Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №757/25396/24-ц — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №757/25396/24 Головуючий у І інстанції - Григоренко І.В.

апеляційне провадження №22-ц/824/10201/2026 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Приходька К.П.,

суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,

за участю секретаря Миголь А.А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 березня 2025 року

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,-

установив:

У червні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики.

Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що15 вересня 2022 року між ним та відповідачем було укладено письмовий договір позики, посвідчений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войстрік О.В., відповідно до умов якого Позикодавець передав у власність Позичальника грошові кошти у розмірі 2520000 грн., що еквівалентно 60000 доларів США відповідно до курсу НБУ станом на день підписання Договору, а Позичальник зобов`язався повернути Позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) з урахуванням націнки 10% не пізніше ніж через один рік з моменту укладення цього договору, тобто, до 15 вересня 2023 року.

Проте, відповідач не виконав свої зобов`язання за договором позики у повному обсязі та ухиляється від повернення коштів.

Просив суд, стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за Договором позики від 15 вересня 2022 року в розмірі 2520000 грн. - сума основного боргу, 252000 грн. - націнка, 2419200 грн. - відсотки, 60000 грн. - штраф, 411543,97 грн. - пеня, 86903,98 грн. - інфляційні витрати, 52732,68 грн. - три проценти річних за період прострочення грошового зобов`язання, а також судові витрати, які складаються з витрат по сплаті судового збору у розмірі 15140 грн., та витрат на правничу допомогу у розмірі 64000 грн.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 04 березня 2025 року зазначений вище позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 за Договором позики від 15 вересня 2022 року суму основного боргу у розмірі 2520000 грн., відсотки у розмірі 2419200 грн., націнку у розмірі 252000 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 13474,60 грн. у відшкодування судових витрат по сплаті судового збору та 10000 грн. у відшкодування витрат на правничу допомогу.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, в частині стягнутої суми націнки у розмірі 252000 грн., ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій вказує на порушення судом норм процесуального права та невірне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що згідно п. 1 Договору позики від 15 вересня 2022 року: «Позикодавець передає у власність Позичальнику, а Позичальник приймає у власність від Позикодавця грошові кошти в загальній сумі 2520000 (два мільйони п`ятсот двадцять тисяч) гривень 00 копійок, що є еквівалентом 60000 (шістдесят тисяч) доларів США за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, встановленим на день укладення цього договору, та зобов`язується повернути Позикодавцеві таку ж суму грошових коштів, а саме 2520000 (два мільйони п`ятсот двадцять тисяч) гривень 00 копійок, що є еквівалентом 60000 (шістдесят тисяч) доларів США за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, встановленим на момент повернення грошових коштів з урахуванням націнки у розмірі 10 (десяти)%, не пізніше ніж через один рік з моменту укладення цього договору, тобто до 15 вересня 2023 року (п`ятнадцятого вересня дві тисячі двадцять третього) року».

Вказує, що сторони в Договорі не визначили поняття «націнки» та не вказали з якої суми слід рахувати 10%.

В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції вирішив, що націнку 10% слід рахувати від 2520000 грн., тоді як сторони Договору не вказували, що націнка 10% становить 252000 грн.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов передчасних та необґрунтованих висновків про наявність правових підстав стягувати з нього на користь позивача 252000 грн. націнки 10%, бо Сторонами Договору розмір націнки в 10% в грошовій сумі не встановлено взагалі.

Просив суд, скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 березня 2025 року в частині стягнутої суми націнки у розмірі 252000 грн. та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні зазначеної вимоги.

На вказану апеляційну скаргу ОСОБА_2 подав відзив, в обґрунтування якого зазначив, що відповідач ніколи не заперечував проти зазначеної умови договору, а саме, щодо визначення сторонами націнки в розмірі 10%.

При цьому, зі змісту Договору позики від 15 вересня 2022 року, зокрема п. 1, в частині визначення націнки в розмірі 10% - відповідний договір є правомірним, його недійсність прямо не встановлена законом і він не визнаний судом недійсним, а визначенні сторонами відповідні умови договору повністю відповідають засадам свободи договору, а встановлений розмір процентів у вигляді націнки 10% повністю відповідало інтересам сторін в момент підписання договору.

