717 від 11.09.2023, згідно якого відповідачкою було сплачено 17.09.2023 та 20.09.2023 грошові кошти в загальній сумі 970,13 грн., які спрямовані на оплату тіла кредиту в розмірі 99,50 грн. та оплату процентів за користування грошовими коштами у розмірі 870,63 грн. Заборгованість складає 4900,5 грн. основний борг, 6533,84 грн. нараховані проценти, а всього 11434,34 грн. Крім того позивачем нараховані проценти за 106 календарних днів (28.05.2024 р. 10.09.2024 р.) 4900,5 грн. х 1,99% = 97,52 грн. х 106 календарних днів = 10337,12 грн.

Вирішуючи спір у даній справі, суд дійшов висновку, що вимоги позивача щодо стягнення з ОСОБА_1 суми боргу за тілом кредиту у розмірі 4 900,00 грн. підлягають до задоволення.

Разом з тим позовні вимоги, щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст капітал» відсотків за користування кредитом суд вважав необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Перевіряючи таке твердження суду, колегія суддів зазначає наступне.

Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що позивач не заперечує встановлених судом обставин щодо укладення кредитного договору, надання відповідачці кредитних коштів, невиконання нею зобов`язань і переходу до нього права вимоги за договором факторингу.

Відтак, предметом апеляційного перегляду є право позивача на одержання процентів у загальному розмірі 16 870, 96 грн., правильність визначення загального розміру заборгованості, розподіл судових витрат та вимога про подальше нарахування сум на підставі статті 625 ЦК України.

Зазначене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 186/1743/15-ц, де вказано, що у разі коли апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Разом із тим, в частині визначення складу та розміру заборгованості рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам закону з огляду на таке.

Матеріалами справи підтверджується, що 11 вересня 2023 року ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 уклали електронний кредитний договір № 7057717, підписаний сторонами у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», що відповідає вимогам Закону України «Про споживче кредитування» і не суперечить приписам статей 6, 205, 207, 627-628, 634, 639, 642 ЦК України.

У даному кредитному договорі сторонами погоджено всі істотні умови, договір є дійсним, відповідає презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України), у зв`язку з чим він у силу положень статті 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Отже, підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 посвідчила свою обізнаність та згоду з його умовами, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їх внутрішній волі, правочин вчинено в формі, встановленій законом, та він був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а саме отримання кредитних коштів позичальницею, що і було здійснено сторонами. Відповідачка з власної ініціативи звернулась за отриманням кредиту до вільнообраної нею нею фінансової установи, отримавши від останньої всю передбачену законодавством інформацію перед укладанням договору.

За матеріалами справи жодна із сторін фактично не ставить під сумнів і в апеляційному порядку не оскаржує заборгованості позичальниці за тілом кредиту в сумі 4 900, 00 грн.

Щодо стягнення судом з відповідачки процентів за користування кредитом, колегія суддів виходить з наступних міркувань.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У відповідності до частини першої статті 1048 ЦК України (положення якої застосовуються до спірних правовідносин на виконання частини другої статті 1054 ЦК України) позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За змістом частини першої, другої статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері визначаються Законом України «Про споживче кредитування».

Відповідно до пунктів 10, 11 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» споживче кредитування - правовідносини щодо надання, обслуговування та повернення споживчого кредиту; споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

За умовами укладеного сторонами договору його укладено на умовах строковості, зворотності, платності для задоволення споживчих (особистих) потреб позичальниці (пункти 1.2, 1.6), тому спірні правовідносини підпадають під регулювання Закону України «Про споживче кредитування».

Згідно із пунктом 1-1 частини першої статті 1 цього Закону договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.

Отже, позивач, як новий кредитор за укладеним договором, має право на отримання процентів за наданими у користування відповідачці кредитними коштами відповідно до умов договору.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством.

Зокрема, за змістом частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір і порядок одержання яких установлюються договором. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, який на власний розсуд зменшив суму заборгованості відповідачки за процентами за користування кредитом, оскільки вважав, що встановлений сторонами договору розмір відсотків є несправедливим у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг.

