Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №753/8384/26 — Київський апеляційний суд

Справа № 753/8384/26 Головуючий в суді І інстанції Бондаренко М. С.

Провадження № 33/824/4085/2026 Доповідач в суді ІІ інстанції Писана Т.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі судді-доповідача Писаної Т.О.,

за участі секретаря судового засідання Івкової Д.Л.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Сіренка Максима Юрійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на постанову Дарницького районного суду міста Києва від 07 липня 2026 року у адміністративній справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , за фактом вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ч.5 ст. 126, ч. 3 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення від 29 березня 2026 року серії ЕПР1 № 626717, водій ОСОБА_1 28 березня 2026 року, о 23 год. 45 хв., за адресою: м. Київ, вул. Харківське шосе, 57А, керував транспортним засобом «Skoda», державний номерний знак НОМЕР_1 , з ознаками наркотичного сп`яніння, а саме: зіниці очей, які не реагують на світло, неприродна блідість обличчя, порушення координації рухів. Від проходження огляду у встановленому законом у лікаря нарколога ОСОБА_1 відмовився. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху, тим самим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 130 КУпАП.

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення від 29 квітня 2026 року серії ЕПР1 № 653273, водій ОСОБА_1 29 квітня 2026 року, о 22 год. 25 хв., за адресою: м. Київ, вул. Харківське шосе, 57А, керував транспортним засобом «Skoda», державний номерний знак НОМЕР_1 , будучи особою позбавленою права керування, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 126 КУпАП, за ознакою повторності.

Постановою Дарницького районного суду міста Києва від 07 липня 2026 року, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 126, ч. 3 ст. 130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення, передбачене ч.3 ст.130 КУпАП, у виді штрафу в розмірі трьох тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 51 000(п`ятдесят одну тисячу) грн, із позбавленням права керування транспортними засобами на строк 10 років.

На підставі ст. 30 КУпАП, з урахуванням невідбутої частини додаткового стягнення, призначеного поставами Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 грудня 2025 року та Дарницького районного суду міста Києва від 24 лютого 2026 року, остаточно призначено ОСОБА_1 штраф в розмірі трьох тисяч неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що становить 51 000 грн, із позбавленням права керування транспортними засобами на строк 13 років 12 днів.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, адвокат ОСОБА_1 - Сіренко Максим Юрійович, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив постанову суду першої інстанції скасувати та справу закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

На обґрунтування апеляційної скарги зазначає про незаконність зупинки транспортного засобу, на переконання захисника, працівники поліції безпідставно підійшли до автомобіля ОСОБА_1 , про що свідчить відсутність в матеріалах справи постанови про накладання на ОСОБА_1 адміністративного стягнення за порушення ПДР.

На думку апелянта із матеріалів справи про адміністративне правопорушення не вбачається, що ОСОБА_1 допустив будь-які порушення правил дорожнього руху, у зв`язку з чим, всі наступні вимоги працівників поліції водій не був зобов`язаний виконувати, а всі складені процесуальні документи відносно нього не можуть бути належними та допустимими доказами його вини.

Наведена правова позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 15.03.2019 року по справі №686/11314/17 та від 22.10.2019 року по справі №161/7068/16-а.

При цьому, як зауважує захисник, відповідно до ч.2 ст. 62 Закону України «Про національну поліцію», лише законні вимоги поліцейського є обов`язковими для виконання всіма фізичними та юридичними особами.

Також, апелянт звертає увагу, що ЄСПЛ поширює стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, на провадження у справах про адміністративні правопорушення за ст. 130 КУпАП, враховуючи, зокрема, розмір та характер стягнень (наприклад, у справах: «Гурепка проти України», рішення від 06 вересня 2005 року; Лучанінова проти України, рішення від 09 червня 2011 року; «Вєренцов проти України», рішення від 11 квітня 2013 року; «Швидка проти України», рішення від ЗО жовтня 2014 року, рішення у справі OZTURKv.GERMANY від 21 лютого 1984 року, пункт 53).

Відповідно до доктрини «плодів отруєного дерева», яку використовує ЄСПЛ, якщо джерело доказів є неналежним, то всі докази, отримані з його (джерела) допомогою, також будуть вважатися неналежними (справа «Гефген проти Німеччини»).

Відтак, незаконні дії працівників поліції не можуть у майбутньому породжувати законних вимог до особи.

