Суд: Київський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: про стягнення аліментів
Дата: 19 жовтня 2026 р.
Справа: №755/23559/25
Суддя: Березовенко Руслана Вікторівна
справа № 755/23559/25 головуючий у суді І інстанції Марфіна Н. В.
провадження № 22-ц/824/9786/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 жовтня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді Березовенко Р.В.,
суддів Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданої представником - адвокатом Горбовим Володимиром Анатолійовичем на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів,
В С Т А Н О В И В:
у грудні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 у якій просить змінити спосіб стягнення аліментів визначений рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 22 квітня 2021 року у справі №755/3632/21 та стягувати з відповідача на користь позивача аліменти на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини від всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, щомісячно, починаючи з часу подачі позову до досягнення дітьми повноліття.
Позов обґрунтовано тим, що сторони у справі перебували в зареєстрованому шлюбі з 18 серпня 2007 року, який розірваний рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 26 червня 2018 року. Від шлюбу сторони мають двох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 22 квітня 2021 року стягнуто з відповідача на користь позивачки аліменти на утримання двох неповнолітніх дітей в сумі 3 000,00 грн. щомісячно, починаючи з 24 лютого 2021 року до досягнення дітьми повноліття. Виконавчий лист про стягнення аліментів перебуває на примусовому виконанні в межах виконавчого провадження №66504037 від 16 серпня 2021 року. Додаткових коштів на утримання дітей, їх оздоровлення, придбання речей першої необхідності, інші витрати, в тому числі додаткові, відповідач не сплачує. У зв`язку з агресією рф проти України, інфляцією, знеціненням національної валюти, ціни на продукти харчування, одяг та засоби першої необхідності (ліки) значно виросли. Аліментів, які стягуються з відповідача в умовах збільшення рівня цін та прожиткового мінімуму на дитину, не достатньо для утримання дітей та їх всебічного розвитку. Позивачка опинилась в скрутному матеріальному становищі, працює, але отримує мінімальну заробітну плату. Діти знаходяться на утриманні позивачки, остання за власні кошти забезпечує дітей всім необхідним для нормального та повноцінного розвитку. Діти потребують зміни сезонного одягу, коштів на харчування під час навчання, харчування поза межами школи (вдома), відвідування додаткових позашкільних секцій (занять), в тому числі спортзалу, секції з боксу, тощо. Крім того, позивачка несе витрати на оздоровлення, розвиток, лікування дітей (відвідування лікарів, необхідні вакцинації, відвідування косметологів). Для покращення умов життя дітей, позивачкою зроблено ремонт в квартирі, придбано нові меблі. Відповідач не приймає участі у вихованні дітей, не цікавиться їх життям. Відповідач є працездатною, здоровою людиною, не має інших утриманців, працює. Фактично тривалий час з відповідача стягуються аліменти у меншому розмірі ніж мінімально визначений, що призводить до порушення прав дітей на належне матеріальне забезпечення.
03 січня 2026 року до суду надійшов відзив на позовну заяву зі змісту якого вбачається, що відповідач не визнає заявлених позовних вимог та просить відмовити у задоволенні позову посилаючись на те, що по суті заявлено вимогу про зміну способу стягнення аліментів та про збільшення їх розміру, що відповідно до ст. 192 СК України можливо у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із батьків та в інших випадках, передбачених СК України. Відповідач вважає, що зміна прожиткового мінімуму законодавцем не може бути підставою для зміни розміру аліментів, якщо матеріальний чи сімейний стан батьків або стан їх здоров`я не змінились, оскільки це не передбачено ст. 192 СКУ і взагалі несправедливо.
