Постанова від 18 жовтня 2026 р. у справі №754/16607/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/14715/2026

Справа № 754/16607/25

П О С Т А Н О В А

Іменем України

19 жовтня 2026 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 12 червня 2026 року, ухвалене у складі судді Зотько Т.А. у м. Києві у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

У жовтні 2025 року позивач ТОВ «Свеа Фінанс» звернувся до суду із даним позовом, просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Свеа Фінанс» заборгованість за договором № 1568747 від 14 червня 2024 року у розмірі 87139,47 грн., покласти на відповідача судові витрати.

Позов мотивував тим, що 14 червня 2024 року ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 уклали договір № 1568747 про надання споживчого кредиту шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». Відповідно до розділу І кредитного договору, ТОВ «Селфі Кредит» надає позичальнику (споживачу) кредит в гривні, а споживач зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором. Кредит надається строком на 360 днів, стандартна процентна ставка становить 2,5 % в день та застосовується у межах строку дії кредиту. ТОВ «Селфі Кредит» свої зобов`язання за кредитним договором виконало та надало позичальнику грошові кошти шляхом їх перерахування на картку позичальника, яку останній вказав при оформлені кредиту. Таким чином, позичальником було отримано кредит в загальній сумі 19300 грн. Відповідач виконував взяті на себе зобов`язання з істотним порушенням умов договору, сплачуючи щомісячні поточні платежі з простроченням дати їх сплати, сплачуючи щомісячно платежі не в повному обсязі та/або не сплачуючи взагалі, що спричинило виникнення простроченої заборгованості. Усвідомлюючи виникнення фінансових зобов`язань перед первісним кредитором, відповідач здійснював часткові оплати у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, шляхом здійснення платежів, зазначених у розрахунку заборгованості за кредитним договором, у сумі 8685,01 грн. Сплачуючи кредит, відповідач вчинив конклюдентні дії, що свідчать про прийняття укладеного кредитного договору, який створив для нього певні цивільні права та обов`язки, частину з яких було реалізовано.

31 березня 2025 року ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «Свеа Фінанс» було укладено договір факторингу № 01.02-06/25, відповідно до умов якого на користь позивача було відступлено право вимоги за договором № 1568747 від 14 червня 2024 року в розмірі 87139,47 грн.

Станом на дату складання позовної заяви заборгованість за договором № 1568747 від 14 червня 2024 року становить: заборгованість по тілу 19299,97 грн., заборгованість по відсотках 58189,50 грн., пеня 9650 грн., загальна заборгованість 87139,47 грн.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 12 червня 2026 року позов ТОВ «Свеа Фінанс» частково задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Свеа Фінанс» заборгованість у загальному розмірі 77419,47 грн. та судовий збір в розмірі 2152,21 грн., в решті позову відмовлено.

Відповідач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність рішення, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Деснянського районного суду м. Києва від 12 червня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові у частині стягнення заборгованості за відсотками.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем та перебуває на військовій службі з 23 березня 2022 року, на даний час виконує бойове розпорядження в зоні бойових дій на Сумському напрямку. Про ухвалене рішення дізнався із застосунку «Дія» в другій половині червня 2026 року, коли оновив застосунок. Про те, що позивач подав позов до суду про стягнення заборгованості за кредитним договором, він нічого не знав, оскільки ні ухвали про відкриття провадження, ні позовної заяви з додатками не отримував, відповідно був позбавлений права скористатись правом подати до суду свої заперечення та письмові докази.

В рішенні зазначено, що відповідач належним чином повідомлявся судом шляхом направлення поштової кореспонденції суду, однак поштове відправлення повернулось на адресу суду з відміткою «За закінченням терміну зберігання». При цьому відповідач перебуває на військовій службі та в даному числі знаходиться в зоні бойових дій, відповідно він не міг отримувати документи з суду. В квартирі, де зареєстрований відповідач, ніхто не проживає.

Вказував, що не заперечує проти того, що 14 червня 2024 року на підставі укладеного договору він отримав позику у загальному розмірі 19300 грн. строком на 360 днів, однак не погоджується з тим, що йому як військовослужбовцю та учаснику бойових дій нараховані відсотки за користування кредитом, посилаючись на п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей».

Зазначав, що особливий період настав 18 березня 2014 року відповідно до рішення про часткову мобілізацію, оголошеного Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014, затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VІІ.

Оскільки при розгляді справи відповідач фізично не міг подати свої заперечення до позовної заяви та документи, які підтверджують, що він є військовослужбовцем та приймає участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією рф проти України, то дані докази представник додає до апеляційної скарги та просить суд дослідити їх.