Оскільки транспортний засіб під керуванням ОСОБА_1 був зупинений працівниками поліції очевидно незаконно і без будь-якої законної (правової) підстави, подальша вимога працівника поліції до ОСОБА_1 про необхідність проходження ним огляду на стан сп`яніння також є, відповідно, незаконною, оскільки є «плодом отруєного дерева», а тому відмова водія від незаконної пропозиції пройти огляд на стан сп`яніння не може бути підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Адвокат звертає увагу на відсутність доказів керування, в матеріалах справи відсутні докази які б вказували на те, що ОСОБА_1 був водієм у розумінні вищевказаного пункту ПДР, оскільки автомобілем він не керував, зокрема в стані сп`яніння, автомобіль був припаркований, ОСОБА_1 знаходився в салоні свого автомобіля разом з товаришем.

Встановлення факту керування транспортним засобом є суттєвим для подальшої правової кваліфікації дій особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Також, вважає слушними висновки, наведені у постанові Київського апеляційного суду від 07.02.2022 у справі № 755/11797/21, у якій зазначено, що «...з дослідженого в судовому засіданні відеозапису з боді камери поліцейського АА-00976 вбачається, що на вказаному відеозаписі відсутній запис руху автомобіля «Renault Logan» д.н.з. НОМЕР І взагалі та під керуванням ОСОБА1, зокрема. Не містить вказаний доказ і запису зупинки працівниками поліції вказаного автомобіля під керуванням ОСОБА 1».

Отже, знаходження в транспортному засобі чи поряд з транспортним засобом, який не є в стані руху (знаходиться в нерухомому стані) не доводить факту керування транспортним засобом.

Так, апелянт звертає увагу на невідсторонення від керування транспорним засобом, оскільки працівниками поліції не було відсторонено ОСОБА_1 від керування транспортним засобом, що є порушенням процедури проведення огляду водія на стан сп`яніння та оформлення його результатів.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, вважає що у діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбачений ч. 1 ст. 130 КУпАП, так як його вину поліцейським не доведено належним чином, а обґрунтовано на припущеннях, що є неприйнятним та суперечить, як нормам національного законодавства, так і міжнародного.

02 вересня 2026 року та 10 вересня 2026 року шляхом направлення на електронну пошту Київського апеляційного суду, адвокат Сіренко М.Ю. направив клопотання про проведення судового засідання у режимі відеоконференції поза приміщенням суду з використання власних технічних засобів.

У судовому засіданні, яке було призначене на 10 вересня 2026 року, адвокат ОСОБА_1 - Сіренко М.Ю. свою апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, а також додаткові пояснення, надані протягом розгляду в апеляційному суді, перевіривши законність, обґрунтованість та вмотивованість постанови суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.

Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно із ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 252 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Постанова суду першої інстанції повністю відповідає зазначеним вище вимогам.

Як убачається з матеріалів справи та судового рішення, при розгляді даної справи суд першої інстанції достатньо повно, об`єктивно та всебічно дослідив наявні у ній письмові матеріали та дійшов правильного висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 126, ч. 3 ст. 130 КУпАП, і такий висновок, всупереч тверджень апелянта, ґрунтується на наявних у матеріалах адміністративної справи доказах.

Відповідно до диспозиції ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративна відповідальність настає за керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або за передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння, а також за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Для встановлення події правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП необхідно з`ясувати чи дійсно особа знаходилася в стані сп`яніння під час керування транспортним засобом та чи дійсно саме та особа, відносно якої складено протокол, а не інша, керувала транспортним засобом.

Відповідно до диспозиції ч. 3 ст. 130 КУпАП визначає протиправне діяння як вчинення будь-якого порушення з передбачених частиною першою цієї статті втретє протягом року.

Диспозиція ч. 4 ст. 126 КУпАП передбачає відповідальність за керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами.

За ч. 5 ст. 126 КУпАП адміністративна відповідальність настає за повторне протягом року вчинення порушень, передбачених частинами другою - четвертою цієї статті.

Згідно п. 1.10 Правил дорожнього руху України, водієм є особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.

Відповідно до п.п. «а» п. 2.1 ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Відповідно до частини 10 статті 15 Закону України «Про дорожній рух», забороняється керування транспортними засобами особам, до яких застосовано адміністративне стягнення чи кримінальне покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, протягом строку позбавлення, а також особам, щодо яких державним виконавцем встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами.

Згідно вимог ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватись вимог Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, статтею 53 цього Закону передбачено, що юридичні та фізичні особи, винні в порушенні законодавства про дорожній рух, відповідних правил, нормативів і стандартів, несуть відповідальність згідно з законодавством України.

Відповідно до п. 2.5. Правил Дорожнього руху України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року № 1306, 2.5. Водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Порядок проходження огляду водіїв на стан сп`яніння регламентується ст. 266 КУпАП, Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою наказом МВС України № 1452/735 від 09 листопада 2015 року (далі - Інструкція) та Порядком направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року № 1103 зі змінами та доповненнями (далі - Порядок № 1103).