Також відповідач вважає, що норма про зміну способу стягнення аліментів (абз. 2 ч. 3 ст. 181 СКУ) не може застосовуватися окремо, тобто якщо немає підстав для зміни розміру аліментів відповідно до статті 192 СК України, інакше стягувач може зловживати цією нормою і кожного місяця звертатися з таким позовом до суду взагалі без всяких підстав, а у платника в такому випадку навіть немає права заперечувати. Відповідач зазначає, що сплачує аліменти на дітей в сумі, яку визначено рішенням суду від 22 квітня 2021 року у справі № 755/3632/21. У своїй позовній заяві позивачка просила призначити аліменти у твердій сумі, яку вона сама вважала достатньою і її позов був повністю задоволено. Позивачка ніколи ані особисто, ані через синів не зверталася до відповідача з приводу недостатності отримуваної суми аліментів, а лише зверталась з позовом до суду про збільшення розміру аліментів двічі, в якому намагалася ввести суд в оману щодо збільшення доходів відповідача, здійснення ним витрат на купівлю машини і нерухомості після стягнення аліментів, і в задоволенні якого їй було відмовлено рішенням суду від 07 лютого 2024 року у справі № 755/11976/23, яке не оскаржувалося і набрало законної сили. Позивачка ніколи не узгоджує з відповідачем витрати на дітей, навіть не повідомляє про те, що вона їх планує, купує все на свій розсуд та вихваляється брендовими речами. На підтвердження свого матеріального становища позивачка надала до суду чеки на купівлю товарів у 2025 році на загальну суму більше 125 000 грн, яка значно перевищує суму її власного чистого річного доходу (73 920 грн). При цьому сума аліментів, яку вона отримує, була менше від прожиткового мінімуму у 2025 році лише на 196 грн на місяць. Позивачка розраховує на те, що в разі зміни способу стягнення аліментів на частку від доходу, оскільки відповідач офіційно не працевлаштований, державний виконавець буде розраховувати суму аліментів від середньої зарплати по Києву, яка наразі становить 40 000 грн, і яку відповідач в реальності не отримує, що призведе до виникнення заборгованості. Позов поданий за відсутності спору як такого, оскільки відповідач не відмовлявся доплачувати до гарантованого мінімуму на 2025 рік, однак з цим питанням позивачка до відповідача не зверталась. На сайті АСВП є заява позивачки про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження від 27.03.2025 і жодної претензії ані до відповідача, ані до державного виконавця щодо недонарахування 196 грн на місяць позивачка не мала, тобто їй вистачало отриманих сум. Через 196 грн на місяць матеріальне становище дітей ніяк не погіршилося, якщо позивачка дозволяє собі оплачувати їх дозвілля у приватних спортивних і фітнес клубах, хоча у Дарницькому районі Києва функціонують безоплатні (державні та комунальні) дитячі спортивні заклади та секції, купувати не призначені лікарем косметичні процедури (пакет процедур «Підлітковий» вартістю понад 23000 грн). При цьому, всі такі не узгоджені з відповідачем витрати позивачка наразі намагається стягнути з відповідача в інших судових справах. Відповідач готовий сплачувати аліменти в розмірі не меншому від гарантованого, тому доплатив 2352 грн (196 х 12), які ані позивачка не вимагала, ані виконавець не нарахував, щоб сума аліментів відповідала гарантованому розміру. Відповідач зазначає, що в подальшому він самостійно (без нарахувань виконавця та вимог позивачки) буде сплачувати суму не менше від гарантованого розміру на відповідний рік. Позивачці відомо, що відповідач не має стабільного доходу, останні роки заробляє на життя водієм, кур`єром, виконує разові роботи в садибах, але не може підтвердити це документально, оскільки служби таксі, доставка, фізичні особи не надають довідок про працевлаштування або виплату коштів. Мінливий заробіток відповідача не сягає більше 7-9 тис. грн на місяць. Позивачка згідно наданої нею довідки має чистий дохід 6160 грн на місяць, тому сума аліментів, які вона отримала від відповідача за 2025 рік (38352 грн), складає більше половини її власного річного доходу (73920 / 2 = 36960 грн). Відповідач зазначає, що проживає окремо від дітей не за своїм добровільним рішенням, а внаслідок захоплення позивачкою спільної квартири, де проживають діти, у зв`язку з чим до Дніпровського райсуду відповідачем подано позов про поділ майна, набутого за час шлюбу, і усунення перешкод в користуванні ним, який було повністю задоволено рішенням від 30.10.2024 (справа № 755/1980/23). Апеляційне провадження у зазначеній справі зупинене до розгляду справи №755/14024/24 про визнання квартири особистою власністю позивачки. Тобто позивачка позбавила відповідача майна, що надбано за всі роки подружнього життя, перш за все єдиного житла. Намагається заволодіти ним не тільки фактично, а й юридично. Відповідач вимушений скитатися по найманих квартирах, віддавати за це більшу частину свого заробітку, щоб мати дах над головою. Відповідач навіть був вимушений стати на облік як бездомна особа, щоб в разі неможливості заробити на черговий платіж за наймане житло не залишитись просто неба. В той же час позивачка проживає у захопленій нею спільній квартирі разом зі своїм співмешканцем, який свою власну квартиру здає в оренду, користується всім майном відповідача і жодної компенсації за таке користування не сплачує, стягуючи при цьому аліменти. Позивачка не довела, що покращився матеріальний стан відповідача або погіршився її матеріальний стан, тобто що є підстави для збільшення розміру аліментів відповідно до ст. 192 СКУ. Про покращення матеріального стану платника може свідчити збільшення як його доходів, так і витрат, чого в даному випадку не відбувається. Погіршення матеріального стану позивачки або дітей також не доведено. Збільшення законодавчо визначеного розміру прожиткового мінімуму у порівнянні з розміром аліментів, призначеним судом, не є підставою для збільшення розміру аліментів, якщо відсутні підстави для такого збільшення згідно зі ст. 192 СКУ. Зміна способу стягнення аліментів на частку від доходу попри те, що відповідач не має офіційного працевлаштування, його дохід мінливий, непідтверджений, а значить буде визначатися виконавцем виходячи із середньої зарплати по Києву, яка наразі становить 40000 грн, яку в реальності відповідач не отримує, і за таких умов наведене ніяким чином не покращить матеріальне становище дітей, а лише призведе до виникнення заборгованості, яку відповідач не зможе погасити. Сплату аліментів в сумі не менше від гарантованого розміру на відповідний рік відповідач здійснює і буде здійснювати самостійно (без нарахувань виконавця та вимог позивачки).