Стверджував, що позивач достеменно знав про те, що відповідач є військовослужбовцем, однак не зазначив про це у позовній заяві. Як пояснив відповідач, він повідомив позивача про свій статус і просив не нараховувати відсотки та надіслав через месенджер Viber відповідні документи. Однак відповідач до уваги документи не взяв, мотивуючи тим, що вони повинні бути підписані ЕЦП. Відповідач не міг направити копії документів з ЕЦП, оскільки не мав такої можливості, знаходячись в умовах, де немає навіть зв`язку.

Також, перебуваючи у складі ЗСУ, він був позбавлений можливості скористатись правом подати клопотання про зупинення судом справи відповідно до ст. 251 ЦПК України.

Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону відповідає.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що первісний кредитор ТОВ «Селфі Кредит» свої зобов`язання за договором № 1568747 від 14 червня 2024 року, укладеним з ОСОБА_1 , виконав, надавши відповідачу кредитні кошти у розмірі 19300 грн., однак відповідач порушив взяті зобов`язання за кредитним договором та має заборгованість 19299, 97 грн. за основною сумою боргу, 58189, 50 грн. сума заборгованості за відсотками, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача ТОВ «Свеа Фінанс», на користь якого було відступлено право вимоги за кредитним договором на підставі договору факторингу від 31 березня 2025 року № 01.02-06/25.

Відмовляючи у стягненні неустойки в розмірі 9650 грн., суд першої інстанції виходив із того, що розрахунок пені проведений позивачем у період дії в Україні воєнного стану, відтак відсутні підстави для стягнення неустойки з відповідача, який звільнений від сплати такого виду відповідальності згідно п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками, враховуючи наступне.

З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що 14 червня 2024 року ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 уклали договір № 1568747 про надання споживчого кредиту за продуктом «New Short» в електронній формі шляхом підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором (а. с. 10 - 14).

Згідно п. 1.1 - 1.4 договору, на умовах, встановлених договором, товариство надає споживачу кошти у кредит в національній валюті України - гривні, а споживач зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором. Сума кредиту складає 19300 грн., строк кредиту 360 днів, періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів.

Згідно п. 1.5.1 договору стандартна процентна ставка становить 1,5 % в день та застосовується в межах строку кредиту, вказаного в п. 1.3 цього договору. Згідно п. 2.1 договору кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача № НОМЕР_1 .

Крім того, ОСОБА_1 14 червня 2024 року шляхом підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором підписав паспорт споживчого кредиту, у якому йому було надано інформацію, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (а. с. 16 - 17).

Листом ТОВ «Пейтек» від 04 квітня 2025 року підтверджено успішне перерахування коштів на платіжну картку клієнта від ТОВ «Селфі Кредит» 14 червня 2024 року на суму 19300 грн. (а. с. 32).

ТОВ «Селфі Кредит» складено розрахунок заборгованості за договором № 1568747 від 14 червня 2024 року, згідно якого станом на 31 березня 2025 року заборгованість по тілу кредиту становить 19299,97 грн., заборгованість по відсотках 58189,50 грн., пеня 9650 грн., загальна заборгованість 87139,47 грн. (а. с. 28 - 31).

31 березня 2025 року ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «Свеа Фінанс» уклали договір факторингу № 01.02-06/25, згідно реєстру боржників до якого право вимоги за договором № 1568747 від 14 червня 2024 року перейшло до позивача ТОВ «Свеа Фінанс», загальна сума заборгованості позичальника зазначена у розмірі 87139,47 грн. (а. с. 33 - 47).

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Крім того, до апеляційної скарги долучено нові докази, а саме копію довідки 27 бригади Національної гвардії України від 25 березня 2022 року про те, що солдат ОСОБА_1 призваний по мобілізації відповідно Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 до НОМЕР_2 бригади Національної гвардії України з 23 березня 2022 року; копію довідки в/ч НОМЕР_3 Національної гвардії України від 15 липня 2025 року про те, що молодший сержант ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за призовом по мобілізації у в/ч НОМЕР_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 ; копію військового квитка серії НОМЕР_4 на ім`я ОСОБА_1 із відмітками про проходження ним військової служби, роздруківку електронного листування ОСОБА_1 у месенджері Viber з info SelfieCredit за листопад 2024 року з приводу оформлення документів, необхідних для застосування пільг, передбачених ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Звертаючись до апеляційного суду з клопотанням про визнання поважними причин неподання відповідачем доказів до суду першої інстанції, ОСОБА_1 посилався на проходження ним військової служби у Збройних Силах України, фактичну відсутність за місцем реєстрації та відсутність проживаючих у квартирі, необізнаність про розгляд справи судом першої інстанції та об`єктивну неможливість в зв`язку з цим подати власні докази.