Проте, вимоги названих пунктів ПДР ОСОБА_1 дотримано не було.

У рішенні по справі «О' Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Таким чином, ОСОБА_1 , маючи обмеження права керування транспортним засобом за попереднє притягнення до адміністративної відповідальності за фактом ч. 2 ст. 130 КУпАП, реалізував намір на керування автомобілем, тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі згідно встановлених норм закону держави Україна.

Винуватість ОСОБА_1 , у порушенні п. 2.5 ПДР України за обставин, викладених у постанові, всупереч доводів апеляційної скарги, підтверджується наявними у справі доказами, а саме: даними, які містяться:

у протоколі про адміністративне правопорушення, складеному уповноваженим інспектором поліції УПП в м. Києві Грушецьким А.М. від 29.03.2026р.;

у довідці старшого інспектора з о/д відділу адміністративної практики управління патрульної поліції у м. Києві ДПП ст.. лейтенанта поліції Наталії Миколаєнко від 31.03.2026р.;

у картці обліку адміністративного правопорушення за фактом попереднього накладання стягнення за санкцією ч.1 ст. 130 КУпАП від 20.08.2025р., яка також підтверджується долученою постановою Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02.12.2025р.

у картці обліку адміністративного правопорушення за фактом попереднього накладання стягнення за санкцією ч.2 ст. 130 КУпАП від 26.12.2025р, яка в свою чергу підтверджується постановою Дарницького районного суду міста Києва від 24.02.2026р.

у відеозаписі з нагрудної камери працівника патрульної поліції.

Винуватість ОСОБА_1 щодо вчинення останнім адміністративного правопорушення за ч.4 ст. 126 КУпАП підтверджується фактом притягнення до адміністративної відповідальності за санкцією ч.2 ст. 130 КУпАП, що тягне за собою обмеження права керування транспортним засобом строком на 3 роки.

Вказані докази здобуті з дотриманням встановленого законом порядку та у передбачений законом спосіб, а тому будь-які сумніви у їх достовірності та істинності відсутні.

Дані докази у розумінні ст. 251 КУпАП, суд першої інстанції правильно визнав належними, допустимими, та такими, які повністю доводять вину ОСОБА_1 у вчинені адміністративних правопорушень.

Протокол про адміністративне правопорушення складено відповідно до вимог ст. 256 КУпАП, Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідно до постанови КАС ВС у справі №678/991/17 від 15.11.18 року відеозапис із нагрудного відеореєстратора інспектора, яким зафіксовано обставини зупинки автомобіля, є доказом, що може підтверджувати факт вчинення водієм порушення Правил дорожнього руху.

Дані відеозапису 471848 з нагрудної камери працівника патрульної поліції містять фактичні дані щодо обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, які вказують на факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом «Skoda», державний номерний знак НОМЕР_1 , який в свою чергу це підтвердив, вказуючи що прямував з Фори. Після проведення поверхневого огляду, ОСОБА_1 було проведено первинний огляд, а саме: перевірку зіниць на реакцію на світло та координацію рухів, після чого було запропоновано пройти огляд у встановленому законом порядку на виявлення наркотичного сп`яніння, після неодноразової пропозиції та роз`яснення наслідків ОСОБА_1 поспілкувавшись з кимось по телефону, заявив про відмову, що вбачається на 18:00 хв відеозапису.

Безпідставними є доводи сторони захисту з приводу того, що факт керування транспортним засобом може бути підтверджено виключно відеозаписом зупинки працівниками поліції вказаного автомобіля. На відеозаписі сам ОСОБА_1 підтвердив факт, що прямував з магазину, перебував на водійському місці в транспортному засобі та не заперечував взагалі факт керування. Відтак, доводи захисника про відсутність доказів керування, не знайшли свого підтвердження.

Аналогічних висновків апеляційний суд дійшов з урахуванням наявної на відеозаписі 470651 інформації, яка стосується адміністративного правопорушення за ч. 5, ст. 126 КУпАП, із якої вбачається, що поліція встановила факт керування та вказала підставу зупинення водія ОСОБА_1 , а саме п.3 ч.1 ст. 35 Закону України «Про національну поліції». Безпідставними є доводи апеляційної скарги з приводу того, що підставою для зупинки водія має бути лише порушення інших положень ПДР, що має бути підтверджене відповідною постановою про накладання адміністративного стягнення за порушення ПДР.

