Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №755/14180/23-ц — Київський апеляційний суд

Суд: Київський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: страхування, з них

Дата: 19 жовтня 2026 р.

Справа: №755/14180/23-ц

Суддя: Желепа Оксана Василівна

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 року місто Київ

Справа № 755/14180/23-ц

Апеляційне провадження № 22-ц/824/12078/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

Головуючого судді: Желепи О.В.,

суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 15 квітня 2026 року (ухвалено у складі судді Ільєвої Т.Г.)

у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» до ОСОБА_2 про стягнення суми

ВСТАНОВИВ

У жовтні 2023 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Так, позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Арсенал Страхування» виплатило відшкодування на підставі Договору добровільного страхування, а тому страхова компанія звернулась до винної особи та просить суд:

- стягнути з ОСОБА_2 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» грошові кошти у розмірі 18 050 грн. 00 коп., як відшкодування витрат, заподіяних позивачеві та судовий збір.

13.03.2026 Печерським районним судом було ухвалено судове (заочне) рішення, яким задоволено позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

02.06.2025 ухвалою суду скасовано заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 04.06.2025 у цивільній справі №755/14180/25-ц за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 15 квітня 2026 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у розмірі 18 050 грн. 00 коп.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» судовий збір в сумі 2 684,00 гривні 00 коп.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник відповідача 15 травня 2026 року подав через систему «Електронний суд» апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду, якою просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи судом першої інстанції не вірно застосовані норм матеріального права, яке призвело до неправильного вирішення спору.

Вказує, що оскільки ОСОБА_2 під час вчинення ДТП правомірно керував транспортним засобом марки «Ford», державний номер НОМЕР_1 , на підставі посвідчення водія, - слід вважати його правомірним володільцем указаного авто. Враховуючи, що ОСОБА_2 при цьому мав право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни учасників бойових дій, то відповідно до пункту 13.1 статті 13 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в редакції, чинній на час вчинення ДТП, - він був звільнений від обов`язкового страхування відповідальності на території України.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 21 травня 2026 року відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою.

9 червня 2026 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив позивача, яким просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Вказує, що страхове відшкодування, що було сплачено позивачем в якості оплати за відновлення пошкодженого автомобіля необхідно поділити між відповідачем та МТСБУ.

Так, позивачем було зазначено, що відповідно до Звіту про оцінку вартість відновлювального ремонту ТЗ склала 20 119,28 грн. Вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу КТЗ (0,57)/матеріальний збиток 18 295,28 грн.

Разом з тим, враховуючи дійсні витрати на ремонтні роботи пошкодженого автомобіля, позивачем було сплачено страхове відшкодування на суму 18 050 грн. Оскільки згідно норм законодавства, страховик за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує витрати з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу, з відповідача підлягає стягненню 1 824 грн.

Відповідно до ч. 1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Заслухавши доповідь судді Желепи О.В., перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд першої інстанції встановив, що 01.10.2019 року між ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» та ОСОБА_3 було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 224 /10-Т/Чн згідно якого ПрАТ «СК «Страхова компанія «Арсенал Страхування» взяло на себе зобов`язання відшкодувати шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди внаслідок експлуатації транспортного засобу «Тоyota», державний номер НОМЕР_2 .

11.09.2020р. в м. Чернігів по вул. просп. Миру, буд. 21 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «Тоyota», державний номер НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_4 та автомобіля марки «Ford», державний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 .

Дана дорожньо-транпсортна пригода сталася в результаті порушення Правил дорожнього руху водієм автомобіля «Ford», державний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , що підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення, довідкою НПУ, постановою Шевченківського районного суду м. Києва по справі № 761/29170/20 від 22.09.2020 р., постановою Дніпровського районного суду м. Києва по справі №761/29170/20 від 26.11.2020 р., постановою Дніпровського районного суду м. Києва № 761/29170/26 від 04.09.2023р.

У зв`язку з даною подією, згідно Рахунку - Фактури № 91 від 15.09.2020, наданого ФОП ОСОБА_5 , вартість відновлювального ремонту транспортного засобу «Тоyota», державшій номер НОМЕР_2 . склала - 18050,00 грн.

З огляду на викладене, і, відповідно до умов договору страхування, позивач відшкодував вартість ремотну застрахованого автомобіля, що підтверджується платіжним дорученням № 49673598 від 18.09.2020р.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що стороною позивача були виконані всі умови договору перед страхувальником, а тому у страхової компанії наявне обґрунтоване право на відшкодування шкоди з винної особи.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюється Конституцією України, ЦК України, Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV), чинним на час виникнення спору, та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.

Принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у статті 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно до вимог статті 28 Закону № 1961-IV шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого, це шкода, пов`язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров`я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП.

Пунктом 2.1 статті 2 Закону № 1961-IV передбачено, що якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК).