Таким чином, сторони договору визначили розмір та умови процентів, зокрема, у вигляді одноразової сплати в розмірі 10%, що повністю відповідає положенням ч. 1 ст. 1048 ЦК України в якій чітко зазначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Крім того, як вбачається зі змісту п. 1 Договору позики, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає націнка у вигляді 10%, яка чітко прив`язується безпосередньо до суми позики в розмірі 2520000 грн., що складає 252000 грн.

Просив суд, апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 березня 2025 року залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторони, що брала участь у розгляді справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з таких підстав.

Згідно вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Перш за все, колегія суддів апеляційного суду звертає увагу на те, що в порядку ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Рішення суду першої інстанції переглядається апеляційним судом в частині стягнутої з відповідача на користь позивача суми націнки у розмірі 252000 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції не становить предмет апеляційного перегляду, так як іншими учасниками справи не оскаржується, і вони не будуть позбавлені такого права.

Таким чином, апеляційний суд переглядає рішення суду першої інстанції, у даній справі, лише в частині стягнутої суми націнки у розмірі 252000 грн.

Судом першої інстанції встановлено, що15 вересня 2022 року між ОСОБА_2 (Позикодавець) та ОСОБА_1 (Позичальник) було укладено договір позики (Договір позики), посвідчений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войстрік О.В., зареєстрований в реєстрі за №501, відповідно до умов якого, Позикодавець передає у власність Позичальнику, а Позичальник приймає у власність від Позикодавця грошові кошти в загальній сумі 2520000 грн., що є еквівалентом 60000 доларів США за офіційним валютним (обмінним) курсом НБУ, встановленим на день укладення цього договору, та зобов`язується повернути Позикодавцеві таку ж суму грошових коштів, а саме 2520000 грн., що є еквівалентом 60000 доларів США за офіційним валютним (обмінним) курсом НБУ, встановленим на момент повернення грошових коштів з урахуванням націнки у розмірі 10 (десяти) %, не пізніше, ніж через один рік з моменту укладення цього договору, тобто до 15 вересня 2023 року (п. 1. Договору позики від 15 вересня 2022 року).

Відповідно до п. 2 Договору позики, за кожен місяць користування грошовими коштами Позичальник зобов`язаний сплатити Позикодавцю від 8 (восьми) до 20 (двадцяти) відсотків, але не нижче 8 (восьми) відсотків від суми, визначеної в п. 1 даного Договору.

Згідно з п. 3 Договору позики, підписанням даного Договору, Сторони підтверджують, що сума позики у розмірі 2520000 грн., що є еквівалентом 60000 доларів США за офіційним валютним (обмінним) курсом НБУ, встановленим на момент укладення цього договору, отримана Позичальником від Позикодавця до моменту підписання цього договору в повному обсязі.

У п. 6 Договору позики сторони погодили, що позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, зазначеної в п. 1 цього договору, з урахуванням відсотків, нарахованих за користування грошовими коштами у відповідності до п. 2 даного договору, на банківський рахунок позикодавця IBAN НОМЕР_1 в АТ «Універсал Банк» або готівкою в м. Світловодськ, Кіровоградської області.

Згідно п. 8 Договору позики, у разі прострочення виконання зобов`язання Позичальником за цим договором, Позичальник зобов`язаний сплатити Позикодавцю суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми. Позичальник сплачує штраф у розмірі 5000 грн. за кожен випадок прострочення виплати процентів та пеню у розмірі подвійної ставки НБУ за несвоєчасно сплачену суму позики, що визначена п. 1 даного Договору.

Відповідно до п. 9 вказаного Договору позики, у випадку невиконання Позичальником зобов`язання за цим договором, цей договір може бути поданий Позикодавцем до стягнення. Звернення стягнення за цим договором здійснюється у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса або в судовому порядку.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_1 за Договором позики основного боргу у розмірі 2520000 грн., відсотків у розмірі 2419200 грн., та націнки у розмірі 252000 грн. є обґрунтованими та доведеними.