06 січня 2026 року до суду надійшла відповідь на відзив зі змісту якої вбачається, що позивачка підтримує раніше заявлені позовні вимоги і додатково представник позивача зазначає, що відзив на позовну заяву є не обґрунтованим та не підтвердженим належними доказами, оскільки жодне з обґрунтувань, зазначених відповідачем не має достатніх підстав та не ґрунтується на вимогах чинного законодавства. З 2021 року розмір витрат на утримання спільних дітей, які несе позивачка значно збільшився, крім того фактично збільшилися потреби дітей, в тому числі ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , якому на даний час виповнилось 17 рокі та він є студентом І курсу, денної форми навчання факультету міжнародної торгівлі та права Державного торговельно-економічного університету. Мінімальний розмір аліментів в Україні в 2025 році становив 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку: 1281,50 грн для дітей до 6 років та 1598,00 грн. для дітей від 6 до 18 років, що є фіксованою сумою, яка залежить від встановленого Держбюджетом прожиткового мінімуму. Тобто, відповідач платить аліменти у розмірі навіть меншому, ніж 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, що передбачено законодавством.
03 січня 2026 відповідач перевів на рахунок Солом`янського ВДВС у м. Києві 2352,00 грн. в рахунок доплати до мінімальних аліментів на дітей за 2025 рік. Мінімальний розмір аліментів в Україні в 2026 році становив 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку: 1408,50 грн для дітей до 6 років та 1756,00 грн. для дітей від 6 до 18 років, що є фіксованою сумою, яка залежить від встановленого Держбюджетом прожиткового мінімуму. Відповідно до чинного законодавства, в Україні батьки мають рівний та невіддільний обов`язок утримувати своїх дітей до повноліття (18 років), а в деяких випадках, якщо дитина навчається або є непрацездатною, обов`язок може тривати до 23 років. Позивачка, повністю виконує свій обов`язок, а саме забезпечує дітей, в тому числі ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , всім необхідним для нормального та повноцінного розвитку (як фізичного, так і розумового, і духовного та морального). Відповідач з дітьми не спілкується, окрім їх днів народжень, сплачує аліменти тільки в розмірі 1500 грн. на одну дитину, додаткових витрат на утримання синів не несе. У судових засіданнях у справі №755/3632/21 відповідач неодноразово вказував на те, що 1500 грн. на одного сина - це дуже багато, і позивачка потурає бажанням і примхам їх спільних дітей, оскільки купляє їм одяг та оплачує додаткові заняття, спорт, тощо. Відповідач умисно та свідомо приховує розмір своїх доходів, не бажає офіційно працевлаштуватися й отримувати стабільний достатній дохід, надає суду недостовірну інформацію, крім того, він не хворіє, не має інших утриманців. Є не достовірною, не правдивою і не підтвердженою інформація про те, що відповідач проживає окремо від дітей не за своїм добровільним рішенням, що йому прийшлося стати на облік як бездомна особа. Після розірвання шлюбу неповнолітні діти сторін проживають з позивачкою. Після розірвання шлюбу відповідач продав свою квартиру АДРЕСА_1 та підписав договір про ФФБ і вклав свої грошові кошти (заощадження, які були спільною сумісною власністю) у будівництво нового будинку, після чого отримав Свідоцтва про участь у ФФБ виду А «Екрика» за програмою ТОВ «АРКАДА-БУДІВНИЦТВО». Крім того, 24.11.2020 року відповідач одружився вдруге і вже після цього - 13.09.2021 