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Пунктом 13.1 статті 13 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в редакції, чинній на час вчинення ДТП (23 вересня 2023 року), передбачено, що учасники бойових дій та інваліди війни, що визначені законом, інваліди I групи, які особисто керують належними їм транспортними засобами, а також особи, що керують транспортним засобом, належним інваліду I групи, у його присутності, звільняються від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України. Відшкодування збитків від дорожньо-транспортної пригоди, винуватцями якої є зазначені особи, проводить МТСБУ у порядку, визначеному цим Законом.

У Рішенні від 23 грудня 2014 року № 7-рп/2014 у справі № 1-6/2014 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень пункту 13.1 статті 13 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01 липня 2004 року № 1961-IV Конституційний Суд України вказав, що в аспекті конституційного звернення положення пункту 13.1 статті 13 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01 липня 2004 року № 1961-IV зі змінами необхідно розуміти так, що транспортними засобами, які належать учасникам бойових дій, інвалідам війни та інвалідам I групи, є такі наземні транспортні засоби, якими зазначені особи володіють як на праві власності, так і на будь-якій іншій правовій підставі.

Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно з пунктом 2.2 Правил дорожнього руху власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.

Особою, яка зобов`язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (пункт 2.2 Правил дорожнього руху України).

Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 грудня 2018 року у справі № 715/1586/17 (провадження № 61-28576св18), на які послався заявник в касаційній скарзі.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що відповідач додав до матеріалів посвідчення учасника бойових дій (а.с.92).

Відтак висновок суду першої інстанції про те, що п. 13.1 статті 13 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", застосовується лише у випадку керування учасником бойових дій власним транспортним засобом є помилковим.

Зважаючи на те, що особа має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових, то відповідно до пункту 13.1 статті 13 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" в редакції, чинній на час вчинення ДТП (11 вересня 2020 року), він був звільнений від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України.

Подібні правові висновки щодо звільнення учасників бойових дій від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України на підставі пункту 13.1 статті 13 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" наведено в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 521/6088/16-ц (провадження № 61-17101св18), від 21 листопада 2018 року у справі № 336/851/17 (провадження № 61-25433св18), на які заявник послався в касаційній скарзі.

Разом з тим, як вірно зазначено позивачем, Законом № 1961-IV визначено відшкодування у цьому випадку МТСБУ шкоди, пов`язаної з відновлювальним ремонтом транспортного засобу лише з урахуванням зносу.

Так, у постанові Верховного Суду України від 02.12.2015 у справі № 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці, незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).

Згідно з п. 32.1 ст. 32 Закону № 1961-IV, відповідно до цього Закону страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, але за спричинення якої не виникає цивільно-правової відповідальності відповідно до закону.

Відповідно до ст. 29 Закону № 1961-IV, у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

У відповіді на відзив на позов, позивач зазначив, що ним було здiйснено замовлення звiту з розрахунком матерiального збитку з урахуванням коефiцiснту фiзичного зносу вiдносно транспортного засобу.

Разом з тим, проаналізувавши матеріали справи, а також картку справи у системі «Електронний суд», апеляційним судом не встановлено отримання судом першої інстанції зазначеного звіту. У відзиві на апеляційну скаргу сторона позивача зазначила, що звіт був надісланий 26.06.2025 року, однак, як вбачається з системи «Електронний суд», позивачем було подано клопотання про долучення до матеріалів справи відповіді на відзив, наступний же процесуальний документ, поданий стороною позивача - клопотання про долучення доказів надсилання звіту відповідачу 15.07.2025 року.

За відсутності зазначеного звіту, апеляційний суд позбавлений можливості перевірити доводи, на які посилається позивач, та визначити коефіцієнт та вартісну суму зносу пошкодженого транспортного засобу. Звіту про оцінку збитків, доказів подачі його до суду першої інстанції або клопотання про призначення судової експертизи у апеляційний суд представником позивача подано не було. Тому , суд не приймає доводи відзиву на апеляційну скаргу в частині, необхідності стягнення з відповідача 1824 грн.

Отже, за результатами апеляційного розгляду, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги про неправильне застосування норм матеріального права при ухваленні рішення суду знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково та ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Щодо розподілу судових витрат:

Відповідно до Закону «Про судовий збір» відповідач, як учасник бойових дій звільнений від сплати судового збору, а тому відповідно до ст. 141 ЦПК України, задовольняючи апеляційну скаргу, суд стягує судовий збір , від сплати якого був звільнений відповідач, в сумі 3220 грн. 80 коп. в дохід держави.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 15 квітня 2026 року - скасувати.

У задоволенні позову Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» до ОСОБА_2 про стягнення страхової виплати на користь потерпілої особи - відмовити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» в дохід держави судовий збір в сумі 3220 грн.80 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий О.В. Желепа

Судді Н.В. Поліщук

В.В. Соколова

Оригінал: reyestr.court.gov.ua