Згідно з ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи (ч. 2, 3 ст. 83 ЦПК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 83 ЦПК України якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Так, з матеріалів справи вбачається, що ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2025 року було відкрите провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження, роз`яснено відповідачу право у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали подати відзив на позовну заяву. Копію ухвали направлено відповідачу за місцем його фактичного проживання як внутрішньо переміщеної особи АДРЕСА_1 , яка також зазначена ОСОБА_1 у апеляційній скарзі.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, що відповідач не отримував копії ухвали про відкриття провадження та позовної заяви з додатками, апеляційний суд враховує, що згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, документи, надіслані судом, було отримано за вказаною адресою 01 листопада 2025 року ОСОБА_3 (а. с. 71).

Посилання суду першої інстанції в описовій частині рішення, що поштове відправлення повернулось на адресу суду з відміткою «за закінченням встановленого терміну зберігання», не відповідає фактичним обставинам справи і є очевидною опискою.

Згідно ч. 3 ст. 130 ЦПК України якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, які проживають разом з нею. У такому випадку особа, якій адресовано повістку, вважається належним чином повідомленою про час, дату і місце судового засідання, вчинення іншої процесуальної дії.

У справі, що переглядається, відповідач в силу вимог ч. 3 ст. 130 ЦПК України вважається повідомленим про розгляд справи судом першої інстанції, оскільки документи, направлені судом на його адресу, були вручені повнолітньому члену сім`ї ОСОБА_3 .

Отже, ОСОБА_1 не був позбавлений можливості доводити перед судом переконливість своїх доводів, визначивши обсяг доказової бази на свій розсуд та надавши до суду відповідні докази. При цьому доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, відповідачем не надано.

Виходячи з викладеного, оскільки розгляд справи на підставі доказів, які не надавалися до суду першої інстанції, суперечить принципу диспозитивності цивільного судочинства, та оскільки відповідачем не надано докази неможливості подання нових доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, суд апеляційної інстанції на підставі ч. 3 ст. 367 ЦПК України не може врахувати нові докази, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.

За наведених обставин та згідно вимог ст. 367 ЦПК України апеляційний суд не вбачає підстав для прийняття нових доказів та надання їм оцінки.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на зміну, припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства ( стаття 628 ЦК України).

Статті 6 та 627 ЦК України визначають, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору ( стаття 638 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-електронних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

У пункті 5 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

За правилом частин четвертої та п`ятої цієї статті пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилами частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Як зазначено у статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із частинами першою, другою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом частини першої статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Перевіряючи правильність висновків суду першої інстанції в сукупності з доводами апеляційної скарги, апеляційний суд враховує, що кредитний договір має консенсуальний характер, оскільки на відміну від договору позики набирає чинності з моменту, коли сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов (ч. 1 ст. 638 ЦК України). Це, в свою чергу, надає сторонам кредитного договору право на відмову від надання або одержання кредиту за вже укладеним договором. Таким чином, укладення кредитного договору підтверджує наявність правовідносин, що наділяє сторін певними правами і обов`язками, однак сам факт укладення договору не є беззаперечним доказом наявності заборгованості.

Апеляційний суд враховує правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17 (провадження №14-131цс19), у якій зазначено, що згідно ч. 1 ст. 1050 ЦК України з урахуванням положень статей 526, 527, 530 ЦК України, кредитор має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором.

У справі, що переглядається, суд першої інстанції встановив, що надані позивачем докази у їх сукупності, а саме копія договору про споживчий кредит по продукту «NewShort» від 14 червня 2024 року, додаток №1 до договору (графік платежів), паспорт споживчого кредиту, довідка про ідентифікацію, платіжне доручення про перерахування коштів, витяг з реєстру боржників та розрахунок заборгованості підтверджують факт укладення договору та виникнення кредитних зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором від 14 червня 2024 року, наявність у нього заборгованості у визначеному розмірі. Розрахунок заборгованості, наданий позивачем, відповідач не спростував, тому суд зробив обґрунтований висновок про задоволення позовних вимог.