отримує посвідчення про взяття на облік бездомної особи. Відповідно до змісту відповіді Департаменту соціальної політики та ветеранської політики Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №051-6865 від 14.03.2025, відповідач 13.09.2021 звернувся до Центру обліку бездомних осіб, де був взятий на облік, як бездомна особа. Проте, 20.03.2022 відповідача було знято з обліку, оскільки, після 13.09.2021 він до Центру більше не звертався. Крім того, відповідач ніколи не звертався до Будинку соціального піклування та ніколи там не проживав. За таких обставин посилання відповідача на те, що він перебуває на обліку як бездомна особа, не підтверджена ним належними доказами і спростовується доказами, наданими позивачем. Відповідач ніколи не цікавився, чи вистачає позивачці грошей (1500 грн на місяць на одну дитину) на утримання спільних дітей, ніколи не пропонував за свій власний рахунок придбати спільним синам одяг чи будь-які речі для заняття спортом, навіть ніколи не пропонував оплатити синам їх спортзал чи додаткові заняття, крім того відповідач не надає ніяких додаткових коштів на утримання дітей, окрім аліментів у розмірі 3000 грн на двох синів (15 та 17 років). Відповідач не надав доказів можливості прожити та забезпечити дітей відповідного віку необхідними продуктами харчування, одягом та іншими необхідними речами з розрахунку 1500,00 грн на місяць на одну дитину. Відповідно до довідки №11/01 від 21.11.2025 про доходи позивача офіційний дохід позивачки на місяць становить 6160 грн. Проте, позивачка маючи медичну освіту також не офіційно працювала, оскільки могла зробити ін`єкції чи поставити крапельницю хворим, які лікувалися амбулаторно, проте мали відповідні призначення лікаря, крім іншого позивачка надає і здійснює догляд, допомогу хворим, які потребують такого. Доходів які отримує позивачка не вистачає на утримання дітей. Кошти, які отримує позивачка від відповідача у виді аліментів, йдуть тільки на утримання синів, ніякого нецільового використання коштів позивачка не здійснює. Стороною позивача було надано суду довідку про доходи позивача, крім того було надано докази збільшення витрат на синів у порівняні з 2021 роком (дата винесення рішення про стягнення аліментів на утримання синів), в тому числі, було надано докази щодо витрат на лікування синів та перебування їх на обліках у лікарів; витрат та одяг та взуття (які зовсім не є брендовим, а звичайний мас-маркет); крім того було надано докази, зайняття дітей спортом боксом (з 2023 року), прийняття їх участі у спортивних змаганнях та тенісом, а також придбання їм спортивного одягу (кімоно) та інвентарю (захист, шоломи, ракетки). Позивачка додатково витрачає кошти на навчання дітей у школі іноземних мов та сплачує кожного місяця 1990 грн. Відповідачем не було надано жодного доказу на підтвердження того, що заважає йому сплачувати дітям аліменти у більшому розмірі, або що йому заважає офіційно працевлаштуватися. Виходячи з відзиву на позов, відповідач сам буде вирішувати у якому розмірі він бажає та може сплачувати аліменти на утримання спільних дітей сторін. Позивачці не зрозуміло, чому вона як жінка та мати знаходить можливість додаткового заробітку для утримання їх спільних дітей та покращення їх навчання, проживання, розвитку, стану здоров`я, а відповідач не має такого бажання та сплачує тільки 3000 грн на двох синів (враховуючи, що на даний час 3000 грн не вистачить навіть придбати верхнього одягу чи взуття для одного сина).
