Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №381/1912/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №381/1912/26 Головуючий у І інстанції - Анапріюк С.П.

апеляційне провадження №22-ц/824/13420/2026 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Приходька К.П.,

суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,

за участю секретаря Миголь А.А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 18 травня 2026 року

у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головне управління Пенсійного фонду у Волинській області про встановлення факту, що має юридичне значення,-

установив:

У березні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Фастівського міськрайонного суду Київської області із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересовані особи: ГУ ПФУ у Київській області, ГУ ПФУ у Волинській області.

В обґрунтування поданої заяви зазначав, що він у 1983 році вступив до Донецького політехнічного інституту на навчання за спеціальністю «Автомобільні шляхи» та закінчив навчання у цьому навчальному закладі у 1990 році, про що свідчать відомості отриманого ним диплому та додатку до нього. Під час навчання він призваний на строкову військову службу до Збройних Сил СРСР, яку він проходив з 28 червня 1984 року по 23 травня 1986 року, після чого продовжив навчання в інституті. Відомості про здобуту освіту та період навчання також містяться у військовому квитку та трудовій книжці. Період проходження ним строкової військової служби підтверджений довідкою ТЦК та СП.

Після досягнення пенсійного віку він звернувся до органів ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком, однак у задоволенні цієї заяви йому відмовлено. Підставою такого рішення зазначено незарахування до страхового стажу періоду його навчання у Донецькому політехнічному інституті, у зв`язку із відсутністю первинних документів про це.

Вказував, що він звернувся до ДВНЗ «Донецький національний технічний університет» із заявою про надання відомостей на підтвердження його навчання у цьому закладі освіти, однак у задоволенні цієї заяви йому відмовлено з причини відсутності доступу до архівів у зв`язку із тимчасовою окупацією м. Донецька, де вони розташовані.

Зазначав, що встановлення факту щодо періоду його навчання у цьому навчальному закладі має для нього значення, оскільки впливає на обрахування наявного у нього стажу та впливає на його право на призначення пенсії за віком.

Іншим способом, аніж на підставі рішення суду, підтвердити цей факт він не має можливості, оскільки доступ до архіву навчального закладу неможливий, архівні відомості не передані на підконтрольну органам державної влади територію.

Просив суд, встановити факт того, що період його навчання у Донецькому політехнічному інституті за спеціальністю «Автомобільні шляхи», згідно із дипломом НОМЕР_1 , виданим Донецьким політехнічним інститутом в м. Донецьк 07.06.1990 року, реєстраційний номер 20, становить з 01 вересня 1983 року по 07 червня 1990 року (з урахуванням строку служби у Збройних силах СРСР з 28 червня 1984 року по 23 травня 1986 року).

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 18 травня 2026 року зазначену вище заяву задоволено.

Встановлено факт, що має юридичне значення, а саме: факт того, що період навчання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер платника податку НОМЕР_2 у Донецькому політехнічному інституті за спеціальністю «Автомобільні шляхи», згідно із дипломом НОМЕР_1 , виданим Донецьким політехнічним інститутом в м. Донецьк 07.06.1990 року, реєстраційний номер 20, становить з 01 вересня 1983 року по 07 червня 1990 року (з урахуванням строку служби у Збройних силах СРСР з 28 червня 1984 року по 23 травня 1986 року).

Не погоджуючись з вказаним рішенням ГУ ПФУ у Волинській області подало апеляційну скаргу, оскільки вважає рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначило, що додані до заяви документи не містять підтвердження факту навчання заявником у Донецькому політехнічному інституті з 01 вересня 1983 року по 07 червня 1990 року з урахуванням служби у Збройних Силах з 28 червня 1984 року по 23 травня 1986 року.

Вказує, що згідно ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

Крім того, зазначає, що вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суд, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суд, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суд мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.

Таким чином, суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права та прийняв незаконне та необґрунтоване рішення, яке підлягає скасуванню.

Просило суд, скасувати рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 18 травня 2026 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні заяви про в становленню факту, що має юридичне значення.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.

Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторони, яка з`явилась в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судом встановлено, що відповідно до відомостей диплому серії НОМЕР_1 , виданого на ім`я ОСОБА_1 , він у 1983 році вступив до Донецького політехнічного інституту та у 1990 році закінчив повний курс навчання вказаного інституту за спеціальністю «Автомобільні шляхи». Рішенням Державної екзаменаційної комісії від 07 червня 1990 року ОСОБА_1 присвоєно кваліфікацію інженера-будівельника.