Доказів, які свідчать про своєчасне повернення суми кредиту та сплату нарахованих відсотків, відповідачем до суду першої інстанції та апеляційного суду не надано, правильності розрахунку заборгованості, складеного позивачем, не спростовано, власного контррозрахунку заборгованості не складено.

Таким чином, є правильними висновки суду першої інстанції, що оскільки відповідач, використовуючи надані йому кредитні кошти, не виконав свої зобов`язання за договором про надання споживчого кредиту, позивач, до якого перейшло право вимоги, отримав право на задоволення своїх вимог кредитора шляхом стягнення заборгованості за кредитом.

Апеляційний суд враховує, що відповідач у апеляційній скарзі не заперечує обставин укладення ним кредитного договору та отримання кредитних коштів, погоджується з висновками суду в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 12299,97 грн., а доводи апеляційної скарги зосереджені на незгоді відповідача зі стягненням процентів за користування кредитом, виходячи з положень п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей».

Перевіряючи зазначені обставини, апеляційний суд враховує таке.

Згідно п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції, чинній на момент укладення договору від 14 червня 2024 року, військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля.

У постановах Верховного Суду від 04 вересня 2024 року у справі № 426/4264/19 (провадження № 61-7310св24) викладено правовий висновок про перелік необхідних документів доведеності статусу особи, яка має право на пільги, визначені пунктом 15 частини третьої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», який полягає у тому, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142.

Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів - витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною. На вказані пільги мають право лише мобілізовані позичальники.

В Україні особливий період розпочався з моменту оголошення Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року та триває по теперішній час.

Отже, обставини, на які посилається ОСОБА_1 як на підставу звільнення його від нарахування процентів за договором про надання споживчого кредиту, існували вже станом на час укладення цього договору 14 червня 2024 року.

Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (частина перша статті 1048 ЦК України).

Апеляційний суд враховує, що при укладенні кредитного договору, в тому числі при підписанні паспорту споживчого кредиту 14 червня 2024 року, ОСОБА_1 був повідомлений про розмір відсотків, порядок їх сплати та інші суттєві обставини договору, добровільно уклав цей договір та користувався отриманими коштами.

При цьому в матеріалах справи відсутні докази, що відповідач при укладенні договору повідомляв первісного кредитора ТОВ «Селфі Кредит» про наявність у нього пільг та надавав йому документи на підтвердження статусу особи, яка має право на пільги, визначені пунктом 15 частини третьої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей.

Апеляційний суд також враховує, що відповідно до ст. 15 Закону України «Про споживче кредитування» споживач має право протягом 14 календарних днів з дня укладення договору про споживчий кредит відмовитися від договору про споживчий кредит без пояснення причин, у тому числі в разі отримання ним грошових коштів. Споживач не зобов`язаний сплачувати будь-які інші платежі у зв`язку з відмовою від договору про споживчий кредит.

Разом із тим, правом відмовитися від договору про споживчий кредит ОСОБА_1 на свій розсуд не скористався.

Крім того, як випливає зі змісту апеляційної скарги, ОСОБА_1 ще в 2024 році звертався ТОВ «Селфі Кредит» з метою вирішення питання звільнення його від сплати процентів за користування кредитом, яке не заперечувало проти застосування до нього відповідної пільги у випадку подання підтверджуючих документів, і до його відома первісним кредитором було доведено перелік необхідних документів.

Доказів неможливості направлення таких документів, у тому числі членами сім`ї відповідача або представниками, впродовж тривалого періоду з 2024 року по жовтень 2025 року, коли ТОВ «Свеа Фінанс» звернулося до суду з даним позовом, ОСОБА_1 надано не було.

Апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані доводи апеляційної скарги, що перебуваючи у складі ЗСУ, він був позбавлений можливості скористатись правом подати клопотання про зупинення судом справи відповідно до ст. 251 ЦПК України, оскільки, як вже було встановлено, ОСОБА_1 вважається належним чином повідомленим про час, дату і місце судового засідання відповідно до ч. 3 ст. 130 ЦПК України.

Також апеляційний суд враховує, що ОСОБА_1 не скористався правом заявити клопотання про зупинення розгляду справи під час апеляційного перегляду та не надав актуальних станом на час подання апеляційної скарги відомостей стосовно перебування його у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан, а просив розглянути апеляційну скаргу по суті та скасувати рішення суду першої інстанції, що виключало процесуальну можливість апеляційного суду зупинити провадження в справі з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, з власної ініціативи.

Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів та відхиляються апеляційним судом.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. 7, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 12 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Судді : Кашперська Т.Ц.

Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.