Колегія суддів не повністю погоджується із висновками суду, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статей 11, 202 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими, відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст.638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Водночас, свобода договору не звільняє суд від обов`язку з`ясувати зміст погоджених сторонами умов та встановити наявність правових підстав для стягнення заявленої суми.

Відповідно до ч. 1 ст. 637 ЦК України, тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 цього Кодексу.

За правилами частин 3 та 4 ст. 213 ЦК України, при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів, а за необхідності - зміст відповідної частини правочину в порівнянні з іншими його частинами, усім змістом правочину, намірами сторін та іншими обставинами, що мають істотне значення.

Отже, вирішуючи вимогу про стягнення спірної суми, суд мав з`ясувати зміст умови договору щодо націнки у розмірі 10%, її правову природу, співвідношення з іншими передбаченими договором платежами, та наявність достатніх правових і фактичних підстав для стягнення такої суми саме в заявленому розмірі.

Як убачається з матеріалів справи, згідно п. 1 Договору позики від 15 вересня 2022 року: «Позикодавець передає у власність Позичальнику, а Позичальник приймає у власність від Позикодавця грошові кошти в загальній сумі 2520000 грн., що є еквівалентом 60000 доларів США за офіційним валютним (обмінним) курсом НБУ, встановленим на день укладення цього договору, та зобов`язується повернути Позикодавцеві таку ж суму грошових коштів, а саме 2520000 грн., що є еквівалентом 60000 доларів США за офіційним валютним (обмінним) курсом НБУ, встановленим на момент повернення грошових коштів з урахуванням націнки у розмірі 10%, не пізніше ніж через один рік з моменту укладення цього договору, тобто до 15 вересня 2023 року».

Таким чином, позивач просив стягнути з відповідача 252000 грн., посилаючись на умову Договору позики від 15 вересня 2022 року, щодо націнки у розмірі 10%.

Суд першої інстанції задовольнив зазначену вище вимогу, однак сам факт наявності в тексті договору відповідного формулювання не звільняв суд від обов`язку належним чином установити зміст цієї умови та перевірити обґрунтованість заявленої до стягнення суми.

Колегія суддів звертає увагу, що сторони в Договорі не визначили поняття «націнки» та не вказали з якої суми слід рахувати 10%.

В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції вирішив, що націнку 10% слід рахувати від 2520000 грн., тоді як сторони Договору не вказували, що націнка 10% становить 252000 грн.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до передчасних висновків про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 252000 грн. націнки 10%, оскільки Сторонами Договору позики розмір націнки10% в грошовій сумі не встановлено взагалі.

Крім того, колегія суддів враховує, що ОСОБА_2 заявою від 25 вересня 2026 року, у відповідності до ч. 4 ст. 364 ЦПК України, повністю визнав апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 березня 2025 року, та не заперечував проти її задоволення.

Відповідно до ч. 4 ст. 364 ЦПК України, визнання апеляційної скарги іншою стороною враховується судом апеляційної інстанції в частині наявності або відсутності фактів, які мають значення для вирішення справи.

Разом із тим, з огляду на положення статей 13, 367 ЦПК України, визнання позивачем апеляційної скарги не звільняє суд апеляційної інстанції від обов`язку перевірити законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги.

Таким чином, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, та надавши оцінку позиції позивача, колегія суддів дійшла до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги в оскаржуваній частині, у зв`язку з чим, рішення суду першої інстанції в частині стягнення націнки розмірі 252000 грн. підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні вказаної позовної вимоги.

Відповідно до ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами : письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Таким чином, вимоги позивача в частині стягнення націнки у розмірі 252000 грн. за Договором позики від 15 вересня 2022 року є необґрунтованими, а отже, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду, і тому, апеляційна підлягає до задоволення, а рішення суду першої інстанції до скасування в цій частині.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно вимог п. 3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, у тому числі, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи.

Керуючись ст. ст. 141, 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 березня 2025 року скасувати в частині стягнення націнки у розмірі 252 000 гривень та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні вказаної позовної вимоги.

В решті рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 березня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 21 жовтня 2026 року.

Суддя-доповідач К.П. Приходько

Судді Т.О. Писана

С.О. Журба