Що стосується посилань сторони захисту, що ОСОБА_1 не відсторонено працівниками поліції від керування транспортним засобом, то такі обставини не складають об`єктивну сторону складу адміністративного правопорушення, тому не є тією безумовною підставою для визнання дій водія такими, що не містять складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП, який містить самостійні підстави для притягнення до адміністративної відповідальності та не спростовує його вину в порушенні вимог п. 2.5 Правил дорожнього руху, тобто у відмові від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння на вимогу працівника поліції.

Відтак, наведені в апеляційній скарзі доводи, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки є недоведеними, спростовуються матеріалами справи та оцінюються судом як такий спосіб захисту, що має на меті безпідставне уникнення від відповідальності за вчинене правопорушення. Винуватість ОСОБА_1 у порушенні п. 2.5 ПДР України, за обставин, викладених у постанові, всупереч доводів апеляційної скарги, підтверджується наявними у справі доказами.

Матеріали справи не містять доказів про порушення поліцейськими законодавства при складанні протоколів про адміністративне правопорушення та вимоги ч. 2 ст. 251, ст. ст. 256, 262, 266, 268 КУпАП, «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», «Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі».

Статтею 294 КУпАП визначено, що апеляційний суд переглядає справу в межах доводів апеляційної скарги.

Інші доводи, наведені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки є недоведеними, спростовуються матеріалами справи та оцінюються судом як такий спосіб захисту, що має на меті безпідставне уникнення від відповідальності за вчинене правопорушення.

Оцінюючи сукупність наявних в справі доказів апеляційний суд дійшов висновку, що твердження ОСОБА_1 з приводу відсутності в його діях ознак правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126, ч. 3 ст. 130 КУпАП, не відповідають встановленим обставинам справи та повністю спростовуються сукупністю досліджених в суді першої інстанції матеріалів справи про адміністративне правопорушення, та відповідно розцінюються як такі, що спрямовані на уникнення ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності.

При цьому апеляційний суд застосовує загальноприйнятий європейський стандарт доказування «поза розумним сумнівом», сформульований у рішеннях ЄСПЛ, зокрема від 14 лютого 2008 року у справах «Кобець проти України» (п.43) та «Авшар проти Туреччини» (п. 282), «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року, «Барбера, Мессеге і Ябардо про Іспанії» від 6 грудня 1998 року, згідно яких доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.

Вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних правопорушень за ч. 5 ст. 126 та ч.3 ст.130 КУпАП доводиться сукупністю ознак та неспростовних презумпцій, які наведені вище, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, які доводять факт вчинення правопорушення і не викликають у суду сумнівів, які б можна було тлумачити на його користь, оскільки докази винності ОСОБА_1 одержані законним шляхом, у передбачений законом спосіб і повноважними особами.

Переконливих доводів, які б безумовно спростовували висновки суду в постанові і були підставами для її скасування та закриття провадження в справі у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, апелянтом не наведено і при розгляді апеляційної скарги не встановлено. Як і не встановлено істотних порушень норм КУпАП, які могли б стати підставою для скасування постанови, як про це просить в апеляційній скарзі апелянт.

Даючи оцінку доводам, викладеним у апеляційній скарзі, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Апеляційний суд враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування є достатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону.

Таким чином, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд прийшов до висновку, що судом першої інстанції було прийнято законне і обґрунтоване рішення щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч.5 ст.126, ч.3 ст 130 КУпАП, з наведенням обґрунтованої мотивації прийнятого рішення.

Обраний суддею вид адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі трьох тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 51 000(п`ятдесят одну тисячу) грн, із позбавленням права керування транспортними засобами на строк 10 років відповідає обставинам справи, вимогам ст.ст.23, 33 КУпАП, та в свою чергу застосовано ч. 3 ст. 30 КУпАП яке зумовлене тим, що ОСОБА_1 не відбув частину додаткового адміністративного стягнення, призначеного постановами Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 грудня 2025 року та Дарницького районного суду міста Києва від 24 лютого 2026 року, не дочекавшись закінчення строку позбавлення права керування транспортними засобами, вчинив нове адміністративне правопорушення, за яке також передбачено застосування такого стягнення. За таких обставин до стягнення, призначеного за нове правопорушення, підлягає приєднанню невідбута частина попереднього стягнення, що відповідає прямій вимозі ч. 3 ст. 30 КУпАП, що становить 51 000( п`ятдесят одна тисяча) грн, із позбавленням права керування транспортними засобами на строк 13 років 12 днів.

Керуючись ст.294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу адвоката Сіренка Максима Юрійовича, подану в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Постанову Дарницького районного суду міста Києва від 07 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Т.О. Писана