Рішення від 20 жовтня 2026 р. у справі №580/8043/26 — Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2026 рокусправа № 580/8043/26

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Орленко В.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання протиправної бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовною заявою, де просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 26.02.2026 № 232730030854.

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області здійснити призначення та виплату пенсії по ІІІ групі інвалідності, відповідно до статті 32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), починаючи з 19.02.2026.

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), усі періоди роботи згідно вкладишу трудової книжки НОМЕР_2 та період військової строкової служби з 01.01.1992 по 15.10.1992 згідно військового квитка НОМЕР_3 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України з метою призначення пенсії по ІІІ групі інвалідності, відповідно до статті 30 та 32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Однак рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 26.02.2026 № 232730030854 відмовлено у призначенні позивачу пенсії по інвалідності, відповідно до статті 32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у зв`язку з не зарахування усіх періодів роботи згідно вкладиша до трудової книжки, а також періодів проходження військової строкової служби з 01.01.1992 по 15.10.1992.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 27.07.2026 прийнято дану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

У відзиві на позовну заяву ГУ ПФУ в Кіровоградській області позовні вимоги не визнає у задоволенні просить відмовити.За наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 від 19.02.2026 щодо призначення йому пенсії по інвалідності, а також доданих до заяви документів, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області прийнято Рішення від 26.02.2026 № 232730030854, відповідно до якого позивачу відмовлено в призначенні такого виду пенсії з огляду на наступне.

Статтею 32 Закону № 1058 передбачено, що особи, яким встановлено інвалідність, мають право не пенсію по інвалідності залежно від групи інвалідності, та за наявності страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією, зокрема, для осіб з інвалідністю ІІ та ІІІ груп від 52 років до досягнення особою 55 років включно - 13 років.

До страхового стажу зараховується періоди роботи (служби) на території республіки Білорусь по 31 грудня 1991 року. Вік ОСОБА_1 52 р. Страховий стаж становить 7 років 5 місяців 27 днів.

В ході розгляду документів, до страхового стажу не зараховані періоди роботи згідно вкладиша до трудової книжки ( НОМЕР_2 ) , оскільки виданий з порушенням вимог пункту 3.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників (вкладиш без трудової книжки не дійсний).

Для підтвердження періодів роботи необхідно надати довідки про періоди роботи виданні на підставі первинних документів та довідки про реорганізації підприємств (за необхідності).

А також не враховано період проходження військової строкової служби з 01.01.1992 по 15.10.1992, оскільки військова служба проходила на території республіки Білорусь.

Інших заяв по суті справи чи клопотань про розгляд справи в судовому засіданні на адресу суду від учасників справи не надходило.

Суд, перевіривши доводи сторін у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв`язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (52 років), 19.02.2026 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України з метою призначення пенсії по ІІІ групі інвалідності, відповідно до статті 30 та 32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Позивачем були надані необхідні документи, які підтверджують його стаж роботи, зокрема Витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 57/26/206/В від 05.02.2026 та вкладиш трудової книжки серії НОМЕР_2 , військовий квиток серії НОМЕР_3 та інші документи.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 26.02.2026 № 232730030854 відмовлено у призначенні позивачу пенсії по інвалідності, відповідно до статті 32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у зв`язку з: дне зарахування усіх періодів роботи згідно вкладиша до трудової книжки, а також періодів проходження військової строкової служби з 01.01.1992 по 15.10.1992.

Вважаючи оскаржувану відмову протиправною та такою, що порушує гарантовані чинним законодавством України права, соціальні гарантії та інтереси позивача, останній звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-ІV).

Згідно з ст. 9 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09 липня 2003 року (надалі - Закон № 1058-IV), відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Стаття 1 Закону № 1058-IV встановлює: «страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески».

Відповідно до ст. 30 Закону № 1058-IV, пенсія по інвалідності призначається у разі встановлення особі інвалідності, за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону.

Пенсія по інвалідності призначається незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи».