Згідно з відомостями додатку до диплому № НОМЕР_1 від 7 червня 1990 року, ОСОБА_1 , за час навчання виконав навчальний план за спеціальністю 1211 «Автомобільні шляхи» та склав заліки та іспити, державні іспити, відповідно до зазначеного у ньому переліку. Також ОСОБА_1 захистив дипломний проєкт на тему «Проект реконструкції автомобільного шляху Дідівщина - межа області у Київській області» з оцінкою відмінно.

Відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_3 , виданої на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у графі «професія, спеціальність» зазначено «бетонщик». Запис номер 5 містить інформацію про те, що 01.09.1983 ОСОБА_1 вступив до Горлівської філії ДПІ (наказ 01-720 від 25.08.1983), 30.07.1990 ОСОБА_1 навчався у ГФ ДПІ на стаціонарному відділенні факультету «АД» (наказ 598-04 від 02.07.1990. Вказані записи засвідчені підписами посадових осіб та відтисками відповідних штампів.

Згідно з відомостями військового квитка серії НОМЕР_4 , виданого на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , він проходив військову службу у Збройних силах СРСР з 28.06.1984 по 23.05.1986 на посадах рядового складу (п. 10). У пункті 7 цього квитка з назвою «Освіта» зазначено Донецький політехнічний інститут у 1990 році, у пункті 7 «Найменування професії» - інженерно-технічна.

Відповідно до довідки ІНФОРМАЦІЯ_2 №11/55 від 05 лютого 2026 року, виданої старшому лейтенанту у відставці ОСОБА_1 , 1966 року народження, він проходив строкову військову службу у Збройних Силах з 28 червня 1984 року по 23 травня 1986 року на посадах рядового та сержантського складу. Підстава видачі довідки - особова справа №7373.

Згідно з листом Державного вищого навчального закладу «Донецький національний технічний університет» №01/13/201 від 16 березня 2026 року, ОСОБА_1 надана відповідь на його запит від 25 лютого 2026 року щодо видачі довідки про підтвердження періоду навчання в Донецькому політехнічному інституті з 1983 по 1990 за спеціальністю «Автомобільні шляхи», диплом НОМЕР_1 від 07 червня 1990 року, реєстраційний номер 20. Зазначено про те, що у зв`язку із тимчасовою окупацією м. Донецьк, захопленням невідомими особами будівель та споруд університету, розташованих в м. Донецьк, у адміністрації університету на теперішній час відсутній доступ до будь-якої документації університету, створеної до 03 жовтня 2014 року. Внаслідок відсутності доступу до архівів документів, підтвердити період навчання ОСОБА_1 у Донецькому політехнічному інституті 1983 по 1990 роки за спеціальністю «Автомобільні шляхи», диплом НОМЕР_1 від 07 червня 1990 року, реєстраційний номер 20, неможливо. Рекомендовано звернутися до суду для встановлення факту, що має юридичне значення, та у подальшому подати до університету рішення суду, на підставі якої йому буде надана відповідна довідка.

Відповідно до листа ГУ ПФУ у Волинській області №2634/03-16 від 17 лютого 2026 року, за результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу ОСОБА_1 не зараховані періоди згідно з трудовою книжкою: «період навчання згідно диплому НОМЕР_1 з 01 вересня 1983 року по 07 червня 1990 року (навчання перетинається з військовою службою). Необхідне підтвердження первинними документами». ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону №1058, у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу.

Ухвалюючи рішення про задоволення заяви, суд першої інстанції виходив з того, що обставини, про які стверджує заявник, підтверджені належними та достатніми доказами, дослідженими судом під час розгляду справи. Встановлення факту, щодо періоду навчання має для заявника юридичне значення, оскільки необхідне для звернення до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії. Отже, цей факт породжує для заявника юридичні наслідки, від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.

Заявник позбавлений можливості в інший спосіб встановити та довести цей факт, оскільки первинні документи стосовно цього перебувають в архіві, який з 2014 року знаходиться на тимчасово окупованій території та доступ до нього неможливий.

Встановлення цього факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Виходячи з встановлених у справі фактичних обставин, надавши правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд першої інстанції дійшов висновку, що заявник довів факт щодо періоду свого навчання та проходження під час цього навчання строкової військової служби. Докази, які б свідчили про зворотнє, у матеріалах справи відсутні. У суду немає підстав ставити під сумнів істинність факту, про встановлення якого заявник просить суд.

З висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про: 1)обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; 1-1) обмеження фізичної особи у відвідуванні гральних закладів та участі в азартних іграх; 2)надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; 3) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; 4)усиновлення; 5)встановлення фактів, що мають юридичне значення; 6)відновлення прав на втрачені цінні папери на пред`явника та векселі; 7)передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність; 8)визнання спадщини відумерлою; 9) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; 10)примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу; 11)розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.