Так, відповідно до частин першої та другої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Частиною п`ятою статті 18 вказано Закону передбачено, що якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Згідно з пунктом 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

У справі, яка переглядається, відсутні докази визнання недійсними умов договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту, або висування споживачем - відповідачкою у справі таких вимог.

Аналіз вказаної законодавчої норми, висновків Верховного Суду (зокрема, постанови від 09 вересня 2020 року по справі № 732/670/19, від 12 січня 2021 року по справі 524/5556/19), свідчить, що її положення застосовуються при нарахуванні боржникові у зобов`язанні непропорційно великих сум як відповідальність за невиконання зобов`язання.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 також дійшов висновку, що у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, та яка не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частини третьої статті 509 та частин першої, другої статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.

Відповідно до розрахунку заборгованості за договором № 7057717 від 11 вересня 2023 року первісним та/або новим кредитором не проводилося нарахування неустойки (штрафу чи пені) на заборгованість відповідачки відповідно до статті 549 ЦК України. Проценти за користування кредитними коштами за своєю правовою природою не відносяться до компенсації у разі невиконання боржником зобов`язань, тому не підпадають під ознаки, наведені у статі 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Суд без окремої позовної вимоги споживача може застосувати такий спосіб коригування процентів за користування кредитом, як тлумачення умов договору, якщо вони є нечіткими або двозначними. Натомість визнати умову договору недійсною, змінити її та на цій підставі самостійно зменшити розмір процентів без відповідної позовної вимоги споживача суд не може.

Включення до кредитного договору умов про сплату відповідачкою процентів за користування кредитом, а також подальше нарахування позивачем зазначених процентів за встановленою процентною ставкою в межах строку кредитування та стягнення їх з відповідачки є законним та обґрунтованим, оскільки базується на чинних нормах спеціального законодавства України, які регламентують питання щодо надання споживчих кредитів, яким і є за своєю правовою сутністю кредитний договір, укладений між сторонами.

З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст капітал» заборгованості по процентам за кредитним договором № 7057717 від 11 вересня 2023 року у загальному розмірі 16 870, 96 грн.

За таких обставин рішення суду першої інстанції в частині вирішених позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитом ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, а відтак відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового судового рішення про задоволення позову.

Щодо вимог ТОВ «ФК «Фінтраст капітал» про подальше нарахування інфляційних втрат і трьох процентів річних, то вони задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини десятої статті 265 ЦПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

За змістом частини одинадцятої статті 265 ЦПК України, остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), який здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VII цього Кодексу.

У пунктах 238-239 постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22 зазначено, що нарахування відсотків або пені на майбутнє ґрунтується на підставі тих самих норм матеріального права, які є підставою для задоволення позову про стягнення відсотків або пені за порушення виконання зобов`язання. Тобто це ті самі заходи відповідальності, але продовжені на наступний період часу, протягом якого зобов`язання не виконується. Передбачені частиною другою статті 625 ЦК України 3 % річних охоплюються приписами частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України) за умови, що позивач заявив позовну вимогу про стягнення 3 % річних за порушення виконання зобов`язання та суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення цієї вимоги.

У цій справі позивач не заявив до стягнення конкретно визначену та розраховану суму трьох процентів річних за період прострочення, що передував ухваленню рішення, а просив лише встановити їх нарахування на майбутнє. Отже, відсутня матеріально-правова вимога, задоволення якої могло б бути продовжене у порядку частин десятої й одинадцятої статті 265 ЦПК України.

Крім того, зазначені норми процесуального закону передбачають можливість визначити подальше нарахування відсотків або пені, але не встановлюють механізму нарахування виконавцем інфляційних втрат, а тому вимога про майбутнє нарахування інфляційних втрат також не ґрунтується на частинах десятій й одинадцятій статті 265 ЦПК України.

Також, відповідно до пункту 18 Перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Виходячи із наведеного, підстав для задоволення вимоги про зазначення в судовому рішенні подальшого нарахування інфляційних втрат і трьох процентів річних до моменту виконання рішення немає.