12 січня 2026 року до суду надійшли заперечення відповідача, у яких останній вказує, що у відповіді на відзив позивачка не надала жодного доказу на підтвердження того, що покращився матеріальний стан відповідача або погіршився матеріальний стан позивачки чи стан здоров`я, тобто що є підстави для збільшення розміру аліментів відповідно до ст. 192 СК України. Збільшення законодавчо визначеного розміру прожиткового мінімуму у порівнянні з розміром аліментів, призначеним судом, не є підставою для збільшення розміру аліментів, якщо відсутні підстави для такого збільшення згідно зі ст. 192 СКУ. Відповідач вважає, що норму абз. 2 ч. 3 ст. 181 СКУ не можна розглядати як безапеляційне право стягувача вимагати зміни способу стягнення аліментів в будь-який момент без всяких підстав. Інакше б законодавець не поклав обов`язок розгляду такої заяви саме на суд. Тобто при розгляді заяви про зміну способу стягнення аліментів на частку від доходу не може не враховуватися, зокрема, така обставина як наявність або відсутність у непрацевлаштованого платника такого доходу, який був би не меншим ніж середня заробітна плата у даній місцевості. При зміні способу стягнення аліментів на частку від доходу незважаючи на те, що відповідач не має офіційного працевлаштування, навіть якщо він буде декларувати свій невеличкий мінливий дохід, виконавець все одно буде визначати його дохід виходячи із середньої зарплати по Києву, яка за даними Держстату наразі становить 40065 грн і яку в реальності відповідач не отримує. Це миттєво призведе до виникнення заборгованості, яку відповідач не зможе погасити. Позивачка підтверджує, що відповідач сплатив аліменти у 2025 році у сумі гарантованого розміру. Відповідач зазначає, що не відмовляється і надалі сплачувати аліменти не менше ніж в гарантованому розмірі, який кожен рік законодавцем буде змінюватися. Позивачка ані слова не написала на заперечення того, що вона вигнала з дому батька своїх дітей, позбавила його єдиного житла, проживає у захопленій нею спільній квартирі разом зі своїм співмешканцем, який свою власну квартиру здає в оренду, користується часткою майна відповідача набутого за час подружнього життя і ніякої компенсації за це не сплачує. Відповідач заперечує проти натяків позивачки на те, що він проживає у своєї дружини, яка має власне житло. Відповідач заявляє, що це не так, його дружина не має власного житла в Києві, подружжя разом винаймає житло і в будь-який момент може втратити таку можливість, у зв`язку з чим відповідач й ставав на облік як бездомна особа в особливо кризовий для подружжя період. Відповідач заперечує проти звинувачень у приховуванні доходів, небажанні працювати і отримувати стабільний дохід, а також проти тверджень позивачки, що він вклав спільні кошти подружжя в особисте майно. Після розірвання шлюбу відповідач продав свою особисту квартиру, придбану до шлюбу за рахунок продажу власної земельної ділянки і будинку, які дісталися відповідачу від батьків. Цю квартиру відповідач всі роки подружнього життя використовував як додаткове джерело доходів, здаючи її в оренду, кошти витрачав на сім`ю, поки позивачка майже десять років взагалі не працювала, перебуваючи у відпустці по догляду за двома маленькими дітьми. Після продажу цієї квартири у 2019 році відповідач вклав ці виключно його особисті гроші в будівництво, яке досі не завершене (всім відома історія з 13 000 вкладників банку «Аркада»). Ця обставина досліджувалася судом у справі № 755/11976/23. Навіть після розірвання шлюбу, проживаючи у спільній квартирі, відповідач повністю за свій рахунок утримував своїх дітей, поки позивачка у травні 2020 року не привела в квартиру чоловіка і, провокуючи бійку, не змусила відповідача піти, а потім змінила замок. Після цього у 2021 році без відома відповідача з нього були стягнені аліменти, про що відповідач дізнався лише через 10 місяців, коли в нього заблокували рахунки і виникла заборгованість, яку вдалося погасити лише за рахунок власних заощаджень дружини відповідача. З тих пір заборгованості зі сплати аліментів не було.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 23 лютого 2026 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції по суті спору, 26 березня 2026 року представником ОСОБА_1 - адвокатом Горбовим В.А. через систему «Електронний суд» було подано до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, просить рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23.02.2026 у справі № 755/23559/25 (провадження № 2/755/4095/26) - скасувати та постановити нове рішення, яким повністю задовольнити позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що відповідач ОСОБА_3 сплачував аліменти на кожну дитину в розмірі 1500,00 грн, що не відповідає мінімальному розміру аліментів, встановленому законодавством та порушує права кожної дитини.
У відзиві на позовну заяву, відповідач визнав факт, що сума, яка ним сплачується по рішенню суду - 1500,00 грн. на одну дитину - менша від встановленого законом мінімуму.
Після відкриття провадження відповідач добровільно доплатив суму аліментів, однак лише за 2025 рік, чим фактично визнав позов.
