Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №760/12467/26 — Київський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 року місто Київ

Справа № 760/12467/26

Апеляційне провадження № 22-ц/824/13319/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Желепи О. В. (суддя-доповідач), суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Національного університету «Київський авіаційний інститут» на ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 25 травня 2026 року про повернення позову (постановлено у складі судді Кицюк В.С.)

у справі за позовом Державного некомерційного підприємства «Державний Університет «Київський авіаційний інститут» (перейменовано в Національний університет «Київський авіаційний інститут») до ОСОБА_1 , третя особа Міністерство освіти і науки України, про витребування майна з чужого незаконного володіння

ВСТАНОВИВ

16 березня 2026 року Державне некомерційне підприємство «Державний університет «Київський авіаційний інститут» (змінило найменування на Національного університету «Київський авіаційний інститут») звернулося до суду з позовом, у якому просило витребувати з приватної власності ОСОБА_1 у володіння позивача квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1299739880000, а також вирішити питання про розподіл судових витрат.

Позов обґрунтовано тим, що спірна квартира належала до державного майна, була закріплена за Національним авіаційним університетом на праві господарського відання, а внаслідок реорганізації університету перейшла до позивача за розподільчим балансом. Приватизація квартири відповідачкою відбулася з порушенням установлених законом обмежень щодо відчуження майна державного закладу освіти та без необхідної згоди Міністерства освіти і науки України.

У позовній заяві позивач визначив ціну позову у розмірі 276 566 грн, пославшись на залишкову балансову вартість спірної квартири 276 566,67 грн, зазначену в розподільчому балансі Національного авіаційного університету станом на 01 жовтня 2024 року, затвердженому Міністром освіти і науки України 23 жовтня 2024 року.

За подання позову позивач сплатив судовий збір у розмірі 4 148,50 грн, що становить 1,5 відсотка від визначеної ним ціни позову.

Солом`янський районний суд міста Києва ухвалою від 07 травня 2026 року позовну заяву залишив без руху та надав позивачу строк у два дні з дня отримання копії ухвали, для подання звіту про оцінку спірної квартири та доплати судового збору з урахуванням її дійсної вартості.

Залишаючи позовну заяву без руху, суд першої інстанції виходив з того, що вимога про витребування нерухомого майна є вимогою майнового характеру, а оскільки спірна квартира зареєстрована за фізичною особою на праві приватної власності, ціна позову повинна відповідати дійсній, тобто ринковій, вартості квартири. Єдиним належним документом на підтвердження такої вартості є звіт про оцінку майна.

11 травня 2026 року позивач направив до суду письмові пояснення на виконання ухвали про залишення позову без руху, зареєстровані судом 13 травня 2026 року, у яких зазначив, що правильно визначив ціну позову за балансовою вартістю нерухомого майна, яке належить юридичній особі, та сплатив судовий збір у достатньому розмірі. До пояснень позивач долучив довідку від 04 травня 2026 року № 1.25.01/63, згідно з якою залишкова балансова вартість спірної квартири станом на 01 квітня 2026 року становила 207 010,97 грн.

Солом`янський районний суд міста Києва ухвалою від 25 травня 2026 року позовну заяву повернув, оскільки позивач не подав звіт про оцінку майна та не доплатив судовий збір, тобто не усунув недоліків позовної заяви.

Не погодившись із такою ухвалою, представник позивача - адвокат Кулачко Т.М. 09 червня 2026 року подав засобами поштового зв`язку до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій просить оскаржувану ухвалу скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що відповідно до пунктів 2, 9 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову у вимогах про витребування майна визначається його вартістю, а щодо нерухомого майна, яке належить юридичній особі, - не нижче балансової вартості. Позивач указав ціну позову відповідно до розподільчого балансу та сплатив 1,5 відсотка цієї вартості, а на виконання ухвали суду додатково подав актуальну довідку про залишкову балансову вартість квартири.

