Рішення від 19 жовтня 2026 р. у справі №580/8678/26 — Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 рокусправа № 580/8678/26

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Каліновської А.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у змішаній (паперовій та електронній) формі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 , Міністерства оборони України, третя особа – ОСОБА_2 , про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – відповідач 1), військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач 2), Міністерства оборони України (далі – відповідач 3), третя особа – ОСОБА_2 , в якому просить:

- визнати бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , противоправною в частині не вирішення питання про надання позивачу ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та зобов`язати його дане питання вирішити;

- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 , яким позивач ОСОБА_1 був зарахований до списку особового складу військовослужбовців цієї військової частини;

- зобов`язати відповідача 2 військову частину НОМЕР_1 виключити позивача ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та звільнити його з військової служби;

- визнати протиправним та скасувати наказ в частині призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період позивача ОСОБА_1 ;

- визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 прийнятих на підставі документів згідно яким позивач був призваний до військової служби під час мобілізації, на особливий період.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що дії ІНФОРМАЦІЯ_1 в частині не вирішення питання про надання позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації – є протиправними та такими, що порушують права позивача, оскільки позивач з метою постановки на військовий облік прибув до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_2 , однак замість отримання документів про надання йому відстрочки, позивача направлено на проходження ВЛК та у той же день призвано на військову службу за мобілізацією.

Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду від 21.08.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

ІНФОРМАЦІЯ_3 позов не визнав, надав до суду відзив, в якому вказав, що позивач у встановленому пунктом 58 Порядку № 560 порядку до ІНФОРМАЦІЯ_2 із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації не звертався, так як матеріали військового обліку позивача не містять заяви про надання відстрочки, поданої через центр надання адміністративних послуг та переданої саме до відповідача у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України № 560. Відтак у відповідача були відсутні правові підстави для розгляду питання про надання позивачу відстрочки, оскільки передбачена нормативно встановлена процедура не була ним ініційована. Сам факт подальшого призову позивача на військову службу також не свідчить про протиправність дій чи бездіяльності відповідача у питанні оформлення відстрочки, оскільки питання наявності права на відстрочку та питання дотримання встановленої процедури її оформлення є взаємопов`язаним.

Військова частина НОМЕР_1 позов не визнала, надала до суду відзив, в якому вказала, що позивач проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час дії воєнного стану в Україні у військовій частині НОМЕР_1 з 30.07.2026 до теперішнього часу. Позивач був включений до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 наказом командира частини (по стройовій частині) від 30.07.2026 № 215 на підставі поіменного списку як такий, що прибув з ІНФОРМАЦІЯ_1 . Саме відповідач 1 є тією особою, яка призвала позивача на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та відправила його до відповідача 2. У зв`язку з цим, відповідач 2 вважає, що він діяв правомірно під час видання наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30.07.2026 № 215.

Міністерство оборони України у визначений судом строк відзив на позов не подало, тому суд на підставі ч. 2 ст.175 Кодексу адміністративного судочинства України дійшов висновку вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Третя особа письмових пояснень щодо позову не подала.

Дослідивши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Із наявних у матеріалах справи доказів судом встановлено, що позивач є внутрішньо переміщеною особою, місцем реєстрації якого є: АДРЕСА_1 , а фактичне місце проживання/перебування його є: АДРЕСА_2 .

Для отримання відстрочки від призову, позивач звернувся з відповідними документами до ЦНАП м. Черкаси (Центр надання адміністративних послуг Черкаської міської ради).

Через застосунок «Дія» позивач від адміністратора Центру надання адміністративних послуг Черкаської міської ради отримав лист від 08.06.2026 про те, що оскільки він перебуває на військовому обліку в районі бойових дій або тимчасової окупації ( АДРЕСА_1 ), тому йому відмовлено у наданні відстрочки від призову на військову службу та запропоновано стати на військовий облік у ТЦК за новим місцем проживання.

Оскільки позивач, як внутрішньо переміщена особа, проживає у м. Черкаси, тому він прибув ІНФОРМАЦІЯ_1 для постанови на військовий облік. Того ж дня позивач пройшов військово-лікарську комісію та призваний на військову службу за мобілізацією.

Відповідно до змісту наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30.07.2026 №215, солдат ОСОБА_1 призваний на військову службу за призивом по мобілізації, на особливий період відповідно до Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 № 65/2022 та призначено на посаду водія електрика взводу безпілотних наземних систем вогневої підтримки роти безпілотних наземних систем 1 батальйону безпілотних систем військової частини НОМЕР_1 , ВОС - 790058A.

Вважаючи протиправним призов на військову службу під час мобілізації, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує, що згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Поряд з цим, відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України» на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

На момент розгляду цієї адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжений.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25 березня 1992 року №2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон №2232-XII).

Частиною першою статті 2 Закону №2232-ХІІ встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно з абзацом другим частини другої статті 2 Закону №2232-ХІІ проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.

Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направленням) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом (частина перша статті 4 Закону №2232-ХІІ).

Відповідно до абзацу третього частини шостої статті 2 Закону №2232-ХІІ до видів військової служби належить військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Згідно з абзацом першим частини першої статті 39 Закону №2232-ХІІ призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законами України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Абзацом четвертим статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон №3543-ХІІ) встановлено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Відповідно до абзацу другого частини 1 статті 22 Закону №3543-ХІІ громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.