Частинами 1 та 2 ст. 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1)родинних відносин між фізичними особами; 2)перебування фізичної особи на утриманні; 3)каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4)реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6)належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7)народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8)смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9)смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у ст. 315 ЦПК України, не є вичерпним.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за умов, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюються зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.

Такі висновки висловлені Верховний Судом в постановах від 11 вересня 2024 року в справі № 335/4669/23 (провадження № 61-8050св24), від 17 червня 2024 року в справі № 753/21178/21 (провадження № 61-15630св23).

З наведеного можна зробити висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

При перегляді справи, встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту того, що період його навчання у Донецькому політехнічному інституті за спеціальністю «Автомобільні шляхи», згідно із дипломом НОМЕР_1 , виданим Донецьким політехнічним інститутом в м. Донецьк 07.06.1990 року, реєстраційний номер 20, становить з 01 вересня 1983 року по 07 червня 1990 року (з урахуванням строку служби у Збройних силах СРСР з 28 червня 1984 року по 23 травня 1986 року).

Встановлення цього юридичного факту ОСОБА_1 необхідне для звернення до пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком.

Також, ОСОБА_1 надав суду оригінал диплому з додатком, відомості якого свідчать про те, що у цей період часу він здобував освіту (був студентом стаціонарного відділення) означеного навчального закладу.

Крім цього, встановлено, що інформація про періоди навчання заявника також підтверджується записами його трудової книжки, військового квитка, довідкою ТЦК та СП. Вказані документи також містять відомості щодо періоду проходження заявником строкової військової служби.

Звернення ОСОБА_1 до суду з цією заявою обумовлене відмовою пенсійного органу врахувати до стажу період його навчання відповідно до вказаного диплому, з тих підстав, що означені документи містять відомості про те, що він навчався 7, а не 5 років та на період проходження строкової військової служби не був відрахований з навчального закладу.

Така відмова, крім іншого, обґрунтована неможливістю підтвердження цих відомостей первинними документами, оскільки архів навчального закладу та документи за період навчання заявника перебувають на тимчасово окупованій території.

У зв`язку із відсутністю доступу до архіву навчального закладу заявник не має іншого способу підтвердити факт, який має юридичне значення, оскільки чинне законодавство не передбачає іншого позасудового порядку встановлення цього факту.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона.

Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п. 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц).

У цивільних справах суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2023 року у справі №592/4443/17 (провадження №61-9923св22) зазначено: «відповідно до частин 1, 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1)письмовими, речовими і електронними доказами; 2)висновками експертів; 3)показаннями свідків.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини 1-3 ст. 89 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2021 року у справі №297/3225/16-ц (провадження №61-19259св19) зазначено, що: «відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Комплексний аналіз норм п. 3 ч. 1 ст. 43, ст. 180, частин 1, 2 ст. 227 ЦПК України свідчить, що про визнання обставин учасниками справи має, в тому числі, бути зазначено в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників або іншим чином визнано ці обставини саме під час розгляду спору в суді, а не поза його межами».

Вирішуючи заявлену в межах цієї справи вимогу про встановлення факту щодо періоду навчання та проходження під час цього навчання строкової військової служби, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність належних і допустимих доказів на підтвердження доводів заявника.

Зважаючи на підстави та предмет заяви, з урахуванням фактично встановлених обставин справи та досліджених доказів, суд першої інстанції, з висновком якого погоджується суд апеляційної інстанції, з наведенням відповідних мотивів, дійшов правильного висновку про задоволення заяви.

Доводи апеляційної скарги про те, що додані до заяви документи не містять підтвердження факту навчання заявником у Донецькому політехнічному інституті з 01 вересня 1983 року по 07 червня 1990 року з урахуванням служби у Збройних Силах з 28 червня 1984 року по 23 травня 1986 року, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки в матеріалах справи наявні належні та допустимі докази, які підтверджують наведені у заяві обставини, докази, які б свідчили про зворотнє, у матеріалах справи відсутні, а тому відсутні підстави ставити під сумнів істинність факту, про встановлення якого ОСОБА_1 просив суд.

Посилання ГУ ПФУ у Волинській області на недоведеність вимог заяви про встановлення факту, що має юридичне значення та неналежну оцінку судом зібраних доказів не відповідають фактичним обставинам справи.

Інші доводи апеляційної скарги ГУ ПФУ у Волинській області колегією суддів оцінюються критично, адже останні зводяться виключно до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно із ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для скасування судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги відсутні, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області залишити без задоволення.

Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 18 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 21 жовтня 2026 року.

Суддя-доповідач К.П. Приходько

Судді Т.О. Писана

С.О. Журба