Тобто, єдиними і обов`язковими умовами для призначення пенсії по інвалідності, відповідно до статей 30, 32 Закону № 1058-IV, є встановлення особі інвалідності відповідної групи та наявність необхідного страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією, незалежно від часу та періоду настання такої інвалідності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).

Згідно ж п. 1 Порядку № 637, а також ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до п. 3 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Крім того, відповідно до пункту 20 цього Порядку №637, в тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Відповідно до пункту 17 указаного Порядку №637 за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв`язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.

Тобто, за приписами наведеної норми уточнюючі довідки для підтвердження спеціального трудового стажу або інші документи необхідно надавати лише в разі коли відсутні відповідні відомості в трудовій книжці.

Згідно пункту 2.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України, Міністерства праці України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58 (далі Інструкція №58), трудові книжки і вкладиші до них заповнюються у відповідних розділах українською і російською мовами.

4.22. Згідно пунктів 2.2-2.4 Інструкції №58 заповнення трудової книжки вперше провадиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.

Заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійнотехнічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньокваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньокваліфікаційному рівні, на стажування.

Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім`я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів.

Відповідно до пункту 3.1 Інструкції № 58, у тому разі, коли у трудовій книжці заповнені усі сторінки відповідних розділів, вона доповнюється вкладишем. Вкладиш вшивається у трудову книжку, заповнюється і ведеться власником або уповноваженим ним органом за місцем роботи працівника у такому ж порядку, що і трудова книжка. Вкладиш без трудової книжки недійсний.

Варто зазначити, що відповідно до п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року «Про трудові книжки працівників»: «Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівникапідприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність».

Враховуючи викладене вище, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а відтак, не повинно впливати на її особисті права.

Такий висновок суду узгоджується з правою позицією, висловленою Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 року по справі №677/277/17 (провадження №К/9901/1298/17).

Крім того, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а (провадження №К/9901/2310/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Більше того, у постанові від 19 грудня 2019 року у справі №307/541/17 Верховний Суд звертає увагу, що однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФ України не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Аналогічна позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 11 травня 2022 року у справі № 120/1089/19-а.

Відомості ж про трудову діяльність Позивача, у вкладиші до трудової книжки заповнені відповідно до вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників №58 від 29.07.1993 року та Постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 "Про трудові книжки працівників", зокрема вкладиш в трудову книжку містять всі необхідні записи про роботу у спірні періоди, а саме відомості про підприємство, дату прийняття позивача на посаду, назву цієї посади, дані про реквізити наказів про прийняття на роботу та звільнення з роботи; ці записи є належним та допустимим доказом підтвердження трудового стажу позивача.

Зважаючи на те, що відповідальність за оформлення та ведення трудової книжки покладено на роботодавця, а у Позивача відсутній обов`язок нести відповідальність за правильність оформлення трудової книжки та внесення записів до неї, можна дійти висновку, що наданий

Позивачу вкладиш до трудової книжки серії НОМЕР_2 року має бути розглянутий пенсійним органом в підтвердження обставин для зарахування до страхового стажу періоду його роботи.

Право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у вкладиші до трудової книжки.

Окремо слід зауважити, що у випадку, якщо поданих позивачем документів про призначення/перерахунок пенсії, або ж для підтвердження періодів трудової діяльності було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з`ясування спірних обставини, запропонувати позивачеві

надати інформації щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Така позиція суду узгоджується також із висновками Верховного Суду в постанові від 21.02.2018 року у справі № 687/975/17, відповідно до яких, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Відтак, Позивач як громадянин України наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.

Щодо підстав для неврахування пенсійним органом до страхового стажу позивача періоду строкової військової служби з 01.01.1992 по 15.10.1992, суд зазначає, що згідно статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав-учасниць СНД, в тому числі, Україна та Республіка Білорусь (надалі Угода).

Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).