За змістом підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України у постанові суду апеляційної інстанції має бути зазначено про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення, та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частина перша, пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).

Відповідно до положень частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки наслідком апеляційного перегляду справи є часткове скасування рішення суду та ухвалення нового про задоволення позову, сплачений позивачем судовий збір за подачу апеляційної скарги підлягає стягненню на користь позивача з відповідачки пропорційно до задоводеної часнини вимог апеляційної скарги у розмірі 2 815, 72 грн.

Відповідно до частин першої, другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Верховний Суд звертав увагу на те, що апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 756/1529/15-ц).

ТОВ «ФК» Фінтраст Україна» в апеляційній скарзі також просить відшкодувати понесені витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 8 000,00 грн.

Оскільки зазначений спір є незначної складності, виходячи з критеріїв реальності та розумності, а також врахувавши обсяг виконаних адвокатом робіт, суд дійшов висновку про неспівмірність заявленого до стягнення розміру судових витрат на правничу допомогу в сумі 8 000,00 грн, який є завищеним, та про наявність підстав для стягнення із відповідачки витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги позивачу, в сумі 4 000,00 грн.

На підтвердження їх фактичного понесення позивачем ТОВ «ФК «Фінтраст капітал» долучила до апеляційної скарги, зокрема, договір про надання правової допомоги № 07/07-2022 від 07 липня 2022 року, ордер на надання правничої допомоги серії АН № 1969462 від 30 квітня 2026 року, виданий на підставі цього договору, звіт від 24 квітня 2026 року про надання правової допомоги згідно договору № 07/07-2022 від 07 липня 2022 року та платіжну інструкцію № 8436 від 30 квітня 2026 року на суму 8 000,00 грн.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (див. висновок, який викладено у постанові Верховного Суду від 22 грудня 2018 року у справі № 826/856/18).

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову (правничу) допомогу, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

У постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Предметом апеляційної скарги ТОВ «ФК» Фінтраст капітал» є стягнення заборгованості по процентам за кредитним договором у загальному розмірі 16 870, 96 грн. Підготовка представником позивача апеляційної скарги не вимагали аналізу великого обсягу документів та значних затрат часу.

З огляду на правовідносини, які склалися між сторонами, їх регулювання незначною кількістю нормативно-правових актів, стосовно яких існує стала судова практика, а також враховуючи, що складнощів щодо викладення доводів апеляційної скарги у сторони позивача не виникало і апеляційна скарга задоволена лише частково, розмір гонорару, визначений позивачем та його адвокатом, є очевидно завищеним, а тому зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час на підготовку цього процесуального документа, колегія суддів вважає за необхідне зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню з відповідачки, до суми 4 000,00 грн.

Такий розмір витрат є пропорційним, розумним та справедливим, відповідає принципу співмірності із складністю справи та виконаним адвокатом обсягом робіт, при цьому забезпечить право позивача на компенсацію коштів, які він був змушений затратити з метою захисту своїх прав та інтересів в суді апеляційної інстанції, а також відповідає завданню цивільного судочинства, проголошеному у статті 2 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст капітал», подану представником Крюковою Мариною Володимирівною, задовольнити частково.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 06 квітня 2026 року в частині відмови Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст капітал» у стягненні процентів за кредитним договором скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення наступного змісту.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст капітал» (ЄДРПОУ: 44559822, 03045, м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, буд. 27, приміщення 2) проценти за кристування кредитними коштами у розмірі 16 870, 96 грн.

В іншій частині відмови у задоволенні позову рішення Обухівського районного суду Київської області від 06 квітня 2026 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) на корись Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст капітал» (ЄДРПОУ: 44559822, 03045, м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, буд. 27, приміщення 2) 2 815, 72 грн. витрат по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги та 4 000,00 витрат на правничу допомогу.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді Л. Д. Поливач

А. М. Стрижеус

О. І. Шкоріна