Зазначає, що звіт суб`єкта оціночної діяльності не є єдиним допустимим доказом вартості майна, а визначення остаточної ціни позову належить до предмета доказування у справі, і якщо зазначена позивачем ціна вочевидь не відповідає дійсній вартості майна або точну вартість на час подання позову встановити неможливо, суд повинен попередньо визначити розмір судового збору з наступним проведенням відповідного перерахунку під час розгляду справи.

Посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 16 грудня 2020 року у справі № 372/1080/19, від 09 листопада 2022 року у справі № 914/3659/21 та від 15 березня 2023 року у справі № 759/10375/19, і вважає повернення позовної заяви проявом надмірного формалізму.

Київський апеляційний суд ухвалою від 29 червня 2026 року відкрив апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою.

На запит суду матеріали справи надійшли 01 жовтня 2026 року.

Київський апеляційний суд ухвалою від 13 жовтня 2026 року призначив справу до розгляду в порядку письмового провадження.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).

Відповідно до частини другої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені, зокрема, у пункті 6 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За змістом частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом.

Указаним вимогам ухвала суду першої інстанції не відповідає з огляду на таке.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці, та обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються.

За правилами частини четвертої статті 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Пунктом 2 частини першої статті 176 ЦПК України передбачено, що у позовах про визнання права власності на майно або його витребування ціна позову визначається вартістю майна.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 176 ЦПК України у позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності, ціна позову визначається дійсною вартістю нерухомого майна, а на нерухоме майно, що належить юридичним особам, - не нижче його балансової вартості.

За приписами частини другої статті 176 ЦПК України, якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред`явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи.

Аналогічне правило містить частина друга статті 6 Закону України «Про судовий збір».

Відповідно до частини першої статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Згідно з частиною другою статті 185 ЦПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення. Якщо така ухвала постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити або доплатити.

За правилами частини третьої статті 185 ЦПК України якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

З аналізу наведених норм убачається, що позивач зобов`язаний зазначити ціну позову, подати наявні у нього докази вартості спірного майна та сплатити судовий збір з визначеної ціни. Водночас закон не встановлює звіт про оцінку майна як єдиний допустимий засіб підтвердження ціни позову і передбачає спеціальний процесуальний механізм для випадків, коли заявлена ціна вочевидь не відповідає вартості майна або точну ціну неможливо встановити на момент звернення до суду.

У постанові Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 372/1080/19 зазначено, що вартість майна - це грошова сума, за яку це майно може бути придбане у цій місцевості. Тягар доказування вартості майна несе позивач, як доказ вартості майна суду можуть бути подані договори купівлі-продажу цього майна, відомості про його залишкову балансову вартість, звіт про оцінку майна, витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно, що підтверджують дійсну вартість такого майна безпосередньо на час звернення до суду з відповідними позовними вимогами.

Тобто звіт про оцінку є одним із можливих, а не виключним доказом вартості майна.

У пункті 41 постанови Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 914/3659/21, постановах від 09 листопада 2022 року у справі № 914/3659/21 та від 15 березня 2023 року у справі № 759/10375/19 зроблено висновок, що визначення ціни позову входить до предмета доказування у справі та встановлюється судом під час її розгляду на підставі доказів, поданих учасниками процесу. Якщо ціна, визначена позивачем, не відповідає дійсній вартості майна або точну ціну на день подання позову встановити неможливо, суд попередньо визначає розмір судового збору з подальшим проведенням відповідного перерахунку.

Верховний Суд у постанові від 05 серпня 2020 року у справі № 177/1163/16?ц також звернув увагу, що за відсутності встановленої судом очевидної невідповідності заявленої ціни дійсній вартості майна повернення позовної заяви є передчасним, а надмірний формалізм у застосуванні процесуальних норм може неправомірно обмежити право особи на доступ до суду.

З матеріалів справи вбачається, що позовна заява містила ціну позову - 276 566 грн та пояснення способу її визначення, а саме посилання на розподільчий баланс, відповідно до якого залишкова балансова вартість квартири становила 276 566,67 грн, і сплатив судовий збір у розмірі 4 148,50 грн, тобто 1,5 відсотка цієї вартості.

На виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху позивач додатково надав довідку про залишкову балансову вартість квартири станом на 01 квітня 2026 року в розмірі 207 010,97 грн.

Таким чином, позивач визначив ціну позову, подав документи, які, на його думку, підтверджували обраний спосіб її визначення, а заявлена ним ціна була навіть вищою за залишкову балансову вартість, зазначену в актуальній довідці.

Колегія суддів враховує, що подання таких документів не означає, що ціна позову 276 566,67 грн є остаточно встановленою дійсною вартістю спірної квартири, водночас наявність цих доказів виключала висновок про те, що позивач узагалі не обґрунтував ціну позову, що вимагало б застосування передбаченого частиною другою статті 176 ЦПК України механізму, якщо суд вважав заявлену ціну вочевидь заниженою або не мав можливості встановити точну вартість майна на цій стадії.

Крім того, предметом позову є витребування квартири, яка, за твердженням позивача, є державним майном, закріпленим за юридичною особою на праві господарського відання та переданим їй у порядку правонаступництва, а тому питання про те, який саме критерій пункту 9 частини першої статті 176 ЦПК України підлягає застосуванню - дійсна вартість майна фізичної особи чи не нижча за балансову вартість майна юридичної особи, - безпосередньо пов`язане із заявленими підставами позову та не могло бути остаточно вирішене лише з огляду на чинний запис про державну реєстрацію права власності відповідачки ще до відкриття провадження у справі.

Натомість суд першої інстанції, не навівши конкретних обставин і доказів, з яких би вбачалася очевидна невідповідність заявленої позивачем ціни дійсній вартості квартири, категорично визнав необхідним подання саме звіту про незалежну оцінку. При цьому суд не визначив попередньо розмір судового збору та не зазначив точну суму, яку позивач мав доплатити.

Формулювання в ухвалі від 07 травня 2026 року вимоги «доплатити судовий збір, враховуючи дійсну вартість спірного майна» без визначення конкретної суми не відповідає прямій вимозі частини другої статті 185 ЦПК України та не надавало позивачу можливості однозначно встановити, яку саме процесуальну дію і в якому розмірі він повинен учинити для усунення зазначеного судом недоліку.

Також, встановивши лише двох денний строк, суд одночасно поклав на позивача обов`язок замовити та отримати звіт про незалежну оцінку нерухомого майна, а тому не можна вважати, що такий строк є розумним з огляду на приписи статті 121 ЦПК України.

Таким чином, повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції фактично поставив доступ позивача до суду в залежність від попереднього доведення ринкової вартості квартири єдиним визначеним судом засобом доказування, не застосувавши процесуальний порядок попереднього визначення судового збору та не зазначивши точної суми доплати, що свідчить про застосування надмірного формалізму та не відповідає завданню цивільного судочинства.

Колегія суддів також зазначає, що висновки цієї постанови не перешкоджають суду першої інстанції під час продовження розгляду перевірити обґрунтованість зазначеної позивачем ціни позову, попередньо визначити інший розмір судового збору за наявності передбачених частиною другою статті 176 ЦПК України підстав, а після встановлення ціни позову в процесі розгляду справи вирішити питання про стягнення недоплаченої або повернення переплаченої суми судового збору.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що позивач виконав формальні вимоги щодо зазначення ціни позову та надав докази, якими її обґрунтовував, тоді як ухвала про залишення позову без руху не містила точної суми доплати судового збору, а висновок суду першої інстанції про не усунення недоліків позовної заяви та наявність підстав для її повернення є передчасним.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Оскільки ухвала про повернення позовної заяви постановлена з порушенням норм процесуального права та ґрунтується на надмірно формальному підході до оцінки способу визначення ціни позову й доказів вартості майна, що призвело до постановлення помилкової ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування ухвали Солом`янського районного суду міста Києва від 25 травня 2026 року та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 367, 374, 379, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Національного університету «Київський авіаційний інститут» - задовольнити.

Ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 25 травня 2026 року про повернення позовної заяви - скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Суддя-доповідач О.В. Желепа

Судді: Н.В. Поліщук

В.В. Соколова