У відзиві на позовну заяву, відповідач вказує (визнає), що в разі задоволення позову буде зобов`язаний сплачувати більшу суму аліментів на дітей, тому заперечував проти його задоволення.
Однак, відповідач не надав належних і допустимих доказів, що сума коштів, яку він сплачує на кожну дитину - 1500,00 грн. на місяць - є достатньою для забезпечення проживання дитини (придбання продуктів харчування, витрати на проїзд громадським транспортом до навчального закладу і на додаткові заняття, оплата гуртків та репетиторів, придбання сезонного одягу, витрати на оздоровлення, лікування, відпочинок, інші).
Таким чином, відповідач не спростував обґрунтованість і правомірність позовних вимог з посиланням на діюче законодавство.
Також, на думку представника апелянта суд помилково не взяв до уваги, що позивач посилалася на декілька підстав і ставила перед судом дві вимоги: зміна розміру аліментів, та зміна способу їх стягнення.
Однак, суд надав оцінки лише позовним вимогам в частині збільшення розміру аліментів, і не надав оцінку в частині зміни способу сплати аліментів.
Наданими до суду доказами, позивачка довела наступні обставини і факти, яким суд першої інстанції не надав оцінки, а саме: відповідач приховує свій дохід, його розмір і місце роботи, відповідач приховує своє місце (адресу) проживання, відповідач надає суду не достовірну інформацію, відповідач одружився, сплачує за оренду будинку в Боярці, в якому проживає із дружиною - 15 000,00 щомісяця, відповідач щоденно купує продукти харчування для нової сім`ї, відповідач щоденно придбаває пальне для роботи на власному авто - надає послуги таксі (перевезення пасажирів), відповідач додаткові витрати на дітей не сплачує і не бажає їх сплачувати, відповідач тривалий час з 2021 року сплачує щомісячно аліменти на дітей, який фактично є меншим, від встановленого діючим законодавством мінімального розміру аліментів, відмова в позові про збільшення розміру аліментів, згідно рішення суду від 07 лютого 2024 року - не може бути підставою для відмови в новому позові про зміну способу і розміру стягнення аліментів, в якості обґрунтування власних заперечень, відповідач посилається на судові рішення, які не набрали чинності, зокрема рішення суду про поділ майна від 30 жовтня 2024, розгляд якого зупинено Київським апеляційний судом, до розгляду даної справи, відповідач не надав доказів, що в квартирі з позивачкою і дітьми проживає інша особа (співмешканець), відповідач не надав доказів, що співмешканець, який на думку відповідача, проживає в квартирі з дітьми і позивачкою, має свою квартиру яку здає в оренду, відповідач вимушений оплачує оренду житла, відповідача позбавлено права на житло, відповідач має статус - безхатька, у зв`язку з військовим станом, інфляцією, подорожчанням цін, погіршився матеріальний статок (забезпечення самими необхідним) дітей, відповідач свої особисті заощадження (отримані від продажу спадщини) вклав в будівництво нового житла в ЖК «Аркада», однак не отримав житло, позивач мала своє житло до одруження, кошти від продажу якого вклала в квартиру, в якій проживає з дітьми на даний час, матеріальний стан і достаток, дохід відповідача покращився і збільшився, відповідач придбав і має у власності власний автомобіль, відповідач отримав у спадщину майно, яке продав, відповідач сплачує на своїх дітей - 1500,00 грн. в місяць, що є мізерною сумою, яка не достатня для забезпечення повного і збалансованого життя, навчання дітей, позивачка не купує брендовий одяг дітям в дорогих магазинах, зловживання відповідачем алкоголем і неодноразове притягнення його до адміністративної відповідальності по ст. 130 КУпАП.
Також поза увагою суду залишився факт, що повноліття досягнув лише старший син, а інший (молодший син) має право на отримання достатнього розміру аліментів.
Крім цього, позивачка сплатила витрати на навчання старшого сина, а саме: 31 липня 2024 року ОСОБА_1 було сплачено за навчання ОСОБА_5 , які ніяк не покриваються за рахунок аліментів, які сплачував відповідач на одну дитину у розмірі 1500,00 грн на місяць.
Судом першої інстанції не було взято до уваги, те, що спільний старший син сторін ( ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ) навчається в Україні, у Державному торговельно-економічному університеті на підставі Договору.