Відповідно до статті 1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

При цьому, метою Угоди від 13.03.1992 є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов`язань "відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди". Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов`язання щодо захисту їхніх пенсійних прав. Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Згідно з частинами другою та третьою статті 6 цієї Угоди від 13.03.1992 для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди.

Згідно з пунктом 6 Порядку підтвердження наявного трудового стажу, затверд. Постановою № 637 КМ України: «Для підтвердження військової служби, служби цивільного захисту, служби в органах державної безпеки, розвідувальних органах, Держспецзв`язку приймаються: військові квитки».

Відповідно ж до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»: «Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби».

Позивач проходив службу у військових формуваннях колишнього СРСР, був призваний 31.12.1991 та склав присягу 26.01.1992, тобто у перехідний період утворення національних збройних сил суверенних держав. До моменту остаточного розформування органів управління Радянської армії, відповідні військові частини перебували під тимчасовим спільним командуванням СНД і ще не були інтегровані до складу збройних сил незалежних держав. Той факт, що Позивач був призваний ІНФОРМАЦІЯ_2 та проходив службу на території колишнього Білоруського військового округу, має виключно територіально-географічний характер. Позивач є громадянином України, і відповідно до ст. 4 Закону України "Про правонаступництво України", держава гарантує своїм громадянам збереження соціальних прав, набутих у колишньому УРСР та СРСР. Особливості перехідного процесу у сфері військового управління на початку 1992 року та процедурні недоліки оформлення документів не можуть обмежувати конституційне право громадянина

України на належне пенсійне забезпечення.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини 3 статті 23 Загальної декларації прав людини, пункту 4 частини 1 Європейської соціальної хартії та статті 46Конституції України працівники у старості мають право на пенсію, що є основним джерелом існування, яка має забезпечувати достатній життєвий рівень.

Враховуючи викладене, суд вважає, що у даному випадку і при обставинах, що склались у зв`язку з повномасштабним вторгненням 24.02.2022 російської федерації на територію України та військовою агресією по відношенню до громадян України, відповідачами не може бути відмовлено у зарахуванні стажу позивача за періоди його служби на території Республіки Білорусь.

Відтак, суд дійшов висновку про необхідність зарахування періоду проходження військової служби в Республіці Білорусь з 01.01.1992 по 15.10.1992 в силу норм міжнародних договорів, які були чинними у вказані періоди.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про те, що рішення ГУ ПФУ в Кіровоградській області в частині відмови в зарахуванні до страхового стажу позивачу періодів роботи згідно вкладишу трудової книжки НОМЕР_2 та період військової строкової служби з 01.01.1992 по 15.10.1992 згідно військового квитка НОМЕР_3 є протиправним та підлягає скасуванню.

Відновленням порушеного права позивача є зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи згідно вкладишу трудової книжки НОМЕР_2 та період військової строкової служби з 01.01.1992 по 15.10.1992 згідно військового квитка НОМЕР_3 та повторно розглянути заяву від 19.02.2026 про призначення пенсії по інвалідності, з урахуванням висновків суду.

Відтак, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає до часткового задоволення.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, з врахуванням того, що позов судом задоволено частково, тому на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в розмірі 665,60 грн, сплачений згідно з квитанцією.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 159, 242, 245, 246, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 26.02.2026 № 232730030854.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи згідно вкладишу трудової книжки НОМЕР_2 та період військової строкової служби з 01.01.1992 по 15.10.1992 згідно військового квитка НОМЕР_3 та повторно розглянути заяву від 19.02.2026 з урахуванням висновків, викладених у судовому рішенні.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 665,60 грн.

Рішення набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, що може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України до Шостого апеляційного адміністративного суду у зв`язку із початком функціонування модулів ЄСІТС з урахуванням підпунктів 15.1, 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України відповідно до рішення ВРП від 17.08.2021 №1845/О/15-21 «Про затвердження Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи».

Копію рішення направити сторонам справи.

Рішення складене та підписане 21.10.2026.

СуддяВалентина ОРЛЕНКО