Згідно з абзацом першим частини 5 статті 22 Закону №3543-ХІІ призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів розвідувальних органів України відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

У відповідності із пунктом 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, які забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах.

Залежно від обсягів облікової, призовної та мобілізаційної роботи утворюються районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, м. Києва та Севастополя.

З метою забезпечення виконання завдань та визначених функцій районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у їх складі утворюються структурні підрозділи (відділи, відділення, групи, служби), які провадять діяльність відповідно до положення про структурний підрозділ районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що затверджується керівником районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно до положень пункту 9 вказаного Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зокрема:

- здійснюють заходи оповіщення та призову громадян (крім військовозобов`язаних та резервістів СБУ та розвідувальних органів): на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування на військовому обліку).

Згідно із пунктом 11 Положення №154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки виконують функції, зазначені у пункті 9 цього Положення.

Аналіз наведених приписів законодавства України свідчить про те, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, які забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

При цьому, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки наділені повноваженнями щодо призову громадян на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період. У свою чергу, районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Отже, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, у тому числі районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки виконуючи свої владні управлінські функції, здійснюють повноваження щодо призову громадян на військову службу.

Із матеріалів справи судом встановлено, що для отримання відстрочки від призову, позивач звернувся з відповідними документами до ЦНАП м. Черкаси (Центр надання адміністративних послуг Черкаської міської ради). Через застосунок «Дія» позивач від адміністратора Центру надання адміністративних послуг Черкаської міської ради отримав лист від 08.06.2026 про те, що оскільки він перебуває на військовому обліку в районі бойових дій або тимчасової окупації (м. Донецьк), тому йому відмовлено у наданні відстрочки від призову на військову службу та запропоновано стати на військовий облік у ТЦК за новим місцем проживання.

Судом враховано, що оскільки позивач, як внутрішньо переміщена особа, проживає у м. Черкаси, тому він прибув ІНФОРМАЦІЯ_1 для постанови на військовий облік. Того ж дня позивач пройшов військово-лікарську комісію та призваний на військову службу за мобілізацією.

Однак, необхідно зазначити, що у матеріалах адміністративної справи відсутні докази того, що позивач у відповідності до положень пункту 58 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року № 560 дійсно звертався до ІНФОРМАЦІЯ_2 із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, а згідно повідомлень ІНФОРМАЦІЯ_2 матеріали військового обліку позивача не містять відповідної заяви про надання йому відстрочки, поданої через центр надання адміністративних послуг та переданої у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України № 560.

На підставі вищевикладених обставин, суд дійшов висновку, що ІНФОРМАЦІЯ_3 не вчинено відносно позивача бездіяльності в частині вирішення питання про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, отже позов у цій частині позовних вимог не підлягає до задоволення.

Згідно з абзацом першим частини 5 статті 22 Закону №3543-ХІІ призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів розвідувальних органів України відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Як вбачається із матеріалів справи, позивач вважає, що його протиправно призвано на військову службу за мобілізацією та зараховано до списків військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 .

Так, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові від 05.02.2025 у справі №160/2592/23 за позовом військовослужбовця до районного ТЦК і військової частини про визнання протиправними дій щодо призову і зобов`язання прийняти рішення про звільнення зі служби вказав, що визнання процедури призову протиправною не спричиняє звільнення незаконно мобілізованого з військової служби, тобто, не відновлює попереднього становища особи, призваної на військову службу. Як зазначив КАС ВС, «процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною», тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову служб.

Суд зазначає, що наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 в частині призову ОСОБА_1 на військову службу за мобілізацією до військової частини НОМЕР_1 - є індивідуальним правовим актом, який вичерпав свою дію фактом призову позивача на військову службу та зарахування останнього до складу військової частини.

Пунктом 19 частини 1 статті 4 КАС України визначено, що індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні.

Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.

Індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих суб`єктів; містять індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі.

Так, в абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 23.06.1997 №2-зп у справі №3/35-313 вказано, що за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.

У пункті 5 рішення Конституційного Суду України від 22.04.2008 №9-рп/2008 в справі №1-10/2008 зазначено про те, що при визначенні природи «правового акта індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне застосування» і після реалізації вичерпують свою дію.

Враховуючи, що наказ ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо призову ОСОБА_1 за мобілізацією та наказ військової частини НОМЕР_1 про зарахування позивача до списку особового складу військовослужбовців - вже реалізовані та під час розгляду справи судом не встановлено порушень зі сторони посадових осіб відповідачів 1, 2 в частині призову позивача на військову службу, отже позов у цій частині позовних вимог також задоволенню не підлягає.

Крім того, позовна вимога позивача про зобов`язання відповідача звільнити його з військової служби – також задоволенню не підлягає, оскільки положення Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» не містять такої підстави для звільнення з військової служби, як наявність права на відстрочку, тому обраний позивачем спосіб захисту порушеного права є неефективним, однак, суд зазначає, що за наявності відповідних підстав позивач має право звернутись до військової часини за місцем служби із відповідним рапортом про звільнення з військової служби з підстав, що визначені положеннями ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

За таких обставин, Черкаський окружний адміністративний суд, за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд враховує наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на те, що у задоволенні позовних вимог відмовлено, тому відсутні правові підстави для розподілу судових витрат зі сплати судового збору.

Керуючись ст.ст.2-14, 138-139, 242-245, 255, 295 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Розподіл судових витрат не здійснювати.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.

СуддяАльона КАЛІНОВСЬКА