Відтак, сторона апелянта з прийнятим рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 23 лютого 2026 року у справі № 755/23559/25 позивач ОСОБА_1 (та її представник) не погоджуються, вважає, що суд першої інстанції неповно дослідив та не вірно оцінив докази, порушив норми матеріального та процесуального права, а тому помилково дійшов до висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 18 травня 2026 року поновлено строк на оскарження рішення та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданої представником - адвокатом Горбовим Володимиром Анатолійовичем на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
Ухвалу про відкриття апеляційного провадження було направлено учасникам процесу через систему «Електронний суд», яку було отримано 22 травня 2026 року, що підтверджується Звітом про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду.
24 травня 2026 року через систему «Електронний суд» від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу у якому останній зазначив, що апеляційна скарга є необґрунтованою за жодним з наведених в ній доводів і голослівних звинувачень. Також підтримав свої доводи викладені у відзиві.
Звертав увагу на те, що після подання цієї апеляційної скарги позивачкою було подано до Дніпровського районного суду ще два позови.
Тобто позивачка наполягає і на задоволенні позову у цій справі, а саме вимагає стягнення аліментів на двох дітей - ОСОБА_7 та ОСОБА_6 у розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку, і на задоволенні ще двох позовів: про стягнення аліментів у розмірі 1/6 частини всіх видів заробітку на сина ОСОБА_7 ; про стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина ОСОБА_6 , який продовжує навчання (розмір поки що невідомий).
Відповідач вважає, що такі дії позивача є зловживанням процесуальними правами.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 09 липня 2026 року призначено розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Згідно вимог ст. 369 ЦПК України, в редакції на час надходження апеляційної скарги, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).
Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц).
Оскільки дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи.
Судом першої інстанції встановлено, що сторони спору перебували в зареєстрованому шлюбі з 18 серпня 2007 року, який розірваний рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 26 червня 2018 року у справі №755/3928/1.
Від шлюбу сторони мають двох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 22 квітня 2021 року у справі №755/3632/21, стягнуто щомісячно з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 ) аліменти на утримання малолітніх дітей - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 у розмірі 3000,00 грн. (по 1500,00 грн. на кожну дитину), починаючи з 24 лютого 2021 року і до повноліття дітей.
Суд першої інстанції встановив, що відповідно до довідки про доходи від 21 листопада 2025 року, сукупний дохід позивачки за період 01 травня 2025 року по 31 жовтня 2025 року склав 48 000,00 грн, сума до виплати - 36 960,00 грн.
На підтвердження стану здоров`я дітей, здійснюваних позивачкою витрат на утримання дітей, їх навчання, заняття спортом тощо, позивачкою надано суду банківські квитанції, довідки, консультаційні висновки лікарів, рахунки на оплату товарів та послуг.
Водночас, у цій справі суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позову, оскільки спільний син сторін ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , станом на час ухвалення у справі рішення набув повноліття, спосіб стягнення аліментів стосовно зазначеної особи визначений рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 22 квітня 2021 року у справі №755/3632/21 не може бути змінений.
Якщо спільний син сторін, який набув повноліття продовжує навчання і у зв`язку із цим потребує матеріальної допомоги батька, матір дитини або сам повнолітній не позбавлені можливості звернутись до суду із позовом про стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання відповідно до положень ст. 199 СК України.
Оскільки вирішуючи спір суд обмежений у своїх повноваженнях положеннями ст. 13 ЦПК України щодо розгляду справ в межах заявлених позовних вимог, суд не має права самостійно вирішити питання про зміну способу стягнення аліментів стосовно неповнолітнього сина сторін ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адже позовні вимоги стосуються стягнення аліментів у розмірі 1/3 частини від доходу платника аліментів на утримання двох дітей і з урахуванням того, що старша дитина сторін набула повноліття, саме позивачка має визначити свою вимогу щодо зміни способу стягнення аліментів на неповнолітню дитину у розмірі 1/4, 1/6 чи будь-якого іншого розміру частки від доходу платника аліментів і лише при наявності такої вимоги суд у її межах вирішує виниклий спір.
Ураховуючи, що вимога про зміну способу стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , позивачем не визначена, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову повністю.
Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення, у межах доводів апеляційної скарги, погоджується з висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Охорона дитинства в Україні визначається як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров`я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини.
Законодавство про охорону дитинства ґрунтується на Конституції України, Конвенції ООН про права дитини, міжнародних договорах, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і складається з Закону України «Про охорону дитинства», а також інших нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у цій сфері.
Стаття 18 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789-XII від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, декларує, що держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до частин 1, 2 статті 27 Конвенції ООН про права дитини, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Охорона дитинства в Україні визначається як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров`я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини.
У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Статтею 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до статті 27 Конвенції про права дитини, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Згідно зі статтею 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Зазначене також роз`яснено судам у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів».
Ураховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не є незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
СК України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження (частина третя статті 181 СК України). Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів у певній твердій грошовій сумі та навпаки).
При розгляді позовів, заявлених із зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).
Указане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 05 лютого 2014 року №6-143цс13, і неодноразово підтриманою Верховним Судом у постановах: від 30 червня 2020 року, у справі №343/945/19, від 12 січня 2022 року у справі №545/3115/19, від 23 травня 2022 року у справі №752/26176/18, та інших.
Оскільки за правилами частини третьої статті 181 СК України спосіб стягнення аліментів визначає той із батьків, з яким проживає дитина, такий спосіб стягнення аліментів може бути зміненим рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Отже, особи, на користь яких сплачуються аліменти, не обмежені правом на подання заяви про збільшення розміру таких, зокрема шляхом зміни способу їх присудження.
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, з`ясувавши обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку. Відповідно до вимог ст. 12, 76, 77, 81 ЦПК України, що суду не надано доказів погіршення матеріального стану позивачки, як і доказів покращення матеріального стану відповідача, що могло б слугувати законною підставою для зміни (збільшення) способу стягнення аліментів.
Доводи позивачки в цій справі певною мірою є суперечливими, оскільки вона, посилаючись на підняття рівня життя та свій малий дохід, водночас вказує на поточні витрати на дітей, які значно перевищують його. Це призводить до того, що суд під час оцінювання погіршення фінансового стану позивачки не може надати повної оцінки таким доводам.
Щодо посилань на ненадання оцінки судом першої інстанції факту покращення рівня життя відповідача та реальних його витрат, колегія суддів вважає такі посилання безпідставними, оскільки матеріали справи, на підтвердження вказаних обставин не містять жодного достатнього, належного та допустимого доказу, а клопотання про витребування будь-яких доказів стороною позивача не заявлялося.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
За статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Тож, можна зробити висновок, що суд не втручається у процесуальну діяльність учасників процесу (реалізацію наданих їм процесуальних прав та виконання покладених на них процесуальних обов`язків), крім випадків, передбачених ЦПК України.
У процесуальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини
Відтак, колегія суддів вважає, що стороною позивача не доведено покращення фінансового стану відповідача, а тому доводи, на які посилається позивач у підтвердження своїх позовних вимог є лише припущеннями, на яких не може ґрунтуватися судове рішення.
Щодо посилань апелянта стосовно сина, який навчається (витрати на навчання) та досягнув повноліття, колегія суддів вважає, що позивач не позбавлена права звернутись з позовом про стягнення аліментів на дитину, яка навчається (ст. 198 СК України) або за період неповноліття, як додаткові витрати на оплату навчання (ст. 185 СК України), тобто у інший спосіб захисту.
Крім того, позивач, розуміючи те, що старший син ІНФОРМАЦІЯ_7 досяг повноліття, не подала до суду заяву про уточнення позовних вимог до ухвалення рішення по суті 23 лютого 2026 року.
Відтак, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що суд не має права самостійно вирішити питання про зміну способу/розміру стягнення аліментів стосовно неповнолітнього сина сторін ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адже у даному випадку позовні вимоги стосуються іншого предмету і підстав позову, а саме зміни способу стягнення аліментів у розмірі 1/3 частини від доходу платника аліментів на утримання двох дітей, тоді як старша дитина сторін уже набула повноліття.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття (ч.3 ст.183 СК України).
Інші доводи апеляційної скарги також не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права та не спростовують висновків суду, а зводяться лише до переоцінки доказів та непогодження з висновками суду.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що діти мають право на отримання аліментів від батьків та добросовісне виконання батьківських обов`язків, а тому приховування реальних доходів батьків з метою сплати мінімальних аліментів негативно впливають на рівень життя дитини у всіх сферах, а тому колегія судів не вважає станом на день розгляду справи, що матір з якою проживають діти зловживає своїми процесуальними правами.
Європейським судом з прав людини зазначено, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року №63566/00, § 23). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права та розглянуто в межах позовних вимог
Переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення по суті спору.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому рішення суду відповідно до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 подану представником - адвокатом Горбовим Володимиром Анатолійовичем - залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 лютого 2026 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
Г.І. Мостова
Оригінал: reyestr.court.gov.ua